Про те, що вірш зі збірки «Зимові дерева» «Не можу я без посмішки Івана…» окремо друкувався за кордоном в антирадянському націоналістичному журналі «Сучасність» № 12 за 1971 рік, стверджується протоколом огляду виданої за кордоном літератури, в якій вміщено цей вірш Стуса (т. 3, а. с. 2, 26—27).
Зберігання Стусом 2 примірників вірша «У Мар’їнці стоять кукурудзи…» стверджується речовими доказами — двома загальними зошитами, в яких вміщено рукописний текст цього вірша (додаток до справи № 1), показами Стуса про те, що автором цього вірша є він, протоколом обшуку і огляду рукописів (т. 1 а. с. 19, 48—49), висновком криміналістичної експертизи про те, що обидва примірники даного вірша виконані рукою Стуса (т. 2, а. с. 196).
Виготовлення Стусом саморобної збірки віршів під назвою «Веселий цвинтар», куди ввійшли антирадянські вірші «Ось вам сонце…», «Колеса глухо стукотять…», «Рятуючись од сумнівів…», «Марко Безсмертний…», «Їх було двоє…», «Напередодні свята…», «Сьогодні свято…», «В період розгонутого…», розмноження цієї збірки на друкарській машинці, передача по одному примірнику цієї збірки Шабатурі Стефанії і Світличному Івану, стверджується показами підсудного Стуса про те, що він є автором згаданої збірки віршів, показами свідків Шабатури та Світличного про те, що вони одержали від Стуса по одному примірнику цієї збірки, висновком криміналістичної експертизи про те, що збірка «Веселий цвинтар» надрукована на машинці, яка належить Стусу (т. 2, а. с. 226).
Читання Стусом Селезненкові та Калиниченкові вірша «Колеса глухо стукотять…» і надання Стусом цього вірша Калиниченкові для переписання в двох примірниках, один з яких одержав Селезненко, стверджується показами свідків Калиниченко та Селезненко, які ствердили цей факт, протоколом обшуку у Селезненка, під час якого було вилучено і примірник вірша Стуса (т. 4, а. с. 128).
Зберігання Стусом у себе на квартирі одного примірника збірки «Веселий цвинтар» та окремо віршів «Колеса глухо стукотять…» і «Марко Безсмертний…», стверджується фактом вилучення цієї збірки і віршів у квартирі Стуса 12 січня 1972 р. (т. 1 а. с. 19, 25, 26), протоколами огляду названих документів (т. 1 а. с. 47—48, 83, 88—89), висновками криміналістичних експертиз про те, що збірка «Веселий цвинтар» і два машинописних тексти вірша «Марко Безсмертний» надруковані на машинці Стуса, а «Колеса глухо стукотять…» написані рукою Стуса (т. 2, а. с. 196, 226).
Написання Стусом в 1970—1971 році наклепницького документа під назвою «Феномен доби», розповсюдження його шляхом ознайомлення з документом Франко Зиновії, Світличного І., Селезненка Л., Тельнюка С. стверджується показами Стуса про те, що він є автором цієї статті і давав її для ознайомлення Тельнюку С. В., показами свідків Франко З. Т., Тельнюка С. В., Світличного І. О. та Селезненка Л. В. про те, що Стус давав їм названого документа для ознайомлення; двома листами Тельнюка до Стуса з приводу написання названої статті, які вилучені у Стуса (додаток до справи № 4 а. с. 1—15); матеріалами обшуків, з яких видно, що у Сверстюка та Світличного вилучено по одному примірнику статті «Феномен доби» (т. 4, а. с. 166 т. 5 а. с. 69).
Факт передачі одного примірника «Феномен доби» Калинець Ірині стверджується показами на попередньому слідстві Калинець Ірини про те, що Стус, перебуваючи в січні 1972 р. у Львові, дав їй один примірник статті «Феномен доби», ствердженням цього факту Стусом на суді.
Зберігання чернеток «Феномен доби» і машинописного тексту до 12 січня 1972 року стверджується визнанням Стусом цього факту та протоколом обшуку і огляду документів, вилучених у Стуса (том 1, а. с. 20—21, 58—59).
