Протоколи допитів Бандери, які тривали з 16 червня по 26 вересня 1934-го, втрачені. Відповідно до протоколу від 27 вересня Бандера заявив, що в період з 9:00 (6 серпня) до 20:00 (11 серпня) його допит тривав безперервно. Незважаючи на те, що він підписав протокол 7 серпня (близько 20:00), слідчі й далі його допитували ще чотири дні, не дозволяючи йому спати й навіть відпочивати. Вони заявили, що не зупиняться, аж допоки він не надасть їм потрібної інформації. У суботу (11 серпня), щоб нарешті зупинити допит, Бандера повідомив слідчим, що у понеділок (13 серпня) він надасть нові свідчення і зробить заяву для преси про свої погляди щодо ОУН. Допит призупинили, і Бандеру відвели до камери, звідки він відразу вигукнув до оунівців крізь відчинене вікно: «[Це] Бандера! Я свідчив [szc/]; поліція безупинно мене допитувала увесь день та ніч, й вимагає все більше свідчень. Мене допитували з понеділка по суботу, і наступного понеділка допит триватиме знову». У понеділок (13 серпня) Бандера сказав слідчим, що він не виконає своїх суботніх обіцянок, бо він їх дав тільки заради припинення допиту та інформування інших оунівців про методи його здійснення[462]. У мемуарах іншого заарештованого, оунівця Климишина, про незаконні методи допиту не згадується, але він, на відміну від Бандери, від самого початку слідства вирішив відмовитися від будь-яких заяв та не відповідати на жодні запитання[463].
Декілька інших ув’язнених членів ОУН, зокрема Отецько та Янів, послідовно, як Бандера, заперечували все, що тільки можливо було заперечувати. Роман Шухевич навіть заявив, що він «не погоджується з ідеологією ОУН, тому що вона не веде до мети»[464]. Проте у результаті допитів членів ОУН Івана Малюци, Романа Мигаля, Богдана Підгайного та Євгена Качмарського слідчім все ж вдалося зібрати велику кількість невідомої раніше інформації щодо структури ОУН та ролі Бандери в організації[465].
Мигаль та Малюца вирішили дати свідчення, бо відчували «докори сумління» через заподіяне. Обоє були причетні до вбивства Івана Бабія (25 липня 1934 р.), а Мигаль — ще й до вбивства члена ОУН Бачинського (31 березня 1934р.). Бачинського та Бабія вбили за наказом Бандери, який звинуватив першого в перешкоджанні діяльності українського націоналістичного руху, а другого — у співпраці з польською розвідкою[466]. 9 травня 1934р. Мигаль та Сеньків запросили Бачинського разом провести час, а водночас і випити (вони були друзями і вбити товариша на тверезу голову не вважали за можливе)[467]. Після вбивства Бачинського у Мигаля почалася депресія, і в ОУН планували його «ліквідувати»[468]. Із чотирьох осіб, які свідчили проти своїх товаришів, тільки Підгайний пізніше намагався відкликати свої свідчення, посилаючись на те, що він їх дав під примусом[469].
Іншим важливим джерелом інформації стали «архіви Сеника», які налічували майже 2500 документів ОУН, конфіскованих у Празі 1933 р. з будинку оунівця Омеляна Сеника. Ці документи польським колегам надала розвідка Чехословаччини[470]. Матеріали з архіву Сеника допомогли слідчим переконати окремих ув’язнених не відмовлятись давати свідчення[471]. Архів Сеника та свідчення обвинувачених дали змогу прокурору Желенському підготувати детальний обвинувальний акт, який містив розгорнуту інформацію про структуру, дії та фінансування ОУН[472]. Загальний обсяг документів, які зібрали та підготували за час слідства, склав двадцять чотири томи[473].
Згідно зі свідченнями, отриманими під час розслідування, роль Бандери у підготовці вбивства Перацького була значною. Його звинувачували у тому, що він забезпечив Лебедя грошима для стеження за Перацьким, видав зброю Мацейку та переконав вбити Перацького, а також був причетний до інших частин злочину[474]. Проте, за словами прокурора Желенського, ініціатива вбити Перацького належала не Бандері, а керівництву у вигнанні, тобто ПУН. Зокрема, прокурор стверджував, що наказ розробити план та вчинити вбивство надійшов від Коновальця, Ярого та Сеника [475].
