З показань свідка Селезненка вбачається, що він один примірник збірки «Зимові дерева» передав громадянці Чехословаччини Коцуровій Ганні. Коцурова, як це видно з показань на попередньому слідстві, вивезла збірку «Зимові дерева» за кордон і передала мешканцю Англії Левицькому. Пізніше збірка віршів «Зимові дерева» з передмовою автора була видана брюссельським видавництвом і видрукована у Англії.
Протоколом огляду літератури виданої за кордоном, стверджено, що вірш «Не можу я без посмішки Івана» із збірки «Зимові дерева» друкувався окремо в антирадянському націоналістичному журналі «Сучасність» № 12 за 1971 рік (т. 3, а. с. 2, 26—27).
Виготовлення Стусом саморобної збірки віршів під назвою «Веселий цвинтар», куди увійшли такі вірші антирадянського змісту, як «Ось вам сонце», «Сьогодні свято», «В період розгорнутого» і інші, розмноження цієї збірки на друкарській машинці і передача по одному примірнику збірки Шабатурі Стефанії і Світличному Івану, стверджено показаннями засудженого, що він є автор згаданої збірки віршів, свідків Шабатури і Світличного, що вони одержали від Стуса по одному примірнику цієї збірки віршів, а також висновком криміналістичної експертизи, що текст збірки «Веселий цвинтар» надрукований на належній засудженому друкарській машинці (т. 2, а. с. 226).
Показаннями свідків Селезненка і Калиниченка стверджено, що Стус читав їм вірша «Колеса глухо стукотять» і дав можливість переписати цього вірша у двох примірниках; під час обшуку у Селезненка вилучено один примірник вірша (т. 4, а. с. 138).
Про те, що Стус у себе на квартирі зберігав один примірник збірки «Веселий цвинтар», та окремо вірші «Колеса глухо стукотять» і «Марко Безсмертний» стверджено фактом вилучення таких під час обшуку 12 січня 1972 р. і висновками криміналістичних експертиз про те, що збірка віршів надрукована на машинці засудженого, а вірш «Колеса глухо стукотять» написаний його рукою.
Вина засудженого в написанні і розповсюдженні наклепницького документа під назвою «Феномен доби», крім його показань, стверджена показаннями свідків Зиновії Франко, Світличного І., Селезненка Л. і Тельнюка С. про те, що Стус є автор зазначеної статті і що він цю статтю давав їм для ознайомлення. З приводу цієї статті свідок Тельнюк мав переписку з засудженим, що стверджено долученими до справи листами. Під час обшуку по одному примірнику статті «Феномен доби» вилучено у Сверстюка і Світличного (т. IV, а. с. 166, т. V, а. с. 69, додаток до справи № 4 а. с. 1—15).
Свідок Калинець Ірина на попередньому слідстві ствердила, що, перебуваючи у Львові в січні 1972 р., Стус передав їй один примірник статті «Феномен доби».
Всі ці обставини визнані засудженим Стусом як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні.
Показаннями свідка Селезненка і фактом вилучення у нього написаної Стусом статті антирадянського змісту «Зникоме розцвітання» стверджено, що автором цієї статті був засуджений Стус і що він займався розповсюдженням такої (IV, а. с. 136).
Вина Стуса в написанні 21.ХІ.1971 р. листа антирадянського змісту до ЦК КПУ і Спілки письменників України, що починається словами: «За статистичними підрахунками» і розповсюдження його стверджується такими доказами.
Сам Стус не заперечує того, що вказаного листа склав він і з чернеткою цього листа ознайомив Дзюбу І., показаннями свідка Дзюби, що він дійсно одержав від Стуса цей документ, своєю рукою зробив там деякі виправлення і чернетку листа повернув Стусу; висновками криміналістичної експертизи про те, що рукописний текст листа виконано Стусом, а виправлення і дописки зроблені рукою Дзюби і Свєрстюка;. показаннями свідка Селезненка Л., що Стус дав йому читати цього листа, а також протоколами обшуків у Світличної Н., Дзюби І. і Плюща, у яких було вилучено текст вказаного листа.
