Керівник і співвласник паба-ресторану Юрій Назарук у своєму інтерв’ю розповідає, що «Криївка» є одночасно і музеєм, і пабом. Мета такої концепції — поширювати «правдиві свідчення про УПА». За його словами, паб є ефективнішим засобом, ніж націоналістичні публікації та пам’ятник Бандері у Львові, який спорудили в занадто монументальному стилі та який своїм виглядом змушує сучасних людей скептично ставитися до культу Бандери. За словами Назарука, ті, хто не вважає повстанців УПА героями, нічого не розуміють в українському «визвольному русі». На питання про антисемітизм УПА Назарук відповів, що серед армійських лікарів було багато євреїв і, можливо, навіть існував окремий єврейський підрозділ УПА, члени якого боролися за незалежну Україну. Він додав: навіть якщо такого підрозділу не існувало, то цей міф про УПА був правдою, «тому що це — гарний міф [а не поганий — радянський міф]»[2318].
2008 р. в Чернівцях, головному місті Буковини, відкрили байкер-ський клуб «Бандерас». Одним із символів клубу стало зображення партизана УПА, що сидить на мотоциклі (іл. 271). Шкіряний жилет із цим символом мав носити кожен член клубу[2319]. Ще раніше, 2000-го, чернівецький письменник Василь Кожелянко опублікував фантастичний роман «Дефіляда в Москві», в одному з епізодів якого Гітлер схвалює проголошення держави ОУН(б), яке відбулося 30 червня 1941р., а згодом, у листопаді 1941р., навіть завойовує Москву. В іншому місці цього ж роману йдеться про те, що 7 листопада 1941р. Бандера приймає парад армій країн Осі на трибуні Мавзолею Леніна. Героями роману Кожелянка, окрім українського Провідника, є Гітлер, Муссоліні, Антонеску, Франко, Горті та «японський імператор»[2320].
Ще патетичнішу книжку про українських націоналістів написала Оксана Забужко, найвідоміша українська письменниця. На відміну від феєрії Кожелянка, історичний роман Забужко «Музей покинутих секретів» був швидко перекладений іншими мовами[2321]. Перед написанням книги письменниця консультувалася з В’ятровичем, який надав їй історичний матеріал і розповів про те, які стосунки під час війни були між євреями та українськими націоналістами. У результаті значна частина роману Забужко ґрунтується на вигаданих мемуарах Кренцбах, які свого часу опублікував колишній керівник референтури пропаганди ОУН Петро Мірчук. Не дивно, що в Забужко УПА виявилась армією, яка в роки війни не тільки не здійснювала жодного злочину проти євреїв, а навпаки — піклувалася про них, надавши їм можливість боротися з СРСР за незалежну Україну[2322].
2009 р. організація «Еко-милосердя» влаштувала велосипедний тур «Європейськими стежками Степана Бандери» для дев’яти підлітків і шести дорослих. Поїздка розпочалася 1 серпня 2009р. в м. Сокаль (Львівської обл.). Маршрут пролягав через Польщу та Словаччину, а його кінцевим пунктом мала стати могила Бандери в Мюнхені, до якої велосипедисти мали дістатися 24 серпня. Багатьом була не до вподоби як назва туру, так і його відвертий політичний характер, тому ще до початку заходу ним зацікавилися ЗМІ, особливо польські. Противники акції організували на польському кордоні демонстрацію, яка відбулася саме під час прибуття велосипедистів. Демонстранти тримали в руках плакати з написами: «Ті, хто прославляє фашиста С. Бандеру, самі стають фашистами». Врешті-решт, учасників велотуру не пропустили через кордон, хоча вони мали паспорти з дійсними візами[2323].
У 2007—2008 рр. в ефірі українського телеканалу «Інтер» вийшло ток-шоу «Великі українці». З початкового списку, який нараховував сто осіб, до фінального раунду увійшло десять кандидатів, серед них — лікар Микола Амосов, поет Тарас Шевченко, середньовічний князь Ярослав Мудрий, гетьман Богдан Хмельницький, філософ Григорій Сковорода і, звичайно ж, легендарний Провідник Степан Бандера. Про кожного зі згаданих фіналістів підготували невеликий телефільм, оповідачами в яких стали відомі актори, журналісти, політики, зокрема перший президент України Леонід Кравчук. Серію про Бандеру підготував журналіст Вахтанг Кіпіані. Телефільми показали на каналі «Інтер», а згодом їх можна було подивитися в інтернеті. Кожен глядач мав змогу проголосувати за свого «великого українця», надіславши звичайне SMS. Шоу схвилювало українське суспільство й було предметом жвавих дискусій протягом декількох місяців. Вдома й на роботі люди сперечалися, хто з «великих українців» гідний стати фаворитом цього конкурсу. На підтримку свого улюбленого кандидата багато глядачів надіслало не одне, а десятки або навіть сотні SMS. Бандера став «великим українцем» № 3, після Ярослава Мудрого та лікаря Миколи Амосова. Те, що Провідник не переміг, пов’язали із шахрайством низки політиків, які вважали, що перемога Бандери призведе до розколу України, і тому вони намагалися цьому перешкодити (за винятком Бандери, інші екстремісти й комуністичні лідери не увійшли в першу десятку). Командир УПА Шухевич посів 12-те місце, Ленін — 23-тє, Коновалець — 40-ве, Брежнєв — 63-тє, а Хрущов — 93-тє[2324].
Фільм Кіпіані про Бандеру було зроблено в апологетичному дусі, фактично це була відверта реклама Провідника, водночас можна сказати, що історики та інтелектуали України радше погодилися із цією версією, ніж піддали її критичному розбору чи оскарженню. Фільм починається з короткої патетичної розповіді юного (років дванадцяти) члена організації «Пласт» (в уніформі), зовні схожого на Бандеру. Юний патріот сидить біля багаття в лісі та розповідає своїм старшим товаришам і журналісту, як Бандера встромлював собі голки під нігті, готуючись таким чином до тортур, які, можливо, чекали на нього в лабетах ворога[2325].
