Степан Бандера

Олександр Бандера

Сестра Володимира (10 березня 1913, с. Старий Угринів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл. — 11 липня 2001, Стрий, Львівcька обл.) — громадсько-культурна діячка. Після смерті матері (22 квітня 1921 р.) нею опікувалася тітка Катерина Антонович. 1932 р. закінчила Стрийську гімназію й повернулася до рідного села. 1933 р. разом із батьком переїхала до с. Воля Задеревацька. Того ж року вийшла заміж за священика Федора Давидюка. Разом із чоловіком працювала в селах Стільське Миколаївського району Львівської області (1934—1938), Брошнів Долинського району Івано-Франківської області (1938—1940), Голинь Калуського району Івано-Франківської області (1940—1944), Биличі Горішні Старосамбірського району Львівської області (1944—1945), Тершеві того ж району (1945—1946). У січні 1946 р. Давидюки перейшли на парафію до Борислава Львівської області. Подружжя брало активну участь у громадсько-культурному житті, працювало в товаристві «Просвіта», таємно підтримувало діяльність ОУН і УПА. 23 березня 1946 р. їх заарештували, а шестеро їхніх дітей відправили до дитячого будинку. 7 вересня 1946 р. Володимира Бандера-Давидюк разом із чоловіком була засуджена військовим трибуналом МВД на 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна. Покарання відбувала на станції Ришоти в Красноярському краю. Через 6 років переведена до табору «Карабас» у Казахстані. Звідси направлена на цементний завод, а відтак до Спаського табору. 1953 року етапована до Москви, де просиділа в опричній камері шість місяців. Від неї та сестер Марти й Оксани, яких також привезли туди, на допитах у Лефортовській тюрмі домагалися осуду діяльності їхнього брата Степана. Жодна з жінок не погодилася. Після цього Володимиру Бандеру повернули в Спаськ, де вона перебувала до закінчення терміну ув’язнення. Звільнена 29 лютого 1956 р., але ще три місяці поневірялася на спецпоселенні в Караганді. Повернувшись в Україну в червні 1956 р., проживала з дочкою Мирославою в с. Козаківка Долинського району Івано-Франківської області. У березні 1995 р. переїхала до Стрия, де мешкала разом із сестрою Оксаною. Похована на місцевому кладовищі.

Василь Бандера

Брат Василь (12 лютого 1915, с. Старий Угринів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл. — 21 липня 1942, концтабір Освенцім, Польща) — провідний діяч ОУН. Закінчив Стрийську гімназію, агрономічний факультет Львівської політехніки та філософський факультет Львівського університету. Протягом 1937—1939 рр. — член Львівського повітового проводу ОУН. З 1939 р. — в’язень концтабору Береза Картузька. Наприкінці жовтня 1939 р. разом із братом Степаном перебрався до Кракова. Учасник ІІ ВЗ ОУН. Після проголошення Акта відновлення Української держави 1941 р. — референт СБ Станіславівського обласного проводу ОУН. 15 вересня 1941 р. разом із членами цього проводу Романом Малащуком, Євгеном Лозинським, Богданом Рибчуком був заарештований гестапо. Перебував у тюрмах Станіславова, Львова, Кракова. 20 липня 1942 р. потрапив до німецького концтабору в Освенцімі, в’язничний номер — 49721. Як і брат Олександр, зі згоди гестапівського офіцера Ґрабнера вбитий польськими фольксдойчами Юзефом Кралем і Сташеком Подкульським.

