У сусідніх країнах за державою кримських татар закріпилася назва «Кримський ханат» від назви столиці держави у місті Солхат-Крим. Литовці, поляки та московити використовували також назви «Перекопська орда» і «Перекопська Татарія», калькуючи переклад або назви столичного міста «Крим» («рів», «Перекоп») або головного фортечного прикордонного укріплення на вході до півострова «Ор» (також «рів», «Перекоп»). У європейський джерелах щодо Кримського ханату використовували також визначення «Мала Татарія», протиставляючи його «Великій Татарії» — Монгольській імперії Чингізидів, яка колись охоплювала неозорі простори Євразійського степу.
Державний устрій Кримського ханату
Основні принципи державного устрою Кримського ханату корінилися у традиціях Золотої Орди і були типовими для степових імперій. Держава, згідно з ними, належала ханові, який мав право керувати нею на власний, нічим не обмежений, розсуд. При цьому хан обов’язково мав належати до владної династії, у випадку Криму — до династії Гераїв, яка була своєрідним колективним власником держави. Кримськими ханами завжди були представники роду Гераїв, які від середини XVI ст. титулувалися «Великий Хан Великої Орди, Великого Юрту, престолу Криму та Кипчацького степу, усіх татар, незчисленних ногаїв, татів, тавгачів та гірських черкесів». Уже хан Менглі Герай після перемоги 1502 р. над останнім ханом Великої Орди Шейх-Ахмедом почав титулувати себе також «падишахом» та «імператором усіх монголів». Великі князі литовські та великі князі московські визнавали за кримськими правителями імператорський статус і називали їх «царями кримськими» або «царями перекопськими».
«Гераї» у перекладі означає «шановані, достойні, гідні, поважні, праведні, істинні» тощо. Саме представники династії Гераїв, а також представники знатних татарських родів — карачі-беї — мали право обирати нового хана, керуючись традиційним принципом, згідно з яким владу мав отримати не старший син керівного хана, а найстарший представник керівної династії. Свого наступника міг призначити також хан, що правив. Влада також могла бути закріплена за новим правителем згідно з неписаною жорстокою і кривавою степовою традицією «відкритого престолонаслідування», коли в боротьбі за престол перемагав найбільш жорстокий і хитрий претендент, якому вдавалося винищити усіх головних конкурентів — власних братів, дядьків та племінників. Спадкування, таким чином, відбувалося за правом найсильнішого, а сама по собі перемога над суперниками у боротьбі за владу означала небесну санкцію на заняття престолу.
У Кримському ханаті, утім, ці принципи було невдовзі посунуто на другий план через вплив османів, які, починаючи вже з XVI ст., втручаються до процесу вибору хана і напряму призначають його зі Стамбула. Прецедент прямого втручання виник завдяки кримським беям, які після смерті Мехмеда Герая 1523 р. звернулися до османського султана Сулеймана І Пишного (1520—1566 рр.) з проханням надіслати на правління до Криму Саадета Герая. Внаслідок цього османи почали користуватися правом самовільно призначати хана з представників керівної династії Гераїв. Остаточно ця практика закріпилася з кінця XVII ст., хоча й до цього турецьке втручання до процесу спадкування влади кримськими ханами було звичною справою. Коли ж той або інший хан з якихось причин не задовольняв султана, турецький володар міг позбавити його влади і призначити нового представника династії Гераїв, якого наперед утримували «про запас» або при султанському дворі, або у засланні.
Кримські правителі намагалися позбавитися «ординської» традиції наслідування престолу старшим у роді й затвердити порядок наслідування влади старшим сином попереднього володаря. Однак цьому заважали претензії кримської знаті, а також політика османських султанів. Знать бажала зберегти традиційні тюрко-монгольські порядки, побоюючись посилення влади хана і бажаючи зберегти автономію у межах своїх володінь. Особливу роль у цьому бажанні зберегти старі звичаї часто відігравали брати хана, зацікавлені можливістю успадкувати ханську владу. Основними ж суперниками ханових братів у боротьбі за владу виступали їхні небожі.
Бажаючи закріпити за собою право передавати владу у спадок старшому синові, хани запровадили посаду калги — наступника-спадкоємця владущого хана. Калга мав титул «Спадкоємець султанів, слава поважних хаканів». Уперше його статус було визначено ханом Менглі Гераєм, який призначив на цю посаду одного зі своїх синів Мухаммеда Герая. Відтоді титул калги жалували наступному за значущістю після кримського хана представникові династії Гераїв всуціль до падіння Кримського ханату. У ханських грамотах його компетенція та права визначені лише у найзагальнішому вигляді — «виконував обов’язки служби на розсуд хана, і щоб вони з повного одностайністю ретельно дбали про справи віри і держави і старалися в винищуванні ворогів держави і народу», «виконуючи і здійснюючи те, що належить до священних обов’язків служби, не ухилявся від твердого шляху закону і не збивався з істинної дороги».
Згідно з народною етимологією термін «калга» походить від татарського вислову «нехай він залишається» і може перекладатися як «той, хто залишається» (коли хан залишає межі Криму, відбуваючи, наприклад, у військовий похід), «виконувач обов’язків» (на час відсутності або недієздатності хана), «заступник», «ставленик» тощо. Можливим, втім, є й інше пояснення, згідно з яким термін «калга» (у джерелах трапляються варіанти його написання як «каглигай», «кагалгай», «кагилгай») походить від запозиченого через посередництво Османської імперії терміна «каліф» («халіф») — найближчий помічник, наступник, заступник, кандидат. У будь-якому випадку значення калги як найближчого помічника-наступника хана сумнівів не викликає.
