Степан Бандера: человек и миф

Отже, ким усе-таки був Степан Бандера? Він був людиною — це найперше. Людиною зі своїми слабкостями і недоліками, але видатною людиною за своєю фанатичною вірою у справу, за яку віддав своє життя, за своєю мужністю, силою волі, організаційними здібностями, енергією, несхитністю.

Він був людиною, довкола якої створюються міфи, але це прикмета тільки героїчних постатей, тому Степан Бандера — герой України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Енциклопедія українознавства у 10 т. «Молоде життя», 1955-1984 рр.

2. Український радянський енциклопедичний словник у 3 т. — К., 1986.

3. Энциклопедический словарь в 3 т. — М., 1953.

4. Советский энциклопедический словарь. — М., 1990.

5. Степан А. Бандера. Слово до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном. На чужині, 1948.

6. Білоусов С.М. Возз'єднання українського народу в єдиній українській радянській державі. — К., 1949.

7. Галан Ярослав. Те, чого не забувають. — Львів, 1951.

8. Бєляєв В., Рудницький М. Під чужими знаменами. — К.,1956.

9. Кричевський Роман. ОУН в Україні, ОУНз і ЗЧ ОУН. — Нью-Йорк — Торонто, 1962.

10. Матвієйко М.В. Чорні справи ЗЧ ОУН. — Львів, 1962.

11. Історія Української РСР. — К., 1965.

12. Мірчук Петро. Нарис історії ОУН. — Т. І. — Мюнхен-Лондон, 1968.

13. Галан Ярослав. Люди без батьківщини. — К., 1967.

14. Засанський В., Петров І. За чужим возом. — К., 1967.

15. Історія Української РСР. Т. 2. — К., 1967.

16. Євдокименко В.Ю. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму. — К., 1968.

17. Людської крові не змити. — К., 1970.

18. Беляев Владимир. Формула яда. — М., 1970.

19. Мигаль Тарас. З-під ганебного стовпа. — К., 1974.

20. Дмитрук Клим. Безбатченки. — Львів, 1974.

21. Замлинський В. Тавровані презирством народу. — К.,1974.

22. Мазанько А.С. Шлях зради і шпигунства Ужгород, 1976.

23. Зметені вітром історії. Збірник. — К., 1978.

24. Мірчук Петро. Степан Бандера, символ революційної безкомпромісовости. — Нью-Йорк — Торонто, 1981.

25. Дмитрук Клим. Приречені. — Львів, 1981.

26. Римаренко Юрій. З ким і проти кого. — К. 1983.

27. Малащук З. З книги мого життя. — Торонто 1987.

28. «Гомін України». Альманах. — Торонто, 1989.

29. Давиденко В.А. Українська Повстанча Армія: шлях ганьби і злочинів. — К., 1989.

30. Панчук М.І. «Білі плями» героїчного літопису. — К.,1989.

31. Мірчук П. Євген Коновалець. — Львів, 1990.

32. Мірчук Петро. Українська Повстанська Армія. — Львів, 1991.

33. Лисяк-Рудницький Іван. Нариси з історії нової України. — Львів, 1991.

34. Здалека про близке. Збірник. — Львів, 1992.

35. Бутко С., Демченко Т. За Україну, за її волю. — Чернігів, 1992.

36. Літопис Української Повстанської Армії. Збірник. Т. 8. — Львів, 1992.

37. Скорупський Максим. Туди, де бій за волю. — К., 1992.

38. Вбивство Степана Бандери. — Львів, 1993.

39. Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. — Париж-Нью-Йорк-Львів 1993.

40. Життя і смерть полковника Коновальця. — Львів, 2000.

41. Мудрик-Мечник Степан. Революційна ОУН під проводом Степана Бандери. — Стрий, 1993.

42. Лебедь Микола. УПА. — Дрогобич, 1993.

43. На зов Києва. Збірник. — К., 1993.

44. Боровець-Бульба Тарас. Армія без держави. Львів, 1993.

45. Русын В. Что следует знать о нациях и национализме. — Харків, 1993.

46. Баган Олесь. Націоналізм і націоналістичний рух. — Дрогобич, 1994.

47. Білас Іван. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. — К., 1994.

48. Українська Головна Визвольна Рада. Збірник. — К.,1994.

49. Руцький Микола. Коли ви вмирали, вам дзвони не грали. — Нетішин, 1994.

50. В обороні волі. Збірник. — Рівне, 1995.

