Після виступу священиків покладали квіти: від імені «Пласту», УПА, президента Ющенка та мера Львова (від від імені двох останніх жовто-блакитні букети поклали до пам’ятника військові в білих мундирах). Ведучий сказав, що «бійці УПА, які загинули за незалежність України» та «бійці УПА, які боролися за незалежність України, і сьогодні разом із нами». Кожне своє звернення до присутніх спікер закінчував гучним окликом «Слава!». Йому відповідали: «Слава! Слава! Слава!»[2277]
Голова Львівської облдержадміністрації Петро Олійник назвав Бандеру Провідником і заявив, що той «приклад того, як служити українському народові… [і як] бути патріотом». Він додав, що «ми мріємо про президента, який визнав би УПА… і вчора Президент України підписав розпорядження, яким схвалив святкування 65-ї річниці УПА». Цю заяву присутні зустріли оплесками. Олійник закінчив свою промову закликами: «Слава тим, хто сприяв спорудженню пам’ятника! Слава ветеранам [УПА]! Слава кращим синам України! Слава Україні!» Присутні вигукували: «Героям Слава!»
Голова Львівської облради Мирослав Сеник, одягнений у вишиванку, також відзначив український характер пам’ятника та зауважив, що фінансовий внесок у його спорудження зробило кожне село Львівської обл. та що «ми [українці] пишаємося тим, що є “бандерівцями”… [а це] означає любити наш народ і боротися за його кращу долю»[2278].
Від імені ветеранів УПА на церемонії виступив її найбільш натхненний промовець — Олесь Гуменюк (одягнений «в уніформу» УПА): «Всемогутній Боже! Я дякую тобі, що ми, воїни, колишні повстанці, які захищали Україну зброєю, дожили до цього [славного] дня». Схвильованим голосом він додав: «ми дуже раді, що в нашому середньовічному Львові нарешті постане геній революції біля воріт нашого міста». Потім він заявив, що пам’ятник Бандері — це «місце, де молоде покоління юнаків та дівчат, які досягай повноліття, складатиме присягу братству». Це місце «зміцнить в них національну духовність, яка вкрай потрібна для продовження розвитку нашої ідеї про незалежність… і сюди також будуть приходити молоді пари після весільних церемоній»[2279].
Петро Франко, голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, звернувся до присутніх зі словами: «Слава Ісусу Христу!» Він порівняв Бандеру з Джорджем Вашингтоном та заявив, що Бандера був «унікальною особистістю», «нашим вождем, нашим ідеологом, нашим Провідником українського народу, який заповів усім нам будувати Україну»[2280].
Поет Іван Губка, представлений як «учасник національно-визвольної боротьби», назвав Бандеру «геніальним сином України» й повідомив присутнім, що КУК пропонує випустити золотий орден Бандери, щоби ще більше підняти статус Провідника. Він також закликав перейменовувати ще більше львівських вулиць на честь героїв ОУН-УПА та заявив, що «бандерівці не дозволять нікому іншому бути господарем у нашому домі»[2281].
Поет Ігор Калинець, голова фонду, який збирав кошти на пам’ятник, сказав присутнім, що Бандера створив українську націю на практиці, а не в теорії, як поет Тарас Шевченко, відзначивши, що «через чотирнадцять років, залишивши позаду численні труднощі та жертви, ідею пам’ятника, нарешті, реалізували»; «двадцять відсотків українського народу мало загинути в імперіалістичних війнах для того, щоби зробити
Україну найславетнішою нацією Східної Європи», а сам Бандера був «не тільки унікальною особистістю, а й символом боротьби за Україну». Насамкінець Калинець подякував спонсорам, зокрема представникам української діаспори, та заявив, що «українська революція ще не закінчена», а Бандера нагадує нам про необхідність її продовження[2282].
