шведських союзників106.
Збої, котрі почала давати військова організація гетьманату, на початку 50-х
рр. ще не були хронічними, але достатньо загрозливими і очевидними.
Хмельницький цілком здавав собі справу, що війна з Річчю Посполитою, котра
після кампаній 1651-1652 рр. вже не мала шансів на швидке завершення,
102 Гурбик А. Українське військо у війні Раднотської коаліції проти Польщі: від Кракова до Бреста //Україна в Центрально-Східній Європі: Від найдавніших часів до кінця XVIII ст. — К., 2005. — Вип.5. — С. 319-321; Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. — К., 1995. — С. 567.
103 Грушевський М. Історія України-Руси. — Т.ІХ. — Ч.2. — С. 1407. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. — К., 2015. — Т.4. — С. 83-85, 93-94.
104 Грушевський М. Історія України-Руси. — Т.ІХ. — Ч.2. — С.1389-1391.
105 Гурбик А. Українська армія у війні коаліційних сил проти Речі Посполитої (1656-1657 рр.) //Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. — К., 2000. — Вип.7. — С. 69-78.
106 Грушевський М. Історія України-Руси. — Т.ІХ. — Ч.2. — С. 1408-1410; Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. — К., 1995. — С. 578.
75
потребувала з одного боку кращого впорядкування власної армії, а з іншого
залучення нових союзників, котрі могли б подати швидку й дієву військову
допомогу. Водночас Хмельницький у переговорах із Портою та Москвою не
втомлювався просити про присилку в Україну військових контингентів, котрі
спільно із гетьманським військом створили б систему ефективної оборони й
остаточно убезпечили б територію Гетьманщини від нападів польсько-
литовського чи татарського війська. Напередодні земського собору 1653 р.,
котрий передував прийняттю Війська Запорозького під «высокую государскую
руку» до Москви прибуло посольство, котре, повідомляючи про критичну
обстановку на кордонах із Кримом, прохало «чтоб государь велел прислать в
Киев и в иные городы своих государевых воевод, а с ними ратных людей , хотя с
3000 человек, и то для тех же государевых воевод»107. Резолюції царя Олексія
Михайловича та бояр на козацькі петиції хоча й не містили спеціального пункту
про статус, чисельність і розташування московських залог, впроваджували їх
явочним порядком, зокрема застерігаючи невтручання воєвод у справи місцевої
влади108. Крім того, в «Березневих статтях» містився доволі туманний пункт
щодо гарнізону в Кодаку, що від 1648 р. знаходився в руках козаків 109. Питання
московської військової присутності на початковому періоді контактів Москви й
Чигирина, мало дуже велику вагу, принаймні не меншу, аніж відкриття воєнних
дій проти Речі Посполитої. За місяць після Переяславської ради, в лютому 1654
р. до Києва вступила перша московська залога в кількості 2 600 чоловік при 20
гарматах110. За кілька років її чисельність збільшиться майже вдвічі й вона стане
одним з найбільших московських збройних контингентів на території
107 Акты ЮЗР. — СПб., 1878. — Т.10. — С.15.
108 Источники малороссийской истории. — Ч. І. — С. 56-57.
109 Там само. — С. 57.
110 Іваненко А. До питання про розміщення московського військового гарнізону в Києві в 1654 році //Гілея. Історичні науки. — К., 2013. — Вип.71. — С. 41-46; Назаренко В. Російський гарнізон м.Києва (друга половина XVII — XVIII ст.): військово-політичний та соціально-економічний аспекти діяльності: Автореф. дис. канд. іст. наук. — К., 2015.
76
Гетьманщини. Пізніше мережу гарнізонів також було розгорнуто в ключових
оборонних пунктах Лівобережної та частково Правобережної України
(Переяславі, Чернігові, Миргороді, Ніжині, Полтаві, Білій Церкві та Корсуні),
хоча на переговорах 1654 р. йшлося спочатку лише про Київ.
Попри те, що довгий час ці сили не брали скільки-небудь помітної участі в
бойових діях, їхня пристуність, кількісне збільшення й утвердження воєводської
системи управління стали відчутним важелем тиску Москви на гетьманів і
політичну верхівку 111. Царський наказ (інструція) київському воєводі
А.Бутурліну з травня 1656 р. повелівав йому відати не тільки питаннями оборони
міста й командування залогою ратних людей, але також перевіряти «прихожих и
приезжих людей», що давало йому в руки широкий поліційний контроль над
містом. На довершення всього йому також дозволялося збирати торгівельні мита,
приймати чолобитні й вершити суд 112. Таке розширення воєводської юрисдикції
на тлі бунтів у козацькому війську, про які йшлося вище, а також хвороба
гетьмана Хмельницького, було зловісним сигналом для Чигирина, що ставила
під сумнів доречність перебування в Україні московських залог. Після того, як
московське посольство Ф.Бутурліна та В.Михайлова в червні 1657 р. заявило про
згоду царя прислати воєвод до Чернігова, Ніжина та Переяслава, згідно
попередніх домовленостей (що насправді не відповідало дійсності) й натякнуло
на необхідність їх утримання за рахунок місцевих доходів, Хмельницький
відповів різкою відмовою113. Важко сказати, наскільки серйозно Кремль
111 Алмазов А. Российские воеводы в Гетманщине во второй половине XVII века: степень изученности темы и нерешенные проблемы //Исторический вестник. — 2016. — Т.16. — С. 24-46; Пирог Р. К вопросу о русских воеводах на Украине во второй половине XVII века //Отечественная история. — 2003. — №2. — С. 162-168; Шевченко Ф. Русские воеводы на Украине. Очерки взаимоотношений Украины и Московского государства во второй половине XVII столетия //Шевченко Ф. Історичні студії: Збірка вибраних праць і матеріалів (До 100-річчя від дня народження). — К., 2014. — С. 41-318.
