"грамматика" Смотрицкого

Unknown

ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ

Народивсь у с. Смотрич на Поділлі в першій половині XVI ст. Одержав ґрунтовну освіту, володів грецькою та латинською мовами. Працював міським кам’янецьким писарем. Близько 1576 року на запрошення князя К. Острозького переїхав до Острога, де став ректором нововідкритої школи, очолив Острозький культурний осередок у тому часі. Завдяки його зусиллям та керівництву і з’явилася в Острозі знаменита «Біблія» (1581). Став одним з найцікавіших доунійних полемістів: «Ключ царства небесного» (1587). Помер у жовтні 1594 р.

http://litopys.org.ua/smotrgram/sm.htm

«Грамматика» Смотрицкого учитывалась авторами ряда последующих славянских грамматик, изданных за границей — Генриха Вильгельма Лудольфа (Оксфорд, 1696), Ильи Копиевича (Амстердам, 1706), Павла Ненадовича (Рымник, 1755), Стефана Вуяновского (Вена, 1793) и Авраама Мразовича (Вена, 1794).

«Грамматика» Смотрицкого легла в основу ряда последующих славянских грамматик, изданных за границей — Вильгельма Лудольфа (Оксфорд, 1696), Ильи Копиевича (Амстердам, 1706), Павла Ненадовича (Рымник, 1755), Стефана Вуяновского (Вена, 1793) и Авраама Мразовича (Вена, 1794).

КЛЮЧ ЦАРСТВА НЕБЕСНОГО

Острог, 1587

Уривки

Ясносвітному й вельможному княжичу, пану Олександру Костянтиновичу, Божою милістю княжичу Острозькому, воєводичеві київському, та інше, і далі, і ще.

Ясносвітний, вельможний і милостивий княжичу!

Мало не всі речі, створені від початку світу за предивним улаштуванням їхнього творця, мусять переходити одні за другими та й гинути. Одні в одному крузі року, інші в кількох, ще інші в кількох десятках аж до ста й далі. Але єство їхнє чи натура не гине, бо подібне минулому виростає й одне від другого народжується.

Також і народ людський, якому всі ті речі є підручні й подані, — високолітні птахи, глибокоплавні риби, швидкобіжні звірі і все інше під ноги йому підкорено, а відтак кожне з них також міниться, тільки не мусить гинути у виді, коротко чи довго побувавши на світі, повертаються до спільної своєї матері, а на їхні місця інші приходять.

І так у тому воля Божа діється і діятиметься аж до скінчення світу.

Одначе лишень вірні та добровільні через смерть з дочасного на вічне переходять, а інші знову-таки ніби й не вмирають, бо мудрець так написав: «Хто народив дітей, не помирає», — коли собі подібного залишає від сімені та церкви своєї наступником, тобто дідичем по собі. І тільки благословенство та ласку на світі у Бога і творця свого беруть ті, у батьківщині та добрах яких не дідичить чужак і коли не втікають і не забувають: ото чужі!

Таким благословенням пошанував та наділив Бог того великого Володимира, який преславно й вельми чудовно хрестив Руську землю, чесна лінія церкви та роду його й донині не перервалася. У нійбо правдешній наслідник і властивий нащадок є ваша княжа милість, що на місці отих великосановних та вельмиславних предків своїх заступає.

І має, ваша княжа милосте, як новий у тому житейському морі, придивлятися дивним речам і минулим, і теперішнім із пильністю, беручи за пожиток усілякої бадьорості страх Божий і маючи завжди перед очима також страх і позір того, що ясно народив і світло живив і керував із добророзум’ям юністю твоєю і багатьом по різних сторонах світу доброго приклада давав, а особливо того, що у правовір’ї невідступно та незмінно чудово сяяв.

Ревнуй же старанно цьому, ваша княжа милосте, і наслідуй незмінно святому прикладу у світлоцвітній своїй молодості, і справляй храма свого тілесного, щоб став прибутком Святому Духу. Тоді той-таки благословенний Бог отців, за звичною добротою своєю, і тобі може дарувати, як і начальним твоїм, і не тільки те, але може посадити і на їхній першій столиці.

