В молоді роки, за словами близького товариша Бандери Григора Мельника, Степан відчував презирство до однокурсників, не залучених до націоналістичного руху. Одного разу Бандера продемонстрував це публічно, коли зустрів товариша, який раніше казав, що не підтримує жодного політичного табору. У той час як всі віталися з цією людиною за руку, Бандера демонстративно відвернувся, залишивши руки у кишенях. Однак він був дуже люб’язним з тими, хто поділяв його політичні погляди. Всі оунівці, які зблизька знали Бандеру, високо цінували його гумор, рішучість, організаторські та ораторські здібності, вміння співати[306]. Климишин у своїх мемуарах (іл. 69) прокоментував поведінку Бандери таким словами: «Під час наших зустрічей Степан Бандера, як здавалося, мав ніби двояку вдачу. Коли йшлося про організаційні справи, він говорив незвично поважно, речево й серйозно, але коли розмова про організаційні теми закінчувалася, він ставав веселим, говірким, жартівливим і любив, коли його співрозмовець теж відповідно поводився… Він міг дуже легко так перекрутити слово, або відповідно його поділити чи вимовити, що виходить веселий калямбур»[307].
Інший друг Бандери, Володимир Янів, згадував, що під час походів у Карпати Степан розмовляв з птахами та молився на дерева. Янів вважав це кумедною поведінкою та ознакою любові й поваги Бандери до природи[308]. У своїх мемуарах Григор Мельник згадує, що одного разу під час походу пластунів Бандера накинув на себе коц [карпатську ковдру з начісками] та виліз на дерево, звідки виголосив полум’яну промову. Він вдавав з себе Махатму Ганді, демонструючи «екзотичні жести». Інший молодий націоналіст, Лев Синишин, заліз на дерево слідом за Бандерою й почав вдавати горилу, яка їсть власних бліх. Він навіть «кинув» декількох із них у «Ганді», що потішило присутніх пластунів[309].
З юності Бандера був невисокого зросту та стрункої статури. На фотографіях його шкільних та університетських років він видається на голову нижчим (1.60 м), ніж більшість однолітків (іл.68). Окрім невисокого зросту, Бандера більше нічим не виділявся. Був шульгою, мав блакитні очі та носив коротку зачіску. У дорослому віці з’явилися залисини, а обличчя стало трохи овальним. У 19 років Степанові вже бракувало трьох зубів, у 27 років — чотирьох. Бандеру часто називали «Бабою» (чи тому, що він мав широкі стегна, чи тому, що одного разу, коли виконував секретне завдання ОУН, якось ішов Львовом у жіночому вбранні). Серед інших його псевдонімів були: «Лис», «Малий», «Сірий» та «Степанко». Ще дитиною Бандера страждав на ревматизм колінного суглоба, через що час від часу він не міг ходити і через що він вступив до «Пласту» на два роки пізніше, ніж це було можливо за віком[310]. Григор Мельник писав у своїх мемуарах, що Бандера мав вигляд непоказний і пересічний, та й поводив себе як типовий учень. Ніхто не міг навіть уявити, дивлячись на нього, що саме йому призначено стати Провідником[311].
Наприкінці двадцятих та на початку тридцятих, як згадував Лев Ребет, Бандера показував «організаційний сприт і реалістичний підхід до справ, що особливо корисно виділявся на тлі загального молодечого романтизму середовища ОУН»[312]. Мельник пам’ятав Бандеру дуже відданим націоналістом, який дбав і про кожного члена ОУН, і про добробут всієї організації[313]. Проте, коли хтось (особливо з ОУН) розчаровував Бандеру, він ставав злим та роздратованим. Наприклад, коли під час Варшавського процесу в 1935—1936 рр. деякі члени ОУН погодилися свідчити польською мовою, Бандера розгнівався і втратив контроль над собою[314]. Бандера також «збожеволів» та мусив пити заспокійливе, коли дізнався, що Григорій Мацейко, вирушаючи до Варшави з метою вбити Перацького, повідомив своїх родичів, що планує поїздку, з якої вже не повернеться[315].
