"грамматика" Смотрицкого

Мудрість тілесна ворожа є до Бога і Божому закону не покоряється. Чи ж не є це протизаконна мудрість, коли, явно самодумною гордістю вознісшись над усіх, одні новини встановлює, а інші старини поправляє? І як відступили з правдивої дороги, самі мішаються та інших до того примушують та й страшать, що їм у тому не допомагають. Таж-бо в доброму догляді більший мав би бути пострах там, де апостоли та їхні наслідувачі, святі богоносні отцьове, укріплюючи й упевняючи церковні порядки без порушення, загрозили дотримуватися того під страхом анатеми. І боятися б ліпше треба, аніж їхнього папи із тим новим календарем, про який там-таки пише (В. Гербест), що через великі причини має відбутися та потрібна поправа а.

З тих великих причин жодної найменшої не вказав, а хоча б хотів, подібно слушної не мав, хоч багато хто подає до того таку слушну причину, що коли б найсвятіший папа, як найвищий намісник Божий і всього світу голова, так мудро, й потужно, і вчасно того не застеріг, тоді через недогляд та глупство посполитого люду потрапило б Боже народження у весну, а Велика ніч у літо. Насправді ж, за таким пильним і преважливим промислом та старанням, особливо такої значної особи, яка ключі носить від неба, значно й достатньо погамувалося, що не тільки Боже народження у весну не ввійшло, але й Велика ніч не могла б. Хто був на той час у костелі в бідній одежі, ліпше повідати може.

Але хоча б не пересував тих чотирьох тижнів наперед, то не вельми б із тим опізнився. Не знати, чи зоряний біг його в тому омилив, з яким хотів скориґувати загалом свої законні справи, чи, може, Творець зір спротивився тому свавільному кориґувачеві, аби в те, що йому не доручено, не вдавався, адже ж у тому, як бачимо, аж надто помилився. Тож, ніби недбалий, спробував, аби було, відповідно до його подання, ліпше: урядуючи на землі, хотів поправити й на небі і, прозрівши наперед якимось, не знати яким, чи не валаамським духом, тому пильно і вчасно запобіг, знаючи, що по шкоді розум мало потрібний буває. Бо й лікар «дотепний», коли побачить якусь шкідливу болячку, або, як вони звуть, пекельний вогонь, не жаліючи, відтак здорового члена відрізає, аби все тіло від того не псувалося. Так само «діяльний» будівник у місті: де б загорівся і велику силу взяв пекельний вогонь, то й лихий стає, де свою волю і візьме в, перебігає наперед кілька домів цілих, а один, хоч би й найліпшого будування й хоча б і великого пана, обдирає, рубає, ламає і розкидає, мало з ким у тому радячись, без огляду й на господаря дому ні в чому. А коли вогонь погамує і загасить, за зле йому того не мають, але по-старому, відповідно до волі та спромоги своєї, знову будують, де що кому належить.

а Великі причини календарної поправи (приміт. на полі).

б Свято Божого народження у весну не ввійшло (приміт. авт.).

в Коли в печі горить — вельми добрий і потрібний, але коли вище печі — шкідливий та страшний (приміт. авт.).

Так отож подібно найсвятіший той тринадцятий папа Григор 12, коли побачив, що старий календар предків його зблудив далеко від правдивої дороги, а сонце днів додало, місяць імена свої змішав, зорі біг свій згубили, загалом, як «дотепний» лікар та «діяльний» будівник, відрізав здорові члени, які ще стояли якось при тілі церковному.

Отож дім законний, на семи стовпах міцних, отих соборах вселенських, добре уґрунтований та вічно убудований, перебігши чотири тижні наперед, обідрав, порубав, поламав і розметав. Мало з ким у тому радився, на господаря чи пана озирку не мав, усе давнє погамував і вогонь Духа Святого до кінця погасив. Не тільки Божого народження, але й Великої ночі у весну не впустив, аж ледве й святки минули. Місяці інакше похрестив, християнську Паску з жидівською далеко відмінив і хибно посадив і своєму передзавзяттю задоволення учинив, тільки після того швидко й сам похований був: відати, чи не наказано йому щось і в пеклі поправляти. Бо то річ ще більша як календар.