Отож треба вашій княжій милості мати постійне пильне бачення на чесний стан і на новий вік свій, в якому не тільки довгого чого, але й дня, й години однієї шкода стратити дармо й безпотрібно. А відтак тілесні сили, а також душевні умисли що далі, то більше ростуть у такому юнацькому віці, множаться і догори виступають.

І як хто в таких літах управить і скерує ту, з виші запряжену, колісницю свою, яка ніколи не стоїть, але до призначеного кордону мчиться, на якій і сам Бог радо пробуває, і чинить, і виїжджає до вічних прибутків, що їх око, вухо й серце людське знати не може. Цього дістати й вашій княжій милості Господи сподоби! А від хитання у вірі не встановленого чи перемінення — Господи збережи, бо з Богом жартувати, у вірі щодо нього міняючись, зле, а ще гірше подавати звабу іншим, особливо слабким, але в чому хто через світле хрещення позваний від нього і від батьків правовірних вибраний, у тому нехай, за апостолом, і перебуває, тощо.

А хто б хотів знати й пізнавати ліпше від гіршого, згідно із тим-таки апостолом, утримувати все, що скушає на добро, і нехай не буде таким простим та поганодумним суддею речей, що, одну тільки сторону вислухавши, хвалить її і за нею постає.

Але як мудрому, швидкому й богобійному дізнавцеві належить, із пильністю прислухаючись, не з прудка обом сторонам придивитися і пильно розважити, і коли в тому може владити, то має з того ліпше, не оглядаючись на шляхетність, можність та тілесну мудрість цього світу, але на саму істинну Божу правду, пізнати, обрати і за неї безпечно постати.

Також подібно ще ліпше, коли б тим не всі користувалися, бо не кожному належить; тільки з тим, що свята церква установила, законно утвердила й неодмінно підтримує, — щоб поставали за те.

А що тепер світ на тому: ради питаються, а інші й відміняються у нові та перемінні віри, а про справи на погіршення, хоча старі, хоча нові, не дбають.

До того не тільки чоловіки, але й деякі із білих голів [=жінок] бажають відати глибини письма, таємниці догматів церковних, а їм ліпша була б куделя із веретеном, аніж те, що написане пером.

До того ж лихі тії змієподібні шептальці 1, яким наші Єви вільно нахиляють вухо, показують їм гарні зовні і словесно яблучка, а при них можність і славу цього світу, через що вже й Адами даються зводитися, тобто за молодими й старі починають блудити і через таку несталість предків усіх не важать.

Отож, як вище ознайомилося, зволь, ваша княжа милосте, за тим певним та істинним прикладом чинити, а що далі написано, не воли лінуватися прочитати і так можна буде доказати, що є недобре для дороги. А що зважився ту частку писання вашій княжій милості, панові своєму милостивому, приписати й подати під можну оборону, не думаю, що комусь було слушніше і властивіше.

Коли ж по Бозі, всіх творцю, і по його княжій милості, нашому милостивому панові та батьку, за вашу княжу милість, іншого не знаємо 2, тож усе церковне око звідусіль замиловано дивиться на молодий вік вашої княжої милості, випускаючи сльози і молячись творцю усіх, щоб не до кінця позбавлена була начальника свого насліддя, яке пресвітло сяє у православ’ї.

Отож здалося за річ небезпотрібну те вашій княжій милості запропонувати, бо хто не хоче підхлібно улягати, тому годиться вказувати правду, особливо хто є хлібом та іншими добродійностями від когось задоволений 3.

Кінець і початок хоча молодому, але мудрому баченню вашої княжої милості доручається, адже за сивини мудрість, а за літа старі побожне життя Соломон поклав.

ПЛЮТАРХУС

Такії нехай у тебе місце тримають,

Котрії не на все в житті зізволяють,

А котрим є миліш розкіш, ніж цнота,

Перед тими скажи замикать ворота.