112 Акты ЮЗР. — Спб, 1892. — Т.15. — С. 117-134.
113 Акты ЮЗР. — Спб., 1861. — Т.3. С. 569, 580.
77
розраховував в цей час впровадити в Гетьманщині пряме воєводське
правління114. В умовах війни з Річчю Посполитою та Швецією для цього в нього
явно не вистачало фінансових і військових ресурсів, а утримання України в
царській протекції виглядало дуже крихким і непевним 115.
На тлі проблем з мобілізацією козацького війська, яке чим раз більше
виходило з-під контролю, зриваючи воєнні плани Хмельницького, сам гетьман і
його оточення очевидно вже серйозно міркували над створенням постійної армії.
За відсутності якихось писаних проектів чи то інформації про їх існування, ми
лише можемо припускати в яких напрямках козацька верхівка шукала способів
створення ефективнішого за козацьке ополчення війська. Вочевидь, за інерцією
попередніх часів, гетьман і старшина вбачала один з можливих виходів у
запровадженні стабільної грошової платні козакам. Після Березневих статей 1654
р., що застерігали царське жалування для козаків і старшин Війська
Запорозького 116, реальних його виплат не було. З одного боку, з погляду великих
витрат у війні з Річчю Посполитою, до них не була готова царська скарбниця. З
іншого боку, скарб Гетьманщини теж був виснажений багаторічними воєнними
видатками, до того ж зараз йшлося про встановлення постійних виплат на
козацьке військо, котрі до цього часу були екстраординарними, й вимагали
цілого комплексу підготовчих заходів117. Аби якось мотивувати козаків не так до
військової служби, як до вірності новому володареві, в Москві було вирішено
114 Таирова-Яковлева Т. Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской рады (1654-1657 гг.). — К., 2017. — С.105-126.
115 Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою. — К., 2001. — С. 119-150; Кочегаров К. Посольство Артамона Матвеева к гетману Богдану Хмельницкому в 1657 г. //Российская история. — 2018. — №3. — С.114—120; Флоря Б. Русское государство и его западные соседи (1655—1661 гг.). — М., 2010. — С. 156-166.
116 Акты ЮЗР. — Т.10. — С. 448-449, 451.
117 Грушевський М. Історія України-Руси. — Т.ІХ. — Ч.2. — С.911-913; Крип’якевич І. Український державний скарб за Богдана Хмельницького //Крип’якевич І. Українська козацька держава і її творець Богдан Хмельницький. — С. 197-200; Таирова-Яковлева Т. Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской рады. — С.91-92.
78
разово сплатити жалування Війську Запорозькому, як знак царської милості
новим підданим. Втім, з’ясувалося, що царських грошей забракне, оскільки їх
було виділено на 42 000 козаків (згідно чисельності реєстра 1649 р.), а не 60 000,
як то було встановлено Березневими статтями. Зробити новий попис гетьман і
старшина не встигли, справедливо побоюючись бунтів і заворушень випищиків.
Вчергове питання козацького жалування було підняте московськими
дипломатами в серпні 1657 р. на переговорах із посольством П.Тетері, які
завершилися безрезультатно118.
Свої плани по впорядкуванню в Гетьманщині постійної армії мав також
Кремль. В січні 1655 р. московське посольство А.Матвеєва подало на розгляд
Хмельницькому, пропозицію про створення фактично альтернативної армії:
“Великий государь, его царское величество, велел тебе гетману говорить, чтоб
устроить для обереганья от приходу польского короля и от крымсково хана
ратных людей тысеч с 10, а чтоб их собрать, кроме тех, которые в леестре
написаны, и научить бы салдацкому строю; а для наученья ... царское величество
изволит прислать полковников и полуполковников и маеоров и капитанов и
всяких урядников салдацкого строю” 119. Москва наполягала на тому, аби
Хмельницький не лише користав з її допомоги, але й збільшив кількість
козацьких військ у Литві й зорганізував морську виправу на Крим. При цьому він
мав не лише покладатися на московські війська, але й сформувати в Україні
згадані солдатські полки. Пропозиція Матвеєва свідчила про те, що Москва
пропонувала гетьману створити військові частини, подібні до солдатських
полків “нового строя”, котрі мали штатну структуру, організацію, відносно
уніфіковане озброєння й навчалися азам лінійної тактики іноземними офіцерами
та інструкторами120. Всі ці обставини не віщували нічого доброго й у кінцевому
118 Акты ЮЗР. — Т.11. — С.744-746.
119 Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського. Інститут рукопису. — Ф.ІІ. — Спр. 15557-15561. — Арк. 28-29.
120 Курбатов О. Организация и боевые качества русской пехоты “нового строя” накануне и в ходе русско-шведской войны 1656-1658 гг. //Архив русской истории: Сборник Российского государственного архива древних актов. — М., 2007. —
79
підсумку могли б призвести до обмеження суверенітету Війська Запорозького та
прерогатив гетьмана на що останній, звісно, не міг погодитися121.
За умов, коли найбільші та найсильніші сусіди Гетьманщини провадили
масштабні реорганізації своїх армій, необхідність нагальних змін у мілітарній
організації Війська Запорозького ставала дедалі нагальнішою. Найбільш
оптимальною зміною у військовому устрої гетьманату було створення постійних
професійних військ, що існували б паралельно із козацьким ополченням і
компенсували б його недоліки. Цей проект мав спиратися на власні фінансові та
людські ресурси, що прекрасно усвідомлювала нова еліта, та попри всі труднощі
при його реалізації лише б він гарантував ефективність військових інститутів
