Попри жорсткі заходи безпеки, Богдану вдалося не тільки потрапити на цвинтар, а й зняти учасників траурної церемонії. Він стояв дуже близько до могили Коновальця і добре бачив промовців. Один низенький і непоказний чоловік привернув найбільше уваги присутніх і виголосив найдовшу промову. Сташинський промовця не знав, але запримітив його авто — темно-синій «Опель-капітан». Після повернення в Берлін Деймон показав Сташинському емігрантську газету з текстами промов на цвинтарі. Найдовша промова належала Степанові Бандері. Так Сташинський здогадався, хто цей промовець і чиє це авто.
Деймона цікавили не тільки фотографії йі гості церемонії, а й опис цвинтаря і місцевість довкола могили Коновальця. Він спитав чи можна там щось сховати. Богдану здалося, що цілком. Але коли він зрозумів, що йдеться про бомбу, і не в коробці шоколаду, а в могилі Коновальця, то сказав, що навряд. Сташинський уточнив, що місця замало й вибух зачепить не тільки провід націоналістів, а й жінок та дітей. Деймон до цієї теми більше не повертався, але явно думав про замах на Бандеру[66].
Чергове завдання куратор дав Богдану на початку січня 1959-го: поїхати в Мюнхен і з’ясувати адресу Бандери. Тоді Сташинський вдруге почув ім’я Степана Попеля. Сергій Деймон сказав, що Бандера найімовірніше живе під цим прізвищем. КДБ знав попередню адресу Бандери, але її треба було перевірити. Сташинський вилетів до Мюнхена з новими документами на ім’я Ганса Йоахіма Будайта. Він швидко з’ясував, що людина, яку він бачив у Роттердамі, за відомою чекістам адресою не живе.
Формально завдання було виконано. Богдан міг повертатися до Берліна, але останньої миті проявив ініціативу і подивився телефонний довідник Мюнхена. Там справді значився телефон і адреса якогось Стефана Попеля — Крайтмайрштрасе, 7. Невже це той самий Попель? Наступного ранку Сташинський був на Крайтмайрштрасе. В арці будинку номер 7 він побачив знайомий «Опель-капітан» і чоловіка, який порався біля машини. У списку мешканців будинку значилося ім’я Стефан Попель. Пізніше Сташинський побачив те саме авто біля будинку українських націоналістів на Цепелінштрасе. Сумнівів не лишилося: Стефан Попель з Крайтмайршрасе, 7 — це Степан Бандера. Деймон не міг повірити. «Нарешті ми вийшли на слід Бандери», — радісно сказав він Сташинському.
Полковник Іщенко слухав дуже уважно, хоч знав цю історію майже напам’ять. Перш ніж послати навесні 1958 року Сташинського в Берлін по нові публікації Стефана Попеля, Деймон майже місяць провів у Москві, консультуючись з начальством про операції в Карлхорсті. Бандера в КДБ проходив під кодовим ім’ям «Політик». Убивство називалося «спеціальним заходом»[67].
Вислухавши Сташинського, Іщенко сказав, що прийнято рішення «ліквідувати» об’єкт так само, як два роки тому Сташинський ліквідував Ребета. Богдан застеріг, що, на відміну від Ребета, Бандера озброєний і має охоронця. Полковник відповів, що йому видадуть вдосконалену модель пістолета з двома стволами. Якщо виникне потреба, Сташинський зможе ліквідувати й охоронця. «На мої заперечення він не звернув уваги. Я мав це зробити, як саме — це моя справа. Він сказав, що замах мені вдасться», — згадував Сташинський. Вони випили шампанського за успіх. Сташинському згадався схожий епізод з популярного радянського фільму про долю розвідника[68].
Іщенко сказав Сташинському, що не годиться, побачивши Західну Європу, не подивитися Москву. КДБ часто перед відправленням за кордон влаштовувало агентам екскурсії символічними місцями — Червона площа, Кремль, мавзолей Леніна. Перед поїздкою до Франкфурта для ліквідації Георгія Околовича Ніколая Хохлова зводили в мавзолей подивитися на мумію засновника комуністичної парії і радянської держави. Іщенко дав Сташинському пропуск на першотравневий парад на Червоній площі. Він бачив паради в Києві і Львові, але столичний був набагато масштабніший. Сташинського особливо вразила демонстрація нової військової техніки. Він стояв на трибуні проти мавзолею і добре бачив Микиту Хрущова, людину, яка ніяк не могла забути Бандеру. Тепер доля і обставини об’єднали їх в одній справі: убити Бандеру[69].
