«Музей Степана Бандери: центр національно-патріотичного виховання» відкрили 4 січня 1999 р. Під час церемонії музей освятили священики ГКЦ та УПЦ; вони також освятили довгастий чорний гранітний камінь з написом: «На цьому місці буде встановлено пам’ятник Степану Бандері». Камінь установили перед старим будинком ЛНАУ, посередині площі, де раніше стояв пам’ятник Леніну. У церемонії відкриття музею та освячення каменя взяли участь Слава Стецько, Юрій Шухевич, Василь Кук та Іван Гель, а також група ветеранів УПА, які тримали в руках плакати із зображенням Бандери та жовто-блакитні й червоно-чорні прапори[2242].
Пам’ятник установили тільки 2002 р. Це була статуя заввишки близько 3,5 м; скульптори — Ярослав Лоза та його син Володимир, архітектори — Микола Шпак і Володимир Блюсюк. На статуї Бандеру представили таким, яким він був на початку тридцятих років, — студентом, одягненим у костюм та довге розстібнуте пальто. Він стоїть у позі мислителя або поета-романтика: його голова та права нога повернуті вправо, але тулуб і ліва нога залишаються прямими. Здається, що Бандера рухається в один бік, а дивиться в інший. Праву руку він поклав на серце, а в лівій тримає книжку. Його жести символізують любов до України та українського народу, відданість знанням та науці[2243].
На церемонію відкриття пам’ятника, яка відбулася 5 жовтня 2002 р., приїхала ціла когорта націоналістичних діячів. Пам’ятник освятили греко-католицький та православний священики. «Справою честі ми вважали відкриття цього пам’ятника на території нашого навчального закладу, де колись здобував освіту Степан Бандера», — заявив Снітинський у своєму виступі та продовжив: «Його ім’ям названо не тільки героїчних вояків УПА, які мали мужність виступити проти двох найпотужніших тоталітарних режимів XX ст. — нацистського й комуністичного, а й усіх незламних борців за волю й незалежність України наступних поколінь.
Тому пам’ять про нього зобов’язує нас до самовідданої праці в ім’я розбудови нашої держави»[2244].
Юрій Шухевич у своєму виступі підкреслив, що, хоча Бандера провів багато часу в польських і німецьких в’язницях, він завжди залишався духовним лідером УПА. Шухевич закликав присутніх залишатися відданими принципам Бандери. Серед інших відомих промовців були: голова Крайового братства ветеранів ОУН-УПА Олесь Гуменюк; голова Львівської обласної організації КУН Михайло Вовк; мер Львова Любомир Буняк; родичі Бандери — Мирослава Штумф і Зиновій Давидюк, а також низка депутатів, зокрема праворадикальний політик і популіст Олег Тягнибок[2245]. Художню частину свята відкрив вокальний ансамбль «Сокіл», учасники якого продекламували вірш Петра Гоця «Степан Бандера», у якому були слова про те, що Бандера «був даний нам небесами як символ»[2246]. Студенти вишикувалися в шеренгу, спрямовану до пам’ятника, а група молоді, убрана в народні костюми, поклала квіти. Церемонію відвідали й ветерани УПА (в «уніформі»), які тримали в руках жовто-блакитні й червоно-чорні прапори та плакати із зображеннями Бандери[2247].
Музей Бандери, відкритий у Дублянах 1999 р., розмістився у двох невеликих приміщеннях нової будівлі ЛНАУ. Площа однієї кімнати близько 12 кв. м, іншої — близько 30 кв.м. За словами Снітинського, основною ідеєю музею була «персоналізація [української] історії» за допомогою образу українського Провідника Степана Бандери[2248]. Гоць, директор і єдиний працівник музею, намагався втілити цю ідею шляхом вбудовування біографії Бандери в наратив української історії, зведений до «революційної національно-визвольної боротьби за незалежну Україну», історію якої представлено в музеї на 24 стендах з фотографіями та короткими підписами до них. Більшість світлин — це фотокопії знімків, опублікованих у діаспорі оунівцями (зокрема, Мірчуком). Експозицію поділено на чотири частини: молодість і родина Бандери, студентські часи, ОУН і УПА, загибель та відродження. Кожна частина становить окремий наратив, у якому український народ та українські націоналісти представлені жертвами, зокрема, це подано на прикладі біографій членів родини Бандери. В окремих частинах експозиції особливу увагу приділяють націоналістам, які навчалися в Дублянах. «Насичений опис» експозиції дозволить нам побачити, як засновники музею ставились до Бандери та в якому світлі прагнули показати його відвідувачам музею.