Двох адвокатів, які раніше відстоювали інтереси ОУН — Степана Шухевича та Володимира Старосольського, — викликали на цей процес як свідків обвинувачення, тому вони вже не мали права виступати як захисники; їх замінили менш досвідчені Володимир Горбовий, Станіслав Шлапак, Лев Ганкевич та Лев Павенцький (іл.93)[476]. За словами адвоката ОУН Степана Шухевича, який був пов’язаний з членами організації родинними зв’язками, Коновалець висловився за те, щоб ще на початку процесу ОУН взяла на себе відповідальність за вбивство Перацького, але Ганкевич, коли передавав це повідомлення іншим адвокатам, перекрутив його зміст[477].
В ОУН вважали вбивство засобом пропаганди, а судові процеси використовували як політичні майданчики. Судовий процес відкрив нову можливість пропагувати справу українського націоналістичного руху та привернути увагу міжнародної спільноти до становища українців у Польщі. Нерідко це відбувалося внаслідок неписаної угоди між різними представниками української преси, відповідно до якої судові процеси над членами ОУН вважали політичними (навіть якщо їхніх учасників звинувачували у вбивстві поліцейського чи грабунку). Усі судові процеси, які стосувалися діяльності ОУН, фактично ставали політичними, тому що їхніх учасників, звинувачували не тільки у скоєних ними злочинах, а й у належності до ОУН.
Варшавський процес, як і похорон Перацького за кілька місяців до того, перетворився на політичну виставу. Детальні репортажі про перебіг судового процесу друкували майже всі польські та українські газети. Львівський «Ранковий експрес» (Express Рогату) та краківський «Щоденний ілюстрований кур’єр» (Ilustrowany Kurier Codzienny, іл. 94), друкували ці дописи з виразними заголовками: «Сенсаційні одкровення про вбивць Перацького», «Лідери та бійці ОУН, проплачені Литвою: неймовірні викриття на судовому процесі у Варшаві», «Неймовірні зізнання свідків та підступна стратегія захисту» тощо[478]. Під час судового процесу Ilustrowany Kurier Codzienny регулярно друкував докладні розповіді про злочин та фотографії, які підбирали так, щоб викликати скорботу[479].
Репортажі, які робила із судової зали головна українська газета «Діло», мали менш сенсаційний та більше інформативний характер (наприклад, на її сторінках з’явилися частини обвинувального акту, перекладені українською мовою)[480]. Інша популярна українська газета «Новий час» обрала сенсаційніший спосіб висвітлення подій. Перші шпальти виходили з величезними заголовками: «Варшавський суд назвав 12 українців, причетних до вбивства міністра Перацького», «Боєць українського підпілля у варшавському суді» та «Політичний процес століття: вбивство міністра Перацького»[481]. Один з номерів починався зі статті про «Хорватських повстанців», фотографію яких розташували поруч зі статтями про революціонерів ОУН. Усташі були причетні до вбивств короля Югославії Олександра І (іл. 97) та міністра іноземних справ Франції Луї Барту (іл. 98), які сталися у Марселі 9 жовтня 1934р. (іл.99). Судовий процес у цій справі відбувався одночасно з оунівським[482].
Варшавський процес розпочався 18 листопада 1935 р. у восьмій судовій колегії окружного суду цього міста. З міркування безпеки судову залу відокремили від інших частин будинку, а всередину пропускали тільки юристів, співробітників служби безпеки, працівників суду, журналістів та родичів звинувачених (представникам громадськості дозволяли увійти тільки за спеціальними запрошеннями)[483]. На всебічний огляд розклали речові докази (зброю, численні пристосування та колби з лабораторії Карпинця) і всі двадцять чотири об’ємні томи матеріалів розслідування[484].