ДО НАРОДІВ РУСЬКИХ КОРОТКА, АЛЕ ПИЛЬНА ПЕРЕДМОВКА З НАГАДУВАННЯМ І МОЛІННЯМ СТАРАТЛИВИМ

Учителі римського костела численні у ці найбільше часи, як із костельних казальниць словесно, так і письмом із друкарських верстатів удаються до вас, народи руські, з численними дійовими наслідками великою пильністю та потужним діянням (минаючи своїх, котрі відступили від їхнього костела, пізнавши в ньому щось непристойне) 4, різним чином та способами, виносячи чесність, святобливість, можність та над усіма під небом зверхність римських пап і від них установлені закони, також і віри, а ваших грецьких патріархів і від них утриману віру та закон з вами заразом змішують із недовірством, глупством та відщепенством, явно топчуть ногами перед очима вашими і закликають вас до єдності.

Ви ж, — не знати, чи так про те довго роздумуєте, зволите до того чи ні, чи так загалом мимо себе пускаєте. А тим віра ваша й закон, а передусім пресвяте ім’я віри вашої подателя Бога від них огуджується соромно й поносно. Зводяться багато хто і відступають од віри, що відомо. За таке ваше недбальство чи буде колись порахування щодо талантів, кожному із вас із виші довірених, а ви ж звідтіля пошановані багатьма різними владами й достойностями?

Відтак, то є людський звичай і повинність чинити відповідь на питання і на таке інше писання, чого ще від вас не видати й ані чути дотепер. Хоча в щось удаватися й далеко заходити в річ і шкода, але не вадить також коротко й правдиво це відправити і своїх у вірі покріпити, про що й Петро святий радить: «Готовими будьте на відповідь кожному, хто у вас запитає» 5, тощо. Бо чим далі будете мовчати, тим тих шкідливих новин буде більше являтися.

І чому один із таких учителів, вище згаданих 6, питаючися, відповідно на вас за те розгнівався, коли вас тим пошанував, що йому самому властивіше і слушніше могло б бути причислене. Оскільки у книжці своїй, минулого року у Львові виданій за дозволом старших своїх, виїхав із виводами віри римського костела а заради того навернення Русі.

Там-таки й календаря нового 7 не забув похвалити, що його є потреба поправити, і вам про це нагадує з пильністю, тільки не вельми чемно. А після того початку писав, що йому подобалося, але тільки воно далеко із правдою миналося. І, не чекаючи на те жодної відповіді чи відпису, заразом писав і декрета на кінець учинив: «Бог грекам на Русі все відняв б, не мають ані пам’яті, аби вміти «Отче наш» і «Вірую в Бога», ані розуму, ані бачити збавлéнні речі, ані доброї волі, щоб добре жити». І далі писав, як йому шайтан казав. А на краю доклав про руське глупство та блуди. Отож тих новин, хоча неправдивих, але шкідливих, у вас тепер усюди повні вуха.

а Там треба виводів, де щось часто змінюється і поправляється, а що в своїй мірі невідмінно стоїть, виводів жодних не потребує (приміт. авт.).

6 І тут не знати, що то було за наврочення. Коли хто сам блудить, то інших за собою лудить, погане хвалячи, добре гудить (приміт. авт.).

Чи годиться вам те собі так довго носити з мовчанням, на ваш розсуд кладеться. Адже мовчання у слушному часі буває пошановане за мудрість із пожитком, а в іншому часі також за глупство і зі шкодою а. І то не в таких речах великих, законних, Божих, але у власних кожного. А в тому й жидове, й єретики, і бусурмани мовчки не терплять, як ви.

Не знати, чи у вірі сумніваєтеся, чи мало дбаєте про збавлення в Бога, що про предків своїх не пам’ятаєте, про яких увесь піднебесний світ повний великої слави й дивної справи, яка і в небеса проходила, і перед престолом Божим ставала. Як в істинній вірі мали цілу та міцну сталість, так і в рицарських справах можну й потужну дільність, в чому й тепер супроти супостатів тілесних вам не збуває.