зубожіння, не могла нести службу, а решта, маючи таку можливість, не хотіла.
Після остаточного закріплення Лівобережної Гетьманщини в московській
протекції, кількість козаків у 10 реєстрових полках обмежувалася Глухівськими
статтями 1669 р. до 30 000. Наступні Конотопські статті 1672 р. зменшували її до
20 000, а Коломацькі 1687 р. знов відновлювали до 30 000213.
212 Там само. — С. 328, 330.
213 Источники малороссийской истории. — Ч.1. — С. 11,16, 309.
110
Водночас, внутрішня диференціація козацтва за майновою ознакою та
наявністю чи то відсутністю певних службових привілеїв не вирішували питання
про засадничі принципи особистого відбування служби. Соціальні процеси
всередині козацького стану спричинили виокремлення в його середній та вищій
верствах категорії виборних козаків 214. Перші відомості про існування виборного
товариства сягають кінця 80 — початку 90— х рр. XVII ст. Наразі невідомо, як саме
формувалася ця група козацтва, якими були умови її служби, правовий статус,
система мобілізації й управління. За аналогією з пізнішим періодом, можна
припустити, що забезпечення виборних покладалося на середньозаможне й
незаможне козацтво, котрі мали утримувати в належному стані господарство
виборного козака під час воєнних виправ, а також допомагати (“вспомагати”,
“підпомагати”) йому в придбанні спорядження, фуражу й провіанту215.
Виборні козаки становили найбільш боєздатне ядро реєстрового війська.
Водночас, сформувавшися стихійно, служба виборних козаків не мала належного
впорядкування та регламентації. Очевидно, це ускладнювало процес мобілізації
й спонукало гетьманське правління до чіткішого оформлення їх статусу та
воєнних повинностей. В концентрованому вигляді плани щодо можливих
варіантів реорганізації виборних козаків гетьман Мазепа обговорював із
посольством думного дворянина Ф.Шакловитого, яке відвідало Батурин в
справах майбутнього походу на Крим в жовтні 1688 р. 216. У розмові з посланцем
Мазепа заявив, що “чтоб казаков гультяев не было, о том он давно заботится и
думает устроить это таким образом, чтоб при полках великороссийских войска
козацкаго было бы не больше двадцати тысяч”. Але організаційні новації на тому
не обмежувалися, оскільки “впредь, как он думает, осмотрясь, можно бы
214 Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України. — С.413-416; Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. — С. 87-88.
215 Сокирко О. Козацький Марс. — С.126-131, 319-322.
216 Востоков А. Посольство Шакловитого к Мазепе в 1688 г. //Киевская старина. — 1890. — №5. — С. 214.
111
устроить в городах небольшое число городовых козацких полков, чтоб в них
козаки были самые добрые, заслуженные, оружные и конные, да держать еще
охотных жалованных конных полков и сердюков тысяч с шесть, и тех сердюков
для большей твердости переименовать, как государи укажут” 217.
Отже йшлося про зміну структури й чисельності козацького війська, яка
мала супроводжуватися його скороченням і укладенням нового реєстру, місце в
якому належало б виключно козакам, здатним регулярно виходити в походи з
власними кіньми, озброєнням і харчами. Водночас, решта незаможних козаків
виконувала б роль підпомічників, допомагаючи реєстровцям в господарстві чи, в
крайніх випадках, виконуючи допоміжну службу або функції резерву. Видалення
з війська баласту з числа незаможних і безземельних козаків, кількість яких
наприкінці XVII ст. постійно зростала, допомогло б значно оздоровити його, а
відтак і підвищити боєздатність. До такої реорганізації спонукало також те, що в
результаті майнової диференціації поділ на виборних і підпомічників уже став
доконаною соціальною реальністю218. Тож на заваді їй могла постати лише
проблема укладення нового реєстру, яка віщувала опір з боку потенційних
випищиків. При зменшенні чисельності козацького війська автоматично зростала
роль війська найманого. Таке співвідношення між традиційними (становими) і
професійними (найманими, позастановими) формуваннями в гетьманській армії,
навіює порівняння зі структурою збройних сил Речі Посполитої, де за умов
існування шляхетського посполитого рушення, функцію дієвої армії виконувало
наймане (кварцяне, згодом компутове) військо. Це поєднання є зайвим
підтвердженням того, що сам гетьмани й політична еліта Гетьманщини, будучи
217 Там само. — С.215.
218 Термін “виборне товариство”, “козак виборний” зустрічаються в документах і при описі воєнних виправ гетьманського війська, і в тогочасній судовій і адміністративній документації, пов’язаній із козацькими домогосподарствами. з числа найкраще озброєних і досвідчених у військовій справі реєстровців з яких у воєнний час формували полки змінного складу, окремі від городових.
112
носіями річпосполитської політичної культури, розбудовували військово-
політичні інститути власної держави за взірцем станової республіки219.
Важливо зауважити, що достатня ефективність армії гетьманату,
усвідомлювана його елітою, своєю зворотньою стороною мала потужну
військову підтримку Московської держави. Нагадаймо, що жоден із
зовнішньополітичних проєктів Самойловича або Мазепи, котрий передбачав
ведення масштабних воєнних дій, чи то за приєднання Правобережжя, чи то
знищення турецьких форпостів у пониззі Дніпра не мислився ними без збройної
допомоги Москви 220. Кремль мав можливість порядкувати в Україні достатньо
великими польовими арміями, що могли бути достатньо швидко використані для
захисту кордонів, або ж бути мобілізованими для війн за межами гетьманату 221.