Написання Стусом антирадянської статті «Зникоме розцвітання», передача її для ознайомлення Селезненку Л. В. стверджується показами Стуса про те, що він є автором названого документу, показами свідка Селезненка про те, що він одержав від Стуса статтю «Зникоме розцвітання», протоколом обшуку (т. 4, а. с. 136), з якого видно, що ця стаття вилучена у Селезненка.
Написання Стусом 2 листопада 1971 року листа до ЦК КП України та Спілки письменників України, що починається словами «За статистичними підрахунками», ознайомлення з цим листом Дзюби Івана та Сверстюка Євгена, передача одного примірника цього листа Світличному, стверджується показами підсудного Стуса про те, що він є автором згаданого листа, з чернеткою якого знайомив Дзюбу, а також про те, що листа надрукував на своїй машинці; показами свідка Дзюби про те, що Стус давав йому для ознайомлення чернетку вищезгаданого листа, в якій він — Дзюба, своєю рукою зробив виправлення і чернетку повернув Стусу; показами свідка Світличного про те, що машинописний текст названого листа він одержав від Стуса; речовими доказами — вилученими у Стуса рукописом і частиною машинописного тексту згаданого листа та друкарською машинкою «Еріка» № 4525453; висновками криміналістичної експертизи про те, що рукописний текст названого листа написаний Стусом, виправлення та дописки на цьому тексті зроблені Дзюбою і Сверстюком; що машинописний текст, вилучений у Світличного, надрукований на машинці «Еріка» № 4525453.
Передача цього листа для ознайомлення Селезненку Л. В., зберігання його Світличною Надією, Дзюбою і Плющем стверджується показами свідка Селезненка про те, що Стус давав йому читати цього листа, протоколами обшуків у Світличної Н., Дзюби і Плюща, з яких видно, що текст згаданого листа вилучено у цих осіб (т. 4, а. с. 164, 168, 211).
Зберігання тексту цього листа Стусом до 12 січня 1972 р, а також того, що цей антирадянський документ потрапив за кордон, про що 14 березня 1972 року зроблено повідомлення антирадянською радіостанцією «Свобода», на суді стверджено показами Стуса про те, що він є автором і виконавцем рукописного тексту цього документу, протоколом обшуку у Стуса (том 1, а.с. 18, 38), висновком криміналістичної експертизи про те, що згаданий рукопис виконано Стусом (том 2, а. с. 196), повідомленням Українського комітету по радіомовленню про те, що текст листа В. Стуса 14 березня 1972 р. передавався ворожою радіостанцією «Свобода» (т. 3, а. с. 112).
Згода Стуса, дана Чорноволу в грудні 1971 року прийняти участь в так званому «Громадському комітеті захисту Ніни Строкатової», стверджується показами підсудного Стуса про те, що він мав розмову з Чорноволом про створення «комітету», показами свідка Калинець, допитаної на попередньому слідстві про те, що вона дала Стусу примірник заяви «комітету на захист Н. Строкатової, щоб він підписав заяву і надіслав її до офіційних установ (т. 2, а. с. 26, т. ІІІ а. с. 225—226, 230); матеріалами обшуку у Плахотнюка, під час якого була відучена ця заява «комітету» (т. 3, а. с. 207, 203, 209—213).
Одержання та зберігання Стусом двох примірників антирадянського твору Дзюби І. «Інтернаціоналізм чи русифікація?» стверджується показами підсудного Стуса про одержання ним від когось із знайомих двох примірників названого твору; протоколом обшуку і огляду цих документів та речовими доказами — двома примірниками названого документа (т. І, а. с. 268—269, 317, 20—21, 52, 61, додаток № 2, № 3 до справи).
Одержання Стусом саморобної антирадянської збірки віршів М. Холодного під назвою «Крик з могили» і зберігання її до дня вилучення доведено показами підсудного Стуса про наявність у нього цієї збірки, протоколами обшуку і огляду (т. І а. с. 18, 41), із яких видно, що у Стуса знайдена, вилучена та прикладена до справи названа збірка віршів Холодного.
