Iван Ужевич I Його Граматика

Розвиток української радянської лінгвістичної науки, творчі зв’язки українських мовознавців з мовознавцями-славістами інших країн дали можливість Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР приступити до підготовки наукового видання цієї пам’ятки 15.

14 Це була, власне, редакторська вставка, яка виправляла необізнаність або ж недогляд автора ширшої статті І. Огієнка «Огляд українського мовознавства», що друкувалась тоді в ряді випусків ЗНТШ.

16 До Києва обидва автографи надійшли такими шляхами.

. У 1962 р. І. К. Білодід, перебуваючи в Парижі, відвідав Інститут славістики, на чолі якого стояв тоді відомий французький академік-славіст Андре Мазон, життєвий шлях якого в певні роки був зв’язаний з Україною (з 1908 до 1914 р. А. Мазон викладав у Харківському університеті французьку літературу й мову, а сам удосконалювався там у володінні російською мовою і поглиблював свої знання з російської літератури). І в радянський час А. Мазон перебував на Україні, зокрема в інститутах літератури і мовознавства АН УРСР у Києві. У паризькому Інституті славістики відбулася зустріч з викладачкою української мови в Інституті живих східних мов Паризького університету Марією Шеррер, відомою перекладачкою українських дум на французьку мову. М. Шеррер була гостем Республіканського Шевченківського комітету в час святкування ювілею Великого Кобзаря в 1964 р. на Україні.

. Під час цих та інших зустрічей з французькими славістами І. К. Білодід просив їх допомогти Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР одержати з Національної бібліотеки в Парижі рукопис граматики Івана Ужевича 1643 р., що є, фактично, першою граматикою власне української мови.

.У результаті допомоги наших доброзичливих колег — французьких славістів Андре Мазона і Марії Шеррер — фотокопія рукопису граматики І. Ужевича в 1965 р. прибула До Києва. Українські мовознавці глибоко вдячні академікові Андре Мазону і професорові Марії Шеррер за їх допомогу. Ми розцінюємо це як благородний акт дружнього, творчого співробітництва французьких і радянських українських славістів на ниві розвитку науки, миру і прогресу.

. Рукопис І. Ужевича написаний латинською мовою, і Інститут мовознавства їм. О. О. Потебні запросив для підготовки цього видання Є. М. Кудрицького, мовознавця-україніста і латиніста, доцента Житомирського педагогічного інституту. Є. М. Кудрицькин поширив коло розшуків матеріалів, пов’язаних з граматикою І. Ужевича, внаслідок чого, з допомогою уродженця України, професора Паризької ветеринарної академії П. Ф. Шумовського, а також літератора Бориса Тена було здобуто фотокопію іншого варіанта рукопису цієї ж граматики — з м. Арраса. Ми висловлюємо професорові П. Ф. Шумовському і літераторові Борису T e ну щиру подяку за їх допомогу в розвиткові українського мовознавства.

16 За це упорядники граматики висловлюють щиру подяку Ф. П. Максименкові.

17 «Album Studiosorum universitatis Cracoviensis», t. 4, Cracoviae, 1950, стор. 179 — 180.

18 W. Maciejowski, Piśmiennictwo polskie od czasów najdawniejszych aż do roku 1830, t. III, Warszawa, 1852, стор. 835.

Тепер у розпорядженні Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР є добре зроблені фотографічні копії паризького і арраського варіантів граматики І. Ужевича, які констатують задовільну збереженість обох оригіналів і дають науковцеві повну можливість досліджувати їх і в філологічному плані (за винятком, зрозуміло, поглибленого палеографічного аналізу), і в плані спеціально лінгвістичному.

Через заступника директора Наукової бібліотеки Львівського університету виявлено також відомості про І. Ужевича з польських джерел, що стосуються до передпаризького періоду його життя, зокрема в Кракові 16.

Правда, прямих вказівок щодо ідентичності паризького і краківського Ужевичів немає ні в польських джерелах, ні в автографах, але навряд чи повинні тут мати місце якісь сумніви.

