Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.

• Національна політика більшовиків як засіб відродження імперії

• Казус Кривдонбасу: довкола справжніх обставин появи та зникнення ДКР

• Голодомор як закономірний результат більшовицької політики та особливості формування ілюзій в Україні в постголодоморні 1933—1938 рр.

• Більшовицькі «запаморочення від успіхів» та методи їх лікування

Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.

Геннадій Єфіменко та ін. Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Вступ

Сила ілюзій: основні чинники посилення впливу більшовизму (до жовтня 1917 р.)

Пастка для інтелектуалів: «науковість» та модернізаційні принади комунізму

Жорстка централізація vs «соціалістичний принцип визволення народів»: національне питання у стратегії й тактиці більшовиків до 1917 р.

«Розкріпачення народів» після Російської революції: більшовицькі ігри з питанням про майбутній державний устрій

Право націй на самовизначення: «кіл у спину революційному руху» чи засіб реальної політики? Київський досвід 1917 р.

Комуністична стратегія та радянські гасла: симбіоз протилежностей (квітень—жовтень 1917 р.)

Сподіване народовладдя: ілюзії та реалії «Перших совітів» (листопад 1917 — квітень 1918 р.)

Ленінська тактика в національному питанні як чинник утримання влади після Жовтневого перевороту

Українські експерименти Раднаркому

«Совітська» УНР як новий засіб поглинання України

«Вся влада місцевим радам!» (Владна система доби «перших совітів»)

Казус Кривдонбасу: до обставин появи та зникнення ДКР (лютий—квітень 1918 р.)

«Запаморочення від успіхів»: негативний досвід реалізації комуністичної доктрини в Україні (січень — серпень 1919 р.)

Вплив сформованих уявлень про більшовизм: стрімке захоплення України «червоними» та формування владної вертикалі (січень—березень 1919 р.)

Участь мас у владній вертикалі: особливості 1919 р.

«У період 1919 р. було певне підозріння навіть до української мови»: мовне питання

«За більшовиків проти комуністів»: (не)зруйновані ілюзії українського селянства

«Крим, як і Україна, має увійти до складу єдиної Совітської Росії»: відносини УСРР із Кремлем

Підрихтований комунізм: перші поступки при незмінній основі (листопад 1919 — лютий 1921 р.)

«Украинский язык не єсть язык Петлюри»: поступки комуністів у мовній сфері та пропаганді

Земельна лібералізація vs посилена продрозкладка й комнезами

Ілюзії та практика повсякденного комунізму в містах

Курс на «федеральну конституцію РСФРР»: державницька риторика vs управлінська та економічна надцентралізація (грудень 1919 — жовтень 1920 р.)

Шлях до формального союзу «на передбаченій договором підставі повної рівности поміж обома Республіками»

Очікування та реалії міжвоєнного періоду

Комуністична теорія vs практичні потреби: до обставин запровадження і наслідків нового економічного курсу

Від суб'єкта до об'єкта: відносини між УСРР та РСФРР/СРСР у міжвоєнний період

Горизонтальні зв'язки як небезпека для комунізму та «корінна зміна політики від українізації до радянізації» (1920—1922 рр.)

«Українізація шляхом радянізації»: причина повороту та особливості впровадження (1922—1928 рр.)

Література і мистецтво: надії та негаразди доби непу

Наука під більшовиками: рух по синусоїді

Підтримка національних ілюзій у добу другого комуністичного штурму (1928—1932 рр.)

«Гігантський розмах і нечуваний розворот української радянської культури й державності»: Голодомор та особливості формування ілюзій в Україні в постголодоморні 1933—1938 рр.

«Розстріляне відродження»: централізація літературно-мистецького життя репресії проти діячів культури в 1930-ті рр.

Література

Ілюстрації

Примітки

Геннадій Єфіменко та ін. Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Вступ

У цій книзі аналізується становлення радянського проекту в Україні. Автори не ставлять перед собою завдання подати систематичний курс історії чи охопити максимальну кількість проблемних питань з історії радянської України. Увага зосереджується на низці питань, суть яких відображена у назві — «Ілюзії та катастрофи „комуністичного раю“». Саме ілюзії — віра в науковість комуністичного вчення, сформовані на основі цієї віри мрії, сподівання, уявлення про щасливе (і близьке!) майбутнє, підтримка комунізму з боку закордонних інтелектуалів — були тим засобом, який легітимізував дії комуністичного режиму в очах як значної частини власне українського суспільства, так і міжнародної спільноти. І хоча поточні результати частіше за все не відповідали таким сподіванням або й прямо їм суперечили, комуністична ілюзія як така продовжувала існувати. Натомість тих, хто намагався втілити її в життя, час від часу оголошували «ворогами народу», «шкідниками» чи просто відступниками від комуністичного вчення.