Придбання та зберігання Стусом антирадянської новели «Дзвінок» Василя Захарченка стверджується показами Захарченка про те, що він є автором цієї новели, протоколом обшуку (т. 1 а. с. 61), з якого видно, що цей документ вилучено у Стуса.
Висловлювання антирадянських та наклепницьких суджень на адресу засновника Радянської держави, вихвалення способу життя в капіталістичних країнах та наклеп на умовне життя в Радянській країні підсудний Стус не визнав, пояснивши, що він таких розмов не проводив, а свідки Мацкевич, Кислинський та Сидоров його оговорюють.
Однак судова колегія цим поясненням підсудного Стуса віри не надає, а вважає правдивими покази свідків, оскільки вони перебувають з Стусом у нормальних взаємовідношеннях та у його зговорі не зацікавлені і на суді ствердили: свідок Мацкевич про те, що, перебуваючи в грудні 1971 — січні 1972 р. в санаторії «Світанок» міста Моршин, Стус вихваляв бандерівців, цинічно висловлювався про засновника Радянської держави, вихваляв життя в капіталістичних країнах та наводив наклеп на умови життя в Радянській країні.
Свідок Сидоров ствердив, що Стус в розмовах з ним вихваляв буржуазну пресу та наводив наклеп на радянську пресу, радіомовлення і телебачення.
Свідок Кислинський ствердив, що Стус у його присутності розказав анекдот, в якому висміював засновника Радянської держави.
Пояснення підсудного Стуса про те, що деякі його найбільш різкі антирадянські вірші складені під впливом короткочасного настрою та не опреділяють його антирадянських переконань, а також про те, що, виготовляючи, зберігаючи та розповсюджуючи вищезазначені вірші, листи та дослідження, він не мав мети підриву та послаблення Радянської влади, оскільки ці документи антирадянськими та наклепницькими не вважає, судова колегія відхиляє як такі, що не відповідають дійсності, з таких підстав:
1. Складені Стусом найбільш різкі антирадянські вірші, за його твердженням, під впливом короткочасних настроїв, він не знищував, а зберігав протягом багатьох років, аж до їх вилучення під час обшуку. Потім значна частина їх була вміщена в саморобні нелегальні збірки «Зимові дерева» та «Веселий цвинтар», які Стус розповсюджував серед своїх знайомих, а «Зимові дерева» потрапили за кордон та використані ворожими антирадянськими колами.
2. Різко антирадянський напрямок складених та розповсюджених Стусом документів, в яких наводиться злочинний наклеп на Радянський державний і суспільний лад, на політику КПРС і Радянської держави в галузі культури, національної політики, побуту і роботи та матеріальних умов існування радянського народу виявляється очевидним, а зберігання, виготовлення та розповсюдження Стусом цих антирадянських документів на протязі біля 10 років і його виступи аналогічного змісту, при тому, що він має вищу освіту та склав іспит по філософському мінімуму, свідчать про те, що Стус усвідомлював суспільну небезпеку своїх дій та діяв з прямим умислом на підрив і послаблення Радянської влади.
Як пом’якшуючу обставину судова колегія враховує те, що в останньому слові Стус заявив про своє щире розкаяння у скоєних ним діях та завірив суд, що прикладе усі зусилля до чесного служіння Радянській соціалістичній батьківщині, в зв’язку з чим судова колегія вважає можливим обрати йому пом’якшену міру покарання.
Оскільки Стус вчинив особливо небезпечний державний злочин, за що судиться вперше, в силу ст. 25 КК УРСР він повинен відбувати покарання в ВТК суворого режиму.
На підставі вищенаведеного, з врахуванням отягчаючих та пом’якшуючих обставин, судова колегія, керуючись ст. ст. 323, 324 КПК УРСР,
ПРИГОВОРИЛА:
СТУСА Василя Семеновича —
• на підставі ст. 62 ч. І КК УРСР позбавити волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму строком на 5 (п’ять) років з засланням на три роки.