Ці відомості мають значення і при дослідженні граматики Ужевича, і для повнішого уявлення про ще одного, не знаного досі, але яскравого представника української інтелігенції середини XVII ст. З цих джерел ми довідуємося, що у краківському виданні 1950 р. «Списки студентів краківського університету» вміщено прізвища студентів від 1608 по 1642 р.: «В 1637 ... записані студентами університету такі... 28-го жовтня... Іван, син Петра, Ужевич д[іецези] Віл[енської] («hi sunt in Albumum Studiosorum inscripti... Die 28 octobris... Joannes Petri Uzewicz, d. Vil.)17.

Отже, в списках студентів, що навчалися в Краківському університеті, значиться Іван, син Петра, Ужевич, Віленської діецези, записаний до складу студентів 28 жовтня 1637 р.

У своїй праці «Польське письменство від найдавніших часів аж до 1830 року» 18 В. Мацейовський містить такі відомості: «Іван Ужевич видав: «Образ чесноти і слави, що перебуває в Шановній Родині їх панів Пржиленцьких неодмінно, назавжди. На радісно щасливий акт одруження шановного подружжя: мостивого пана Олександра з Пржиленка Пржиленцького і мостивої панни Єви з Рупніова Рупніовської... Аонським пером описаний і в науку новому подружжю подарований Іваном Ужевичем, знаменитої Краківської академії студентом», Краків, у П’ятковського. Р. б. 1641».

Далі В. Мацейовський подає стислу оцінку цього твору. На думку вченого, ця брошура цікава не змістом своїм, а епілогом, в якому І. Ужевич описав особу зоїла, його житло і страву, наприкінці іронічно визначив його долю, влучно забезпечуючи себе від можливої критики в майбутньому.

Про І. Ужевича і його твір К. Естрейхер в «Бібліографії польській» 19 подає ті ж самі відомості, що й В. Мацейовський, наводить ту ж саму назву його твору, надрукованого в Кракові 1641 р., але твір І. Ужевича називає поемою і анотує, правда дуже стисло, її зміст. На зворотній, другій сторінці поеми І. Ужевича міститься герб і 8-рядковий вірш на честь Пшиленцьких; далі йде авторова передмова, датована 13 травня 1641 р.

Потім К. Естрейхер зазначає (у незгоді з анотацією В. Мацейовського), що поема закінчується цитатою з Плутарха 20.

19 K. Estreicher, Bibliografia Polska, t. 32, Kraków, 1938, стор. 125 — 126.

20 Це розходження пояснюється тим, що В. Мацейовський включив і останню сторінку поеми до твору І. Ужевича, а К. Естрейхер зупинився на передостанній, бо Ужевич останню картку з віршами до зоїла називає «Osobna kartka». В дійсності жоден з рецензентів не зазначив, що в цій брошурі є ще одна сторінка, справді остання, з 4-рядковим віршем під заголовком «Wety Zoilowi».

Аналіз польських джерел зміцнює думку про ідентичність краківського і паризького Ужевичів. Про це промовляє і володіння польською мовою, зокрема технікою віршування, помітне в обох його автографах; по-друге, прийом уміщення герба і посвятного 8-рядкового вірша на честь Пржиленцьких на початку поеми польською мовою, який І. Ужевич пізніше повторить в своєму арраському автографі на честь «пановъ БрыгаллЂровъ», і дуже можливо, що при подальших пошуках ці прізвища внесуть більшу ясність у питання про його походження. Адже сама лаконічна вказівка на Віленську діецезу навколо прізвища Ужевича як вступника до Краківського університету ще не вирішує цього питання, — особливо, коли зважити на тісні в той час взаємозв’язки між братськими школами Києва, Львова, Вільна, Острога, на численні переходи і викладачів, і учнів цих шкіл з однієї школи до іншої.

