ДРАКОНИ
1. Розбудив дзвінок. Це він так називався, той огидний звук що міг підняти навіть мертвого, такий звук, майже нечутний, але набридливий як дзинчання комахи. Янг сонним голосом пробурчав аби Дім відповів на дзвінок, але Дім не зрозумів бурмотіння господаря. То ж Янг мусив чітко повторити команду і розбудив дружину. Вона забрала собі усю ковдру повернулася спиною загорнувшись наче лялечка і знову заснула. Янг сів на ліжку що насправді було силовим полем вкритим чистою білизною, пружна поверхня тримала наче справжній матрац, тим більше у полі імітую чому матрац регулювалась температура. Були і ковдри з силового поля та Янг і його дружина любили м'якенькі справжні ковдри з натуральних речовин.
— Я слухаю, — сонним голосом професор Янг відповів на дзвінок. На екрані з'явилося невідоме йому обличчя чоловіка з коротким волоссям. На Мілті, планеті Янга коротко стриглися тільки військові. Янг був здивований. Що хотіли військові від нього вченого, тим більше він вивчав форми життя котрі жили у відкритому космосі, а не фізику, балістику чи що там ще потрібно тим військовим.
— Ви, це... вчений Янг Ліот Ту, — Янг кивнув погоджуючись що саме він і є вчений Янг Ліот, з роду Ту. Мускулястий чоловік з коротким темним волоссям і білою шкірою, що маячив у напівтемряві у об'ємному екрані здавався розгубленим, — вітаю.
Янг кивнув головою, мав надію що цей розгублений військовий, дивне, незвичне співвідношення — розгублений і військовий, пояснить чому його розбудили посеред ночі, запитав пришвидшуючи очікувані роз'яснення, — Чим можу бути корисним?
— Ви можете прилетіти до нас на базу? — запитав військовий. Пропозиція була несподівана. Та й звучала вона наче наказ.
Янг намагався розгледіти позначки на комірці співрозмовника, здивувався, військовий був у чині старшого офіцера. До того ж інтонація його голосу була наче у здивованого інтригана котрий почав перемовини із змовником. Янг кивнув головою згоджуючись. Йому стало цікаво у чому змова, тим більше змова вченого космозоолога з армією, справа точно незвична. Янг зовсім прокинувся, підвівся і відповів, — так я згоден тільки скажіть куди летіти.
— А ми вже прислали гравітав за вами. Вас відвезуть. Виходьте на дах вашого дому.
Швидко ви, по військовому дієте, — подумав Янг. Уголос сказав, — добре.
Ось так і почалося. Швидко прийняв душ, швидко вдягнув простий світлий костюм з натуральної м'якої еластичної тканини. Поцілував сплячу дружину і побіг на дах. Військовий гравітав вже висів над зеленим дахом. Янг ускочив в кабіну, десь підсвідомо усвідомлюючи що нічим хорошим співпраця з мілтійськими військовими не закінчиться.
2. — І що це, — запитав кремезний чоловік у військовій формі, тицяючи пальцем у міцне органічне мабуть ще й непробивне скло, за котрим були ще й грати з надміцного, напевне, металу. Янг з усмішкою думав що армія не пошкодувала броні із бойових кораблів познімати аби огородитися від невідомого створіння за склом.
— Це не що, — не стримуючи посмішки відповів Янг. Хоча чесно, його і здивувало і налякало це створіння, навіщось запхане у велетенську клітку мілтійськими військовими. Неможливість існування такого створіння він доводив на лекціях. Вивчав міфи і легенди всесвіту. Навіть знаходив рукописи з малюнками, але не припускав що колись побачить неможливе створіння, — це хто.
— І хто? — набурмосився військовий.
Янг згадав що у військових інший спосіб спілкування і він набагато, ой, набагато простіший ніж у вчених чи студентів чи навіть фермерів чи навіть інженерів. У військових відповідь має були однозначною, швидкою і зрозумілою, аби панове офіцери не витрачали розумові сили, на розшифровування неправильно ужитих неармійських слів.
— Дракон, — просто, як для пана офіцера і належить, відповів вчений космозоолог.