Оксана Бандера

Сестра Оксана (22 грудня 1917, с. Старий Угринів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл. — 24 грудня 2008, м. Стрий, Львівська обл.) — громадський діяч, педагог. Після смерті матері виховувалась у тітки Людмили, дружини отця Чорторийського у с. Кобиловолоках Теребовлянського району Тернопільської області. 1933 р. повернулася до батька в Старий Угринів. Навчалася в Стрийській гімназії. 1936 р. з Тростянця разом із членом ОУН Миколою Стефанишиним, сестрою Мартою та іншими здійснила похід на гору Маківку, щоб вшанувати пам’ять січових стрільців. У 1939—1941 рр. учителювала у с. Тростянець Долинського району Івано-Франківської області, брала активну участь у діяльності «Просвіти». Уночі з 22 на 23 травня 1941 р. НКВД провів обшук у помешканні батька, у якого вона жила разом із сестрою Мартою. Усіх було заарештовано й відправлено в Долину. Оксану заслали в Красноярський край. 1953 р. її разом із Мартою привозили на допити в Москву. Протягом двох місяців їх змушували виступити з прилюдною заявою про незгоду з діяльністю С. Бандери та звернутися до учасників Збройного підпілля ОУН з проханням припинити боротьбу. Формальне звільнення зі спецпоселення одержала 23 лютого 1960 р., але повертатися в Україну під різними приводами їй не дозволяли. До Львова О. Бандера прибула 5 липня 1989 р. Дещо пізніше вона переїхала до дружини брата Василя в Івано-Франківськ, а незабаром оселилася в сестри Володимири, яка мешкала разом із дочкою М. Давидюк у с. Козаківці Долинського району. Від 1995 р. — почесний громадянин Стрия, де й проживала. Указом Президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2005 р. нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Богдан Бандера

Брат Богдан (Митар, 4 квітня 1919, с. Старий Угринів, Калуський р-н, Івано-Франківська обл. — дата й місце смерті невідомі) — член ОУН. Навчався в Стрийській та Рогатинській гімназіях. Від листопада 1939 р. — у підпіллі. Нелегально перейшов радянсько-німецький кордон. Рік навчався в Холмській гімназії. 1940 р. — член Станіславського обласного проводу юнацтва ОУН. У червні 1941 р. був серед тих, хто проголошував у Калуші Акт відновлення Української держави. Був у складі похідних груп ОУН на південно-східну Україну (Вінниця, Київ, Дніпропетровськ, Херсон). Можливо, керував Херсонським обласним проводом ОУН. Достовірних відомостей про останні роки життя не знайдено. Найбільш поширена версія про те, що його розстріляли 1943 р. в Херсоні німецькі окупанти. За іншими даними, його бачили в листопаді 1944 р. у Чорному лісі.

Осип Бандера

Дядько Осип (2 січня 1896, м. Стрий, Львівська обл. — 7 листопада 1981, Гастонбург, штат Конектикут, США) був активним громадсько-політичним діячем. Навчався в Стрийській класичній гімназії, член «Пласту» (гурток під проводом Віктора Коваля) з 1912 р. 1914 року вступив до лав Українських січових стрільців (УСС), у перший полк, у ранзі підхорунжого. Брав участь у боях біля сіл Попелі, Сілець (1914), над річками Гнила Липа та Золота Липа (1915), на горі Лисоня (1916). 30 вересня 1916 р. потрапив у полон. Етапом відправлений у Симбірськ (сучасне місто Ульяновськ). У квітні 1917 р. переїхав до Києва. Улітку 1918 р. підвищений у званні до хорунжого та відправлений із кошем УСС на Херсонщину. Під час українсько-польської війни 1918—1919 рр. був у ІV Золочівській бригаді УГА, був поранений у боях. Брав участь у боях УГА на Східній Україні. Арештований більшовиками, пізніше — поляками. Закінчив Віденський університет (1925), за фахом інженер. 1926 р. одружився з Марією Антонович. Працював у Стрию торговельним референтом у Повітовім союзі кооперативів. 1932 р. відкрив галентарійну крамницю. У 1941—1944 рр. працював посадником м. Стрий. У червні 1942 р. арештований гестапо. Улітку 1944 р. родина емігрувала до Німеччини, а згодом — у США. Спершу працював сторожем у школі, згодом — в Українському кооперативному банку. Активний член товариства «Стрийщина» та Братства січових стрільців.

Володимир-Микола Бандера

Син Осипа Володимир-Микола (11 грудня 1932, м. Стрий, Львівська обл.) також став активним громадсько-політичним діячем. Закінчив початкову школу в Стрию. З 1944 р. в еміграції. Продовжував навчання в українських таборах для переміщених осіб у Німеччині, матуральний іспит склав у Мюнхені 1949 р. Там познайомився з двоюрідним братом Степаном і за його порадою почав студіювати економіку. З 1950 р. у США. Працював на тютюнових плантаціях. 1954 р. закінчив Коннектикутський університет. Захистив докторат на тему «Чужинецькі капітали в Східній Європі» в Каліфорнійському університеті (1960). Працював доцентом, професором (1960—1972) Бостонського коледжу, з 1972 р. — університету «Темпел» у Філадельфії. Член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) з 1970 р. Досліджує міжнародні економічні відносини, економіку Галичини між двома світовими війнами та України в складі СРСР. Понад тридцять років у НТШ спільно з іншими дослідниками підготовляє матеріали про українську діаспору. Автор статей і один із редакторів економічної частини англомовної «Еncyklopedia of Ukraine». Улітку 1992 р. викладав в Інституті менеджменту при Львівському університеті ім. Івана Франка курси міжнародної економіки та бізнесу. Активно опікується меморіальними музеями Степана Бандери.

