127
Natalia Yakovenko, “Choice of Name versus Choice of Path: The Nantes of Ukrainian Territories from the Late Sixteenth to the Late Seventeenth Century,” in A Laboratory of Transnational History, ed. Kasianov, 117-41.
128
Stanislau von Smolka, Die Reussische Welt: Historisch-Politische Studien. Vergangenheit und Gegenwart (Vienna: Zentral-Verlagsbüro des obersten polnischen Nationalkomitees: 1916), 13. В оригіналі фраза звучить як “Ukraine, ein ruthenisches Gebiet.” Див. Smolka, Die Reussische Welt, 6.
129
Jobst, Die Ukrainische Nationalbewegung bis 1917, 161, 168; Грицак, Нарис історії України, 70-71.
130
Yaroslav Hrytsak and Victor Susak, “Constructing a National City: Case of Eviv,” in Compos— ing Urban History and the Constitution of Civic Identities, ed. John Czaplicka, Blair A. Ruble, and Lauren Crabtree (Washington: Johns Hopkins University Press, 2003), 142-43; Peter Fäßler, Thomas Held, and Dirk Sawitzki, ed., Lemberg-Lwow-Eviv. Eine Stadt im Schnittpunkt europäischer Kulturen (Köln: Böhlau, 1995), 183.
131
Bihl, Aufgegangen in Großreichen, 151.
132
Himka, Socialism in Galicia, 40—41. Про русофілів Галичини див.: Anna Veronika Wendland, Die Russophilen in Galizien: Ukrainische Konservative zwischen Österreich und Russland, 1848—1915 (Vienna: Verlag der österreichischen Akademie der Wissenschaften, 2001).
133
Ярослав Грицак, Нарис історії України, 81—82.
134
John-Paul Himka, Galician Villagers and the Ukrainian National Movement in the Nineteenth Century (Basingstoke: Macmillan, 1998), 10—16.
135
Про пам’ять про кріпацтво у Східній Галичині та його вплив на колективну свідомість і пам’ять в Україні див. John-Paul Himka, “Serfdom in Galicia,” Journal of Ukrainian Studies Vol. 9, No. 2 (1984): 26—28.
136
Боцюрків, Українська Греко-Католицька. Церква, 4—6.
137
John-Paul Himka, “Priest and Peasants: The Greek Catholic Church and the Ukrainian National Movement in Austria, 1867—1900,” in The Greek Catholic Church and Ukrainian Society in Austrian Galicia, ed. John-Paul Himka (Cambridge and Massachusetts: Harvard University Ukrainian Studies Fund, 1986), 1—5, 9, 12—14.
138
John-Paul Himka, “The Galician Triangle: Poles, Ukrainians, and Jews under Austrian Rule,” Cross Current: A Yearbook of Central European Culture 12 (1993): 143; Himka, Socialism in Galicia, 50.
139
Bihl, Aufgegangen in Großreichen, 146. (Цит. за щомісячним історичним часописом «Киевская старина», Київ, листопад 1897, де вказано, що оригінал листа В.П. Кочубея до М.Г. Рєпніна написано французькою мовою. — прим. видавця).
140
3 листа Гоголя до його давньої подруги Олександри Смирнової-Россет, 24 грудня 1844 року, у Н.В. Гоголь Собрание сочинений (Москва: Русская книга, 1994), 10:276, цит. за Andrew Wilson, The Ukrainians: Unexpected Nation (New Haven: Yale University Press, 2009), 88. (Цит. за виданням Гіппіус В.В. «Гоголь. Воспоминания. Письма. Дневники», М.: Ди-рект-Медиа, 2014. — прим. видавця).
141
Serhii Plokhy, Unmaking Imperial Russia: Mykhailo Hrushewskyi and the Writing of Ukrainian History (Toronto: University of Toronto Press, 2005), 92—95; Timothy Snyder, The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569—1999 (New Haven: Yale University Press, 2003), 128-29; Kappeier, From an Ethnonational to a Multiethnic, 57.
142
Михайло Грушевський, Історія України-Русі (Київ: Перша спілка, 1913), 1:64—65. Англій ський переклад див. Mykhailo Hnishevs’kyi, History of Ukraine-Rus’. From prehistory to the eleventh Century, ed. Andrzej Poppe and Frank Sysyn, trans. Marta Skorupsky (Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 1997), 1:46—47.
143
Грушевський, Історія України-Русі, 1:177; Hrushevs’kyi, History of Ukraine-Rus’, 1:134.
144
Грушевський, Історія України-Русі, 1:307, 310; Hrushevs’kyi, History of Ukraine-Rus’, 1: 234, 236.
145
Про вивчення Бандерою праць Міхновського див.: Мірчук, Степан Бандера, 14.
