Перший пам’ятник Бандері, як уже раніше згадувалося, установили в Старому Угринові в жовтні 1990 р. Після того як його підірвали, новий відкрили на тому ж місці через шість місяців — 10 липня 1991р. Третій пам’ятник — бронзову статую, переплавлену з монумента Леніна, — відкрили 17 серпня 1992 р. (на момент написання цієї книги він стоїть на своєму місці)[2262].
Протягом наступних десятиліть у трьох західних областях України крайні праві діячі та місцеві політики урочисто відкрили багато пам’ятників, погрудь і меморіальних дощок, присвячених Бандері. їхній неповний перелік складається з таких місць (іл. 285—324): Бережани, Вер-бів, Борислав, Червоноград, Дрогобич, Дубляни, Грабівка, Івано-Франківськ, Коломия, Козівка, Львів, Кременець, Микитинці, Мостиська, Самбір, Стрий, Струсів, Теребовля, Тернопіль, Воля-Задеревацька, Заліщики. Деякі пам’ятники відкрили 1991р. (у Коломиї), інші — 1992р. (у Стрию), ще кілька 1999 р. (на 90-ту річницю від дня народження Бандери й 40-ві роковини із дня його загибелі) — у Дрогобичі й Дублянах. Особливо багато пам’ятників на честь Бандери відкрили на такий же подвійний ювілей у 2009р. До цих ювілеїв відкрили пам’ятники в Івано-Франківську, Львові та Тернополі. Деякі з них спорудили у знакових місцях. Наприклад, у Дрогобичі статую Бандери встановили на території колишнього єврейського гетто, а в Івано-Франківську — на Європейській площі, між вулицями Бандери й Коновальця. Практично всі пам’ятники Бандері звели в трьох областях, які раніше були територією колишньої Східної Галичини (карта № 16): Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській. Утім, можливість установити пам’ятники до подвійної «круглої дати» також розглядали за межами цих трьох областей: у Рівному, Луцьку, Чернівцях і Києві. Ініціатива спорудження пам’ятників Бандері за межами Східної Галичини часто надходить від крайніх правих організацій і партій («Тризуб», «Свобода» та ін.), які, проте, ніде, окрім колишньої Східної Галичини, не належать до політичного мейнстриму[2263].
Деякі міські та обласні ради категорично відхилили пропозиції зі спорудження пам’ятника Бандері, до того ж подібні епізоди траплялися не тільки в східних областях країни. Зокрема, міська рада Ужгорода, обласного центру Закарпатської обл., яка в міжвоєнний період входила до складу Чехословаччини, відхилила пропозицію Тернопільської облради спорудити такий пам’ятник у своєму місті, заявивши, що «не поділяє захоплення цією особистістю і спробою ідеалізувати громадянина Австро-Угорської імперії Степана Бандеру. Ми є багатонаціональна область, і тому вважаємо агітацію до будь-яких радикальних дій неприпустимою»[2264].
Перейменування вулиць стало значно популярнішим, ніж установлення пам’ятників (насамперед через те, що пов’язане з меншими витратами). Вулиці на честь Бандери з’явилися і в деяких західноукраїнських містах за межами колишньої Східної Галичини (зокрема, у Ковелі та Володимирі-Волинському), утім, у цих містах пам’ятники Бандері не з’явилися. У деяких містах вулиця, названа на честь Бандери, пролягає до його пам’ятника або до іншого важливого націоналістичного місця. Багато вулиць місцеві націоналісти назвали й на честь інших членів ОУН і партизанів УПА, установлюючи їм пам’ятники та меморіальні дошки. Подібним чином на меморіальних дошках увічнені деякі сторінки з історії українського націоналістичного руху (наприклад, «Акт проголошення відновлення Української Держави від 30 червня 1941 року», див. меморіальну дошку на будівлі товариства «Просвіта» на пл. Ринок у Львові, іл.121). У цьому місті на честь одного з командирів УПА назвали дві вулиці: вулиця Романа Шухевича та вулиця Генерала Чупринки (військовий псевдонім Шухевича).