9. Гер Попель
Перед від’їздом із Москви Сташинському видали новий удосконалений пістолет-спрей. Зброя мала два стволи, стрілок міг прибрати не тільки об’єкт завдання, а й охоронця. Полковник Іщенко, чекіст-аристократ, сказав Богдану повертатися до Берліна й чекати наказу. Сташинський повернувся у свою кімнату на Марієнштрасе і почав пити. Наказ прийшов у середині травня. Москва хотіла ліквідувати Бандеру якомога швидше. Сташинський отримав від Деймона документи на ім’я Будайта, нову зброю, пігулки й ампули з протиотрутою. Куратор дав набір відмичок для відмикання дверей будинку Бандери. Під’їзд — ідеальне місце для операції, сказали йому в Москві. Але якщо дозволятимуть обставини, то двір будинку теж годиться — все на розсуд агента.
Кілька днів у Мюнхені минули для Богдана досить монотонно. Вранці він стояв під будинком Бандери, а близько одинадцятої години переходив на Цепелінштрасе, де Бандера працював. Він кілька разів бачив об’єкта, переважно у супроводі охоронця. Та якось він спостеріг, як Бандера повертається додому сам. «Опель-капітан» проїхав біля Богдана по Крайтмайрштрасе до сьомого будинку, повернув в арку до гаражів. Сташинський вийняв зброю з кишені і зібрався виконати завдання, але в останній момент передумав. Щоб відрізати собі шлях, він вистріляв пістолет у землю і викинув його у той самий струмок у Гофгартені, де втопив зброю, з якої півтора роки тому вбив Ребета.
Сташинський, мабуть, відчув полегшення, не виконавши наказ і не убивши Бандеру. Однак існували причини і для нервування: він мусив якось пояснити в Карлсхорсті, чому наказ не виконано. Не виключено, що за ним стежив інший агент, який міг бачити, як він викидає пістолет у воду. В одному Сташинський був упевнений: навіть якщо за ним стежили, то не бачили, що відбулося у дворі будинку Бандери. Богдан вирішив сказати Деймону, що помітив когось чужого у дворі біля гаражу і вирішив відкласти справу. Він доклав додаткових зусиль, щоб показати, що старався, але потрапити в будинок, початкове місце запланованого замаху, мовляв, виявилося непросто. Відкриваючи двері відмичкою, Сташинський зламав її. Потім спробував відкрити ключем від своєї берлінської квартири, і теж зламав.
Деймону новини не сподобалися, але що він міг удіяти. Чекісти не могли одразу провести операцію вдруге без відповідного наказу з Москви. У серпні Сташинський поїхав до Радянського Союзу у відпустку. Деймон теж поїхав у відпустку до Кисловодська на Північному Кавказі, а потім відвідав Київ, де обговорив з колегами в українському КДБ берлінські операції. Там йому доповіли, що Сташинський проігнорував вимогу здати фальшиві документи перед тим, як їхати у рідне село. Утім, це розцінили як дрібне порушення дисципліни з боку доти дуже акуратного агента.
Повернувшись до Берліна 23 вересня 1959 року, Деймон сказав Сташинському, що той мусить ще раз поїхати до Мюнхена й зробити ще одну спробу ліквідувати Бандеру. Богдан вилетів до Мюнхена 14 жовтня із зарядженим пістолетом, протиотрутою і новим набором ключів від будинку Бандери. Сташинський мав провести у Мюнхені сім-десять днів, як завжди, і повернутися незалежно від результату[70].
15 жовтня став його першим «робочим» днем. Сташинський на цей день багато не планував і хотів тільки почати спостереження. Але вранці прийняв протиотруту і, загорнувши пістолет у газету, поклав його у внутрішню кишеню піджака. Бандера вже поїхав з дому, і Сташинський вирушив у контору на Цепелінштрасе. Спостережним пунктом він обрав міст Людвіга біля Німецького музею і трамвайної зупинки. Перехожі могли помітити чоловіка років тридцяти, який тинявся без діла, поглядаючи на Цепелінштрасе. Спершу він помітив машину Бандери, припарковану біля будинку 67. Десь опівдні він побачив, як з будинку вийшли чоловік і жінка, сіли в машину й поїхали.