У фільмі Кіпіані, який з’являється на екрані в ролі ведучого, використано кадри чорно-білої документальної хроніки та намальовані фрагменти. Намагаючись установити зв’язок між теперішнім і минулим, між аудиторією та Провідником, автор звертається до глядачів із приміщень з архівними стелажами або з інших знакових місць — в’язниці або будівлі суду. Кіпіані називає Бандеру українським патріотом, який боровся, страждав і загинув за Україну, але оминає всі факти, які могли б кинути світло правди на діяння Провідника. Натомість Кіпіані показує у фільмі епізод з рок-гуртом, який виконує на руїнах церкви героїко-патріотичну композицію про українських партизанів. Щоби створити повнокровний образ Провідника, Кіпіані знайомить глядачів з фотографіями Бандери, відзнятими в дружньому та родинному колах, та спілкується з онуком Бандери Стівеном, який докладно розповідає як про свого діда та сім’ю, так і про себе[2326].
За останні десятиліття про Бандеру зняли низку документальних та історичних художніх фільмів. З нагоди 90-річного ювілею Бандери ТІА «Вікна» створило 25-хвилинний фільм «Три любові Степана Бандери». Стрічка розпочинається з епізоду зі Стівеном Бандерою: ми бачимо онука Провідника, який бігає підтюпцем по Києву. Стівена представляють як людину, із прізвищем якої «пов’язано стільки вбивств, що будь-який хрещений батько мафії може позаздрити». Потім режисер Юрій Луканов розповідає про життя Бандери та історію ОУН, згадуючи в цьому контексті історію кохання Бандери до трьох жінок. Бандеру показали романтичним українським героєм, ідейним борцем за Україну, який трагічно загинув від рук жорстокого та брехливого ворога. Головне послання цього патріотичного продукту — зв’язок між любов’ю та націоналізмом[2327].
Десять років потому, на соту річницю від дня народження Бандери, зняли документальний фільм «Степан Бандера. Ціна свободи» (реж. С. Сотниченко, Т. Ткаченко та О. Ножечкіна). Головним персонажем стрічки став Стівен Бандера. Молода зірка українського націоналізму розповідає про життя свого діда, вписане в історію ОУН та УПА. До епізодів фільму увійшли короткі уривки з коментарями істориків (О.Гогуна, Я. Грицака, Т.Гунчака, Ґ. Мотики, І.Патриляка, М.Посівнича, Т. Снайдера, Я. Сватка, В.В’ятровича), політичних діячів, колишніх членів ОУН(б) І. Козак і Є.Ста-хіва та лідера ОУН А.Гайдамахи. Ключові питання — заперечення погромів і раціоналізацію етнічного насильства — коментують історики-націоналісти (В’ятрович) і націоналістичні діячі (Гайдамаха), а не критично налаштовані історики (Мотика або Снайдер, яким у фільмі дозволили коментувати менш суперечливі питання). У результаті українську історію у фільмі подано очима Стівена Бандери. Його думка маніпулятивно підкріплюється міркуваннями кількох авторитетних істориків, а сам він знайомить нас із головною постаттю української історії — своїм дідусем-Провідником[2328].
1995р. у прокат вийшов найвідоміший фільм про Бандеру — «Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені» (сцен. В.Портяк і реж. О.Янчук). Окрім цього фільму, Янчук зняв низку інших націоналістичних стрічок, зокрема «Голод-33» — про голод 1932—1933 рр., «Нескорений» — про Романа Шухевича та «Залізна сотня» — про УПА. У кінострічках «Осіннє вбивство…» та «Нескорений» роль Бандери зіграв один і той самий актор, Ярослав Мука. Ідеологічною метою фільму про вбивство Бандери була романтична сентименталізація образів Провідника та всіх українських націоналістів, які після війни опинилися в Мюнхені. Фільм розпочинається історичним коментарем, у якому глядачів інформують, що ОУН і УПА — рух опору, що боровся з німцями та радянською владою[2329]. Бандера у виконанні Ярослава Муки помітно далекий від реального прототипу, яким він був у повоєнний час. Не тільки зовнішність Муки потребує чималої уяви, щоб розпізнати в ньому Степана Бандеру, а і його млявий характер анітрохи не відповідає палкій і збудливій вдачі Провідника. Однак саме неквапливість Муки, певні тонкі натяки на відстороненість його персонажа — усе це дало змогу створити сентиментальний, майже інтелектуалізований образ Бандери. Це враження посилює відповідна музика, яка особливо виразно лунала в тих епізодах, коли Бандера їде автомобілем або коли він захоплено працює над справою революції. Доктринерська наполегливість Бандери, з якою у повоєнний час він заявляв про свій абсолютний авторитет та про необхідність беззаперечного підпорядкування йому всіх членів ОУН, — цьому у стрічці місця не знайшли, оскільки це зруйнувало би запропоноване авторами бачення образу Бандери. Головна тема кінострічки — убивство. Незадовго до трагедії глядача знайомлять зі Сташинським, якого показують чуйним і щирим чоловіком, що проходить вишкіл у московському КДБ. У товаристві двох радянських високопосадовців Сташинський піднімає келих шампанського та виголошує тост за майбутнє вбивство Бандери. У момент, коли ми бачимо, як на сходах у Мюнхені стається вбивство, за кадром лунає тривожна музика, проте в одну мить, коли на екрані виникає величезний некролог, її змінює інша — сентиментальна й жалобна.