Серед інших українських «героїв» ОУН або УПА, яким установили пам’ятники, є й воєнні злочинці, як Дмитро Клячківський — ініціатор етнічної чистки на Волині. Пам’ятники Клячківському відкрили в м. Збараж 1995р. та в м. Рівне 2002р. Крім того, на його честь назвали низку вулиць. У польських Бескидах українські націоналісти, не отримавши відповідного дозволу влади, установили пам’ятник партизанам УПА, які полягли 1947 р. в боях проти польських солдатів. 2007 р. Головне управління культури і туризму Івано-Франківської обл. видало туристичний путівник «Стежками Української повстанської армії» (іл.275). За допомогою путівника можна подорожувати тижнями, якщо не місяцями, від одного пам’ятника ОУН-УПА до іншого (або з музею УПА до музею Бандери), чи обрати для свого маршруту тільки ті вулиці, які названі іменем якогось націоналіста[2265].
У Мюнхені на фасаді будівлі 34 ОУН (вул. Цепелінштрасе, 67) за сприяння президента Ющенка відкрили меморіальну дошку (німецькою та українською мовами) на честь Ярослава та Слави Стецьків[2266]. 2002р. Львівська облдержадміністрація створила комісію з будівництва на Ли-чаківському кладовищі Алеї видатних українців, на території якої планували перепоховати тіла Бандери, Коновальця й Мельника. Комісія мала намір завершити свою роботу до 2008р., але заплановане так і не здійснили[2267]. На початку 2008р. Тернопільська облрада заявила про намір перепоховати рештки Бандери у Старому Угринові[2268].
Найбільший пам’ятник Бандері було зведено у Львові; на підготовку цього проекту знадобилося кілька років. Попередньо на пл. Кро-пивницького (поруч із неоготичною будівлею колишньої римо-католицької церкви Св. Ельжбети) встановили великий камінь з написом «Тут буде встановлено пам’ятник Степану Бандері». До площі прилягає вул. Горо-доцька, одна із головних вулиць Львова, що з’єднує центр з залізничним вокзалом. По інший бік площі пролягла вулиця Бандери, яка так називається з 1992р. Ця вулиця з’єднує пам’ятник Бандері та Політехнічний інститут, де Бандера навчався на початку тридцятих років. Від місця, де встановлено пам’ятник, вулиця Бандери пролягає у напрямку вул. Євгена Коновальця та вул. Генерала Чупринки. За словами проектантів, однією з причин вибору площі Кропивницького було бажання продемонструвати гостям Львова, що вони перебувають у «місті Бандери» — українському «Бандерштадті»[2269].
Зведенням пам’ятника опікувався Комітет зі спорудження пам’ятника Степану Бандері (КСПСБ), постійним головою якого з 2002 р. був Андрій Парубій, один із засновників ультранаціоналістичної СНПУ, депутат Львівської облради (з 2006 р.) та депутат Верховної Ради від партії «Наша Україна» (з 2007р.). До складу КСПСБ входили такі організації: «Братство воїнів ОУН-УПА», «Спілка політичних в’язнів», «Просвіта» і, за словами Парубія, «вся львівська інтелігенція»[2270].
На відміну від інших міст, процес спорудження пам’ятника у Львові тривав понад десять років, упродовж яких відбулося сім конкурсів. У 2002 р. КСПСБ обрав проект архітекторів Михайла Федика та Юрія Столярова, скульптора Миколи Посікіри та інженера-конструктора Григорія Шевчука. В основі композиції проекту — статуя Бандери (висотою 4,2 м), установлена на гранітному постаменті (висотою 1,8 м). Позаду статуї — величезна аркада, виконана в поєднанні двох естетик: монументальної фашистської та пострадянської (іл.287). На передній частині постаменту золотавими буквами викладено напис «Степан Бандера». «Тріумфальна аркада» (заввишки 28,5 м), зі слів Парубія, «передає дух тієї [бандерівської] епохи» і, за словами архітектора Федика, витримана в «постмодерністському» стилі. Спочатку планувалося спорудити аркаду заввишки 30 м (це висота найвищого радянського пам’ятника у Львові — Монумента бойової слави Збройних сил СРСР, установленого 1970р.)[2271].