Пан військовий набурмосився ще більше, казки читають у дитинстві навіть майбутні офіцери зоряного флоту планети Мілта. Тому кремезний дядько почав нервово розхитуватись на рифлених підборах космічних черевиків.
— До того ж дуже рідкісний екземпляр, — почув Янг голос за спиною. З цікавістю повернувся розглядаючи незнайомця у напівтемряві кімнати спостережень.
Військовий також повернувся, і невдоволено скривив своє гарне обличчя котре псувало тільки постійна серйозність, — А це ви, — зовсім вже як цивільний пробурмотів офіцер, — вітаю. Знайомтеся це космозоолог Янг.
Янг простягнув тендітну руку великому незнайомцю, той намагався як ніжніше потиснути йому руку своєю великою рукою. Це був представник якоїсь зовсім невідомої Янгу планети, хоча він досі непогано орієнтувався у расах Гнізда. Незнайомець був зростом близько восьми фрето (два з половиною метри) білошкірий, з гарними але важкими мужніми рисами обличчя, насмішкуватими світло-сірими очима обрамленими рудими віями. Мав руде, волосся, коротку стрижку, якусь навіть строго військову, стункий, гнучкий і справді схожий на колишнього військового, і не просто військового а людину котра була на війні. Незнайомць назвався сам, — Коре Лу, військовий лікар і дослідник. Досліджую давні раси.
— А вони існують? — Посміхнувся мілтієць.
— Намагаюсь те дізнатись, перекладаю міфи і легенди Всесвіту з первинної мови на міжгалактичну. Але якщо те створіння за гратами не голограма, то чому б не повірити і у інші персонажі вселенських легенд.
Янгу починав подобатись цей дослідник. Роздивлявся крізь скло на сплячого дракона і кивнув головою, — так, так, тут ви праві. Дракон і справді справжнісінький, хоча може це просто невідома досі тварина. А ви даруйте, звідки, я не хочу бути неввічливим, але?
— Я виховувався на планетах Братерства, у армійському інтернаті, загублена дитина як то кажуть. Нас багато таких було, що виросли солдатами. Діти війни і для війни.
Янг промовчав це була сумна сторінка Всесвіту. Отже як не страшно як не дивно але ось він дракон і його потрібно таки побачити і навіть повірити у нього, хоча досі Янг намагався не думати про ту дивну істоту. Але ж саме заради цього створіння він був тут. Запитав дослідника Коре, — Ви сказали що цей дракон рідкісний екземпляр.
— Так я вперше бачу чорного дракона, — відповів дослідник замислено розглядаючи створіння.
— Ви бачили інших? — Янг намагався зберігати спокій.
— Дракони не така вже й рідкість, навіть на планетах Гнізда. Вони є представниками давньої раси, є декілька різновидів. Але про чорного дракона згадується тільки у давніх легендах пов'язаних із так званим великим затемненням Всесвіту чи Чорною хвилею.
Військовий розглядав вченого і дослідника зі скептицизмом, але слухав уважно. Янг не здивувався б, якби дізнався що їх з лікарем Коре підслуховують, усе записують і знімають.
А сам Янг десь на рівні підсвідомості розумів що перед ним не божевільний вигадник, історій а справжній дослідник, котрий подорожує всесвітніми трасами, чи може навіть й поза ними у пошуках відповідей на загадки прадавньої історії. Навіть позаздрив. Подумав про себе, теж мені космозоолог, далі сьомої галактики і не літав, і далі розвинених планет не ступав.
А за склом, на світло-сірих бетонних плитах лежав дракон довжиною в один фредо (30 метрів). Стеля у закритому бункері світилась денним світлом, під тим світлом луска дракона здавалось зберігала всю темряву підпростору, а може й усі таємниці простору. Довгий дракон, по будові тіла чимось схожий на людину, витягнувся на твердих плитах, так як людина вмощується на твердій поверхні щоб було хоч трохи зручно спати. У дракона довгі лапи, на передніх лапах пальці схожі на людські, але з довгими гострими і начебто напівпрозорими кігтями. У дракона величезні крила, у котрі це темне космічне створіння загорнулось наче у ковдру. Голова його схожа на голову ящера з пащекою повною гострих зубів була повернута в сторону скла. Янг навіть помітив що очі дракона напівзакриті і відчув на собі погляд.
