в підданство “ляхів”, для старшини, опозиційно налаштованої до Виговського,
оприявнювалося в цілком конкретних загрозах, найголовнішою з яких було
безпрецедентне посилення гетьманської влади 152. Імплементація положень,
пов’язаних із Руським князівством, неминуче передбачала б і перегляд
політичних практик, що склалися в гетьманаті, причому явно не на користь
козацької старшини, особливо ж полковників, котрі становили найбільш
впливову її частину. Зменшення чисельності козацького реєстру, а відтак і
козацького війська, при одночасному збільшенні найманого війська,
підпорядкованого гетьману, призвело б до ліквідації військової монополії
козацтва та його впливу в державі.
Карколомна зміна воєнної та політичної обстановки протягом середини
1658 — 1659 рр. не дозволяла Виговському повноцінно зреалізувати не лише
політичний блок Гадяцької угоди, але й військові проєкти. На перешкоді
останнім ставав брак фінансів і часу: інтенсивні бойові дії в Києві та в
Лівобережній Україні розпорошували сили гетьмана, а Річ Посполита, через
151 Памятники, изданные Киевской комиссией. — Т.3. — С. 402.
152 Nagielski M. Unia Hadziacka — niespołniona idea Rzeczypospolitej Trojga Narodów //Pręgląd Wschodni. — 2019. — T.XV, z.1 (57). — S. 57-58.
90
антикозацькі настрої командування коронної армії, а також залучення частини
військ на шведському театрі воєнних дій, не могла надати йому достатньої
збройної допомоги153. Всередині України проти Виговського виступила частина
лівобережних козацьких полків, підтриманих запорожцями, а та частина, котра
залишалася в його розпорядженні не надавалася для ведення динамічних
наступальних дій, як того вимагала воєнна ситуація. В кінцевому підсумку цей
часовий і логістичний цейтнот вкотре узалежнював гетьмана від зовнішньої
допомоги, найдієвішою з яких була кримська. Приголомшлива поразка
московської армії воєводи О.Трубецького під Конотопом влітку 1659 р., стала
важливою оперативною перемогою й водночас продемонструвала високі бойові
якості зреформованого найманого війська, а також дієвість воєнного партнерства
із кримськими татарами, котре давало в розпорядження Виговського боєздатну
кінноту, котрої все ще бракувало в його війську 154. Водночас, військовий союз з
Кримом в довшій перспективі все одно виглядав непевно й рано чи пізно мав
розпастися, як розпадалися всі його попередні версії.
Однак, найголовніша проблема полягала в тому, що після відступу з
Лівобережжя головних сил московської армії восени 1659 р. Виговський не мав
достатніх сил не тільки для того, аби вести переслідування противника, але й
знищити ворожі гарнізони, котрі залишалися у нього в тилу 155. Виснаживши свої
сили при штурмах Гадяча, Виговський дійшов до Путивля, а потім повернув на
Правобережжя, дорогою розпускаючи козаків по домівках 156. На початку вересня
1659 р. поблизу Германівки, що на Київщині, Ю.Хмельницький скликав
генеральну раду Війська Запорозького для переобрання гетьмана на яку
зібралося близько 10 000 козаків, в тому числі й ті, що були відпущені
153 Ibid. — S. 48-50, 58.
154 Сокирко О. Конотопська битва 1659 р.: Тріумф в час Руїни. — К., 2008.
155 Акты ЮЗР. — Т.7. — С. 296; Бульвінський А. Українсько-російські взаємини 1657-1659 рр. в умовах цивілізаційного розмежування на сході Європи. — К. 2008. — С. 403-413.
156 Акты ЮЗР. — Т.7. — С. 297; Сокирко О. Конотопська битва 1659 р.: Тріумф в час Руїни. — С. 22-23.
91
Виговським157. Настрашені чутками про повернення “лядської влади”, що
поширювалися противниками Гадяцької угоди, й підбурені промосковською
старшиною та духовенством, козаки не бажали продовжувати війну. Бунт війська
і “чорна рада”, що послідувала за ним, скинув з гетьманства Виговського й
відкрив шлях для повернення московської армії в Україну 158.
Підкреслимо, що недієздатність козацького війська, вочевидь, найменше
була спричинена суто економічними та логістичними проблемами воєнного часу.
Головним фактором була низька дисципліна й поляризація соціально-політичних
настроїв, що неминуче мало б призвести до заворушень. Звісно, в цій ситуації
армія, як організована й суворо ієрархізована спільнота фактично переставала
існувати й різко втрачала боєздатність. Втім, це не означало, що станове
ополчення було геть негідним матеріалом для військової служби. Лицар, козак
або шляхтич, яким керували патріотичні почуття й станові чесноти, завжди
вирізнявся високою мотивацією до служби, хоча ця мотивованість у періоди
політичних криз й могла набувати амбівалентності. Те, що козацькі полки не
втратили свого бойового духу й бойових якостей добре ілюструє і перемога
Виговського під Полтавою в червні 1658 р., і Конотопська битва 1659 р. і,
нарешті, героїчна оборона корпусом І.Нечая Старого Бихова від московських
військ у травні — грудні 1659 р. 159.
Підбиваючи підсумки щодо вектору розвитку військово-політичної
системи Гетьманщини часів Виговського, маємо відзначити, що в ній було
закладено ті тенденції розбудови збройних сил Козацького Гетьманату, котрі
діятимуть фактично до кінця XVII ст. Курс на перебудову армію, розпочатий
Б.Хмельницьким, що був продовжений і розвинений його наступником, мав на
меті перетворення українських збройних сил з повстанського війська на
157 Акты ЮЗР. — Т.7. — С. 307, 313.