Перший стенд присвячений батькові Бандери Андрію. Він зображений як людина, яка жила благочестивим і духовним життям, боролася за Україну, сприяла формуванню особистості Провідника й загинула за Україну [був страчений органами радянської влади в липні 1941р.]. У цій частині експозиції розміщено фотографії предметів та об’єктів, що стосуються Андрія Бандери, зокрема церкви, у якій він служив, та ксерокопії архівних документів, опублікованих діаспорою. На іншому стенді подана інформація про трьох сестер і трьох братів Бандери. їхні фотографії розміщено навколо однієї зі світлин Провідника. Третій стенд назвали «Трагічна доля родини», на ньому розмістили фотографії сестер Бандери та інших його родичів. Тема «Трагічної долі родини» — невід’ємна частина експозиції. Екскурсії музеєм проводив його директор — Гоць (2007 р. він пішов на пенсію; його наступницею стала професор українознавства ЛНАУ Оксана Горда). Під час екскурсій Гоць і Горда, так само, як у відповідних контекстах оунівські емігранти та пострадянські націоналістичні історики, із праць яких вони здобували знання, певним чином зупинялися на стражданнях сім’ї Бандери, намагаючись зобразити українців і, зокрема, українських націоналістів жертвами радянського й нацистського режимів. На стенді під назвою «У рідному селі» розмістили такі фотографії: могил сестри й матері Бандери, членів ОУН та УПА зі Старого Угринова; сільської церкви; Бандери в молоді роки. Інший стенд (під назвою «Родинне гніздо») демонструє, що, незважаючи на «трагічну долю», родину Бандери пам’ятають: це наочно демонструють фотографії першого та третього пам’ятників Бандері в Старому Угринові; одного із фрагментів зруйнованого пам’ятника; старої та відреставрованої будівлі музею Бандери в Старому Угринові; меморіальної дошки на родинному будинку Бандери; колодязя поруч із будинком сім’ї Бандери в Старому Угринові; відновленої каплиці[2249].
У частині експозиції, присвяченій освіті Бандери, вказується, що після здобуття Україною незалежності дух Провідника повернувся до тих навчальних закладів, де Бандера навчався. На фотографії гімназії, яку Бандера відвідував у двадцятих роках у Стрию, ми бачимо пам’ятник Провідникові прямо під її вікнами. На інших світлинах зображені однокласники Бандери, які стали членами ОУН: Степан Ленкавський, Зенон Коссак і Степан Охримович. На іншому стенді розміщені зображення: студентського гуртожитку у Львові; будівлі Львівської політехніки; підручників Бандери. Ще на двох стендах, присвячених його навчанню у Львові та Дублянах, розміщені фотографії: студентських гуртожитків і будівель, у яких Бандера мешкав або відвідував їдальню; пам’ятника Бандері в кампусі ЛНАУ; місцевого жителя Йосипа Туш-ницького, який стверджував, що пам’ятає легендарного студента-націона-ліста. Серед експонатів також аркуш із віршем Гоця «Степан Бандера в Дублянах». Загалом ця частина виставки засвідчує, що місця, у яких коли-небудь побував Бандера, є особливими.