Ми не знаємо дати вибуття І. Ужевича з Краківського університету, як і дати його вступу до Паризького, але в плані хронологічному суперечностей тут немає. Навпаки, можна цілком логічно припустити, що після чотирьох років навчання в Кракові, І. Ужевич, як і багато молоді з тогочасної України, вирішив продовжити свою вищу освіту в Сорбонні. До речі, в світлі цих обставин біографічного порядку стає зрозумілою та підготовленість І. Ужевича, з якою він ще на студентській лаві міг взятися і виконати добре спланований, науково кваліфікований, як на той час, посібник з мови.

Ось ті попередні, але важливі висновки з загального огляду історії граматики І. Ужевича та з аналізу наукової літератури, бібліографічно-історичних джерел про нашого автора, які підводять нас безпосередньо до лінгвістичного аналізу автографів І. Ужевича.

II

Текстові пояснення в обох автографах І. Ужевича написані латинською мовою, а мова — об’єкт описання, тобто парадигми відмін і дієвідмін, ілюстративний матеріал у тексті у вигляді окремих літер, складів, слів, словосполучень і речень, — ця частина написана кирилицею.

У фотокопії паризького варіанта граматики — 71 подвійна сторінка, з них 1а, 2а і 71а — незаповнені 21.

У фотокопії арраського рукопису пронумерованих подвійних сторінок, заповнених текстом граматики, від 4-ї до 86-ї включно — 84. З них: 4, 5, 6 і 862 — незаповнені. Крім того, в цьому рукописі є ще дві подвійні сторінки. На одній з них французькою мовою написано не рукою автора «91 feuillets», а на другій, за свідченням В. Ягича, зафотографовано шкіряну палітурку рукопису — півтора рядка тексту французькою мовою і цифра 1741.

Почерк у латинському тексті обох рукописів — звичайний заокруглений курсив. Літери кирилівські — в алфавіті, у прикладах і парадигмах — мають унціальну форму більшого і меншого розміру, а в рядках звичайного тексту унціальний шрифт переходить у курсивний кирилівський почерк так званого київського письма XVII ст. з виразними рисами латинського шкільного впливу 22.

21 На стор. 1а вміщений французький переклад заголовка праці І. Ужевича, написаний іншою особою.

22 Див. И. М. Каманин, Палеографический изборник южнорусского письма XV — XVIII вв., К., 1899, стор. 13 — 17.

На окремих сторінках своїх рукописів (3а, б; 4а, б; 62, 71-2, 92, 102 — 171) автор показує особливості цього курсиву в шкільному і канцелярському вжитку і знайомить читача з різними варіантами надрядкових знаків (в паризькому рукописі — стор. 2б, 3а, 4 а, б і в арраському — стор. 102, 111, а також з різноманітними формами заголовних літер в алфавітному порядку (5а, 132, 142).

Крім того, в арраському рукописі (172, 181) міститься кирилівський алфавіт боснійського різновиду, а також глаголичний шрифт, за визначенням В. Ягича, кроатського кутастого зразка.

В обох рукописах автор зрідка, по потребі, користується латинським алфавітом для передачі польських слів і форм, а для прикладів з інших слов’янських мов вживає кирилицю, іноді латиницю. На стор. 841 наведено два віршовані рядки польською мовою з Кохановського, один приклад (296) — старогрецькою мовою і один — французькою (576).

Графічні знаки, тобто літери і надрядкові позначки, в обох рукописах в основному не відходять від традицій друкованої граматичної літератури XVI — XVII ст., починаючи від граматики 1574 р. І. Федорова і кінчаючи працею Мелетія Смотрицького «Граматїки словєнскиА правильное сунтаґма» 1619 р. Автор практично і досить докладно знайомить читача з системою надрядкових знаків на перших сторінках своїх автографів (стор. 2б — 5б рукопису 1643 р. і стор. 62 — 172 рукопису 1645 р.). Ужевич і тут не пориває з традицією. Однак щодо його власної послідовності в їх застосуванні, то в цьому він трохи нагадує тих писарів, які, на думку І. Ужевича (7а), здебільшого не користуються надрядковими знаками, то кваплячись, то покладаючись на свою природну мовну обізнаність, а то й через недбальство,