Репортер з Gazeta Polska, спостерігаючи за Бандерою, який сидів біля цих речових доказів, охарактеризував його «як лідера [звинувачених] та керівника терористичної організації… який координував терористичну діяльність на всій території Польщі та підтримував зв’язки з провідними її членами за кордоном. Бандера, козирний туз терористичної організації, був непоказний на вигляд. Маленький, худий, тендітний, виглядав щонайбільше на 20—22 роки, у нього скошене підборіддя, гострі риси обличчя, неприємний вираз лиця, невелика косоокість. Нервові рухи, маленький рот, вузькі губи, він досить часто сміється, показуючи нерівні зуби, а під час спілкування зі своїм адвокатом використовує красномовні жести»[485].
Суд розпочався о 10-й годині ранку та незабаром перетворився на відчайдушне протистояння. Після коротких формальностей голова суду Владислав Посемкевич звернувся до підсудних з проханням оголосити їхні особисті дані. Першим за алфавітом був Бандера, який голосно відповів, що його ім’я «Степан», а не «Стефан» (польське ім’я, що фігурувало у звіті обвинувачення та яке очікував почути голова). Потім Бандера назвав імена своїх батьків та дату свого народження, але вимовив це українською. Голова нагадав Бандері, що офіційною мовою суду є польська, на що Бандера відповів: «Буду відповідати тільки по-українськи». Голова запитав Бандеру, чи знає він польську, на що той відповів «так», а це звучить і означає те саме обома мовами — українською та польською. У цей час адвокат Бандери Горбовий піднявся з місця з наміром щось сказати, але голова суду не дозволив йому це зробити і відразу нагадав, що будь-яке обговорення мовного питання — неприпустиме, оскільки використання української мови, як передбачено законом, дозволено тільки у судочинствах південно-східних воєводств Польщі[486].
Таку саму тактику поведінки щодо мови застосували у залі суду підсудні Лебедь та Гнатківська. Карпинець (студент хімічного факультету та виробник вибухового пристрою), коли йому нагадали, що варто говорити польською, сказав: «Авторитет Організації українських націоналістів спонукає мене говорити українською!» Услід за цим прокурор Желенський звернувся до суду з проханням призначити перекладача — на випадок, якщо підсудні, зокрема Карпинець, раптом вирішать надати важливі свідчення. Голова відповів, що це питання суд розгляне згодом, але зауважив, що суд не братиме до уваги будь-які свідчення «не польською мовою» та сприйматиме такі дії як відмову в зізнанні. Бандера відразу викрикнув українською: «Я хочу свідчити!» Голова відповів (польською): «Суд братиме до уваги свідчення тільки польською мовою» та, оскільки підсудні не дотримувалися його вказівок, їхні особові дані він зачитає сам[487].
Адвокат Бандери Горбовий попросив відкласти судовий розгляд, посилаючись на брак часу для вивчення матеріалів досить великого розслідування, а також тому, що п’ятьом звинуваченим ще не вдалося найняти адвокатів. Після цих слів Бандера встав і вигукнув українською мовою: «Оскільки не у всіх звинувачених є захисники — я відмовляюся від свого оборонця!» Голова суду заявив, що не давав слова Бандері, та відхилив усі прохання Гербового. Потім адвокати захисту спробували відкласти судовий розгляд, посилаючись на те, що підсудний Чорній, який під час слідства перебував на психіатричному обстеженні, можливо є психічно хворим, тоді як у звинуваченні про це не йдеться. Прокурор Желенський заперечив і сказав, що психіатри підтвердили нормальний стан здоров’я Чорнія. Бандера зразу підхопився та голосно поінформував суд, що він не потребує адвоката. Голова знову закликав Бандеру до порядку й повідомив, що за зрив засідання підсудних виводитимуть із судової зали. Горбовий, здивований такою витівкою Бандери, попросив суд про перерву[488]. Після паузи Горбовий повідомив суду, що Бандера передумав відмовлятися від захисника, а голова зачитав частину обвинувального акту, де були викладені деталі підготовки та здійснення вбивства Перацького[489].
