Робота на мюнхенській базі потребувала активної допомоги і дружини, і підлеглих Гуда. За деякими свідченнями, йому добре вдавався джеймс-бонд стиль, життя на широку ногу, але не повсякденна рутина. Джону Шервуду, оперативнику ЦРУ, який зустрічав Гуда в Мюнхені, не подобалися аристократичні манери боса. «Він поправляв ваш одяг, — згадував Шервуд. — На вечірках йому не було рівних. Він грав у шахи, любив шаради, добре грав у бадмінтон, вживався в роль і ніколи не працював «у полі» — ніколи». Хоч підлеглі мали про Гуда Різні думки, Вільям Гуд вважався молодою зіркою управління і закінчив службу у 70-ті роки на дуже високих посадах у штаб-квартирі ЦРУ у Вашінгтпоні. Жовтень 1959-го був передостаннім місяцем його роботи в Мюнхені; на початку грудня Гуда переведуть на посаду начальника бази ЦРУ в Західному Берліні — набагато відповідальніша й престижніша посада, зважаючи на роль розділеного міста у холодній війні. Можна припустити, що в останні дні роботи в Мюнхені він не хотів ризикувати новим призначенням. Можливо, саме тому він і його підлеглі тримали вашингтонське начальство в курсі загадкової загибелі Степана Бандери від першого дня після його смерті[98].
Але для такого докладного інформування були й інші, більш поважні причини. Про лідера українських націоналістів добре знали у Вашінгтоні, а не так давно він навіть вів переписку зі штаб-квартирою у його справі. 5 жовтня 1959 року, за якихось десять днів до смерті Бандери, Гуд писав начальству, щоб посприяти Бандері в отриманні американської візи — тієї самої, яку місяцями не видавали Едвард Пейдж і консульські працівники в Мюнхені. Записку Гуда супроводжував більш детальний лист агента ЦРУ в німецьких спецслужбах під кодовим ім’ям «Гердаль». «Гердаль» вважав, що Бандера відмовився від надто жорсткої тактики, бо намагається втримати свою організацію і цілу українську громаду під контролем. Гуд запевнив агента, що «штаб-квартира дуже зацікавлена в цій справі, особливо з огляду на те, що Бандера “змінився”, і може становити оперативну користь у майбутньому».
Формально Бандера подався на тримісячну американську візу, щоб відвідати родичів. Справжня причина полягала в іншому. Він планував зустрітися з послідовниками й надихнути їх на продовження боротьби. За німецькими оцінками, чисельність української еміграції, контрольованої прихильниками Бандери, становила від трьохсот до чотирьохсот тисяч. Крім того, з Північної Америки Бандера отримував фінансову підтримку: у 1953—1958 роках звідти надійшло близько 900 000 доларів. Бандера також хотів зустрітися з представниками американського уряду й обговорити можливу співпрацю. «УВ принципі, — підсумовував Гуд повідомлення агента, — сьогодні Бандера в оперативному плані може запропонувати більше, ніж будь-яка інша російська емігрантська група на Заході». Гуд мав на увазі шпіонаж за залізною завісою — західні спецслужби дуже хотіли знати, що там відбувається[99].
Коли мюнхенська база отримала повідомлення про смерть Бандери, відповідь на запит про візу з Вашінгтона ще не надійшла. Наступного дня після першої короткої телеграми Гуд відправив у Вашингтон посутнішу інформацію. 16 жовтня він написав Далесу, що, за словами «суб’єкта», «близько місяця тому Бандера отримав анонімного листа з погрозами. З цієї причини та з міркувань загальної безпеки він перебував під захистом СБ. Утім, з невідомої причини Бандера 15 жовтня поїхав з контори на Цепелінштрасе додому на обід сам. Подзвонив у двері з вулиці, відчинила дружина. Далі він піднімався сходами на третій поверх. Дружина почула крик на другому поверсі й падіння. Викликали швидку. Приїхавши до лікарні, Бандера помер. Що є причиною травми голови — падіння чи щось інше, досі не з’ясовано. Люди Бандери підозрюють убивство. Поліція веде слідство. Розтин проведено вранці 16 жовтня». «Суб’єкт» Гуда — «Гердаль» або хтось інший — очевидно, мав доступ до попередніх результатів слідства. Телеграма закінчувалася на тривожній ноті і обіцяла нові подробиці: «Результати повідомлю».
У неділю 18 жовтня до того, як стали відомі результати розтину, Гуду довелося відкласти шахи і шаради і знову телеграфувати у Вашингтон новини від «Гердаля»: «Попередні результати розтину свідчать, що смерть Бандери не була природною. Ознаки отруєння». Гуд також повідомив до Вашінгтона, що за день до смерті Бандери «Гердаль» з ним обідав і той був у «доброму здоров’ї і гуморі». Шеф мюнхенської бази нічого не писав про суїцид. Він підозрював убивство[100].
Головне джерело інформації Гуда про смерть Бандери, агент «Гердаль» обіймав впливову посаду у західнонімецькому Федеральному розвідувальному управлінні (Bundesnachrichtendienst, БНД), яке було створено 1956 року й підпорядковувалося безпосередньо канцлеру. Конрад Аденауер хотів, щоб нова шпигунська організація звітувала йому особисто. Аденауер задумав БНД спільно з Центральним розвідувальним управлінням, яке протягом десяти років фінансувало німецьких контррозвідників й керувало попередницею БНД, т.зв. «організацією Гелена» (найчастіше її називали просто «Орг»). У документах ЦРУ за кінець 50-х років БНД фігурувало під кодовою назвою «Стрибок» (Upswing), згодом — «Підйом» (Uphill). ЦРУ підтримувало тісний зв’язок з новою організацією, але більше не відповідало за її фінансування і щоденну роботу. Це стало сходинкою вгору і для генерала Гелена, який очолив БНД і керував ним наступні двадцять два роки[101].