Дитинство

Воскресають лише там, де є могили.

Фрідріх Ніцше

Народився Степан Бандера 1 січня 1909 р. у селі Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області, у сім’ї греко-католицького священика. У цей період Галичина належала до Австро-Угорської імперії. Через чотири дні він був хрещений у місцевій церкві на честь святого первомученика Степана.

В автобіографії Степан Бандера зазначає: «Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з’їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, кревні і їхні знайомі, наприклад, мої вуйки: Павло Ґлодзінський — один з основників „Маслосоюзу“ і „Сільського Господаря“ (українські господарські установи), Ярослав Весоловський — посол до Віденського парляменту, скульптор Михайло Гаврилко й інші. Під час Першої світової війни я пережив дитиною-юнаком чотирикратне пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914—15 і 1917 рр., а в 1917 р. важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австрійсько-російський фронт, і наш дім був частинно знищений гарматними стрільбами. Тоді ж, літом 1917 р., ми спостерігали прояви революції в армії царської Росії, прояви національно-революційних зрушень і велику ріжницю між українськими та московськими військовими частинами… До народньої школи я не ходив взагалі, бо в моєму селі, як і в багатьох інших селах Галичини, школа була не чинна від 1914 р. з уваги на покликання учителя до війська та інші події воєнного часу… Від листопада 1918 р. наше родинне життя стояло під знаком подій у будуванні українського державного життя та війни в обороні самостійности. Батько був послом до парляменту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станиславові і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині. Особливий вплив на кристалізацію моєї національно-політичної свідомости мали величні святкування і загальне одушевлення злуки ЗУНР з Українською Народньою Республікою в одну державу в січні 1919 р.».

Родинний дім Бандер у с. Старий Угринів

Значним чином змінила життя родини Бандер евакуація навесні — влітку 1919 р. Близькі відмовляли від тієї подорожі у воєнний час із сімома дітьми віком від 1 до 10 років. Отець Андрій боявся не так власного арешту польською поліцією, як знущань або розправи окупаційних військ над родиною. Забравши найпотрібніші речі та велику родину на два вози, вирушив на схід і заїхав до с. Ягольниці, до отця Володимира Антоновича, який був одружений із Катериною Ґлодзінською — рідною сестрою дружини Мирослави. Згодом отець Андрій вирушив на фронт, а дружина з дітьми повернулися до Старого Угринова. Дорогою Мирослава застудилася й важко захворіла. Відсутність господаря в хаті, брак лікарської допомоги, постійні нестатки й переживання за дітей спричинили розвиток туберкульозу. Лікування доктора Курівця з Калуша було безуспішне, і Мирослава померла на 32-му році життя, осиротивши сімох дітей. Ця рання смерть матері значним чином вплинула на С. Бандеру. Коли отець Андрій повернувся зі Східної України, його заарештували поляки. Після звернень капітули ГКЦ у Львові, а також його дядька — отця-митрата Андрія Білецького — отця Андрія звільнили, одначе з того часу він проживав під постійним наглядом поліції. Такі випробування для батька із сімома дітьми не зламали отця Андрія, він намагався дати дітям початкову освіту, а також винаймати для них учительку. За спогадами сучасників, родина Бандер організувала в себе вдома хор, а одна із сестер зазвичай акомпанувала на фортепіано. Степан співав у хорі в Калуші в других басах. Микола Климишин згадував, що під час співу завжди ставав біля Степана, бо той дуже добре читав ноти і мав особливий слух. Малого Стефка родичі й сусіди характеризували як дуже наполегливого й цілеспрямованого: хоч би що собі задумав чи вбив у голову — так і зробить. Його не можна було переконати чи на інший бік перетягнути. Він не любив спокою, був дуже веселий і компанійський хлопець.