Свято завершилося читанням поезії та урочистою ходою. Богдан Стельмах продекламував вірш «Бандерівці», кілька разів голосно й натхненно повторивши, що всі українці — бандерівці й вони повинні цим пишатися, а нинішній Україні потрібен новий молодий і героїчний Бандера. Після цього короткого, але гучного та глибоко патріотичного виступу залунав військовий оркестр: перед пам’ятником Бандері урочисто промарширували військові частини та загін «Пласту» ім. Степана Бандери. Церемонія закінчилася так само шумно, як і почалася[2283].
Комеморації Бандери після розпаду Радянського Союзу
Ригуалізовані комеморації Провідника були принесені в Україну з діаспори, але водночас у діаспорі цю практику не припинили. На відміну від діаспорян, українські націоналісти вважали за краще відзначати день народження Бандери, а не роковини його загибелі. Як і в діаспорі, найпишніші комеморації, що поєднували у собі політику й релігію та були спрямовані проти «наших ворогів», відбуваються в круглі ювілейні дати. У пострадянських комемораціях, як і в діаспорі, беруть участь ветерани, інтелектуали-націоналісти, а також представники різних крайніх правих і неофашистських груп та партій, пов’язаних з європейськими право-радикальними рухами (зокрема, з німецькою NPD, італійською Tricolor Flame та польською NOP). Загалом, така структура нагадує систему союзних зв’язків АБН, яку остання підтримувала аж до 1990р. Мовчання або навіть приховане захоплення, з яким українські «ліберальні» та «прогресивні» інтелектуали ставляться до цих націоналістичних комеморацій, фактично їх легітимізують.
1 січня 1999 р., у день 90-річчя з дня народження Бандери, біля пам’ятника Бандері в Старому Угринові зібралися група ветеранів УПА («в уніформі») та молоді націоналісти з воєнізованих формувань[2284]. 12 січня 1999 р. газета «За вільну Україну» поінформувала своїх читачів про те, що у Львівському театрі опери та балету відбудеться пам’ятний захід на честь Бандери (дату святкування, проте, не вказали). Сцену театру прикрасили величезним портретом Бандери та цифрою «90». Згідно з фоторепортажем, на заході виступили вокальні ансамблі (у народних та військових костюмах). Двома основними доповідачами були Слава Стецько та Ігор Набитович, професор філології Дрогобицького педуніверситету. Стецько зачитала агіографічну версію біографії Бандери та поділилася з присутніми своїми ідеями: «Бандера був уособленням антимосковської національно-визвольної революції», отже, зразком для молодих українців. Вона підкреслила, що тільки «політика волі» може впоратися з економічною кризою та вирішити проблему мови й культури в Україні. Набитович назвав Бандеру не тільки українським героєм, а й мислителем, високо оцінивши універсальний зміст, закладений в ідеях Бандери. У професора склалося враження, що Бандера був видатним політичним філософом, українським Жан-Жаком Руссо або Джоном Стюартом Міллем, який у своїх працях розмірковував про різні види свобод[2285].
Напередодні 100-річчя з народження Бандери та 50-річчя від дня його загибелі Львівська та Івано-Франківська облради й Тернопільська міськрада (з ініціативи КУН[2286]) оголосили 2008-й роком Степана Бандери, що викликало певний резонанс у політичному житті України. Наприкінці 2008 р. Верховна Рада проголосувала за святкування 100-річчя з дня народження Бандери та постановила, що відтепер ювілеї Провідника слід відзначати на «державному рівні»[2287]. У святковому виданні, присвяченому українському лідерові, голова УІНП Юхновський сказав, що Бандера — «…вождь України, вождь без війська, але з народом, вождь у тяжкий час, коли немає широкої підтримки лібералізованої української інтелігенції». Таким чином, Юхновський тільки вторував риториці українського президента Ющенка, який 22 грудня 2008 р. заявив на урочистих зборах: «Сьогодні ми складаємо шану одному з лідерів українського визвольного руху, який у час смертельної боротьби перетворив на крицю дух нашої нації»[2288].