— Наскільки дракони розумні? — запитав він у дослідника.
Коре подивився на тендітного мілтійського вченого. Мілтійські військові і ті були худорлявими схожими на добре розвинутих фізично підлітків, а цей вчений що мав зріст близько п'яти фрето (метр дев'яносто см.) схожий на підлітка котрий проводить весь час у бібліотеці чи всесвітній інформаційній мережі. Блідо-жовта шкіра, ніжні риси інтелігентного обличчя, великі, а зараз ще й здивовані очі, і довге заплетене у косу жовте волосся. Весь такий цивілізовано витончений вчений навпроти чорного дракона котрий вивчав спостережників напівзакритими очима, і скоріше за все бачив їх краще ніж вони його крізь скло. З боку дракона скло було як проста бетонна стіна за міцними гратами.
— Згідно легенд, чи з того що я бачив на власні очі? — посміхнувся Коре, та відповів не чекаючи відповіді, — це розумні створіння. Вони не тварини і навіть не люди вони вище людей по розвитку, хоча й не будують міст і не створюють технологій вони розвивають науку маніпуляцій матерією і єнергією завдяки психо хвиль і вміло нею користуються у всіх аспектах.
— Магія? — здивовано перепитав Янг, котрий у магію не вірив.
— Так вони маги, і цей дракон нас бачить і чує.
— Чому ви так думаєте?
— Він усміхається.
Військовий котрий стояв і мовчки слухав розмову двох експертів запитав, — цей бункер втримає вашого розумного індивідуума?
— Боюсь ви нічого не можете зробити аби втримати його, коли він вирішить відлетіти з Мілти.
— Він тут вже три дні, наші захисні платформи збили його, він впав у море, але має хорошу регенерацію. Наші спеціалісти стверджують що вісімдесят процентів
— Вісімдесят процентів це пане у мене, а у нього усі двісті. Даруйте я не математик, але це створіння, якщо літописи не брешуть, здатне розібрати на молекули вашу планету і зібрати назад як було навіть не поворушившись.
— То чому він досі тут у зачиненому бункері? — дивувався військовий, — хоче згадати які відчуття були у яйці з котрого вилупився?
Коре посміхнувся, — Він тут бо йому це зараз вигідно,
— Вигідно? — військовий округлив великі темні очі і став схожий на дитину здивовану несподіваною але явною тупістю досі розумних і навіть авторитетних вчителів. — Ви і справді вважаєте його розумним створінням.
Коре кивнув головою, подивився у сірі очі вченого, той також не повірив, але як справжній вчений і не заперечував бо не було чим заперечити.
Дракон ліг на спину потягнувся усім довгим гнучким гарним тілом, задерши передні лапи чи таки простіше сказати руки догори, розправив крила по підлозі наскільки можливо було їх розправити. Бункер для нього не був просторим півтора фредо по діагоналі. Потягнувся і позіхнув страшенною пащекою, демонструючи гострі блискучі ікла. Коли він рухався луска блискотіла як справжні діаманти, проявляючи гарний візерунок на спині і шиї. Довгий гнучкий хвіст витягнувся і наче батіг вдарив у бетонну стіну, посипались уламки але пошкодження було поверхневе, дракон лише показав що він чує суперечку.
Військовий відступив коли скло з боку кімнати спостереження тріснуло. Янг відскочив. Коре залишився стояти, він посміхався наче знайшов скарб.
— Ви самі у цьому невдовзі зможете впевнитись, — посміхнувся космічний дослідник.
— Його можна нейтралізувати, приспати? — мілтійський офіцер приховував збентеження за маскою службового хвилювання про безпеку мілтійців.
— Ні, — лікар хотів приказати ще що військові усіх планет перш за все шукають спосіб нейтралізувати те що їм видається небезпечним, та сказав лише: — з ним можна домовитись.
3. Підлога хитнулася, стеля бункера розсипалась на пил, дракон хотів злетіти але його наче відкинуло назад якесь поле притиснуло до підлоги. Коре штовхнув Янга і мілтійського офіцера у двері кімнати спостережень. Стало темно, бункер затягнуло туманом і він почав наповнюватись тінями. У кімнату спостережень увірвалися ароські найманці у синій формі регулярних військ Братерства
