У серпні 2014 року, під кінець першого фронтового турне Зеленського, українські війська зазнали ще одного страшного розгрому, у якому пізніше звинуватять недбалість військового командування за президента Порошенка. У місті Іловайськ понад тисяча українських військових опинилися в оточенні росіян. Українці погодилися відступити, але росіяни відкрили вогонь по колонах, що виходили з оточення, і вбили сотні українських воїнів. Це була одна з найжахливіших боєнь війни, і її учасники згодом розповідатимуть Зеленському, як за кращого керівництва її можна було б уникнути. Після одного концерту біля передової Тира побачив, як до Зеленського підійшла вдова повітряного десантника, попросила балотуватися. І подарувала на щастя формений берет свого загиблого чоловіка.
Щоб переконати Зеленського змінити кар’єру, знадобиться ще чимало тиску. Однак уже за кілька місяців після першої поїздки на передову він узявся працювати над сценарієм нового ситкому під назвою «Слуга народу», який прокладе Зеленському шлях до політики. Серіал змусив його уявити себе в ролі президента. У першій серії шкільний учитель історії дає волю почуттям і вибухає карколомною тирадою на адресу корупції: «Кортежі — нах*й! Пільги — нах*й! Довбані дачі — нах*й!» — а його учень знімає це на телефон і публікує відео на ютубі. Напередодні президентського голосування це відео набирає шаленої популярності та надихає виборців вписати ім’я учителя в бюлетень як додаткового кандидата. Перший сезон, із Зеленським у головній ролі, змалював поширену політичну фантазію: звичайний хлопець отримує шанс керувати країною і виявляється кращим і добропоряднішим за всі ледащі й корисливі еліти. Серіал докладався до створення гарного телебачення, почасти тому, що дарував катарсис. В одній серії герой Зеленського мріє наяву, як хапає два пістолети-кулемети й викошує весь парламент — у дусі Рембо[122]. Серіал, чия прем’єра відбулася наприкінці 2015 року, зачепив електорат за живе. Фантазії про помсту правлячому класу підживлювали тоді зростання популізму по всій Європі, саме вони допоможуть Дональдові Трампу очолити наступного року Республіканську партію. У країнах на кшталт України, де корупція часто видається єдиним очевидним хистом уряду, герой Зеленського зі «Слуги народу» майже гарантовано робив із нього ікону.
Олена Зеленська працювала авторкою серіалу, і вона наполягає на тому, що протагоніста писали не з її чоловіка. Він сам придумував персонажа і брав активну участь у написанні сценарію.
— То була цілком вигадана, уявна особистість, — твердила мені Олена.
Хай там як, не знадобилося багато часу, щоб інші сценаристи й актори серіалу почали ототожнювати цю особистість із реальним Зеленським. В офісі у Києві маркетингова команда якось відтворила сцену із серіалу, обігравши все так, ніби це Зеленського щойно оголосили президентом.
— Спочатку я сприймала це лише як жарт, — згадувала Олена. — Навіть обговорювати цю ідею не хотіла, надто вже вона була притягнута за вуха.
Щойно у якійсь розмові спливала тема потенційних президентських перегонів, і команда довкола Зеленського розпадалася на два табори. Олена очолювала опозицію. Чоловік Олени завжди був трудоголіком. Однак у той період, коли знімали другий сезон «Слуги народу», Зеленський вів одночасно стільки проєктів, що ледь усе встигав — і майже не мав часу на дружину та дітей.
— Діти ростуть без мене[123], — зізнався на презентації одного зі своїх фільмів Зеленський.
З Кирилом він проводив час лише пізно ввечері, коли повертався додому, а хлопчик не міг заснути. Олена втомилася піклуватися про дітей сама і розуміла, що друга кар’єра, у політиці, забиратиме в чоловіка ще більше часу та уваги, ніж шоубізнес. Вона не один рік скаржилася чоловікові на свої труднощі. Проблема не зникла, і Олена оприлюднила її в ефектний спосіб під час запису чергового телешоу.