Окрім цього, в містах Лівобережної України продовжувало перебувати декілька
московських гарнізонів, що виконували функції резерву польових армій й
опорних пунктів. Наприкінці XVII ст. всі вони мали значні запаси зброї,
боєприпасів і продовольства, а в Києві та Переяславі крім того було облаштовано
арсенали, артилерійські ливарні та майстерні по ремонту зброї. Воєнна допомога
Кремля лівобережним гетьманам мала своєю ціною потенційну втрату оборонної
самодостатності, а в подальшій перспективі й політичного суверенітету
Гетьманщини.
2.4. Держава і армія Козацького Гетьманату в добу модернізаційних
реформ 1700 — 1735 рр.
219 Sokirko O. Rzeczpospolita szlachecka i rzeczpospolita kozacka: wojskowo-polityczne paralele od połowy XVII do końca XVIII stulecia //Polsko-Ukraińska współpraca wojskowa na przestrzeni dziejów. — Oświęcim, 2018. — S. 65-84.
220 Алмазов А. Политический портрет украинского гетмана Ивана Самойловича в контексте русско-украинских отношений. — С. 167-168, 188-190, 198-200; Таирова-Яковлева Т. Иван Мазепа и Российская империя. История “предательства”. — С. 153-164.
221 Чернов А. Вооруженные силы Русского государства в XV — XVII вв. — С. 195-196.
113
Відносно стабільна геополітична ситуація в стосунках із Османською
імперією та Кримським ханством, закріплена Константинопольським мирним
договором 1700 р., створила мирну паузу на південних кордонах Гетьманщини.
Відсутність необхідності докладати нові воєнні зусилля на Півдні зняли з
порядку денного плани реорганізації козацького війська й збільшення
чисельності найманих полків. Існуючих сил було цілком достатньо, аби в разі
необхідності захищати кордони, стримувати потенційні татарські набіги. Однак,
геополітична ситуація дуже швидко змінилася кардинальним чином. Початок
Північної війни, що розпочалася взимку 1700 р., виявився невдалим для
Московії та її головних союзників, що одразу ж актуалізувало використання
військових ресурсів Гетьманщини222. Після розгрому московських військ під
Нарвою восени 1700 р. Петро І був змушений взятися до створення нової армії й
масштабної реорганізації військової системи, котра потягла за собою
реформування практично всіх найважливіших державних інститутів,
адміністративного устрою, законодавства й фінансів. В цей час на кордони
Ліфляндії та Естляндії було висунуто корпус гетьманського війська, який мав
стримувати просування шведів вглиб московської території 223. Це була перша
виправа гетьманського війська на далекі балтійські терени, за якою мало не
щороку послідували нові й нові. Вдаючись до тактики рейдів, дрібних сутичок,
блокування невеликих шведських залог, козацькі та охотницькі відділи створили
оперативний заслон, даючи можливість московському командуванню
реорганізувати свою армію та накопичити резерви. “Мала війна”, що тривала
протягом 1700-1702 рр. показала достатньо високу ефективність використання
222 Дядиченко В. Украинское казацкое войско в конце XVII — начале XVIII
в. //Полтава: К 250-летию Полтавского сражения: Сборник статей. — М., 1959. — С. 246-268; Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. — К., 2003. — С. 95-100, 115-121,135-139; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. — С. 238-243; Чухліб Т. Український гетьманат у Великій Північній війні 1700-1721 рр.: проблеми міжнародного та воєнно-політичного становища //Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 7-42.
223 Мельник Л. До історії участі українського козацтва у військових діях у
Прибалтиці в роки Північної війни (1700—1702) //На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа. Науковий збірник. — К., 1999. — С. 102-122.
114
легкої нерегулярної кінноти проти шведських військ, котрі не мали досвіду
маневрової рейдової війни224. В наступних кампаніях 1704-1706 рр., котрі
розгорнулися на теренах Литви ця практика використання гетьманських військ
отримала подальший розвиток. Відтепер у військових операціях брали участь
кількісно більші відділи чисельністю до 15 000 чоловік, включно з піхотою та
артилерією225.
Затребуваність військового потенціалу Гетьманщини в Північній війні
потягла за собою й непередбачувані наслідки. Реформи в сфері управління,
організації та комплектування армії, викликані нагальними воєнними задачами,
поводували зміни в решті галузей дежавного устрою — системі органів влади,
економіки, соціальної структури226. Перші заходи по реорганізації армії звелися
до формування нової моделі військової організації, яка взорувалася на
західноєвропейські стандарти. Ці зміни не могли не зачепити й військово-
політичної системи Гетьманщини. Попервах вони торкнулися сфери управління,
що на думку царя, мало краще синхронізувати дії московських і гетьманських
відділів, пришвидшити їх мобілізацію та зосередження, централізувати
командування227. Царські директиви з визначенням цілей і характеру дій
адресувалися виключно московським воєначальникам і царська ставка зносилася
особисто хіба лише з гетьманом.228 Трохи згодом козацькі полки почали
передаватися до складу не тільки московських, але й союзних польсько-
224 Иванюк С. Тактика малой войны русской армиии стратегические решения Петра І по ее применению в период Северной войны //Петр Великий: исследования и открытия. к 350-летию со дня рождения: материалы Международной научной конференции. — М., 2022. — С. 242-245; Сокирко О. Лицарі другого сорту. — С. 249-259.
