Близько 5:30 ранку 14 червня 1934р., за день до вбивства міністра, у студентському гуртожитку Академічного дому поліція заарештувала Бандеру разом із двадцятьма іншими членами ОУН. На момент арешту Бандери поліція не знала, що до їхніх рук потрапив голова Крайової екзекутиви ОУН[409]. Тієї ж ночі поліція заарештувала Карпинця та виявила у його квартирі (Краків, Дембницький ринок, 13, іл. 88) хімічну лабораторію. А 17 червня 1934-го поліція доставила в лабораторію Карпинця вибуховий пристрій, вилучений на місці злочину у Варшаві, та встановила, що його виготовлено у цьому місці[410]. Це викриття дозволило поліції вийти на слід організаторів убивства Перацького та спричинило подальші масові арешти українських націоналістів. У червні 1934-го в різних польських містах затримали близько 800 членів ОУН (більшість арештів припала на 14, 17 та 18 червня)[411].
Масові арешти спровокувало посилення пропагандистської діяльності та збільшення (у 1933—1934 рр.) кількості терактів. Арешти, яким передували тривале стеження та агентурне проникнення слідчого відділу краківської поліції, відбувалися у зв’язку із незаконним перевезенням пропагандистських матеріалів та вибухівки (ОУН здійснювала їх через чесько-польське місто Цешин). Принаймні до 17 червня — того дня, коли встановили, що бомба, залишена на місці злочину, виготовлена силами ОУН, — поліція здійснювала арешти, незалежно від резонансного вбивства. Саме через масові арешти ОУН вирішила вбити Перацького 15 червня. Замах перенесли на цей день, оскільки в ніч з 13 на 14 червня поліція знайшла лабораторію і вже 14 червня у Львові та Кракові розпочалися арешти[412]. Хоча 17 червня поліція вже знала, хто стояв за вбивством Перацького, публічно про це повідомили тільки 10 липня. Ця затримка, у поєднанні з пропагандистськими й ідеологічними (з потужним патріотичним підґрунтям) жалобними заходами, підштовхнула засоби масової інформації до величезної спекуляції та збурення хвилі народного гніву[413].
Ідеологічний вимір убивства Перацького
Перший етап політичного культу Степана Бандери можливо розглядати як результат політично та ідеологічно мотивованих емоцій, викликаних вбивством Перацького, та двох великих судових процесів, які відбулися у Варшаві (з 18 листопада 1935-го по 13 січня 1936-го) та у Львові (з 25 травня по 27 червня 1936-го). Відразу після вбивства польські ЗМІ, особливо близькі до руху санації, почали називати Перацького мучеником та героєм, створюючи навколо нього політичний міф. Попри те, що ці зусилля були марними, польський пропагандистський апарат усе-таки зумів пробудити колективний гнів, який впав на ОУН, коли влада оприлюднила ім’я вбивці польського міністра та борця за незалежність Польщі.
Шпальти вечірніх газет 15 червня 1934 р. подали смерть Перацького як національну трагедію. В авангарді цієї пропагандистської кампанії крокувала Gazeta Polska, напівофіційна газета провідної парламентської фракції Sanacja. 16 червня у центрі першої шпальти газети надрукували фотографію Перацького, який сумно та вдумливо дивився в очі читачам. Чорна рамка перетворювала фотографію на велетенський некролог. Великий заголовок над світлиною інформував про те, що «вчора близько 15:15 було вбито міністра внутрішніх справ». Підзаголовок розповідав читачам про місце вбивства та повідомляв про смерть Перацького в лікарні о 17:05. Читачів також повідомляли, що вбивцю ще не затримали[414]. Текст під фотографією Перацького пробуджував гнів проти невідомої групи, відповідальної за вбивство. Після того як «стало відомо, де корені цього злочину…ця хвора частина суспільного організму має бути випалена розпеченим залізом», — заявила газета. «Час безвідповідальності у польській історії позаду. Злочинець має відповісти як за фізичний, так і за політичний злочин». У статті переконували, що Перацький помер не дарма, а віддав своє життя на славу Польщі. Міністра вбив ворог, доволі боягузливий та хитрий, бо вбив його зі спини, а не віч-на-віч, як на полі бою[415].