Й отак уже довелося б уже знову по-старому на тому давньому фундаменті будувати. Де були балки, стіни, вікна й двері, і за недбалими господарями через нас, наймачів, покривилися й понадгнивали, там знову треба все будувати відповідно до старого фундаменту, бо від нього іншого, окрім закладеного, ніхто закласти не може.

Там-бо вже й на єдність неважко згодитися, до якої нелегко прийти, поки так буде блудити. Бо коли земні панове таких ґвалтівних речей за зле не мають, то небесний [пан], не знаю, чи не розгнівається. Бо якось ті новоперемінні квітні та травні замість зеленої барви все білою нам зверху притрушуються, що, бачачи й розмислюючи, серце лякається, і сам Бог відає, чи що гірше далі нас не спіткає. Адже то є його самого справи та устави — законна стара Паска, яку він сам установив, сам і докінчив і нову учням своїм і нам, усім вірним, подав — усе ж оте пішло навспак, бо там, де законна ішла наперед, тепер мусить на двадцять і кілька днів залишатися позаду. І кажуть деякі, що жидове поблудили, а ми добре урядили й поправили.

З тієї-ото поправи, як бачимо, заправду мало доброго діється, тільки великий і дивний розрух стався правдиво в усьому світі. Не тільки в дійствах законних церковних, але й у всіх справах та вчинках світських, і велика ворожнеча та ненависть поміж людьми від тієї поправи почалася, тягнучи за собою невинно багато труднощів та втрат.

Перше. Чоловік бідний, убогий, котрий від праці рук своїх а у поті лиця мусить їсти хліб свій і з тієї праці та поту мусить себе задовольняти й давати пану, що йому накажуть, звик був від предків своїх віддавати, що належить, Богу і, що належало, пану, тепер уже в жодний спосіб того гаразд учинити не може.

а Пожитки календарної поправи (приміт. на полі).

Пан йому каже у святі дні, Богу до честі та хвали дані, згідно звичаю давнього церковного, робити належно. Боїться і Бога, боїться і пана, мусить більшого відкинутися, а меншому служити. Бо про Бога чув, що є довготерпеливий і вельми милостивий, а про пана відає, що є короткотерпеливий і трохи милостивий. Коли не його тіло поведуть, то вола заберуть напевне.

Панське також свято прийде, радий тож бідний своє убозтво роботою підмогти, але боїться пана, мусить покинути, а часом за тими бідами не тільки панського нового свята не пам’ятає, але й своє старе забуває, в чому і перед Богом, і перед паном неправий буває. А перед собою, то вже рідко або ніколи. Зверху нужда доїдає, а всередині сумління гризе. Чого іншим способом досягти не можучи, мусить наріканням, зітханням та слізьми часто винагороджувати свою біду. І не знати, чи в такій своїй розкоші часом злиха не проклинає й того календарного поправителя, у чому, хоча не в шарлаті і не оратор, потурати не треба. Таж-бо той Пан, до якого те чинить у гіркоті серця, підчас і шарлати й орли з ораторами ставить собі за сміття, оскільки лишень на чисте, покірне й печальне серце дивиться і таких вислуховує, а сильних і безбожних із престолів скидає, а на місця їхні, і від гною беручи, садить.

Друге. Також у містах, зачинених наших загалом на свої нові свята, не пускають, в роботах заборони кладуть, забирають та садовлять, а вони, як християни правовірні, маючи повинність свої давні церковні свята обходити та й святити мусять — у чому немалі забави, труднощі та втрати в своїх справах та господарствах домових і пільних, і на дорогах проїжджих невинно мусять страждати і того не мають, за що його ж благословити.

Третє. Також у ярмарках і у великих справах купецьких, у записах а, цирографах б одні чинять по-старому, інші по-новому — все змішується, тож мусять мати великі труднощі і непотрібні завади, наклади, втрати, а часом і ворожнечі, і з того мало не всі мовлять: «Бувай здоровий, хто поправляв, бо небагато тут після того забавлявся».

