старшинської еліти в сфері військового будівництва (Розділ ІІ) для якого було
обрано проблемно-хронологічний підхід. Далі будуть почергово розглянуті
найважливіші складові збройних сил — козацьке військо (Розділ ІІІ), наймане
військо, надвірні та приватні формування (Розділ ІV), артилерію (Розділ V).
Оскільки прикметними явищами ранньомодерної Мілітарної революції були
технологічні новації ми спробуємо відстежити їх поширення на прикладі
фортифікації, а також обігу спеціальних знань і військової освіти (Розділи VІ та
VІІ). Нарешті, завершальна частина роботи буде присвячена першим системним
змінам в мілітарній моделі гетьманату, котрі припали на правління гетьмана
К.Розумовського, й які можна назвати реформами в модерному значенні цього
слова (Розділ VІІІ). Кожен розділів матиме відмінну структуру: у випадку з
козацьким ополченням, артилерією й військовими реформами середини XVIII ст.
59
ми дотримувалися структурно-функціонального викладу, тоді як в аналізі
мілітарного устрою Гетьманщини й найманих військ — хронологічного (ці
сфери були ареною перманентних і тяглих змін, тому в такий спосіб їх легше
зафіксувати й проаналізувати).
60
РОЗДІЛ 2. КОЗАЦЬКИЙ ГЕТЬМАНАТ І ЙОГО ВІЙСЬКОВО-
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА
Козацький Гетьманат (Військо Запорозьке, Гетьманщина) був унікальним
політичним утворенням, характерною рисою якого був тісний зв’язок із
мілітарними практиками українського козацтва, котрі виступили головними
структуроутворюючими факторами в процесі виникнення державних інститутів,
територіальної організації й політичної моделі держави. Структурованість для
потреб війни була характерною ознакою військово-політичної моделі
Гетьманщини на тлі решти держав ранньомодернї Європи. Завданням цього
розділу буде аналіз того, якою мірою високий ступінь мілітаризованості
гетьманату сприяв його становленню й розвитку в середині XVII ст., як ця
модель реагувала на геополітичні виклики та модернізаційні зміни у військовій
справі в контексті Мілітарної революції.
2.1. Військо Запорозьке на початку Козацької революції середини XVII
ст.
Козацька революція, що почалася з чергового повстання запорозьких і
реєстрових козаків у 1648 р., за два роки переросла рамки жовнірського заколоту
йі досягла приголомшливих результатів. Повстанці, виступ яких підтримала
частина руської шляхти, а також міщани й селяни, встановили контроль над
величезною територією, яку до того не охоплювало жодне з козацьких повстань.
Серія гучних поразок коронного війська, смерть короля Владислава IV й вибори
нового монарха дозволили Б.Хмельницькому та верхівці повсталого війська
диктувати Речі Посполитій свої умови припинення конфлікту, головними з яких,
61
окрім задоволення станових потреб козацтва (збільшення реєстру, повернення
виборності старшин та відновлення прав, втрачених внаслідок Ординації 1638
р.), стали вимоги передачі в їх руки влади на теренах, захоплених протягом 1648-
1649 рр. Більшість із цих вимог була задоволена укладенням Зборівської угоди в
серпні 1649 р., яка конституювала утворення автономної адміністративної
області під владою козаків у складі Речі Посполитої 63. Її очільником визнавався
командувач Війська Запорозького (гетьман), який затверджувався королем і
сеймом і здійснював управління територіями на яких дозволялося вільне
проживання козаків. Резиденцією гетьмана було визначено Чигирин, котрій
разом із однойменним староством передавався у його рангове володіння (“на
булаву”), фактично набуваючи статусу ординації. Цей пункт мав особливе
значення, оскільки Річ Посполита вперше офіційно визнавала за козацьким
очільником титул гетьмана (його попередники іменувалися “старшими
реєстрового козацтва”64), а набір його військово-політичних повноважень був
набагато більшим, ніж у великого коронного та литовського гетьманів65.
Територія автономії охоплювала терени трьох воєводств — Київського,
Чернігівського та Брацлавського — в яких вся повнота адміністративної, судової
та військової влади переходила до рук козацьких старшин, а військовий поділ
Війська Запорозького автоматично ставав матрицею нового адміністративного
63 Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995. — Т.8. — С.210-219;
Степанков В. Зрада королю, чи законне право на виступ? (Козацьке повстання першої половини 1648 р. у сприйнятті Війська Запорозького) //Соціум: Альманах соціальної історії. — К., 2006. — Вип.6. — С. 249-256; Федорук Я. Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького і формування його політичної програми (1648 — серпень 1649 рр.). — Львів, 1993. — С. 58-61.
64 Брехуненко В. Гетьман чи старший? За лаштунками номенклатури козацьких провідників (XVI — перша половина XVII ст.) //Наукові записки НаУКМА. — К., 2012. — Т.130. — С. 4-9; Мельник Л. До питання про титул “Гетьман Війська Запорозького” //Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. — К., 2000. — Вип.7. — С. 156-165.
65 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. — Санкт-Петербург, 1861. — Т.3. — С.415-416.
62
устрою66. Територія краю поділялася на 16 полків, котрі приблизно порівну
розташувалися на її право— та лівобережній частині. 6 з цих полків
(Білоцерківський, Корсунський, Канівський, Переяславський, Чигиринський і
Черкаський) належали до старих реєстрових формувань, створених згідно
Куруківської угоди 1625 р. й становили територіальне ядро козацької автономії 67.
