Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького
Annotation
Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.
• Русь у другій половині XI — першій половині XIII ст.
• Держава Романовичів
• Українські землі й Велике князівство Литовське
• Україна в складі Речі Посполитої
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
В. Горобець та ін. Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького
Вступ
Русь: Від зеніту до заходу (друга половина XI — перша половина XIII ст.) (А.Плахонін)
Брати та племінники (1054—1093)
Доба Любецького з’їзду (1093—1113)
Мономах та Мономашичі (1113—1139)
Під укіс (1139—1157)
Доба територіальних земель-князівств
Чернігівська земля
Галицька земля
Волинська земля
Турово-Пінська земля
Смоленська земля
Полоцька земля
Новгород Великий
Ростово-Суздальська, пізніше Володимиро-Суздальська земля
Тмуторокань
Переяславське князівство
Київська земля
Актори та маріонетки (1157—1223)
Присмерк дніпровської Русі (1223—1240)
Замість післямови: Русь і світ
Децентралізація Русі (М. Волощук)
Дещо про терміни і термінологію з нашої середньовічної історії
Як маємо називати: «Галицько-Волинське князівство» чи «Галицько-Волинська держава» за мовою джерел?
Держава Романовичів (1238—1340)
Королівство Русі
Королівство Русі після династії Романовичів
Поширення влади Великого князівства Литовського на Українські землі (Б. Черкас)
«Велика зам’ятня» в Орді
Сині Води: битва 1362 р.
«Двовладдя» на Наддніпрянщині в 1362—1380 рр.
Тохтамиш — примара колишньої могутності
Походи Тамерлана і ярлик Тохтамиша
Політичні процеси у Великому князівстві Литовському наприкінці XIV — у першій половині XV ст. (К.Галушко)
Боротьба Литовсько-Руської держави та Криму за Українські землі в першій третині XVI ст.
Висока литовсько-кримська політика початку XVI ст. (Б. Черкас)
Військові кампанії на українських землях Великого князівства Литовського в 1517—1520 рр.
Воєнно-політичні місії Остафія Дашковича
Хитання терезів
Нова «Вітовтова» політика в дії
Остання спроба Криму дістатися своєї старої мети
Україна в складі Речі Посполитої (В. Горобець)
Народження Речі Посполитої та входження до її складу українських земель
Передумови та приваби унійного процесу
Доленосний сейм у Любліні 1569 р.
«Бо ж ми є народом так поштивим, що жодному народові на світі не поступимось...»
Устрій Речі Посполитої: територія, влада, державні символи
«Король Речі Посполитої — то король королів...»
Вища законодавча влада
Місцеве шляхетське самоврядування
«Шляхтич без уряду — як пес без хвоста»
Судочинство Речі Посполитої
Нове панство нової держави: магнати, шляхта, бояри
Фільварки, магнатські ключі й ординації
Збройні сили держави
Зміцнення шляхетської демократії у Речі Посполитій
Українські землі під владою короля-француза
Друге безкоролів’я Речі Посполитої
«Не глиняний і не мальований», а справжній король
Козацька реформа короля Стефана та становлення реєстрового війська
«Чия влада, того й віра». Релігійні війни в Європі та їх відлуння в Речі Посполитій
«Я не хочу бути королем ваших сумлінь». Поширення реформаційних ідей у Речі Посполитій
Тридентський собор та Контрреформація в Речі Посполитій
Берестейська церковна унія
Словесні війни навколо унії
«З доброй приязні... окрутнє ся великая неприязнь вщела...»
«За церков нашу Восточную, а за веру Греческую голови свої бихми мєлі всі положити...»
Козацькі війни: «за» і «проти» Речі Посполитої
Перша Козацька війна під проводом Криштофа Косинського
Українське козацтво та Священна Ліга
Козацька війна 1594—1596 рр.
Примирення Речі Посполитої з козацтвом в умовах польсько-шведського протистояння початку 1600-х рр.
Участь українського козацтва і шляхти в московській Смуті
Запорожці у війні Зиґмунта III з Москвою
Морські походи запорожців
Похід гетьмана Сагайдачного на Москву
«Сонмище сатанино»: «черкаси»-українці та московити — одновірці чи іновірці?
Хотинське побратимство козаків і «ляхів»
Козацько-татарська співпраця 1620-х рр.
«Лицарська війна» 1625 р.
Кримські виправи козацтва 1628—1629 рр.
«Ото ж унія — лежать русь з поляками». Переяславська війна-«комедія» 1630 р.
«Невинно пролита кров волає до Бога про помсту». Затятість козацьких війн 1630-х рр.
Ілюстрації
Примітки
В. Горобець та ін. Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького
Вступ
Чим могла бути «Русь після Русі»? У цьому дивному словосполученні насправді міститься ціла купа прихованих сюжетів — не лише історичних, а й ідеологічних. Частина з них набула раптом актуальності 2014 р., коли чимало з українців знову замислилися про витоки своєї держави і народу, стосунки з давніми сусідами.