Калгою зазвичай призначали наступного після хана за старшинством брата керівного роду. Утім, калгою міг стати і син владущого хана, і ханський небіж, причому далеко не завжди вони виявлялися старшими за віком щодо інших представників роду Гераїв. Відомий навіть випадок, коли калгою було призначено хана, позбавленого раніше, влади, що, на думку турецьких і татарських істориків, було неприпустимим і суперечило звичаям та традиціям. Лише 1607 р. хан Газі Герай з метою укріплення ханської влади запровадив правило, згідно з яким встановлювався новий принцип спадкування престолу — від батька до старшого сина.
У будь-якому разі саме калга вважався спадкоємцем і наступником ханської влади. Це було важливим через загальноприйнятий у татар принцип, згідно з яким спадкувати ханську владу мав старший з керівного роду. Через те що розібратися у заплутаних родових стосунках і перевагах за віком було нелегко і це нерідко спричиняло конфлікти, саме поява інституту калги-наступника суттєво полегшувала життя і кримським ханам, і їхнім підданим. Також завдяки інституту калги-наступника кримський хан діставав можливість ослабити залежність ханату від Османської імперії, оскільки завчасно визначав майбутнього спадкоємця. Турецький султан, звичайно, міг піти проти волі хана і віддати кримський престол не калзі, а іншому представникові роду Гераїв, однак зазвичай у цьому не було особливого сенсу. Відомо, що ханами зрештою стали 24 колишніх калги.
Калга мав право на грошове утримання з прибутків порту Кафи, яке становило 540 тисяч акче щорічно. Він керував східною частиною Кримського півострова, його резиденція розташовувалася у місті Акмесджит (сучасний Сімферополь). Під час військового походу калга міг очолювати військо у тому випадку, якщо сам хан не вирушав на війну. Якщо ж хан виступав з військом особисто, то калга командував лівим крилом у поході і лівим флангом на полі битви.
Ще однією найвищою посадою у Кримському ханаті була посада нуреддіна — офіційного «другого спадкоємця». Запровадив її хан Мехмед II Герай (1577—1584 рр.). Бажаючи закріпити права свого сина Сеадета Герая на престол, Мехмед спробував спочатку призначити його калгою, обійшовши власного брата Алпа Герая, який також претендував на цю посаду. Коли ж це не вдалося, то хан 1578 р. запровадив посаду другого спадкоємця з жалуванням з ханських доходів і відрахуваннями з кафинської митниці та соляних промислів.
Поява нового титулу і посади другого спадкоємця була спричинена поточним політичним моментом — Мехмеду потрібно було протиставити когось своєму ворогові Алпу Гераю. Однак при цьому її було обґрунтовано давньою степовою традицією. Подібно до того, як хани Золотої Орди ділили свою державу на два крила — ліве (східне) і праве (західне), Кримський Юрт також було розділено на ліве (від Акмесджита до Керчі) і праве (захід півострова) крила. Калга, як перший спадкоємець, головував над лівим крилом, де повнота влади належала беям Ширінським. Праве ж крило, де володарювали Мансури, залишалося немов би без правителя. Цим і скористався Мехмед II Герай, запровадивши нову посаду нуреддіна. Цьому другому спадкоємцеві і було надано в управління праве крило Юрта.
Нурадин керував західною частиною Крима, очолював малі і місцеві суди, а під час військових походів командував загонами правого крила ханського війська або, у випадку самостійної експедиції, меншими за численністю корпусами. Дослідники підрахували, що лише п’ятеро зі знатних «других спадкоємців» здобули зрештою ханську владу, що уп’ятеро менше порівняно із тими, хто обіймав посаду калги (24 із них стали ханами).
Щодо турок, то султани були зацікавлені у підконтрольності Кримського ханату і були готові підтримати той порядок наслідування влади, який був вигідним на той чи інший момент залежно від мінливої політичної ситуації. Маневрування Високої Порти на підтримку того або іншого принципу спадкування влади проходить через усю історію турецько-кримських відносин. Спочатку султани підтримували традиційний «ординський» порядок, який відкривав їм більше можливостей для маніпулювання ханами, ніж пряма спадкоємність від батька до сина. Так, зокрема, були призначені хани Саадет І Герай (1523—1532 рр.), Іслям II Герай (1584—1588 рр.) і Селямет І Герай (1608—1610 рр.).
З часом же османські правителі і зовсім припинили звертати увагу на якесь обґрунтування своєї волі, самовільно призначаючи наступника померлому або позбавленому влади ханові. Вперше це відбулося під час призначення Газі II Герая (1588— 1608 рр.), який, правда, був братом, нехай і не старшим у роді, попереднього хана. Остаточно ж Порта наважилася порушити обидва принципи спадкування влади після призначення Джанібек Герая (1610—1623 рр.), який не був ані братом, ані сином жодному з ханів, що правили до нього.
При цьому турки вміло маскували залежне становище кримського хана різноманітними почестями та привілеями. Перш за все, за Гераями визнавалося право належності до роду Чингіз-хана, більш високого за своєю значущістю у тюрко-монгольському світі, ніж Османська династія. Ханові надавалося річне утримання із султанської скарбниці — так зване сальяне, а також спеціальні виплати грошових жалувань і дорогоцінні подарунки (зброя, одяг) під час запрошення до військового походу або прийому при султанському дворі. Важливими атрибутами суверенітету були дозволені ханові права хутбе (згадки як суверенного володаря у молитві) і карбування ним монети від власного ім’я. Нарешті, очевидним свідченням незалежності хана було його право самостійної зовнішньої політики. Збереглися свідчення про дипломатичні відносини між Кримським ханатом і Данією, Швецією, Австрією, Пруссією, не кажучи вже про найближчих сусідів — Річ Посполиту та Московське царство.