Повідомленням Українського комітету по радіомовленню стверджено, що текст листа, що починається словами: «За статистичними даними» 14 березня 1972 р. передавався ворожою радіостанцією «Свобода» (т. 8, а. с. 112).
Згода Стуса на участь в так званому «Громадському комітеті захисту Ніни Строкатової» стверджена показаннями засудженого про те, що він мав розмову з Чорноволом про створення «комітету», показаннями свідка Калинець про те, що вона дала засудженому примірник заяви «Комітету на захист Ніни Строкатової», щоб він підписав і надіслав її до офіційних установ; фактом вилучення заяви «Комітету» у Плахотнюка (а. с. 207—215, т. 3., а. с. 26, т. 2, а. с. 223—226, 230, т. 8).
Одержання і зберігання засудженим двох примірників антирадянського твору Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» стверджено показаннями Стуса, що він одержав у когось із знайомих цей твір, а також протоколом вилучення у засудженого двох примірників названого документа (т. І, а. с. 263, 269, 317, 20, 21 додаток до справи № 2 і 3).
Придбання і зберігання Стусом антирадянської збірки віршів М. Холодного «Крик з могили» і новели Васили Захарченка «Дзвінок» стверджується показаннями самого засудженого про те, що він мав ці твори у себе, і протоколами обшуку і вилучення у нього цих творів (т. І, а. с. 18, 41, 61).
Висловлювання антирадянських та наклепницьких суджень на адресу засновника Радянської держави, вихвалення способу життя в капіталістичних країнах, наклеп на умови життя в Радянській країні стверджується показаннями свідків Сидорова, Мацкевича і Кислинського.
Зазначені свідки, які перебували разом з засудженим в грудні 1971 р. — січні 1972 р. в санаторії «Світанок» у м. Моршин, чули від нього, як він вихваляв бандерівське підпілля, цинічно висловлювався в адресу засновника Радянської держави, вихваляв життя в капіталістичних країнах, наводив наклеп на радянську пресу, радіомовлення і телебачення.
Ніяких даних, які б свідчили про те, що свідки обмовили засудженого, в матеріалах справи немає.
Посилання в касаційній скарзі засудженого на те, що написані ним статті і вірші антирадянського змісту не містять кінцевих думок автора, є роздумами, за які він не може нести відповідальність як за антирадянський злочин, не ґрунтується на матеріалах справи.
З долучених до справи речових доказів видно, що це вірші і статті антирадянського змісту з цілком викінченими літературно оформленими думками.
Складені у найбільш різкій формі вірші антирадянського змісту засуджений зберігав протягом багатьох років, вміщував їх у саморобні нелегальні збірки під назвою «Зимові дерева» і «Веселий цвинтар» і передавав своїм знайомим.
Не відповідає матеріалам справи покликання в касаційних скаргах і на те, що вчинені засудженим дії були без мети підриву чи послаблення Радянської влади.
Різко антирадянський напрямок складених та розповсюджених Стусом документів, в яких наводиться злісний наклеп на Радянський державний і суспільний лад, на КПРС і Радянську державу в галузі національної політики, культури, побуту, роботи і матеріальних умов життя радянського народу, сталість цих антирадянських позицій засудженого свідчать про спрямованість умислу на підрив і послаблення Радянської влади.
При таких обставинах злочинні дії засудженого вірно кваліфіковані за ст. 62 ч. І КК УРСР.
При визначенні міри покарання суд врахував як особливу небезпечність вчиненого злочину, так і особу винного, який розкаявся у вчиненому. Тому колегія не вбачає підстав до пом’якшення покарання.
На підставі наведеного і керуючись ст. ст. 363, 364, КПК УРСР Судова колегія,—
Ухвалила:
Касаційні скарги адвоката Кржепицького С. М. і засудженого Стуса В. С. залишити без задоволення, а вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року відносно Стуса Василя Семеновича — без змін.