На шоу «Розсміши коміка» запрошували коміків-аматорів, які мали виступати перед Зеленським. Щоразу, як конкурсантам удавалося викликати в нього сміх, вони отримували грошову винагороду. Навесні 2016 року Олена вирішила відправити на конкурс дочку. Зеленського вона тримала в невіданні, і він мало не пішов зі знімального майданчика, коли з-за лаштунків вийшла Олександра у блискучому светрі та з двома хвостиками на голові.
— Це тебе мама змусила, — роздратовано кинув Зеленський, дивлячись на дружину.
Та лукаво посміхалася йому із глядацької зали. Олена написала жарти й адресувала чітке послання одному-єдиному глядачеві.
— Усім здається, що бути донькою Володимира Зеленського це круто. Геть не круто, — вимовила Саша. — Тато завжди на роботі. Єдиний спосіб провести з ним вечір, — провадила вона далі, — це увімкнути телевізор. І все — тато поруч.
Після шоу Олена із Сашою повернулися додому з купою призових грошей, їх було більш ніж достатньо для покупки нового телевізора.
* * *
Друзям і діловим партнерам Зеленського ідея президентства видавалася привабливішою, ніж родині. Вони його поступово вимотували, казав мені Тира, «як краплі води, що монотонно падають на мозок». Одним із найвагоміших аргументів наводили успіх «Слуги народу» і масову популярність головного героя, випадкового президента, втіленого Зеленським на екрані. Утім, остаточно схилити ваги у потрібний бік допомогла самовпевненість самого актора. Зеленського виявилося неважко переконати у тому, що він впорається із цією роботою краще за будь-кого з інших кандидатів. Наступні вибори було заплановано на весну 2019 року, і опитування показували, що змагатимуться двоє політичних важковаговиків: чинний голова держави Петро Порошенко та невгамовна Юлія Тимошенко, яку вважали фавориткою майбутніх перегонів. Тимошенко близько п’ятнадцяти років залишалася об’єктом сатири Зеленського. Він змальовував її лицеміркою з манією величі. І от тепер на Україну чекатиме правління Тимошенко?
— Хай буде хто завгодно, — описував мені їхні тогочасні міркування Тира. — Аби тільки ця кровопивця не стала президенткою.
Загалом, щоб переконати Зеленського остаточно, табору Тири знадобилося близько двох років. Перший публічний натяк на їхні політичні плани з’явився наприкінці 2017 року, коли один із найдавніших друзів Зеленського, Іван Баканов[124], зареєстрував нову політичну партію. Назвали її за ситкомом: Слуга народу[125]. Невдовзі Тира помітив, що Зеленський починає прихилятися до ідеї. Однією з підказок стала книга, яку він тоді читав, — про життя і кар’єру авторитарного лідера Сінгапура Лі Куана Ю. За тридцять років влади Лі здобув незалежність для свого міста-держави та створив там економічне диво. Однак правив він за допомогою страху, ув’язнював і змушував замовкнути критиків.
— Ти готовий так робити? — запитав Тира Зеленського, коли побачив його із цією книгою під час гастролей Європою.
Тоді він прямої відповіді не отримав. Проте невдовзі, під час зупинки у Німеччині, Зеленський підсів у фургон до Тири й попросив цигарку. Це було одне з небагатьох місць, де Зеленський ще міг покурити без нагінки за це від друзів. Зробивши кілька довгих затяжок, він повідомив новину Тирі:
— Балотуюся.
То сталося у квітні 2018-го, більш ніж за пів року до того, як про це рішення дізналася дружина Зеленського та його найближчі друзі. Однак Тирі було ясно, що йдеться не про скороминущу примху. Зеленський ретельно зважив свої шанси.
— Ми розуміли, з ким матимемо справу, — казав мені Тира.