Під час війни генерал-майор Гелен відповідав у генштабі вермахту за військову розвідку на Східному фронті. Після війни він запропонував архів свого відділу й частину людей до послуг американської армії в Баварії. Відмовитися від такої щедрої пропозиції американська розвідка не могла — вона щойно починала роботу на радянському напрямі. Мало того, Гелен запропонував американському командуванню інформацію про членів комуністичної партії в лавах Управління стратегічних служб, попередника ЦРУ. Цілий рік Гелена і його людей допитували у Сполучених Штатах. Влітку 1946-го їх випустили на свободу, вони повернулися до Німеччини й почали працювати проти СРСР та його східноєвропейських союзників.
Гелен набирав на роботу колишніх офіцерів відділу східної розвідки німецького генштабу, абвера і, попри формальну заборону, СД — служби безпеки СС і нацистської партії. Більшість людей, запрошених в «організацію Гелена», у квітні 1956-го перейшли у БНД. Створення нової західнонімецької розвідки, по суті, звелося до легалізації «організації Гелена». Той факт, що у БНД працювало досить багато колишніх нацистів, був подарунком радянським спецслужбам і пропагандистській машині. Колишні нацисти були легкою мішенню для шантажу, перевербування й нападок у пресі. Після смерті Бандери радянська і східнонімецька пропаганда одразу накинулася на БНД. Багато офіцерів БНД особисто знали Бандеру за часів війни, коли вони співпрацювали з національними частинами у складі німецької армії.
Серед них був і «Гердаль». Його справжнє ім’я, Гайнц Данко Гере перегукувалося з його цеерушним псевдо — запам’ятати легко, але, з іншого боку, легко й з’ясувати, хто це такий. Коли Гере отримав своє кодове ім’я, американська розвідка й не підозрювала, наскільки важливою стане ця людина для співпраці ЦРУ з БНД. Джеймс Крітчфілд, начальник бази ЦРУ в передмісті Мюнхена Пулах, де розташовувалася штаб-квартира «організації Гелена», називав Гере «головною людиною [ЦРУ] у ближньому колі Гелена». Багато років по тому, згадуючи роки в Пулаху, Крітчфілд писав, що Гере вмів «мати справу з обома сторонами, підтримувати комунікацію й шукати компроміси, коли ситуація загострювалася». Гере, очевидно, прагнув стати незамінним хлопцем для американців. «Він став експертом з американського бейсболу і не задумуючись міг назвати середню результативність і турнірне становище», — згадував Крітчфілд.
Гайнц Гере почав спеціалізуватися на американцях і заокеанській культурі тільки після війни. До того він опікувався Росією і Східною Європою. Обізнаність Гере у цьому регіоні спонукала Райнгарда Гелена у квітні 1942-го взяти його під своє крило й перевести з фронту у відділ східної розвідки генштабу. Гере провів успішну операцію у психологічній війні під кодовою назвою «Надія» («Silver Lining»), яка мала на меті переконати червоноармійців здаватися в полон. Наприкінці 1944 року Гере, фахівця з Росії з великим фронтовим досвідом, призначили начальником штабу Російської визвольної армії генерала Власова. Гере і ще кількох офіцерів Гелен взяв «за компанію», здаючись американцям. У період існування «організації Гелена» Гере, крім того, що виступав у ролі неофіційного каналу зв’язку з американцями, був начальником аналітичного відділу розвідки. 1957-го, через рік після того, як БНД стала «публічною» організацією, Гере призначили керувати відділом, який вів розвідку в комуністичних країнах. Старий рибалка ніби повернувся до рідного російського ставка. Нова посада Гере прекрасно відповідала інтересам ЦРУ в цьому регіоні.
Бандерівці припускали, що Гелен і його люди можуть бути причетні до смерті Бандери. У звіті ЦРУ один із головних агентів американців серед української громади під кодовим ім’ям «Едогма-1» (Aedogma-1) не виключав причетності до цієї справи німецької розвідки.
«Від середини вересня німецькі розвідувальні служби (незрозуміло, це були люди Гелена чи Федеральної служби захисту конституції) говорили про зустріч зі Степаном Бандерою, — писав агент. — В результаті така зустріч справді відбулася 14 жовтня 1959 року в готелі “Баєрішер гоф” у Мюнхені. На ній було троє німецьких оперативників, імена мені невідомі». Агент ЦРУ зазначав, що обід відбувся за добу до смерті Бандери, і висловлював гіпотезу, що на цій зустрічі міг бути подвійний радянський агент.
Шеф мюнхенської бази ЦРУ Вільям Гуд знав зі своїх німецьких джерел про цей обід. Знав він і те, що це були «люди Гелена», оперативники БНД. Як і підозрювали колеги Бандери, на тому обіді справді був як мінімум один подвійний агент, тільки от працював він не на Радянський Союз, а на американців. Це був «Гердаль», права рука Гелена й інформатор Гуда Гайнц Данко Гере.
Обід з Бандерою у «Баєрішер гоф» — розкішному готелі в центрі Мюнхена, що в міжвоєнний період був найбільшим готелем у Європі, відбувся 14 жовтня і був прямо пов’язаний з роботою Гере у БНД: присутні обговорювали таємні операції за залізною завісою.
Переговори між Бандерою і людьми Гелена почалися в березні 1956 року, ще до того, як 1 квітня офіційно «відкрили» БНД. Американці попередили «молодших партнерів», щоб ті не використовували бандерівців в Україні, бо вважали, що в їхній мережі працює агент КДБ. БНД дослухалося до поради й припинило переговори. Західні німці з різних причин повернуться до ідеї співпраці з Бандерою через кілька років.