Фізичні дані Бандери навряд чи можна назвати привабливими. Втім, це не завадило українській «харизматичній спільноті» надати йому харизми ще у тридцятих роках. Безсумнівно, це було пов’язано з тим, що Бандеру, поміж іншого, вирізняли неабиякі ораторські здібності, непередбачуваний характер, фанатична рішучість та відданість «святій націоналістичній справі». Лев Шанковський згадував Бандеру, як «студента й завзятого націоналіста… який уже на заранні своїх молодих літ, свого юнацтва, яке посвятив всеціло справі, проявив оці риси характеру, що видвигнули його на пост провідника українського націоналізму»[316]. Капелан Осип Кладочний, якому Бандера сповідувався під час тюремного ув’язнення, охарактеризував його як Übermensch, або українську «надлюдину». Він писав: «Від него [Бандери] била сила волі і стремління поставити на свойому. Якщо є Übermensch [надлюдина], то він власне був такої рідкісної породи — надлюдини, і він був тим, який ставив Україну понад усе»[317]. Григор Мельник згадував: «Ми, його найближчі співробітники, мали багато більше нагод відчувати ту велич небуденної людини — нашого Провідника — і бути за нього гордими. Для нас це був взір того покрою людей великого характеру, які вершать історичні діла своїх націй. Такі люди вже не раз появлялися в критичних ситуаціях української нації у минулих епохах нашої історії. В наших часах це були Бандери, Колодзінські, Шухевичі, Гасини, Коссаки, Грицаї і дуже численні інші. Вони своїм світлим прикладом, криштальним характером, відвагою, завзяттям, вмілістю, жертвою цілого свого життя виховали цілі покоління борців, які пішли з ними і за ними на бій за свій народ, а як треба було, — то й на муки і страждання за волю України, за її честь і славу»[318].
Кар’єра в ОУН
Бандера вступив до ОУН 1929 р. та швидко піднявся службовими щаблями, що сталося частково завдяки його організаційним та конспіраторським здібностям, а частково — завдяки зміні поколінь в ОУН. На шляху в просуванні кар’єрними щаблями Банд ері допомогла дружба з тими членами ОВКУГ та СУНМ, які, як Охримович, уже мали якусь вагу в ОУН. 1930-го Бандера очолив референтуру пропаганди Крайової екзекутиви ОУН. Цей підрозділ розповсюджував нелегальні видання у Східній Галичині, а з 1931р. займався контрабандним увезенням друкованих матеріалів з Чехословаччини та Ґданська. Очолити референтуру пропаганди Бандері запропонував Степан Охримович, голова Крайової екзекутиви та його однокласник зі Стрийської гімназії. 1931р., одразу після звільнення із в’язниці, де, за інформацією джерел ОУН, його катували, Охримович помер. Наступник Охримовича Іван Габрусевич мусив тікати до Німеччини, оскільки його розшукувала поліція. Габрусевич запропонував поставити Бандеру на чолі екзекутиви, але той не зміг обійняти цієї посади, тому що з кінця березня до червня 1932-го перебував у тюрмі. Але після свого звільнення Бандера все ж таки став заступником, а з січня 1933 р. — де-факто Провідником Крайової екзекутиви ОУН, хоча й не був офіційно призначений на цю посаду аж до конференції у Берліні (3—6 червня 1933-го). Бандера змінив на цій посаді Богдана Кордюка, який вимушено пішов у відставку через невдале пограбування пошти, яке призвело до страти Біласа й Данилишина[319].
В обвинувальному акті Варшавського процесу у справі вбивства Перацького прокурор Желенський вказав, що Бандера став головою Крайової екзекутиви ОУН завдяки вдалому збігу обставин. Бандера радикалізував ОУН та змінив її ставлення до терору, перетворивши УВО на непотрібну організацію (незабаром ця організація дійсно припинила своє існування). Бандера відсторонив від керівних посад багатьох людей та зажадав від місцевих відділень ОУН списки людей, здатних здійснювати теракти[320]. За словами Ярослава Макарушки, відразу після того як Бандера став Крайовим Провідником, в ОУН змінився підхід до навчання: кожного, хто приєднувався до ОУН, зобов’язували вивчати військові, ідеологічні та конспіраторські дисципліни. Навчали оунівців-новачків ті представники організації, які проходили вишкіл на військових курсах у Ґданську та Берліні[321].