Частина експозиції, присвячена революційній боротьбі ОУН, починається з вітрини «Віддали життя за Україну». Тут представлені: Ольга Басараб — діячка УВО, якій першою судилося стати відомою мученицею; Микола Лемик, який убив секретаря радянського консульства; Григорій Мацейко, убивця Перацького; інші мученики й герої ОУН. Окремий стенд присвячено арешту Бандери 1934 р. і про Варшавський та Львівський судові процеси; на стенді, поруч із копіями документів, також є фотографія Львівського університету, яку помилково підписали як «Будинок окружного суду, в якому засудили багатьох українських націоналістів». Відвідувач, який хоче зрозуміти, чому Бандера був заарештований і засуджений або що відбувалося під час відповідних судових процесів, такої інформації на виставці не знайде.
У центрі вітрини під назвою «Відродження української державності» представлена виправлена версія «Акту проголошення», з якої прибрали фразу про тісну співпрацю з «Націонал-Соціялістичною Великою Німеччиною, що під проводом свого вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі»[2250]. Навколо цього сфабрикованого тексту розміщено фотографії членів ОУН: Стецька, Лебедя, Шухевича, Климіва й Ребета. На стенді, присвяченому похідним групам ОУН, які просувалися вглиб України після вторгнення німецького війська, зібрані фотографії членів цих підрозділів: Климишина та Стахіва. Як і на попередніх стендах, цей також не містить інформації ані про фашизацію ОУН, ані про її співпрацю з нацистською Німеччиною, ані про участь у погромах у липні 1941р., ані про спроби створити фашистську державу, яку ОУН(б) хотіла «очистити» від неукраїнців.
Важливе місце в цьому музеї, як і в лондонському, відведено темі УПА. Бандера ніколи не очолював і навіть не вступав до лав цієї армії. Він був її духовним лідером, проте зовсім незначно впливав на її дії. У центрі одного зі стендів, присвяченого націоналістичним повстанцям, засновник музею розмістив фотопортрет партизана УПА Данила Кузьмінського, випускника Львівської політехніки (її філії в Дублянах). Навколо портрета розташували фотографії партизанів УПА з короткими біографічними довідками про них (іменами, псевдонімами, датами й місцями народження). Ще один стенд знайомить з медичною службою УПА: низка портретів, переважно жінок — партизанів УПА, які доглядають за пораненими; священик біля ліжка хворого (цю світлину підписали як «шпиталик УПА»), Біографічні довідки містять інформацію про те, скільки років той чи інший упівець відбув у радянських в’язницях або ГУЛАГу як покарання за службу в лавах УПА. Наступний стенд присвячений пропаганді УПА. На ньому розміщені портрети офіцерів-пропагандистів (серед них Петро Федун), ксерокопії агітаційних матеріалів, текст присяги партизана УПА та фото партизана, який дає присягу 1944р. Остання демонстраційна секція про УПА містить фотографії командирів УПА (із Клячківським і Шухевичем у центрі). Інформації про етнічне й політичне насильство, скоєне УПА під керівництвом вищезгаданих командирів, в експозиції немає, однак тут знайшлося місце детальним описам того, як радянська влада вбивала українське мирне населення та знищувала націоналістичне підпілля. У такому ж контексті в експозиції представлено і вбивство Бандери, яке символізувало страждання України й було найтрагічнішим моментом у її історії.
Остання частина виставки розповідає про життя Бандери у вигнанні, його похорон і відродження його імені в незалежній Україні. На одному стенді демонструються фото Бандери в оточенні журналістів і його журналістське посвідчення. На іншому — Бандера як голова сім’ї, люблячий чоловік і батько, вірний товариш, який любив жартувати в колі друзів, переконаний політик, що мріяв про здійснення української революції. На стелажі, де розташовано інформацію про вбивство та похорон Бандери, ми бачимо фото великого хреста, який установлено на його могилі в Мюнхені, і посмертної маски Провідника. Останні два стенди знайомлять відвідувачів з недавньою історією, зокрема з пострадянським відродженням імені Бандери. На одному зі стендів міститься вірш Гоця «Ця людина — ціла ера». Текст вірша обрамляють світлини пам’ятників Бандері у Стрию, Старому Угринові, Бориславі та інших місцях Західної України.