На другій шпальті Gazeta Polska від 16 червня 1934 р. інформувала читачів про деталі вбивства, смерті Перацького у лікарні, марні переслідування вбивці та суспільний резонанс, який викликав цей злочин. Згідно з цією статтею, новина про вбивство Перацького розлетілася містом з блискавичною швидкістю й скрізь викликала щирий сум і горе. На знак скорботи зачинили кінотеатри, ресторани і кав’ярні. Просто на вулицях люди читали та жваво обговорювали екстрені випуски газет. На багатьох державних та приватних будівлях приспустили прапори. Молодіжна організація Legion Młodych, пов’язана із рухом санації, влаштувала урочисту ходу від лікарні, де помер Перацький, до Бельведеру, палацу-резиденції маршала Пілсудського. Під час цієї ходи сталися сутички з представниками польської фашистської організації ONR. Такі ж емоційні реакції та прояви скорботи були у Львові, Кракові, Любліні, Лодзі, Вільно, Білостоці та Торуні. Gazeta Polska повідомила, що жалобу за загиблим та відразу до невідомого вбивці висловили також в інших європейських столицях — Парижі, Лондоні та Бухаресті[416].
Подія набула форми національної трагедії. З метою пробудити колективне прагнення до помсти та справедливості, усі проурядові ЗМІ зосередили свою увагу на церемоніях жалоби та скорботних почуттях людей. Наступного дня, 17 червня 1934-го, Gazeta Polska присвятила Перацькому, мученику та герою, всю першу шпальту: як і за день до цього, вона вийшла друком у чорному обрамленні, що знову надавало їй вигляду некрологу, але цього разу на ній не було світлини Перацького (іл. 91). Натомість на ній надрукували великими літерами ім’я Броніслава Перацького, хрест та літери «S» і «Р» (абревіатура слів «Вічна пам’ять»). Нижче, трохи дрібнішими, але досить великими літерами — титули Перацького та посади (міністр внутрішніх справ, делегат Сейму та ін.), його нагороди, серед яких орден Virtuti Militari та військове звання «бригадний генерал», яке маршал Пілсудський посмертно надав Перацькому наступного дня після його загибелі. Відразу за цим переліком читачів інформували про те, що Перацький загинув, коли «стояв на варті». Газета повідомляла, що панахида відбудеться у понеділок 18 червня у костелі Св. Хреста. Після служби труну відвезуть на центральний залізничний вокзал, звідки її доправлять у Новий Сонч (місто, в якому раніше Перацький жив з родиною)[417].
На другій шпальті Gazeta Polska повідомляла, що на спеціальному жалобному зібранні Ради міністрів, що відбулося наступного дня після вбивства, прем’єр-міністр Леон Козловський заявив, що «рука правосудця» має покарати не тільки прямих, а й навіть опосередкованих учасників злочину. Уряд розпорядився приспустити на всіх державних установах прапори і прикріпити до них чорні стрічки. Президент [мер] Варшави Мар’ян Зиндрам-Косцялковський звернувся до мешканців Варшави із закликом вивісити прапори на всіх приватних будівлях. Урядові установи зобов’язали дотримуватися жалоби вісім днів, а Міністерство внутрішніх справ та його філіали — двадцять вісім. У зверненні містився припис про скасування на період жалоби всіх церемоній і свят (зокрема, скасування вистав у театрах і сеансів у кінозалах), а всіх посадовців зобов’язали носити жалобні стрічки. Жалобні служби відбувалися у всіх містах та селищах Польщі, а також у польських поселеннях за межами Польщі. Польське радіо зобов’язали транслювати тільки спеціальні програми[418].