Попри позірно кардинальну зміну адміністративної сітки, чимало в ній зберегло
старі дореволюційні реалії. Межі окремих полків центрального регіону та
Лівобережжя майже співпадали із кордонами колишніх воєводств, староств,
повітів і каштеляній. Так само функції нових адміністраторів — полковників,
сотників і городових отаманів — багато в чому нагадували обов’язки
королівських намісників. Така спадковість була цілком зрозумілою з огляду на
те, що адміністративні межі регіонів тут складалися поступово, протягом довгих
століть і відбивали усталений характер, оборони регону, соціальної структури
його населення, економіки та комунікацій 68. Перезавантаження адміністративно-
управлінської вертикалі відповідно до характеру козацької військової організації
ідеально відповідало воєнним потребам: завдяки їй можна було швидко й
ефективно збирати військо. Натомість налагодження цивільного управління
потребувало вдосконалення цієї системи, так само як і меж адміністративних
одиниць (полків), оскільки вони виявилися не лише різними за кількістю
населення й, отже, мобілізаційних можливостей, але й за площею, що
створювало значні труднощі в керуванні ними.
Попри те, що сам Хмельницький та козацька верхівка вважали зборівські
умови тимчасовими й прагнули розширення підконтрольної території, в дальшій
66 Там само. — С. 415.
67 Гружій І. Українська козацька держава в другій половині XVII — XVIIІ ст. кордони, населення, право. — К., 1996. — С. 13-34; Крип’якевич І. Адміністративний поділ України 1648-1654 рр. //Історичні джерела та їх використання. — К., 1964. — Вип.1. — С. 123-148; Винар Л. Початки українського реєстрового козацтва //Винар Л. Козацька Україна. Вибрані праці. — Київ — Львів — Нью-Йорк — Париж, 2003. — С.161-170.
68 Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990. — С.241.
63
часовій перспективі вони заклали фундамент для сприйняття сусідніми
державами територіальних меж і певної суб’єктності козацької політії,
незалежно від того в чиїй сфері впливу вона перебувала. Практично в повному
обсязі суверенний статус і внутрішній устрій гетьманату було підтверджено
московським царем Олексієм Михайловичем у Березневих статтях 1654 р. 69.
Вони не лише збільшили чисельність привілейованого стану козаків до 60 000,
але й підтвердили чільні ознаки політичного суверенітету Гетьманщини: вільні
вибори гетьмана й старшини, право на зовнішні зносини, послуговування
власним правом, в тому числі й традиційними “правами й вольностями”,
наданими великими литовськими князями й польськими королями, порядкування
власними збройними силами й ресурсами краю70.
В основі військово-політичної системи козацької держави лежала збройна
організація реєстрового козацтва71. В процесі складання її устроєвої моделі,
організаційні засади козацького війська було поширено на найважливіші сфери
внутрішнього життя — територіальний устрій, адміністрацію всіх рівнів,
судочинство тощо. Внаслідок такої своєрідної екстраполяції, реєстрове військо
зробилося державою й, навпаки, держава набула рис, властивих війську
(адміністративний поділ, котрий фактично дублював військовий, номенклатура
урядників і т.д.) 72.
69 Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — М., 1858. — Ч.І. — С.53-58.
70 Горобець В. , “Волимо царя східного...” Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава. — К., 2007. — С. 39-50; Оглоблин О. Проблема державної влади на Україні за Хмельниччини та Переяславська угода 1654 року //Український історик. — 1965. — № 1-2. — С. 5-13; №3-4. — С. 11-16.
71 Винар Л. Початки українського реєстрового козацтва. — С. 161-170; Ковалець Т. Організаційна структура Запорозького війська у повстаннях 20-30-х рр. XVII ст. в Україні //Іван Огієнко і сучасна наука і освіта: Науковий збірник. — Кам’янець-Подільський, 2012. — Вип.9. — С. 39-46; Щербак В. Реєстрові козаки на державній службі //Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. — К., 2006. — Т.1. — С. 73-86; Nagielski М. Udział Kozaczyzny zaporoskiej w wysiłku zbrojnym Rzeczypospolitej w I połowie XVII wieku //Rzeczpospolita Obojga Narodów i jej tradycje. — Siedlce, 2004. — S. 103-125.
64
Дослідження перших форм самоорганізації низового козацтва кінця XV —
XVI ст. переконливо доводять, що вони мали форму чоловічих військових союзів
— напівзакритих вояцьких спільнот, що існували на порубіжжі кочового та
осідлого світу. Ці союзи мали еґалітаристський характер, функціонуючи на
засадах військової демократії 73. В другій половині XVI ст. ватаги низових козаків
об’єдналися у велику спільноту — Військо Запорозьке (Запорозький Кіш).
Військову ієрархію, устрій та деякі інші інституційні засади запорожців було
перенесено й на організацію відділів реєстрових козаків, причому коронні влади
всіляко намагалися надати цій частині козацтва більшої керованості й
дисципліни, хоча й змушені були миритися із функціонуванням козацьких рад і
виборністю частини старшин74. Від моменту, коли територіальна організація
реєстрового війська була покладена в фундамент козацької автономії, слід було