До ювілею Бандери Укрпошта випустила марку (іл.273) та конверт із фотографією Бандери[2289], а СУМ перевидала комікс «Вбивства з наказу КГБ» (іл.275) і випустила пам’ятну монету. Тими днями в таборі СУМ в Еленвілі (штат Нью-Йорк) було зібрано кошти на реконструкцію пам’ятників Петлюрі, Коновальцю, Бандері та Шухевичу[2290].
У серпні 2008р. начальник управління освіти Львівської міської ради Надія Оксенчук оголосила, що в усіх школах Львівської області перший урок 2009 р. буде присвячений Провіднику[2291]. Тернопільська міськрада виступила з подібною заявою, призначивши такий урок на 31 грудня 2009 р.[2292] В усіх школах Івано-Франківської обл., згідно з порталом «Пласту», у вересні 2008 р. провели урок на тему «Степан Бандера — символ нескореної нації»[2293]. Департамент освіти Луцької міськради оголосив конкурс на найкраще есе серед студентів на теми: «Степан Бандера — правдивий образ особистості, борця і громадянина» та «Моє ставлення до Провідника ОУН Степана Бандери». 26 грудня 2008 р. в Луцьку відбувся урочистий концерт до 100-річчя з дня народження Бандери. Водночас таке саме святкування під гаслом «Хай живе Бандера і його держава» відбулося в Івано-Франківському театрі[2294]. 1 січня 2009р. в Івано-Франківську відкрили пам’ятник Бандері, а 14 жовтня — меморіальну дошку Василю Бандері (на будівлі, у якій його та інших членів ОУН(б) заареппували 14 і 15 жовтня 1941р.)[2295]. 26 грудня 2008р. відкрили пам’ятник Бандері в Тернополі[2296], а місцева обласна влада запропонувала перевезти останки Бандери до Старого Угринова[2297]. Якщо святкування ювілею в Чернівцях відкрив перший заступник голови облдержадміністрації Віктор Павлюк, який заявив, що «ми повинні разом проводити святкові заходи на честь Провідника ОУН, щоб розвіяти у свідомості українського населення антиукраїнські стереотипи, нав’язані комуністичними ідеологами»[2298], то комеморації Бандери, заплановані в Харкові, місцева міськрада намагалася заборонити (щоправда, суд це рішення скасував)[2299].
14 жовтня 2008 р. в Києві (на свято Покрови Пресвятої Богородиці) відбулися дві демонстрації, організовані групами протилежних орієнтацій. Перша відбулася біля пам’ятника Шевченку за участю, зокрема, ветеранів УПА, бритоголових молодих людей, а також чоловіків і жінок у вишиванках, декотрі з них несли червоно-чорні прапори ОУН(б) та плакати із зображенням Бандери. Перед зібранням, на тлі бойового знаряддя, виступали учасники Фестивалю повстанської пісні. Водночас другу демонстрацію на Майдані Незалежності організувала лівопо-пулістська Прогресивна соціалістична партія України (ПСГГУ). Її учасники спалили червоно-чорний прапор і тримали в руках антифашистські та антинатовські карикатури, намальовані в радянському стилі (на деяких із них обігравалася правонаступність між нацистами й НАТО та належність до цих кіл українських націоналістів). Одна літня жінка тримала в руках плакат зі свастикою та написом «Країни фашистської орієнтації: Литва, Латвія, Україна та Грузія», а двоє чоловіків — з написом «Вічна слава жертвам злочинців ОУН-УПА»[2300]. Через рік, 14 жовтня 2009 р., вулицями Києва пройшла значно багатолюдніша демонстрація, можливо, за участю кількох сотень людей, які несли в руках плакати із зображенням Бандери, червоно-чорні прапори, символіку партії «Свобода» та вигукували гасла: «Бандера — наш Герой! Покрова — наше Свято!» і «Героям — слава, смерть — ворогам!» Літній чоловік у головному уборі УПА на честь пошани до Провідника навіть приніс кулемет[2301].