Свої співчуття у зв’язку зі смертю міністра висловили видатні діячі, зокрема архієпископ Август Хлонд (іл. 15), посли різних країн та представники асоціацій трудящих. Gazeta Polska також поінформувала, що мати Перацького, коли почула по радіо звістку про смерть сина, знепритомніла, а людині, яка допоможе впіймати вбивцю, міністерство внутрішніх справ обіцяє виплатити винагороду в розмірі 100 тис. злотих[419]. Третя шпальта випуску Gazeta Polska містила статтю під назвою «Смерть солдата». У ній Перацького зобразили авторитетним та патріотичним поляком, відданим слугою польської держави, представником покоління, яке під час та після Першої світової воювало за польську незалежність і активно брало участь у післявоєнному відновленні країни. Убивство Перацького називали ударом по всіх польських патріотах, а інформацію про вбивство подавали в такий спосіб, щоби пробудити почуття помсти[420]. Відзначалося, що куля, яка уразила Перацького 1915 р. (під час боротьби за незалежність), не поклала край його служінню державі, проте це зробила куля вбивці. Політичну групу, яка випустила цю кулю, має бути розгромлено[421].
Вулицю, на якій Перацького вбили, наступного дня перейменували на його честь. На церемонію з цієї нагоди прибули провідні політики, представники військових, громадських та робітничих організацій, зокрема президент міста Варшави Зиндрам-Косцялковський, який виступив на ній з такими словами: «Міністра польської республіки, полковника польської армії, солдата маршала Пілсудського — вбито! Господь ображений убивством людини, батьківщина ображена вбивством міністра республіки»[422]. Далі промовець підкреслив, що вулиця, де вбито міністра, має бути перейменована на його честь, аби увічнити ті зусилля, які Перацький віддав Батьківщині, і отже «нагадувати, що всі ми маємо жити та старанно працювати… як заповідав Вождь Народу (Wódz Narodu) [Юзеф Пілсудський], щоб створювати ту Польщу, яку він [Вождь Народу] бачив та задля якої ми, його солдати, воювали»[423]. Згадавши Перацького як відданого слугу держави, у якій все відбувається на славу вождя та завжди так, як забажає вождь, керівник міста заявив, що «вбивство Перацького завдало шкоди всьому суспільству, бо завдало шкоди вождю». За прикладом Варшави інші польські міста почали перейменовувати вулиці на честь загиблого міністра. Муніципальна рада м. Хшанув ухвалила таке рішення 18 липня, а м. Ковель — 20 липня 1934-го[424].
Вбивство Перацького польська влада використала як привід для легітимізації першого польського концтабору, зведеного в Березі-
Картузькій, та анулювання Малого Версальського договору. Рішення з цих двох питань ухвалили раніше, але оприлюднили тільки після трагедії. Інформацію про створення концтабору видання Gazeta Polska та Ilustrowany Kuryer Codzienny подали як вимушену відповідь на вбивство[425].
18 червня 1934р., поряд зі співчуттями від різних організацій та установ, Gazeta Polska надрукувала перші слова жалоби, які надіслали й українські асоціації (у цьому випадку — Волині)[426]. 17 червня 1934-го у Львові та інших містах з переважно українським населенням (Львівського, Тарнопільського та Станіславівського воєводств) відбулися велелюдні заходи, на яких ухвалили резолюції, що засуджували вбивцю міністра[427]. На першій шпальті номера від 17 червня газета «Щоденний ілюстрований кур’єр» (Ilustrowany Kuryer Codzienny) надрукувала велику статтю під назвою «Криваві руки». Допис був відповіддю на викриття у Кракові лабораторії ОУН та на масові арешти членів ОУН, які відбулися 14 червня. Автор статті викривав насильницьку та злочинну суть ОУН, засуджував ГКЦ за освячення діяльності ОУН та закликав церкву відсторонитися від цієї організації. Автор не стверджував, що саме ОУН вчинила злочин проти Перацького, але він назвав ОУН терористичною та злочинною організацією, яка, можливо, стоїть за цим вбивством[428].