Головуючий — Погребняк
Члени суду — Коломійчук, Кузьмічова
Згідно: член Верховного УРСР
Коломійчук
З оригіналом згідно: Старший слідчий Слідвідділу КДБ при РМ Української РСР майор
Селюк
11 червня 1980 р.
КОПІЯ
ПРОИЗВОДСТВЕННАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА
на старшего инженера отдела научно-технической информации объединения «Укроргтехстройматериалы» МПСМ УССР
СТУСА Василия Семеновича
Стус В. С. 1938 года рождения, украинец, беспартийный, закончил педагогический институт филологический факультет.
Работал в отделе научно-технической информации объединения «Укроргтехстройматериалы» МПСМ УССР с сентября 1966 года по январь 1972 года в должности старшего инженера.
В отделе занимался вопросами редактирования информационных материалов, также сбором и обработкой материалов по передовому производственному опыту работы предприятий и новаторов производства.
С этой целью неоднократно выезжал на предприятия Министерства. Не имея специального образования и не будучи достаточно знаком с производством строительных материалов, Стус В. С. не проявлял особой активности и интереса по знанию производства строительных материалов и не повышал своего технического уровня.
К исполнению своих обязанностей относился без особой активности. В общественной жизни отдела и объединения участия не принимал.
При организации субботника по оказанию помощи совхозам в уборке овощей Стус В. С. высказывал недовольство тем, что это мероприятие проводится в субботу, а не в рабочее время.
Характеристика выдана по требованию следователя КГБ УССР.
Начальник объединения
«Укроргтехстройматериалы»
П. МЕЛЬНИЧУК
Секретарь п/б
В. ЛИШЕНКО
Председатель МК
Н. ШИЯН
20.03.72 г. г. Киев
З оригіналом згідно:
Старший слідчий Слідвідділу КДБ при РМ Української РСР
майор Селюк
11 червня 1980 р.
Копія
ХАРАКТЕРИСТИКА
СТУС Василь Семенович, 1938 року народження, українець, безпартійний (з 1952 р. — член ВЛКСМ), освіта — вища, в 1959 р. закінчив українське відділення історико-філологічного факультету Донецького державного педагогічного Інституту, в 1959—1961 рр. перебував у Радянській армії, в 1961—1963 рр. був учителем у Горлівці і з березня 1963 р. — літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас».
У 1963 р. Стус В. С. був зарахований в аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР по спеціальності «теорія літератури». Тема дисертації — «Джерела емоційності художнього твору (на матеріалі сучасної прози)».
За час перебування в аспірантурі Стус В. С. неодноразово грубо порушував норми поведінки працівника наукової установи. Стус В. С. не побажав стати на комсомольський облік, відмовився виконувати громадське доручення — ввійти до складу народної дружини.
У 1964 р., як повідомив відділ міліції Жовтневого райвиконкому м. Києва, Стус В. С. непристойно поводив себе в клубі заводу «Більшовик», ображав чергового міліціонера, за що був оштрафований.
На початку 1964 р. Стус В. С. порушив існуючі правила пересилання рукописів за кордон. У березні 1965 р. Стус В. С. самочинно намагався організувати літературний вечір на Київському верстатобудівельному заводі ім. О. М. Горького, а коли члени партійного комітету заводу попросили через відсутність приміщення перенести зустріч з молодими письменниками на інший час, Стус В. С. ображав їх і демонстративно влаштував «вечір» на вулиці, де виступали невідомі «письменники», про творчість яких сам Стус В. С. нічого не міг повідомити.
Неодноразові розмови й попередження не дали бажаних наслідків. Стус В. С. відкидав будь-які зауваження і не виправляв своєї поведінки. 4 вересня 1965 р. в кінотеатрі «Україна» під час прем’єри кінофільму «Тіні забутих предків» Стус В. С. знову порушив правила поведінки в громадських установах, виступив з провокаційним закликом стати «на захист» української інтелігенції. У письмовому поясненні Стус В. С. продовжував наполягати на своєму «праві» поширювати свої невірні погляди засудженими засобами.