51. Стахів Євген. Крізь підпілля, кордони й терни. — К.,1995.

52. Мудрик-Мечник Степан. Закордонні частини ОУН. — Львів, 1996.

53. Дужий Петро. Степан Бандера — символ нації. У 2-т. — Львів, 1997.

54. Балей Петро. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року. — К., 1996.

55. Камінський Анатоль. Від насильної до мирної революції. — Нью-Йорк-Лондон-Сідней, 1996.

56. Комар Любов. Процес 59-и. — Львів, 1997.

57. Косик Володимир. Розкол ОУН (1939-1940). — Львів, 1997.

58. Степан Бандера. Мої життєписні дані. Львів, 1998.

59. Судоплатов Павел. Спецоперации. — М., 1998.

60. Степан Мудрик-Мечник. Спогади про Степана Бандеру. — Львів, 1999.

61. Василь Кук. Степан Бандера. — Івано-Франківськ, 1999.

62. Ігор Цар. За що ми любимо Бандеру. — Львів, 1999.

63. Спогади про Андрія Мельника. Збірник.

64. Zelenski Wladyslaw. Zabojstwo ministra Pierackiego. — Francja, 1972.

65. Lovell Jerzy. Polska, jakiej nie znamy. — Krakow, 1970.

66. Korman Aleksandr. Nieukrane Zbrodnie. — London, 1990.

ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ

1. «Визвольний шлях», № 4, Лондон, 1998.

2. «Визвольний шлях», №10, Лондон, 1999.

3. «Українська ідея і чин», № 1, Львів, 1998.

4. «Дзвін», №№ 1-2, 5-6, Львів, 1992.

5. «Дзвін», №№ 1-2, Львів, 1990.

6. «Заповіт» № 3, Тернопіль, 1990.

7. «Радянська Україна», 14 і 16 жовтня, 1990.

ВИКОРИСТАНО ЛИСТИ:

Леоніда Гордасевича, Василя Галаси, Галини Голояд, Василя Кука, Галини Петренко, Стефанії Скіра.

РОЗМОВИ В ОСОБИСТОМУ СПІЛКУВАННІ З:

Володимирою Бандера, Оксаною Бандера, Миколою Дубасом, Марією Вульчин, Марією Лаврів-Скрентович, Петром Лаврівим, Миколою Лебедем, Михайлом Луциком, Орисею Матешук, Орисею Пришляк, Гаврилом Чернихівським, Оксаною Шубською.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ [6]

ДОКУМЕНТ № 60

УРИВОК З ДОНЕСЕННЯ ПРО ПОДІЇ В СРСР № 11

Берлін, 3 липня 1941 року.

Секретна справа Рейху!

Начальник поліції безпеки і СД. (…)

1. Політичний огляд. (…)

б) У Генеральному губернаторстві.

Айнзацгрупа Б доповідає про спроби українців під командуванням Бандери 2-3 липня 1941 р. поставити німецьку владу перед фактом, що відбувся, створивши Українську республіку й організувавши міліцію.

Група Бандери розгорнула останнім часом широку активність, особливо в поширенні листівок і т. п.

В одній з цих листівок говориться між іншим, що український визвольний рух, колись придушений польською поліцією, тепер зазнав цього від німецької поліції. (…)

Враховуючи, що українські політичні групи в еміграції прагнуть перевершити один одного у своїй активності, 2 липня 1941 року були вжиті такі заходи:

1. Різних керівників української еміграції, зокрема в Генеральному Губернаторстві, було посаджено під домашній арешт, так само і Степана Бандеру.

2. Перед лідерами українських емігрантських організацій ще раз поставили вимогу під загрозою більш суворих заходів, змусити будь-яким способом своїх членів підкоритися розпорядженням, які їм передали.

3. Всі українці, що знаходяться у Генеральному Губернаторстві і не мають постійного місця проживання, повинні під загрозою арешту покинути цю територію і направитися туди, де вони живуть.

ДОКУМЕНТ № 61

ТЕКСТ БЕСІДИ ПРЕДСТАВНИКІВ НІМЕЦЬКОЇ ВЛАДИ З ЧЛЕНАМИ

УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОМІТЕТУ І СТЕПАНОМ БАНДЕРОЮ

Краків, 3 липня 1941 року. Присутні:

З німецького боку: помічник державного секретаря Кундт, гр. Фюль, Юге фон Бюлов і, крім того, полковник Бізанце.