Як і щодо пам’ятника в Дублянах, автори вирішили, що права рука Бандери має бути прикладена до серця. На вигляд Бандері — близько 25 років; на ньому розстібнуте пальто, костюм і краватка. Ліва рука в нього опущена, а кулак стиснуто; обличчя здається замисленим. Вітер відкидає поли його пальта трохи назад і вправо, що надає статуї динамічності. На фронтоні тріумфальної аркади розміщено золотавий тризуб, а чотири колони символізують чотири доби української історії: Київську Русь і Галицько-Волинське князівство, козацьку добу, визвольні змагання 1917—1921 рр., зокрема нетривале існування ЗУНР, і, нарешті, період незалежності[2272].
На лицьових частинах тріумфальної аркади розмістили меморіальні барельєфи, а перед ними — статую Бандери (найважливішої, на думку Парубія та Федика, людини в українській історії). «Революційні методи» Бандери, як вважає Парубій, не слід засуджувати, тому що вони відповідали його епосі. До того ж, оскільки кожен народ має право на «визвольну боротьбу», ніхто не має права втручатися в традиції, культуру та внутрішні справи іншого народу або заважати суспільству прославляти свого героя та долучатися до своїх героїчних традицій[2273].
Пам’ятник Бандері у Львові відкрили 13 жовтня 2007р. — з нагоди 65-річчя від дня заснування УПА, але до цієї дати будівництво комплексу повністю не завершили. Статуя вже стояла на постаменті, проте тріумфальної аркади не було — встановили тільки її сталевий каркас, який задекорували червоно-чорними та жовто-блакитними полотнами. У день відкриття біля пам’ятника зібралася велика кількість людей, серед яких були: представники політичних партій («Нашої України», «Свободи», регіональних відділень КУН та ін.), які тримали в руках прапори; ветерани УПА у спеціально пошитій «уніформі» (у сорокових роках в УПА не було стандартного обмундирування); молоді люди у формі «Пласту»; різні люди, які тримали плакати із зображенням Бандери і книжки (зокрема агіографію Ігоря Царя «За що ми любимо Бандеру»), Між виступами промовців лунали залпи з гвинтівок і пістолетів (їх виконували чоловіки в історичному вбранні, можливо, XVII ст.)[2274],
У момент відкриття з пам’ятника урочисто зняли тканину білого кольору, у чому взяли участь: голова КСПСБ Андрій Парубій, голова КСПСБ в 1998-2002рр. Ярослав Пітко, засновник КСПСБ Ярослав Сватко, голова крайового Всеукраїнського братства ОУН-УПА Олесь Гуменюк і керівник 23-го загону «Пласту» ім. Степана Бандери Микола Музала. Під звуки військового оркестру всі присутні виконали гімн «Ще не вмерла Україна», після чого шість солдатів залпом вистрілили зі зброї. Представник «Пласту» поклав під плиту перед пам’ятником жменьку землі зі Старого Угринова та з могили Бандери в Мюнхені. Поки молода знаменитість здійснювала цей символічний акт, ведучий зачитав текст «Декалогу українського націоналіста», у якому слова про «найбільший злочин» замінили словами про «найнебезпечніший чин». У паузах між виступами чоловічий хор у національних шатах виконував націоналістичні пісні[2275].
Церемонія відкриття пам’ятника відбулася в атмосфері глибокої релігійності. Здійснивши молебень, священики трьох конфесій виступили перед присутніми. Греко-католик розповів про релігійність Бандери та його бажання домогтися свободи для свого народу, водночас нагадавши, що братів Бандери вбили поляки, які працювали в Аушвіці на гестапо, а сам Бандера багато років перебував у німецькому ув’язненні. Священнослужителі двох інших церков виступили в подібному дусі, ретельно оминаючи деталі, які могли б кинути світло на сумнівні сторінки біографії Провідника. Один з них заявив: «Українська влада стане демократичною, але тільки тоді, коли вона діятиме, як Бандера і його побратими». Далі він назвав членів ОУН-УПА апостолами, які служили святій ідеї незалежної України, і закінчив свою промову словами: «Ми молимося, щоб ніхто не вторгнувся на нашу священну українську землю». На вигук «Слава Україні!» присутні хором відповіли: «Героям Слава!»[2276].
