вироблених турками, стали взірцями для наслідування в багатьох європейських
державах, а армії сусідів по Східній Європі, як-от польська та угорська,
молдавська та валаська вдавалися до прямих запозичень57.
Останнім часом з’явилися спроби вписати в контекст Мілітарної революції
військову історію Московської держави та Російської імперії. Її вплив на
56 Frost R. Potop a teoria rewolucji militarnej //Rzeczpospolita w latach Potopu. — Kielce, 1996. — S.47—165; ejsdem. The Polish-Lithuanian Commonwealth and the «Military Revolution //Poland and Europe: Historical Dimensions. Selected Essays from the 50th Anniversary International Congress of the International Congress of the Polish Arts and Sciences in America. — Boulder, Colo, 1994. — P. 19—47.
57 Ágoston G. Empires and warfare in east—central Europe, 1550—1750: The Ottoman— Habsburg rivalry and military transformation //European Warfare, 1350—1750. — Cambridge University Press, 2010. — P. 110-134; ejusdem. Guns for the Sultan: Military Power and the Weapons Industry in the Ottoman Empire. — Cambridge University Press, 2005.
54
міжнародні відносини в Європі та реформи в Російській імперії пунктирно
окреслив О.Каменський, солідаризуючись із думкою зарубіжних русистів
стосовно асинхронності в природі військових змін у Європі та Росії 58. Роботи
російських істориків останнього десятиліття, присвячені військами “нового
строя”, аналізу бойових якостей помісного ополчення та неросійських
формувань, обґрунтували тезу про спадковість тенденцій військових реформ на
рубежі XVII-XVIIІ ст. Петровська модернізація армії та флоту, котра потягла за
собою масштабне реформування державного управління, оподаткування й
згодом соціальної структури, постала не як радикально новий курс, а
продовження й інтенсифікація заходів, котрі провадилися ще старомосковськими
елітами59. Рецепції Мілітарної революції в Росії присвячені праці В.Пєнского,
кторий спробував співставити вектор розвитку допетровської та післяпетровської
військово-політичних моделей із західним досвідом60.
Досвід вивчення військово-політичних систем східноєвропейських держав
та змін їхніх моделей протягом Мілітарної революції підводить дослідників до
аналогічної постановки проблеми стосовно Козацького Гетьманату середини
XVII-XVIIІ ст. За своєю площею та ступенем задіяності в геополітичних
розкладах тодішньої Європи Гетьманщина була однією з найпомітніших
військових сил на Сході континенту. В наші наміри аж ніяк не входить пряме
порівняння й тим більше накладення концепту Мілітарної революції на
гетьманську державу та військо. Йдеться не стільки про порівняння, скільки про
співставлення, яке має на меті виявити не спільні риси, а навпаки відмінності,
58 Каменский А. Российская империя в XVIIІ в.: традиция и модернизация. — М., 1999. — С. 85.
59 Курбатов О. Организация и боевые качества русской пехоты «нового строя» накануне и в ходе русско-шведской войны 1656-1658 годов //Архив русской истории. — Вып.8. — 2007. — С.157-197 та ін.
60 Пенской В. Великая огнестрельная революция. — М., 2010); його ж. Военная революция в Европе и вооруженные силы России второй половины XV — XVIII вв.: от дружины к регулярной армии. — М., 2004; його ж. От лука к мушкету. Вооруженные силы Российского государства 2-й половины XV — XVII вв.: Проблемы развития. — Белгород, 2008.
55
котрі вкажуть на особливість військово-політичної системи гетьманату. Крім
того, ми виходимо з того, що порівнювати слід не самі військові інститути, а
процеси всередині них та їх взаємозв’язок із політичною системою. Отже,
феномен Мілітарної революції в Європі буде в дослідженні контрастним тлом на
якому чіткіше оприявняться процеси, що вирізняли Козацький Гетьманат з-
поміж його сусідів по Центрально-Східній Європі.
Співставлення українських реалій із тенденціями, що відбувалися у
військовому будівництві сусідніх країн, дозволить відповісти на важливі
питання: яким чином геополітичні виклики вплинули на стан збройних сил і
козацької держави в цілому? Як змінювалися механізми мобілізації військових
ресурсів? Зрештою, яким чином зміни, що відбувалися у військовій сфері, котра
була тісно пов'язана з моделлю держави, вплинули на її форму й
функціонування? Фокус нашого дослідження буде зосереджено на військових
інститутах, сукупність яких утворювала військово-політичну систему
Козацького Гетьманату. Аналізу підлягатимуть не лише структури, але й
механізми їх дії та взаємодії. Важливим є відстеження того, як і наскільки
ефективно гетьманат міг мобілізовувати воєнні ресурси для потреб свого
існування, роль соціального середовища й зв’язків, зрештою, вплив військових
інститутів і війни на соціальну структуру та процеси.
