Термін відбуття покарання Стусу рахувати з 13 січня 1972 року, залишивши йому запобіжний захід тримання під вартою в слідчому ізоляторі КДБ при РМ УРСР м. Києва.
Речові докази — антирадянські вірші, збірки, листи — залишити при справі.
Судові витрати на проведення експертизи в сумі 110 крб, оплату проїзду свідків, викликаних до слідчого в сумі 104 крб 60 коп. та за проїзд свідків на суд в сумі 68 крб 35 коп., а всього 282 крб 95 коп. стягнути з засудженого Стуса.
Вирок може бути оскарженим в касаційному порядку до Верховного Суду Української РСР через Київський обласний суд на протязі семи діб з часу вручення засудженому копії вироку.
о. п. Головуючий — Дишель
народні засідателі — (підписи)
Згідно: Головуючий
/Дишель/
лм-10
13.ІХ-72 г.
З оригіналом звірено:
Старший слідчий Слідвідділу КДБ при РМ Української РСР
майор
Селюк
11 червня 1980 р.
КОПІЯ Справа № 38к72
Вирок ухвалено за головуванням тов. Дишеля Г. А.
Доповідач тов. Коломійчук І. Г.
УХВАЛА
ІМ’ЯМ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду Української Радянської Соціалістичної Республіки в складі:
головуючого тов. Погребняка Ф. Т.
членів суду тт. Кузьмічової Л. Ф. і Коломійчук І. Г.
за участю пом. прокурора УРСР тов. Макаренка В. І.
та адвоката тов. Кржепицького С. М.
розглянула в судовому засіданні 16 листопада 1972 року кримінальну справу за кас. скаргами адвоката Кржепицького С. М. і засудженого Стуса В. С. на вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року, яким:
СТУС Василь Семенович, 8.1.1938 р. народження, уродженець с. Рахнівка Гайсинського району, Вінницької області, українець, громадянин СРСР, безпартійний, з вищою освітою, одружений, на утриманні має сина 1966 року народження, старший інженер відділу технічної інформації республіканського об’єднання «Укроргтехбудматеріали», раніше не судимий, мешканець м. Києва, засуджений за ст. 62 ч. І КК УРСР на 5 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки.
Заслухавши доповідь члена суду, пояснення адвоката, який підтримав доводи касаційних скарг, висновок прокурора про залишення вироку суду без змін, а касаційних скарг — без задоволення, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР, розглянувши матеріали справи, —
Встановила:
Стус С. В. визнаний винним в тому, що він на ґрунті антирадянських переконань та невдоволення існуючим в СРСР державним та суспільним ладом, з метою підриву і ослаблення Радянської влади, починаючи з 1963 р. і до дня арешту — січня 1972 р.,
систематично виготовляв, оберігав та розповсюджував антирадянські і наклепницькі документи, що порочать радянський державний та суспільний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі.
Так, в період 1963—1972 років написав і зберігав у себе на квартирі, до дня арешту 14 віршів, а саме: «Доволі! Ситий вже…», «Безпашпортний, закріпачений в селі…», «Опускаюсь — ніби підіймаюсь…», «Розмова з другом…», «Коли багряніла українська революція…», «Комуністи — вперед…», «Режисер із людожерів…», «Кубло бандитів…», «Три С — неначе жарт», «Наша нація — найпередовіша», «На історичному етапі…», «Між божевіллям і самогубством…», «Від радості у степ», «Ви ходили до Петлюри»…, в яких порочить радянський державний та суспільний лад, зводить наклеп на умови життя радянського народу, на КПРС і Конституцію СРСР.
В 1965—1972 роках написав 10 документів антирадянського наклепницького змісту, в тому числі: два листи, що починаються словами «Шановний Петре Юхимовичу…», рукописи — «Привід бродить по Європі..», «Ми живемо в дуже цікаву епоху…», «Ми живемо в час парадоксів…», «Франція — це я…», «Відвідини. Лекція на заводі», «Це існування є злочином…», «Існує тільки дві формі…», «Якийсь киянин…».
В цих наклепницьких документах порочаться соціалістичні завоювання в нашій країні, наводиться злісний наклеп на радянську демократію і гарантовану конституцією недоторканність особи, на національну політику нашої держави, робляться спроби «довести» неможливість побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі.
Зазначені документи засуджений зберігав у себе до дня їх вилучення під час обшуків 12 січня і 4 лютого 1972 року.
28 липня 1970 р. Стус написав листа ворожого змісту, використавши раніше складений ним текст «Привід бродить по Європі…», адресувавши його ЦК КПУ і КДБ УРСР. Цей лист потім був надрукований у нелегальному антирадянському журналі «Український вісник» № 3 за 1970 рік, що був розповсюджений на території УРСР та за кордоном. Текст вказаного листа було вилучено у притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську діяльність Дзюби І. М. під час обшуку 13 січня 1972 року.
В згаданому листі зводяться наклепницькі вигадки на радянську дійсність, зокрема на матеріальне і духовне життя нашого народу, робиться спроба обілити В. Мороза, засудженого за антирадянську діяльність, і вміщується звернення виступити за його звільнення від кримінальної відповідальності.