146
Друга заповідь “Десяти заповідей УНП” говорить: “Усі люди твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — це вороги нашого народу, поки вони панують над нами та визискують нас”. Див. Роман Коваль, “Герой, що не зміг врятувати Батьківщину,” в Самостійна Україна, ред. Роман Коваль (Київ: Діокор, 2003), 9. Про взаємозв’язки між расизмом і націоналізмом див.: George L. Mosse, “Racism and Nationalism,” in The Fascist Revolution. Toward a General Theory of Fascism, ed. George L. Mosse (NewYork: Howard Fertig, 2000), 55—68.
147
Коваль, Герой, що не зміг, 9: “Не бери собі дружину з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм силу і відвагу, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш”.
148
Микола Міхновський, “Самостійна Україна” в Самостійна Україна, ред. Роман Коваль, 43.
149
Там само, 43.
150
Rudolf А. Mark, “Die gescheiterten Staatsversuche,” in Geschichte der Ukraine, ed. Golczewski, 177-79; Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 240,264, 270-71.
151
Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 279-81, 346; Mark, Die gescheiterten Staatsversuche, 178 88; Timothy Snyder, The Red Prince: The Fall of the Dynasty and the Rise of Modem Europę (London: The Bodley Head, 2008), 99-120.
152
Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 362-63, 383-84.
153
Ibid, 383-90, 466.
154
Ibid, 344, 347, 366-69.
155
Цит. за Margaret MacMillan, Peacemakers: Six Months That Changed the World (London: John Murray, 2003), 236.
156
Грицак, Нарис історії України, 111-59; Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 414-21.
157
Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia, 1350—1880, (Oxford: The Littman Library of Jewish Civilization, 2010), 1:137; Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia, 19142008, (Oxford: The Littman Library of Jewish Civilization, 2010), 3:32—43.
158
Jarosław Hrycak, Historia Ukrainy 1772—1999: Narodziny nowoczesnego narodu (Lublin: Agencja “Wschód,”2000), 173, 188; Із 31 чи 32 мільйонів жителів Української РСР 26 мільйонів були українцями. Див. Володимир Косик, Україна і Німеччина у Другій світовій війні (Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1993), 36. (Відповідно до перепису населення: 1926 р. українцями в УРСР себе назвали 23 218 860 осіб, а всього у СРСР -31 194 976 осіб; 1921 р. русинами у Польщі назвали себе 3 898 428 осіб; 1930 р. рутена-ми/українцями у Королевстві Румунії назвали себе 582 815 осіб; 1920 р. національність, яку в перепису Чехословацької республіки позначили як ruskä (velkoruskä, ukrajinskä, karpatoruskä), визнали за собою 461 849 осіб, а за переписом 1930 р. ruska а maloruskä (ukrajinskä) — 549 169 осіб — прим. вид.).
159
Грицак, Нарис історії України, 166-86; Yekelchyk, Stalins Empire of Memory, 13—18. Про кількість жертв Голодомору, див. John-Paul Himka, “How Many Perished in the Famine and Why Does It Matter?” in BRAMA, 2 February 2008, URL: http://www.brama.com/news/ press/2008/02/080202himka_famine.html.
160
Грицак, Нарис історії України, 189-90, 193-94.
161
Szymon Rudnicki, “Anti-Jewish Legislation in Interwar Poland,” in Antisemitism and its Oppo nents in Modern Poland, ed. Robert Biobaum (Ithaca: Comell University Press, 2005), 148-88; Motyka, Tak było w Bieszczadach, 36—41; Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 181-82.
162
Mirosław Szumiło, Ukraińska Reprezentacja Parlamentarna w Sejmie i Senacie RP (1928—1939) (Warsaw: Neriton, 2007), 21—51, 193—240.
163
Włodzimierz Borodziej, Geschichte Polens im 20. Jahrhundert (Munich: С. Н. Beck, 2010), 124-76; Rafał Pankowski, The Populist Radical Right in Poland. The Patriots (New York: Routledge, 2010), 15—21.
164
Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 194-98.
165
“Zarys historyczny Ukrainy, organizacje i działacze,” AAN, MSZ, 9377, 1.
166
Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 12—14, 52—53.
167
Cornelia Schenke, Nationalstaat und Nationale Frage: Polen und die Ukrainer 1921—1939 (Hamburg: Dölling und Galitz Verlag, 2004), 226-30; Andrzej Chojnowski, Koncepcje polityki narodowościowej rządów polskich w latach 1921—1939 (Wrocław: Ossolineum, 1979), 18—19.
168
Paweł Korzec, “Polen und der Minderheitenvertrag (1918—1934),” Jahrbücher für Geschichte Ost-europas Vol. 22, No. 4 (1975), 523, 540-41; Golczewski, Deutsche und Ukrainer, 396.
169
“Tryumfalne powitanie Ministra Becka,” Gazeta Lwowska, 2 October 1934, 1.
170
Timothy Snyder, Sketches from a Secret War. A Polish Artist’s Mission to Liberate Soviet Ukraine (New Haven: Yale University Press, 2005), 67, 136-37, 142-44, 166-67, 190; Schenke, Nationalstaat und nationale Frage, 243-44, 460; Borodziej, Geschichte Polens, 158.
171
Mick, Kriegserfahrungen, 301-3; Grzegorz Mazur, Życie polityczne polskiego Lwowa 1918 1939 (Cracow: Księgarnia Akademicka, 2007), 149.
172
Mazur, Życie polityczne, 119-20, 148.
173
Ibid, 140-41, 144-46, 151.
174
Цит. за Микола Посівнич, “Молодість Степана Бандери,” в Степан Бандера, ред. Посів нич, 2006, 15.
175
Shimon Redlich, Together and Apart in Brzezany. Poles, Jews and Ukrainians 1919—1945 (Bloomington: Indiana University Press, 2002), 56. Про інший напад на польського вчите— ля див. Jan Rogowski, Lwów pod znakiem swastyki. Pamiętnik z lat 1941—1942, ZNiO, syg. 16710/11, 15—16.
176
Про знищення портретів див. “Raport dzienny Nr. 272 z dn. 24 października 1934 r.,” ДАЛО ф. 121, on. 2, cnp. 134, 66. Про знищення польського прапора див. Redlich, Together and Apart, 69. Про поховання України див. Redlich, Together and Apart, 57. Про наступні напади на вчителів див. “Komunikat Nr. 7 о działalności Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów w latach 1932—1933 i 1934. Część III. Działalność O.U.N. w 1934 r„” AAN, MSZ, syg. 5316, 108.
177
Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 64—66; Motyka, Tak było w Bieszczadach, 36—37; Janina Stobniak— Smogorzewska, Kresowe osadnictwo wojskowe 1920—1945 (Warsaw: Oficyna Wydawnicza RYTM, 2003), 58, 101, 217-19. (“Із червня 1919 року і до кінця 1935 року на території Волинського, Львівського, Станіславівського й Тернопільського воєводств було створено близько 41 тис. осадницьких господарств, із них — 3 569 господарств військових колоністів на Волині. Загальна кількість землі, що підлягала парцеляції для створення державних, приватних, військових та самостійних господарств у чотирьох вищеназваних воєводствах, за цей час становила 629 934,4 га”. Див про це в Виздрик Віталій, Польське військове осадництво на західноукраїнських землях у 20-30-х роках XX ст. в Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, (№ 21, 2013): 48—52.; "Осадники (колонисты), лесники (сотрудники корпуса лесной стражи) и польские военнопленные расселялись в Архангельской (40 тыс. чел.), Иркутской (11 тыс. чел.), Свердловской (13 600 чел.), Молотовской (9142 чел.), Вологодской (16 тыс. чел.), Алтайском крае (6 тыс. чел.) и других традиционных для спецпереселенцев областях Русского Севера, Урала и Сибири. К январю 1941 года в 20 областях и краях страны находилось 137 351 чел. спецпереселенцев этого польского потока. Более 70 тысяч беженцев-поляков на учет спецпоселения не ставились, но условия их жизни были также очень тяжелыми”. Див про це в Бердинских Виктор Спецпоселенцы. Политическая ссылка народов Советской России. Москва, НЛО, ред. С.Иванов, 2005, стор. 635. — прим. видавця).
178
Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, 62—63, 71—72. Доходи українців з вищою освітою були значно нижчі, ніж доходи польських службовців, які працювали у державних установах і складали в них більшість. У той час, коли українець у сільськогосподарській компанії заробляв 50—60 злотих, учитель у державній середній школі заробляв 500 злотих. Пор. Богдан Чайковський, “Фама”: Рекламна фірма Романа Шухевича (Львів: Мс, 2005), 36.
179
Christoph Mick, “Kto bronił Lwowa w listopadzie 1918r.? Pamięć o zmarłych, znaczenie wojny i tożsamość narodowa wieloetnicznego miasta,” in Tematy polsko-ukraińskie, ed. Robert Traba (Olsztyn: Wspólnota Kulturowa Borussia, 2001), 65—71.
180
Курган Люблінської унії у Львові — це штучний пагорб, який звели на вершині гори Висо кий замок, розміщеній у межах міста. Курган створили у 1869—1890 рр. поляки Львова на ознаменування 300-річчя Люблінської унії й надалі він мав символічно важливе значення.