Тому для чергового тому серії «Історія без цензури» ця назва є невипадково провокативною. Для істориків та загалу віддавна дражливими є питання (і це лише частка з них):
— Коли закінчилася Русь і почалася Україна?
— Коли закінчилася Київська Русь?
— Чи існувала Галицько-Волинська держава?
— Чи була литовсько-руська доба періодом бездержавності українців?
— Чи була Річ Посполита «польським завоюванням»?
І з приводу кожного зі згаданих питань можна навести аргументи з товстелезних монографій, сотень наукових статей, поважних академічні шкіл і навіть цілі «національні історичні гранд-наративи». І це ми ще не говоримо про державні чи політичні ідеології останніх двохсот (якби лише двохсот!) років у Росії, Польщі, Австро-Угорщині, Литві, Білорусі, не кажучи про наші невтомні пошуки «української національної ідеї». Остання, як відомо, повинна мати якесь корисне і зрозуміле нашим сучасникам бачення минулого української спільноти.
Кожна генерація ставить минулому свої важливі та актуальні запитання. Тому, попри те що історію не можна змінити (минуле вже відбулося), її можна інакше інтерпретувати, оцінити чи, як то кажуть, «переписати». Запитання живих українців до «історії України» були одні у XIX ст., інші — у 1917 й 1991 рр. і вже наші — 2016 р. Щоразу ці відповіді були у чомусь подібними, а в чомусь відмінними. Одні відповіді задовольняли, інші — ні. Коли історія тебе «не задовольняє», існує два шляхи. Один — вигадати її, а другий — дізнатися краще та зрозуміти, як усе відбувалося. Це багато чого спрощує, але потребує уваги та зусиль, прагнення до знань, а не до скороминущих сенсацій та «смажених» фактів. Пошук істини потребує певної сміливості, бо світ минулого не ідеальний і до того ж його прагнуть поділити між собою політики, демагоги, науковці, пересічні «культурні» і «некультурні» громадяни різних країн, бо минуле різних народів перетинається. Тут існує чимало «історичних фронтів», реальні криваві бої за які подекуди припинилися, а десь відбуваються й сьогодні.
Тому ми свідомі того, що цей том серії є строкатим і суперечливим. Автори проекту «Історія без цензури» є самостійними науковцями, знаними фахівцями у своїй тематиці. Але кожна тема нині є політично «ковзкою». Утім, це нас не лякає, оскільки ідеологія нашого проекту — «без цензури». Тому те, що тут написано, може не сподобатися комусь — в Україні, Росії чи десь поруч із нами. Але ми — науковці з власним професійним сумлінням.
Чому цей том охоплює час від середини XI ст. до 1648 р.? І чому «Русь після Русі» починається ще «за Русі»? Тому що у початках удільної роздробленості Руської держави кореняться майбутні осередки державності України, Білорусі та Росії, частково Литви. «Київська держава» чи «Київська Русь», вочевидь, існувала в якихось формах (як «спільний політичний простір») до умовного 1240 р., коли Монголи змінили політичну систему Східної Європи. Але й останні двісті років «Київської Русі» вже були не зовсім «київськими». Тому варто було після її класичного розквіту часів Ярослава Володимировича Мудрого трохи змінити ракурс. Такий підхід не робить цю добу якоюсь «неукраїнською». Як ми вже знаємо з попередніх томів серії, на території України жили ті самі люди, наші предки, тільки політичні назви, форми й кордони ще не окреслювали їхнє життя у звичних нам термінах і поняттях. Це були русь-русини, які згодом оберуть собі назву «українці». Але поки вони були русинами й жили на Русі, «Русь» не закінчувалася і вони цілком спокійно могли бути «козаками на Русі», жити на «Україні нашій Руській». Тому хронологічно том сягає того часу, коли «Україна» почала переводити «Русь» в історичні присмерки. А це відбулося у XVII ст. (докладніше ви могли про це прочитати у томі серії «Народження країни»).
Класична схема української історії Михайла Грушевського передбачала рух осередку української державності від Києва до Галича, Холма та Львова. Тому в школі зараз вчать про Галицько-Волинську державу, яка була спадкоємицею Київської Русі. Проте такі межі є зручними для певних історичних схем. За Середньовіччя люди жили в світі інших політичних звичаїв та понять, і відповідний розділ книги покаже чимало цікавих подробиць політики галицьких і волинських князів, які щось для нас розмиють зі звичного, а в чомусь, навпаки, упевнять.
У частині про литовсько-руські часи ми зіткнулися з тим, що чимало з тем цього періоду вже були висвітлені у попередніх томах «Поле битви — Україна» та «Лицарі Дикого поля». Тому тут ми уникали термінологічних дискусій і лише показали, як відбувалася боротьба за Україну у другій половині XIV та першій половині XVI ст., оскільки це мало відоме широкому загалу. Нарис політики першої половини XV ст. має довідковий характер. Виправдовує нас також те, що ми сподіваємося зробити окремий випуск серії про Україну у складі Великого князівства Литовського, де й порушити всі дражливі проблеми.