Робочий день, схоже, закінчився. Бандера був не сам, завдання не виконаєш. Але Сташинський вирішив поїхати трамваєм до будинку Бандери і якийсь час там почекати, щоб ні в кого не виникло підозри, що він недостатньо старається, на той випадок, якщо за ним стежать. Приїхавши на Крайтмайрштрасе і не побачивши ні Бандери, ні машини, він вирішив почекати до першої години. Дивлячись на годинник, чи не пора вже йти, він раптом побачив «Опель-капітан». Бандера був сам.
Коли авто заїхало в арку, Сташинський рушив у напрямку до будинку. Машина стояла перед відкритим гаражем, водій вивантажував щось із багажника. Ключ, виданий у Карлсхорсті, без проблем відкрив двері будинку. Сташинський зайшов всередину. Усе йшло за планом. Бандера наближався до входу, аж раптом Сташинський почув жіночі голоси з верхніх поверхів. Він не знав, що робити. Виходити з будинку? Але тоді він зіштовхнеться з Бандерою. А він не хотів, щоб Бандера його побачив. Тоді Сташинський зробив вигляд, що чекає ліфта і натиснув кнопку. Спрацювало. Жіночий голос лишився десь у стороні. Він не бачив її, вона не бачила його.
Сташинський мав змогу діяти за планом. Він повернувся до початкової позиції на сходах між першим і другим поверхами, непомітний із входу в будинок. Потім почув, як хтось намагається відчинити двері. Було зрозуміло, що це Бандера. Сташинський почав спускатися сходами, пістолет, загорнутий у газету, тримав у правій руці. Він мав вистрелити в Бандеру, коли вони порівняються на сходах, точно так само як це було з Ребетом. Аж тут виникла запинка. Бандера тримав пакет з овочами і не міг однією вільною рукою дати собі раду з дверима: ключ застряг у замку. Притискаючи пакет правою рукою, Бандера ногою тримав двері, а лівою рукою діставав із замка ключ. Одразу в нього не виходило.
У Сташинського виникли сумніви: може, момент непідходящий? Але він не відступив. Він спитав Бандеру, що з дверима, а коли той відповів, що все в порядку, підняв загорнуту в газету зброю і вистрелив йому в обличчя. Згодом він зізнається, що нервувався і вистрелив з обох стволів, а не з одного. Хлопок. Сташинський вийшов з будинку, зачинив за собою двері і повернув наліво в бік Ерцгісерейсштрасе. Потім пішов у центр міста. Розгорнув газету, сховав невеличкий циліндр у кишені, вийняв хустинку, приклав її до обличчя і продихався. За дві години він сидів в експресі на Франкфурт.
Сташинський хотів якомога швидше виїхати із Західної Німеччини, але поки від дістався до Франкфурта, останній рейс у Західний Берлін уже вилетів. Він купив квиток на наступний день і зареєструвався в готелі «Вісбаден», кімната 53. Цей готель працює і сьогодні, а готельна реклама каже, що звідти всього десять хвилин до центру міста і п’ятнадцять хвилин до аеропорту. Сташинського цікавило друге. Коли наступного дня він приїхав в аеропорт, у кіосках вже були газети з повідомленнями про загадкову смерть Степана Бандери, якого сусіди знали під іменем Стефана Попеля. Так Сташинський вперше отримав підтвердження, що «об’єкт» мертвий. Прибувши до Берліна, він зателефонував Деймону. Куратор вже знав про результат операції й привітав Сташинського з успіхом. Вони зустрілися в кафе «Варшава» у східній частині міста, і Сташинський розповів деталі. Він знову написав два звіти: перший про те, де і коли був, другий — про те, що передав привітання «знайомому», як і у випадку з убивством Ребета[71].
10. Смерть у швидкій
У квартирі на третьому поверсі будинку по Крайтмайрштрасе, 7 Ярослава Бандера, для сусідів фрау Попель, як завжди, чекала чоловіка на обід. Зачувши звук машини у дворі, вона визирнула з балкона, побачила «Опель-капітан» перед гаражем і відчинила двері квартири. Дружині Бандери, матері трьох їхніх дітей, було сорок два роки; вона передчувала продовження неприємної вранішньої сварки. Йшлося про іншу жінку.