З українського боку: др. Горбовий, проф. Андрієвський, Мудрий, др. Шухевич і, крім того, Степан Бандера.

Кундт: Панове. Я запросив вас прийти не як членів Національного Комітету, але як приватних осіб. Перш за все я прошу сказати мені, чи цей циркуляр дійсно підписаний вами. [7]

Всі присутні особи відповіли «Так».

Кундт: Я повинен вам пояснити все з приводу цієї справи. Зміст цього циркуляру зовсім не відповідає фактам. Німецька влада, ані служби Берліна не проінформовані про існування українського уряду у Львові. Такий уряд не був створений на місці з їхньої згоди. (…)

…Говориться також (в циркулярі), що Німецький Рейх і Вермахт є вашими союзниками. Це не зовсім точно: фюрер — єдиний, хто керує боротьбою, і ніяких українських союзників не існує. Можливо, що українці особисто відчувають велике піднесення і почувають себе нашими союзниками, але за змислом державної термінології, ми не є союзниками, ми є завойовниками російсько-радянських регіонів, (…)

Я від'їжджаю сьогодні в Берлін, де будуть прийматися інші рішення. Я тільки хотів негайно попередити вас належним чином не продовжувати робити речі такого роду й не компрометувати себе в очах вашої власної нації.

Компетентні політичні органи влади Рейху, під керівництвом фюрера, також вважають передчасним створення Українського Національного Комітету, який виступав би від імені України… Я передав ваш меморандум. Але остаточне рішення у цій справі належить виключно фюреру…

Ми не знаємо, що вирішить фюрер, коли бойові дії будуть закінчені. Думаю, це ясно. Зараз я задам кілька питань пану Бандері.

У цій таємничій радіопередачі, переданій зі Львова, чи може, з ворожого поста на тій самій частоті, сказано, що пана Бандеру призначено на пост голови вільної держави західних українців, і що він потім проголосив, чи точніше доручив прочитати декрет № 1, в якому він призначив Стецька главою країни.

Перше питання. Пане Бандеро, вас питали наперед чи ви погоджуєтесь бути головою Української Держави, і чи читалося звернення по радіо з вашої згоди?

Друге питання. Чи ви були ініціатором декрету № 1? (…)

Бандера: Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї та цілі. Коли цей останній бій почався, я віддав наказ моїм людям здійснити все можливе, щоб взяти участь у боротьбі разом з німецькими військами. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни. Я віддав цей наказ до початку війни. (…)

Кундт: Чи ваші люди проголосили вас тимчасовим головою першого українського уряду на Західній Україні згідно вашого наказу?

Бандера: Я віддав наказ, будучи головою Організації Українських Націоналістів (ОУН), оскільки ця організація знаходиться на чолі українського народу.

Я говорю тут від імені ОУН, як голова українського народу. ОУН — єдина організація, що веде боротьбу, і, як наслідок, вона має право в силу теперішньої боротьби, створювати уряд.

Кундт: Це право належить німецькому Вермахту і фюреру, який завоював цю країну.

Тільки він має право встановлювати уряд. (…)

Бандера: Я хотів би ще раз сформулювати й наголосити, що… віддаючи свої накази, я не спирався на жодні німецькі органи влади, й ні на жодні угоди з німецькою владою, а тільки на мандат, який я мав від українців. (…) Будівництво й організація життя на Україні не можливе без українців, жителів своєї етнічної території; не може, звичайно, бути створення (уряду), якщо не звертатися до українських елементів.

Кундт: Тільки Гітлер може вирішувати, що буде там відбуватися.

ДОКУМЕНТ № 64

УРИВОК З ДОНЕСЕННЯ ПРО ПОДІЇ В СРСР № 23

Берлін, 15 липня 1941 року.

Секретна справа Рейху!

Начальник поліції безпеки і СД. (…)

II. Рапорти айнзацгруп та айнзацкоманд.

З приводу ситуації у Львові повідомляють:

11 і 12 липня 1941 р. всі українські угрупування Львова, включаючи групу Мельника і за винятком групи Бандери, запевнили офіцера по зв'язку з ОКВ (капітан проф. Др. Кох) у своїй лояльності щодо німецьких органів влади і заявили про бажання взяти участь у прогресивній перебудові (країни). Зв'язавшись з цього приводу з проф. Кохом, група Бандери дала знати, що хотіла б отримати роз'яснення з двох питань: