Матеріалами попереднього та судового слідства колегія встановила:
Підсудний СТУС, проживаючи у місті Києві, на ґрунті антирадянських переконань та невдоволення існуючим в СРСР державним та суспільним ладом, з метою підриву і ослаблення Радянської влади, починаючи з 1963 року і до дня арешту — січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянські та наклепницькі документи, що порочать радянський державний та суспільний лад, а також займався антирадянською агітаціею в усній формі.
Так, в період 1963—1972 років написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів, а саме: «Доволі! Ситий вже…», «Безпашпортний, закріпачений в селі…», «Опускаюсь — ніби підіймаюсь…», «Розмова з другом…», «Коли багряніла українська революція…», «Комуністи — вперед!..», «Режисер із людожерів», «Кубло бандитів…», «Три С. — неначе жарт…», «Наша нація — найпередовіша…», «На історичному етапі…», «Між божевіллям і самогубством…», «Від радості у степ…», «Ви ходили до Петлюри…», в яких порочить радянський державний та суспільний лад, зводить наклеп на умови життя радянського народу, на КПРС і Конституцію СРСР.
В 1965—1972 роках написав 10 документів антирадянського наклепницького змісту, в тому числі: два листи, що починаються словами «Шановний Петре Юхимовичу…», рукописи: «Привид бродить по Європі…», «Ми живемо в дуже цікаву епоху…», «Ми живемо в час парадоксів…», «Франція — це я…», «Відвідини. Лекція на заводі…», «Це існування є злочином…», «Існує тільки дві форми…», «Якийсь киянин…».
В цих наклепницьких документах порочаться соціалістичні завоювання в нашій країні, наводиться злісний наклеп на радянську демократію і гарантовану конституцією недоторканність особи, на національну політику нашої держави, робляться спроби «довести» неможливість побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі.
Перелічені антирадянські, наклепницькі документи зберігав у себе до дня їх вилучення під час обшуків 12 січня і 4 лютого 1972 року.
28 липня 1970 року написав листа ворожого змісту, використавши при цьому раніш складений ним текст «Привид бродить по Європі…», адресувавши його ЦК КПУ і КДБ УРСР.
Цей лист потім був надрукований у нелегальному антирадянському журналі «Український вісник» № 3 за 1970 рік, що був розповсюджений на території УРСР та за кордоном.
Текст цього листа було також вилучено у притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську діяльність Дзюби І. М. під час обшуку 13 січня 1972 року.
В згаданому листі зводяться наклепницькі вигадки на радянську дійсність, зокрема на матеріальне і духовне життя нашого народу, робиться спроба обілити В. Мороза, засудженого за антирадянську діяльність, і вміщується звернення виступити за його звільнення від кримінальної відповідальності.
В середині 1970 року написав інший наклепницький документ у вигляді листа, що починається словами: «Кожне нормально організоване суспільство…», адресованого до голови Спілки письменників України, секретаря ЦК КП України та Голови Президії Верховної Ради УРСР, використавши при цьому вищезгаданий текст написаного ним документа «Франція — це я…».
Цей документ також був вміщений до нелегального так званого журналу «Український вісник» № 3 за 1970 рік.
В цьому документі зводяться наклепницькі вигадки на національну політику КПРС, робиться спроба захищати осіб, що займаються ворожою діяльністю, та висловлюється обурення мірами, спрямованими на припинення антирадянської діяльності цих осіб.
В період після 1965 року написав документ наклепницького змісту у вигляді листа, адресованого Президії Спілки письменників України і в копіях секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт».
В цьому листі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, СТУС зводить наклеп на політику Радянського Уряду по відношенню інтелігенції і науковців, а також на радянську демократію.
В 1968 році ознайомив з цим документом Селезненка Л., а в січні 1972 року машинописний текст цього листа було вилучено у Світличної Н., що мешкає в м. Києві, та у Гулик С., що мешкає у Львові.
Цей наклепницький документ, потрапивши за кордон до видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського Союзу.
Так, у квітні 1969 року він був надрукований в журналі «Сучасність» в Мюнхені, в травні 1969 року у газеті «Українське слово» в Парижі, в травні 1969 р. та грудні 1970 року в газеті «Шлях перемоги» в Мюнхені під тенденційними заголовками: «Боягузтво — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким».
В 1969 році написав листа на адресу редактора журналу «Вітчизна» та в копії до редакції газети «Літературна Україна» під заголовком «Місце в бою чи в розправі?», в якому з антирадянських позицій наводить наклеп на політику радянської влади по відношенню до творчих працівників. В 1969 р. ознайомив з цим листом Селезненка Л.
Цей документ також був розповсюджений і використовувався ворожими елементами як на Україні, так і за кордоном.
В 1970 році, в січні місяці, він був надрукований в нелегальному журналі «Український вісник» № 1, який видавався ворожими елементами на Україні і в І971 році був передрукований в Парижі.
У червні 1971 року цей лист СТУСА «Місце в бою чи в розправі?» передавався зарубіжною радіостанцією «Свобода», а в серпні того ж року був надрукований у газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені.
Крім того, текст цього документу в січні 1972 року було вилучено у Мешко О. Я., що мешкає у Києві.
В 1970 році упорядкував нелегальну збірку своїх віршів під назвою «Зимові дерева», в які вмістив вірші, написані ним на протязі 1963—1970 років.
В збірку ввійшли вірші наклепницького змісту: «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку пити…», «Отак живу як мавпа…», «Даждь нам…», «Розмова…», «Балухаті мистецтвознавці…», «Який це час…». «Йдуть три циганки…», «У Мар’їнці стоять кукурудзи…»
В цих віршах наводиться наклеп на роботу та життя в колгоспах, на радянську демократію, на радянських людей.
У тому ж 1970 році ця збірка Стусом була передрукована на друкарській машинці і розповсюджена Стусом серед своїх знайомих. Два примірники цієї збірки Стус передав Селезненкові Леоніду, по одному примірнику передав Дзюбі Івану і Світличному Івану, що мешкають у Києві, та Калинець Ірині, що мешкає у Львові.
Один з двох примірників «Зимових дерев», одержаних від Стуса, Селезненко у 1970 році передав громадянці Чехословаччини Коцуровій Ганні, який вона вивезла за кордон і передала Левицькому, що мешкає у Англії.
В тому ж 1970 році збірка з передмовою автора була видана брюссельським видавництвом і віддрукована в Англії.
Вірш «Не можу я без посмішки Івана…» з цієї збірки, крім того, друкувався окремо за кордоном в антирадянському націоналістичному журналі «Сучасність» № 12 за 1971 рік.
При обшуці у Стуса 12 січня 1972 року вилучено два написаних ним рукописних тексти вірша «У Мар’їнці стоять кукурудзи…», який входить у збірку «Зимові дерева».
В 1970 році виготовив саморобну нелегальну збірку під назвою «Веселий цвинтар», куди ввійшли, разом з іншими віршами, написані ним антирадянські, наклепницькі вірші «Ось вам сонце», «Колеса глухо стукотять…», «Рятуючись од сумнівів…», «Марко Безсмертний…», «Їх було двоє…», «Напередодні свята…», «Сьогодні свято…», «В період розгорнутого…». В цих віршах робиться спроба довести читачеві перекручене уявлення про радянське соціалістичне суспільство, зводиться наклеп на заходи КПРС і Радянського уряду, пов’язані з святкуванням 100-річчя з дня народження засновника радянської держави, на умови життя радянських людей і радянську соціалістичну демократію.
Розмноживши цю збірку на своїй друкарській машинці, Стус розповсюдив її, а також окремі вірші, що увійшли до збірки, серед своїх знайомих. В 1970 р. передав по одному примірнику збірки Світличному Івану і Шабатурі Стефанії. У тому ж році у себе вдома ознайомив Селезненка Леоніда і Калиниченка Івана з віршем «Колеса глухо стукотять»… із збірки «Веселий цвинтар» і на прохання Калиниченка та Селезненка надав можливість їм переписати цей вірш у двох примірниках для власного користування.
Крім того, у себе на квартирі зберігав один примірник збірки «Веселий цвинтар», машинописний та рукописний тексти віршів «Колеса глухо стукотять…» і «Марко Безсмертний», які були вилучені у нього під час обшуку 12 січня 1972 року.
На протязі 1970—1971 років написав дві ворожі статті під назвами «Феномен доби» і «Зникоме розцвітання».
В статті «Феномен доби» під виглядом дослідження творчості поета П. Тичини намагався нав’язати читачеві антирадянські, націоналістичні погляди і уявлення щодо оцінки творчості радянського українського поета, намагався довести «шкідливість» принципу партійності в літературі. Разом з тим намагався нав’язати спотворені ворожі погляди на колективізацію сільського господарства в Радянському Союзі та наводив наклеп на політику Радянської влади в галузі розвитку культури.
В статті «Зникоме розцвітання» при дослідженні творчості В. Свідзінського Стус робить оцінку спадщини поета з буржуазних позицій, наводить наклепницькі вигадки на досягнення радянського народу в соціалістичному і культурному будівництві, порочить радянський державний та суспільний лад.
В 1971 році статтю «Феномен доби» розповсюдив, ознайомивши з нею Франко Зиновію, Світличного Івана, Селезненка Леоніда, Тельнюка Станіслава, і передав один примірник Калинець Ірині, яка мешкає у Львові, один примірник цієї статті був вилучений у Сверстюка Є. під час обшуку 12 січня І972 року.
Чернетки і повний машинописний текст статті «Феномен доби» СТУС зберігав у себе до вилучення під час обшуку 12 січня 1972 року.
Статтю «Зникоме розцвітання» наприкінці 1970 року чи початку 1971 року передав для ознайомлення Селезненку Л., яка зберігалась у нього до 12 січня 1972 р. і була вилучена під час обшуку.
21 листопада І971 року СТУС написав листа до ЦК КП України та Президії Спілки письменників України, що починається словами: «За статистичними підрахунками», в якому наклепницьки змальовує становище в сучасній українській радянській літературі, при цьому всіляко вихваляючи деяких літераторів, які проявили свою ворожість до радянського суспільства, одночасно наводячи наклеп на заходи радянської влади, спрямовані на розвиток радянської літератури та на радянське правосуддя.