В середині 1970 р. написав листа, що починається словами: «Кожне нормально організоване суспільство…», адресованого до голови Спілки письменників України, секретаря ЦК КП України та Голови Президії Верховної Ради УРСР, використавши в ньому вищезгаданий текст написаного ним документа «Франція — це я». Цей наклепницький документ у вигляді листа також був вміщений до нелегального журналу «Український вісник» № 3 за 1970 рік. В ньому зводяться наклепницькі вигадки на національну політику КПРС, робиться спроба захищати осіб, що займаються ворожою діяльністю, та висловлюється обурення мірами, спрямованими на припинення антирадянської діяльності цих осіб.
В період після 1965 р. Стус написав документи наклепницького змісту у вигляді листа, адресованого Президії Спілки письменників України і в копіях секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт». В цьому листі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, засуджений зводить наклеп на політику Радянського уряду по відношенню до інтелігенції і науковців, а також на радянську демократію.
В 1968 р. ознайомив з цим документом Сслезненка Л., а в січні 1972 р. машинописний текст цього листа було вилучено у Світличної Н., що мешкає у Києві, та у Гулик С., що мешкає у Львові.
Цей наклепницький документ, потрапивши за кордон до видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського Союзу. Так, у квітні 1969 р. він був надрукований в журналі «Сучасність» у Мюнхені, в травні 1969 р. — у газеті «Українське слово» в Парижі, в травні 1969 р. і грудні 1970 р. — в газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені під тенденційним заголовками «Боягузтво — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким».
В 1969 р. написав листа на адресу редактора журналу «Вітчизна» та в копії до редакції газети «Літературна Україна» під заголовком «Місце в бою чи в розправі», в якому з антирадянських позицій наводить наклеп на політику радянської влади по відношенню до творчих працівників. В 1969 р. ознайомив з цим листом Селезненка Л.
Цей документ був розповсюджений і використовувався ворожими елементами як на Україні, так і за кордоном. Так, в січні 1970 р. він був надрукований в нелегальному журналі «Український вісник», № 1, який видавався ворожими елементами на Україні, і в 1971 р. — передрукований у Парижі. В червні 1971 р. цей лист Стуса «Місце в бою чи в розправі» передавався зарубіжною радіостанцією «Свобода», а в серпні 1971 р. — надрукований в газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені. Крім того, текст цього документу в січні 1972 р. вилучено у Мешко О. Я., що мешкає у Києві.
В 1970 р. упорядкував нелегальну збірку своїх віршів під назвою «Зимові дерева», в якій вмістив вірші, написані ним в 1963—1970 роках. В неї увійшли такі вірші наклепницького змісту: «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку, пити…», «Отак живу як мавпа», «Даждь нам…». «Розмова..», «Балухаті мистецтвознавці!», «Який це час…», «Ідуть три циганки…», «У Мар’’їнці стоять кукурудзи». В цих віршах наводиться наклеп на роботу і життя в колгоспах, на радянську демократію і радянський лад. У тому ж 1970 р. ця збірка Стусом передрукована на друкарській машинці і розповсюджена серед своїх знайомих. Два примірники засуджений передав Селезненкові Леоніду, по одному примірнику — Дзюбі Івану, Світличному Івану, що мешкають у Києві, та Калинець Ірині, що мешкає у Львові. В свою чергу Селезненко Леонід один примірник передав громадянці Чехословаччини Коцуровій Ганні, а та вивезла за кордон і передала збірку «Зимові дерева» мешканцю Англії — Левицькому. В 1970 р. збірка з передмовою автора була видана брюссельським видавництвом і віддрукована у Англії. Вірш з цієї збірки «Не можу я без посмішки Івана…», крім того, друкувався окремо за кордоном в антирадянському націоналістичному журналі «Сучасність» — № 12 за 1971 р.
При обшуку у Стуса 12 січня 1972 р. вилучено два написаних ним рукописних тексти вірша «У Мар’’їнці стоять кукурудзи», який входить у збірку «Зимові дерева».
В 1970 р. виготовив саморобну нелегальну збірку під назвою «Веселий цвинтар», куди увійшли разом з іншими віршами написані ним антирадянські націоналістичні вірші «Ось вам сонце…», «Колеса глухо стукотять…», «Рятуючись од сумнівів…», «Марко безсмертний…», «Їх було двоє…», «Напередодні свята», «Сьогодні свято», «В період розгорнутого…». В цих віршах робиться спроба довести читачеві перекручене уявлення про радянське соціалістичне суспільство, зводиться наклеп на заходи КПРС і Радянського уряду, спрямовані на святкування 100-річчя з дня народження засновника Радянської держави, на умови життя радянських людей і радянську соціалістичну демократію. Розмноживши цю збірку, розповсюдив її, а також окремі вірші, що увійшли до збірки, серед своїх знайомих. В 1970 р. передав по одному примірнику збірки Світличному Івану і Шабатурі Стефанії. У тому ж році у себе на квартирі ознайомив Селезненка Леоніда і Калиниченка Івана з віршем «Колеса глухо стукотять…» із збірки «Веселий цвинтар» і на їх прохання дав переписати цей вірш у двох примірниках для їх власного користування.
Крім того, у себе на квартирі зберігав один примірник збірки «Веселий цвинтар», машинописний та рукописний тексти віршів: «Колеса глухо стукотять» і «Марко Безсмертний», які були вилучені у нього під час обшуку 12 січня 1972 р.