Обидва інших кандидати були заможними олігархами ще до приходу до влади. Порошенко й досі володів провідним українським телеканалом. Тимошенко заробила чималі статки на торгівлі газом та особисто знала Путіна. За часів свого дисидентства та прем’єрства вона також набула політичної ваги у західних столицях.
— Вони малу владу. Мали ресурси, — розмірковував Тира. — А тут — хлоп із Кривого Рогу, абсолютно жовторотий.
Утім, була принаймні одна впливова людина, до якої Зеленський міг звернутися по підтримку. Телеканал, що транслював передачі Зеленського, зокрема й «Слугу народу», належав мільярдерові Ігорю Коломойському, нафтовому та банковому магнату з виглядом типового олігарха. Грубий і злостивий, він якось під час спілкування з пресою накинувся з лайкою на журналіста «Радіо Свобода», обізвав «проституткою» та «довбаною спідницею»[126]. Коломойський мав рідкісну особливість — тікав як від російського, так і від українського правосуддя. Влада у Москві розшукувала його за «воєнні злочини» на сході України, пов’язані з діяльністю воєнізованого формування, яке Коломойський фінансував. Влада у Києві — за фінансові злочини, пов’язані з виведенням активів з банку, через що державі довелося рятувати його від банкрутства внеском у сумі 5,6 мільярдів доларів. Коломойський ці звинувачення завжди відкидав. Щоб уникнути арешту, він 2016 року переїхав до Швейцарії, а пізніше — до Ізраїлю, «за сімейними обставинами». Вони із Зеленськими не були близькими. Проте до початку виборчої кампанії 2018 року знали одне одного завдяки роботі та за суспільними зв’язками[127]. Раз на приватному святкуванні дня народження олігарха Зеленський виступив із концертом, а його фільми й телешоу приносили медіахолдингу Коломойського багато грошей.
Коломойський охоче зголосився підтримати політичну кампанію Зеленського — але не від доброти сердечної. Він хотів повернутися до України та відновити контроль над своїм банком, який 2016 року держава, порятувавши від банкрутства, націоналізувала. Ідея підтримати несподіваного кандидата в президенти припала Коломийському до душі. Це обіцяло зробити його потужним гравцем на виборах і, залежно від результатів, забезпечити вплив на державні справи. Під кінець літа 2018 року Коломойський уже активно допомагав Зеленському закладати основи його передвиборчої кампанії.
Очолювати її доручили колишньому юристу Коломойського, Андрію Богдану, ділку з янгольським обличчям і безжальною репутацією. В нагороду за перемогу Зеленського Богдан отримає посаду керівника президентської адміністрації — роль, наділена величезною владою. Однак на початку, коли політичні плани ще були таємницею навіть для родини Зеленського, Богдан не висовувався і зосередився на роботі.
— У нашій країні, щоб тебе обрали, потрібні два складники, — пояснював мені Богдан. — Телевізійний канал і впізнаваність.
Коломойський мав перше, Зеленський — друге.
— Решта — справа маркетологів, політичних консультантів тощо.
Іншими словами — справа таких як Богдан. Щоб оцінити ставлення електорату до Зеленського, його команда провела низку загальнонародних опитувань. Результати приголомшували. У середині вересня 2018 року, коли Зеленський ще і словом не згадував про свої політичні плани й лише з них глузував, опитування поставило його на друге місце серед потенційних кандидатів у президенти. Він уже випереджав чинного, хоча сильно відставав від своєї головної суперниці, Юлії Тимошенко[128].
Богдан узявся розробляти стратегію, яка вивела б Зеленського в лідери. Згідно з опитуваннями й тенденціями голосування, війна з Росією та її маріонетками розколола електорат на два табори. Пересічні виборці на сході та півдні досі перебували під впливом російської пропаганди. Вони або перестали цікавитися політичними процесами в Україні, або прихилилися до однієї з проросійських партій, що повиростали на руїнах режиму Януковича. Протилежна частина електорату рухалася в націоналістичному напрямку. Вони хотіли, щоб Україна активніше захищалася від росіян, і не приймали жодних поступок Путіну у війні.