158 Бульвінський А. Українсько-російські взаємини 1657-1659 рр. в умовах
цивілізаційного розмежування на сході Європи. — С.414-421.
159 Горобець В. Іван Нечай та українсько-російські суперечки за Білорусь (1654-1659 рр.) //Український історичний журнал. — 1998. — №2. — С. 31-33.
92
багатоукладну за своїм характером армію, в структурі якої станові формування
(козацькі й шляхетські) поєднувалися з професійними найманими. В своїх
головних рисах ця констеляція була відображенням річпосполитської традиції, в
певний спосіб скоригованої козацькими реаліями: козацьке ополчення,
доповнюване найманими контингентами піхоти, кінноти й артилерії,
утримуваних за рахунок центрального і регіонального бюджетів160. Особливо
важливою виявилася тенденція до розбудови власне професійного найманого
війська, представленого полками «чужоземного автораменту» та корпусу
артилерії. Вплив організаційного і практичного досвіду Заходу не міг оминути
військової організації Козацького Гетьманату, що від початку свого існування
перебував в епіцентрі найбільших європейських воєнних конфліктів.
Найважливішим здобутком І.Виговського стало створення тієї моделі армії,
котра, успішно витримавши випробування Руїни, із незначними змінами
проіснує в Козацькому Гетьманаті принаймні до першої чверті XVIII ст.
Положення Гадяцької унії в цьому відношенні зіграли роль першої масштабної
кодифікації військового устрою гетьманату, надавши організаційної оправи та
легітимації чільним складникам мілітарної моделі Козацького Гетьманату.
2.3. Козацький Гетьманат і його військо в 1660 — 1700 рр.
Початок періоду Руїни, після усунення від влади гетьмана І.Виговського,
ще виразніше показав, наскільки вразливою є мілітарна організація
Гетьманщини. Змагання за владу й вплив на нового гетьмана Ю.Хмельницького
в середовищі старшини, накладалися на суперечності в середовищі самого
козацтва, котре ще не перетворилося на гомогенну в соціальному відношенні
спільноту. В його середовищі вже намічалися процеси майнової та соціальної
160 Сокирко О. Річ Посполита Шляхетська і Річ Посполита козацька: військово-політичні паралелі середини XVII — XVIII ст. //Польсько-українська військова співпраця протягом історії. — К., 2018. — С. 94-123.
93
диференціації, які неминуче повинні були проявитися в ході багаторічної війни.
З іншого боку, господарський занепад, спричинений війною, не міг не
позначатися на війську, стан боєздатності якого був незадовільним. Вдавалися
взнаки й бойові втрати війська, в лавах якого дедалі менше залишалося
вишколених і досвідчених ветеранів, що їх замінювали “козаки новутні”, котрі
походили з числа випищиків або показачених селян і містян. Яскравим
свідченням втрати ефективності військово-політичної системи Гетьманщини був
разючий контраст між низкою яскравих перемог у битвах 1640-1650-х рр. і
жодною виграною війною проти головних противників — Речі Посполитої чи
Московської держави. Особливо виразно це показала чуднівсько-
слободищенська кампанія 1660 р. для якої Хмельницький дуже довго збирав
козацькі полки, котрі зрештою виявилися розпорошеними поміж його армією та
московським військом В.Шереметєва. Вже у вересні гетьман майже місяць
зволікав із рішучими діями, оскільки в ставці й самому війську тривали
нескінченні ради на яких старшина й військо обговорювали перспективу
продовження війни161. В цей час Хмельницький міг реально розпоряджатися
лише правобережними полками, що було свідченням іще однієї проблеми:
козацьке ополчення зберігало активність і було готовим до рішучих дій
переважно коли йшлося про рідні терени, не виявляючи готовності битися з
ворогом “за Дніпром”.
Після укладення Чуднівської угоди 1660 р., що повертала Військо
Запорозьке під зверхність Речі Посполитої, Хмельницький провів дві
безрезультатні кампанії протягом 1661-1662 рр., намагаючись повернути
Лівобережну Україну162. Стратегічною помилкою його полководців було
розпорошення сил одразу між трьома напрямами, на жодному з яких вони не
161 Kroll P. Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. Kozaczyzna między Rzeczpospolitą a Moskwą w latach 1658-1660. — Warszawa, 2008. — S. 376-383.
162 Kroll P. Działania wojenne na Zadnieprzu w latach 1661-1662 i dwie nieudane próby opanowania Perejasławia przez Jerzego Chmielnickiego //Hortus bellicus. Studia z dziejów wojskowości nowożytnej. Prace ofiarowane Profesorowi Mirosławowi Nagielskiemu. — Warszawa, 2017. — S. 327-352.
94
мали вирішальної переваги над полками лівобережного наказного гетьмана
Я.Сомка та московськими військами. Втім, навіть коли Хмельницький намагався
сконцентрувати свої зусилля на якомусь одному з них, наприклад кількаразово
облягаючи Переяслав, його сили тут не перевищували 14 000 вояків, чого було
явно замало для досягнення вирішального успіху 163. Це робило гетьмана
залежним від допомоги коронного війська, але на той час більша його частина
залишила Україну, утворивши військову конфедерацію, що домагалася від
короля сплати заборгованого жалування 164. Своєю чергою, ця обставина
узалежнила Хмельницького від військової допомоги кримських татар, що була
дуже непевною й до того ж спричинювалася до страшних спустошень. Не
кращою була ситуація і в його опонента Сомка, котрий так само не міг
розраховувати на військові ресурси лівобережних полків, частина з яких
відмовила йому в покорі. Вирішальну роль у витісненні військ Хмельницького з
Лівобережжя, зокрема взятті Полтави, а також обороні стратегічно важливого
Переяслава відіграли московські стрільці з лівобережних залог, а також полки