Окреслена вище методологічна парадигма та завдання дослідження
передбачають використання понятійного й термінологічного апарату. Військо-
державу, створену в ході Козацької революції середини XVII ст. в сучасній
українській та зарубіжній історіографіях іменують Гетьманщиною або
Козацьким Гетьманатом (обидві назви вживаються паралельно). Її самоназвами є
Військо Запорозьке, та Мала Росія/Малоросія — політоніми близькі за змістом,
що, залежно від контексту, вживалися паралельно в другій половині XVII —
XVIIІ ст., але в жанрово різних текстах (законодавстві, судових актах, козацьких
літописах та історичних хроніках). Також в дослідженні використовується термін
“гетьманат” на позначення специфічної форми правління в козацькій державі,
56
котра встановилася в цей час61. Ще одне застереження стосується поняття
“держава”, котру ми трактуємо не як аналог сучасної держави з чітко
структурованими й централізованими вертикалями влади, галузевим
управлінням, конституційним правом і масою інших атрибутів, властивих
модерному світу62. В дослідженні ми спробуємо синхронізувати процеси у
військовому устрої Гетьманщини із змінами в її політичній моделі, тому в
нашому дослідженні поняття «держави» й «військово-політичного устрою»
носитимуть прикладний характер, даючи можливість проаналізувати їх в
структурно-функціональному вимірі. Критерії держави та її військово-
політичного устрою ми окреслюємо набором ознак, властивих більшості держав
тогочасної Європи: 1) суверенної влади володаря і політичної еліти над певною
територією, 2) наявністю стійких державних інститутів, котрі однак можуть
функціонувати не лише на засадах публічних механізмів, але й приватних
зв’язків, 3) наявністю складно структурованих інститутів управління й права, 4)
наявністю певної політичної культури й світогляду в правлячої еліти, 5)
наявністю представницьких інститутів.
Ще один термін, котрий потребує уточнення й певних застережень в
рамках дисертаційного дослідження — “модернізація”. Критики концепта
модернізації змусили істориків відмовитися від її трактовки, як жорстко
детермінованого еволюційного явища й допустити існування в повсякденні,
соціальних структурах, економічних процесах і політиці численних гібридних
61 Горобець В. Під булавою гетьмана. Права і вольності Гетьманщини в умовах імперського підневолення. — К.. 2024. — С.5, 10-13; Яременко М. Курс "Історія Гетьманщини" та його тематичне наповнення //Docendo discimus — Навчаючи вчимося: Методологія нових ділянок історичного знання та її впровадження у навчальні практики. — К., 2020. — С.124-125.
62 Brewer J. The Paradoxes of State Power //Early Modern Europe: Issues and
Interpretations. — Blackwell Publishing, 2006. — P. 332-347; Shennan J. The Origins of the Modern European State, 1450-1725. — Hutchinson University Library, 1974. — P. 112-114; Strayer J. On the Medieval Origins of the Modern State. — Princeton University Press, 1970. — P. 89-111; Watts J. The Making of Polities: Europe, 1300-1500 . — Cambridge University Press, 2009. — P. 19-42.
57
форм, котрі могли поєднувати домодерність і модерність. Ми вкладатимемо в
поняття модернізації XVIII ст. прикладний зміст: появу тих алгоритмів
політичних і військових процесів, котрі в Нову добу (ХІХ ст.) призвели до
виникнення сучасних держав і армій. Ці алгоритми в ранньомодерну епоху
втілювалися в уніфікації, раціоналізації і стандартизації способів ведення війни і
організації влади.
Специфіка нашого дослідження, пов’язаного із війною та військовою
справою змушуватиме нас часто вживати терміни “військо” та “армія”, як
синонімічні, хоча іноді історики наполягають на тому, що вони позначають два
різночасових явища: військо, це домодерна форма організації збройних сил,
котра заснована на кастовому (становому) поділі суспільства, де кожній з
соціальних верств присвоєні ті чи інші військові обов’язки. Армія є більш
сучасним явищем, коли приналежність до неї визначається не соціальним, а
професійним чинником; збройні сили держав, котрі монополізують в своїх руках
контроль над застосуванням легітимного насильства називають регулярними
арміями.
Відповідно до обраного методологічного підходу й понятійного апарату, на
різних етапах дослідження застосовуватимуться дескриптивний (описовий),
історико-генетичний, історико-типологічний, біографічний, просопографічний,
компаративний, проблемно-хронологічний і статистичний методи, методики
історичного аналізу, синтезу й порівняння, а також прийоми джерелознавчої
критики. Окреслені вище методи дозволили з’ясувати:
— дескриптивний: реконструювати й створити аналітичний опис складових
військово-політичної системи Гетьманщини, заходів політичної еліти в сфері
військового будівництва;
— історико-генетичний: з’ясувати витоки окремих мілітарних інститутів,
урядів і військово-служилих груп;
58
— історико-типологічний: з’ясувати структурно-функціональну
приналежність окремих складових збройних сил Гетьманщини найманих,
надвірних і приватних формувань);
— біографічний: простежити кар’єрні траєкторії старшин найманого військ,
надвірних формувань і артилерії;
— просопографічний: встановити характеристики окремих військово-
служилих груп (неурядової старшини, старшинського корпусу найманого
війська, військових служителів);
— проблемно-хронологічний: виявити періоди, характер і напрями змін у
сфері військового будівництва Гетьманщини, окремих складових збройних сил;
— статистичний: оприявнити кількісні коливання козацького та найманого
війська, частотності й кількості надання титулів неурядової старшини, порядок
витрат окремих категорій військового бюджету Гетьманщини.
Оскільки дисертаційне дослідження сконцентроване на дослідженні
військових інститутів та їхньому зв’язку з політичною моделлю Козацького
Гетьманату та її суспільством, спершу буде проаналізовано роль мілітарних
чинників у виникненні, становленні та розвитку держави, зміни курсу