За словами Желенського та члена ОУН Підгайного, накази про організацію нових «бойових дій», серед яких і вбивства Перацького, Бабія та інших людей, Бандера дістав від керівництва у вигнанні. Бандера вважав, що у відповідь на ці дії ОУН польська влада відкриє концтабори, до яких саджатимуть українців. Щоб уникнути масових арештів, Крайова екзекутива ОУН планувала відправити українську молодь у ліси, де ці люди зможуть розпочати організацію партизанського руху, повстання та революції[322]. Під час розслідування Макарушка підтвердив, що у лютому 1934-го Крайова екзекутива ОУН віддала наказ: українцям, яких польська влада підозрювала у протиправних діях та тероризмі, слід сховатися в лісах та розпочати організацію антипольського партизанського руху («зелених кадрів»)[323]. Зі слів Підгайного, Бандера запевняв, що «краще померти від кулі, ніж за дротом концтабору»[324].
З призначенням Бандери на керівні посади ОУН стала значно радикальнішою та «ефективнішою». Зокрема, розширились масштаби масових пропагандистських кампаній та зросла кількість терактів. Проте подібне підвищення активності тільки певною мірою можна пояснити рішучістю Бандери, його лідерськими здібностями та силою характеру. Певним чином на ці процеси впливали інші фанатичні націоналісти молодого покоління, а також керівництво у вигнанні[325].
Не всі вбивства, організовані Бандерою, — як не всі деталі щодо його ролі в них — можуть бути з’ясованими (через брак необхідних документальних доказів). Також варто зважати на змовницький характер діяльності ОУН. Не викликає сумніву, що Бандера самостійно підбирав потенційних виконавців злочинів, зокрема проводив копітку підготовку деяких з них, а інколи й визначав особу майбутньої жертви[326]. Існують документальні свідчення того, що саме Бандера вмовив Мацейка вбити Перацького, а Лемика — радянського консула, і що саме Бандера наказав убити Бачинського та Івана Бабія. Бандера також наказав підготувати вбивства редактора Антона Крушельницького (іл.75), Генріка Юзевського, Владислава Коссобудзького (інспектора тюремної охорони у Львові), Станіслава Гадомського (куратора відділу освіти) та учня сьомого класу української гімназії Королишина. Проте жодне з цих убивств не здійснили (через їхню погану організацію)[327]. Бандера також наказав побити Стахіва, редактора українських газет «Праця» та «Рада». Оскільки цей план не дав очікуваних наслідків, він наказав підкласти до редакції газети вибуховий пристрій[328]. Крім того, Бандера особисто давав отруту тим членам ОУН, яким доручали скоїти вбивства та, відповідно, наказували вчинити самогубство на випадок арешту[329]. У тих ситуаціях, коли члени ОУН сумнівалися в потребі вбивати українців (зокрема і оунівців), Бандера виказував наполегливість, оскільки був певен, що українці, яких мали вбити, були «зрадниками» та «інформаторами»[330].
Разом з тим, аналізуючи роль Бандери, ми повинні пам’ятати, що він діяв у межах організації, отже, на його рішення впливали як керівники, так й інші члени ОУН. У своєму виступі на Львівському процесі Бандера заявив, що саме він, не порадившись з іншими керівниками, наказав убити Перацького, Юзевського та Коссобуцзького. Водночас, він заявив, що стосовно вбивств українців рішення брав на себе «революційний трибунал»[331]. За словами оунівця Малюци (іл.76), «деякі методи», до яких вдавалася Крайова екзекутива, непокоїли Коновальця, хоча ми не знаємо, чи це стосувалося вбивств польських політиків, чи українців, підозрюваних у «зраді»[332]. Прокурор Желенський дійшов висновку, що керівництво у вигнанні «спланувало та організувало» це вбивство для поліпшення фінансового становища організації[333]. Як джерело цієї інформації він процитував документ з архіву Сеника, який, на жаль, було втрачено у роки війни[334]. Висновок Желенського повністю або частково був пов’язаний з бажанням арештувати Коновальця та інших лідерів ОУН, які мешкали за межами Польщі (польська влада не могла дістатися до цих осіб без допомоги інших держав). Утім, імовірнішою версією здається те, що вбивство Перацького було сплановано як Крайовою екзекутивою, так і керівництвом у вигнанні, і що Бандері та Лебедю у цьому питанні належала провідна роль[335].