а Про ярмарки та записи (приміт. на полі).

б Займові зобов’язання, кабальні записи.

Четверте. До того ще й чоловік із жінкою, котрих сам Бог наперед визначає здалеку, а потім словом своїм всетворительним через церковних слуг злучає в одне тіло, поміж яких у добрій згоді та порядку, як єдине тіло, так і воля й думка має бути єдина, першому — наказати й рядити, а другій — слухати й повинуватися, також у молитвах до Бога, у милосердних учинках, у постах та святах мають вони бути як єдине серце та вуста, так і єдина рука. Тепер той новий календар знайшов там і свої нові наслідки.

Про тих кажу, які стан подружжя прийняли з релігії грецької та римської а, як це буває не тільки поміж посполитими, але й поміж значними станами. Отож одному буває середопістя, а другому — м’ясопусти, потім одному — жалісливе пригадування Христових страстей, а іншому — веселі розпусти. Також і всі свята річні, що перший із радістю, з дітками та домочадцями, хвалу віддаючи Богу, раніше обходили спільно, а тепер мусять далеко порізну. З чого подібно [одному] часом буває маркітно, а іншому — немило. Отож раніше все діялося ясно, а тепер ніби снилося.

У чому ж нам, невинним, докоряють, погорджують і ненавидять? І чи не слушніше було б те немалим покривленням називати, а непоправою, адже більше вадить, як допомагає. Відтак непевні й новітні устави не всі також однаково дотримують, а особливо в цьому році.

Одні по-старому м’ясопусти відправили, а інші по-своєму. Але по-старому дозволили з нами обходити Велику ніч. А інші знову-таки з нами запусти мали, з ними відговілися. А піст святий Великий, самим Спасителем нашим поданий, апостолами його святими установлений і святими преподобними отцями соборно міцно утверджений правдиво по цілому світі, де тільки ім’я християнське чується, тепер у них за тим поламаним календарем і піст ламатися мусить б. Бо одні постили одинадцять тижнів, інші сім, а треті, тільки три тижні попостивши, а зі старого календаря на новий переступивши, фортелем решту відправили. А далі знову-таки що діятиметься, Бог те ліпше відає, страшно й подумати, коли та мішанина й далі триватиме — невіть-нащо було поправляти таку певну і вічну річ, бо як здоровому ліків, так цілій речі поправи не потрібно.

А хто супроти чинить, більше казиться, як радиться. Таж-бо, хоча б і так було, що те собі до волі або кому на упір, ті десять днів викинувши, нехай начебто й направили, щоб далі йшло нібито старим колом, окрім тих десяти днів в. Але це знову-таки друге коло, яке від Воскресіння Христового аж до Вознесіння точиться і через цілий рік біг свій спрямовує, через це заміреної межі, також відповідності до першого бігу свого не дістало.

а Згода вдячна в подружжі ляхові з руською, так само й русинові із ляхівкою (приміт. авт.).

б Статечність новокалендарного посту (приміт. на полі).

в Кола церковні (приміт. на полі).

Подібно також, коли б десять днів викинули, то мусили б святити Велику ніч у середу. Але що на те не зайшло, то тими десятьма днями лічби наперед не обійшлося, а двома тижнями відтак перейшло, отож, знати, те коло комусь на упір пустили якимсь диким шляхом, ніколи не топтаним, а правдиво страшним. Першого року тижнів три, другого — два, а третього — один, а теперішнього знову-таки сповна тижнів чотири.

А що, коли тепер твердять і визнають, що в тому правдиво ходять а, тоді справді можуть визнати одне: їхні папи від початку аж досі зі всіма своїми наслідувальниками блудили, а коли ж не блудили, то теперішні блудять. Є в тому велике подобенство, адже не тільки вони супроти уставів законних давніх церковних і тих великих славних соборів, але й супроти самого законодавця, Творця та відкупителя всього світу, який згідно Божої волі Отця свого небесного, справляючи спасіння наше і виконуючи всі письма, пророчі щодо себе, дійством звершив Старий закон.