За великим рахунком, така ілюзія цілковито не подолана й донині. Однією з причин її живучості є та обставина, що на початку XX ст. комуністична ідеологія вдало вписалася в загальносвітовий тренд переходу від аграрного до індустріального суспільства. Мало того, основні показники переможного індустріалізму, насамперед масова освіта й культура, промисловий розвиток, урбанізація і навіть «вирішення національного питання», в тому числі й національно-державного, подавалися компартійними керманичами (і здаються такими багатьом і донині) саме як засадничі риси комуністичного/соціалістичного ладу. Те, що це не так, довела історія: комуністи побудували суспільство, не здатне до саморозвитку, через що радянський проект врешті зазнав поразки.

Словосполучення «комуністичний рай» жодним чином не вказує на потребу детально розглянути сутність соціалістичної, комуністичної чи загалом марксистської ідеології як такої. Така спроба означала б відмову від опису реального минулого. Насамперед через те, що між теоретичними конструктами та їхнім практичним втіленням завжди є велика відмінність. Але не менш важливою й часом логічно не пояснюваною є відмінність між власне теоретичним конструктом та його, здавалося б, протилежним тлумаченням компартійними діячами найвищого рангу. Саме такі тлумачення вождів і ставали «істинами» для мас або, інакше кажучи, визнавалися єдино правильними «марксистськими» (або «ленінськими», згодом «сталінськими») настановами чи твердженнями. Інакше бути не могло, адже централізм більшовицької партії віддавав у руки партійної верхівки всі важелі для формування теорії та практики комуністичного будівництва. Тому в цій книзі не передбачається ще й аналізу «справжності» комунізму/соціалізму в СРСР, оскільки в цьому немає практичного сенсу.

Досить незвичною є побудова книги. Основну увагу в ній приділено комуністичному будівництву в 1917—1921 рр. До такого підходу спонукала низка чинників. Зокрема, саме у той час (і значною мірою у протиборстві з національним українським проектом) формувалася ідеологія комуністичної держави, яка потім була панівною в Україні майже 70 років. Не менш важливою підставою для такого підходу стала увага до українського (як територіально, так і національно) коріння комуністичного ладу. Адже не можна стверджувати, що комунізм в Україні був винятково російським явищем. Вірусом комунізму, який виріс із поширених на початку XX століття соціалістичних ідей, виявилося зараженим й українське суспільство. Зокрема, незаперечним є те, що:

а) в Україні було чимало прихильників комунізму;

б) певний час існував питомо «український комунізм», потім «націонал-комунізм» як неоформлена система поглядів у лавах КП(б)У;

в) радянська Україна від початку свого утворення претендувала і, зрештою, до кінця 1920-х рр. реально була суб'єктом більшовицької політики, однією із сторін, хай і нерівноправною, у відносинах з комуністичним центром. Чому в комунізму виявилося чимало прихильників в Україні? Які були об'єктивні передумови для успіху комуністичної ідеології? Чому більшовизм/комунізм виявився наскільки актуальним? Яка роль у цьому національного чинника? На що сподівалася прихильники комунізму з Україною в серці? Що спонукало їх піти за Леніним та Сталіним? Відповіді на ці питання дадуть змогу пояснити тривалість комунізму на українських землях. Зрозуміло, що в центрі дослідницької уваги навіть у період до встановлення однопартійної диктатури насамперед будуть більшовики, оскільки саме їхнє керівництво генерувало методи, якими комуністичні ідеї втілювалися в життя.

Наявна на час захоплення влади більшовиками марксистська теорія не передбачала можливості комуністичного/соціалістичного будівництва у напівфеодальній країні, якою, по суті, і була Росія станом на 1917 рік. Однак більшовицькі керманичі не лише захопили, а й утримали владу і вже під неї модифікували теорію. До влади більшовицькі керманичі прийшли без будь-яких навичок управління, але з доволі чітким образом уявлюваного майбутнього. Ці навички, в тому числі й уміння миттєво переорієнтовувати гасла/декларації з огляду на настрої суспільства, були сформовані важкими досвідом 1917—1921 рр. Тоді ж було апробовано на практиці й ті методи управління, які, з одного боку, так чи інакше (1919 р. — найбільше, за що більшовики й поплатилися) відповідали комуністичним уявленням про найближче майбутнє, а з іншого — намагалися враховувати реальні можливості Кремля. Дослідження радянської історії свідчить, що від основних уявлень та спроб втілити своє бачення в життя верхівка більшовиків у наступні роки так і не відмовилася. Тому в подальшому більшовицька влада тією чи іншою мірою повторювала застосовані в 1918—1920 рр. заходи з комуністичного будівництва. Найповнішою мірою це стосується «сталінського» періоду історії, але є характерним і для інших періодів. Отже, для розуміння сутності радянського комунізму в першу чергу треба проаналізувати його початки.