* * *
Для президента Зеленського поїздка до Парижу стала запасним варіантом. Пріоритетом у планах поїздок на перший рік каденції була організація подорожі до Сполучених Штатів, найважливішого союзника України. Президентська команда хотіла влаштувати повноцінне турне: не лише звичні зупинки у Нью-Йорку та Вашингтоні, а й масштабну поїздку Техасом і Каліфорнією, щоб обговорити співпрацю в енергетичному й технологічному секторах. Зеленському понад усе треба було продемонструвати, що під його керівництвом союз із США лише зміцніє. Збройні сили України покладалися на допомогу США, і президент розумів, що найменша ознака послаблення американської підтримки спонукатиме Росію до агресивніших дій на Донбасі. Поїздка до Сполучених Штатів не просто потішила б марнославство Зеленського. Від неї залежали життя українських військових. А також — успіх мирного плану президента.
Помічники вважали, що організувати тур буде нескладно. Президент Трамп, який перебував на посаді третій рік, у ніч українських виборів зателефонував привітати Зеленського та запросив його до Вашингтону. Посланці Трампа привезли на інавгурацію письмове запрошення для Зеленського відвідати Білий дім. Українці поставилися до цього серйозно. Однак щоразу, коли намагалися узгодити дату, американці розводили тяганину.
— Це просто смішно, — сказав президентський радник Ігор Новіков, який брав участь в організації поїздки. — Щось тут сильно негаразд.
Ніхто в команді, а найменше Зеленський, не помічав ознак того, що назріває гучний скандал: скандал, який усього лише через сім місяців призведе до імпічменту президента США. У перші тижні на посаді вони майже не звертали уваги на закордонні справи. Були надто зайняті формуванням уряду і з’ясовуванням того, як керувати країною.
— То був суцільний хаос, — розповідав Новіков, молодий ІТ-бізнесмен і мотиваційний спікер, який потрапив до президентської адміністрації приблизно в той час.
За його словами, процес проведення співбесід і найму персоналу нагадував «дуже унікальний експеримент із політичного краудсорсингу».
— Креативний і дуже каліфорнійський, я б сказав, за своїм підходом.
На практиці це часто означало, що друзів і колег президента просували на посади, для яких вони майже — або геть — не мали досвіду й знань. Новіков — яскравий приклад. Молодий і люб’язний, із бездоганною після навчання у британському пансіоні англійською, він був відомий на ІТ-сцені Києва своїми семінарами з «футуризму», де розповідав, як нові технології змінять людство. Зеленський відвідав одне із занять 2018 року, коли готувався балотуватися в президенти.
— І ми знайшли спільну мову, — казав мені Новіков.
Незабаром він почав надавати передвиборчому штабу Зеленського консультації з питань енергетики та інновацій. Після перемоги на виборах оточення Зеленського розрослося, приваблюючи різних сірих кардиналів і пристосуванців.
— Звичайне післявиборче вікно можливостей: дає шанс перестрибнути вище через кілька сходинок кар’єрною драбиною, — пояснював Новіков. — Старі люди, нові люди, неофіти, корумповані еліти, усі бігали довкола й намагалися урвати ласий шматок.
Новіков спробував влитися у цей колектив, використовував кожну нагоду побувати на Банковій. Якось увечері, невдовзі після інавгурації, вони сиділи в кабінеті Зеленського й обговорювали, як поводитися з адміністрацією Трампа, та як влаштувати візит до Білого дому. Новіков висловив здивування, що в президентській адміністрації цього завдання ще нікому не доручили. Зеленський повернувся до нього:
— Хочеш цим зайнятися?
Відповідь не забарилася: чому б і ні? Якщо комік зміг стати президентом, то технологічний гуру зможе розібратися з американцями. Після зустрічі Новіков сів в авто, щоб їхати додому, і відкрив на телефоні браузер. Набрав у пошуковому рядку: політична система США.
— Я почав самостійно вивчати, — розповідав він мені пізніше, — заплутані механізми, за якими насправді працює США.
Обізнаність Зеленського в цьому питанні була не набагато кращою. Якось під час передвиборчої кампанії в Києві майбутній президент попросив мене просвітити його щодо вдачі Дональда Трампа, немов кожен американський журналіст має про це якесь особливе уявлення.
— Який він? — поцікавився Зеленський. — Нормальний легінь?
Від цього запитання мені заціпило. Навіть елементарного ознайомлення із заявами Трампа вистачило б, щоб зрозуміти його ставлення до України. Від самого початку своєї каденції 2017 року Трамп висловлював захоплення Володимиром Путіним і знецінював НАТО. Повторював твердження Путіна про те, що в президентські вибори 2016 року втручалися українські політики, а не російські шпигуни. Вторував російським тезам про Крим, заявивши якось — півострів належить Росії, адже більшість його мешканців розмовляє російською. Зеленський бачив ці сюжети в новинах, але, здається, не хвилювався. Вірив, що їхня з Трампом схожість — однакове минуле як телезірок, статус аутсайдерів у політиці — дозволить самим лише жартом і посмішкою змінити думку Трампа про українців. Зеленський не мав уявлення, у що вплутується.
* * *
Тим часом у Білому домі для групи радників Трампа, на чолі з його особистим адвокатом Руді Джуліані, Україна вже стала ідеєю фікс. Джуліані був переконаний, що Україна — це ключ до переобрання Трампа 2020 року, і з певного погляду адвокат мав слушність. Головним опонентом у перегонах 2020 року буде Джо Байден, а кожен, хто уважно спостерігав за кар’єрою Байдена, розумів: Україна — одне з його вразливих місць.
На посаді віцепрезидента Байден поставив собі за мету допомогти Україні захиститися від вторгнення Росії в Крим і на Донбас. Від імені адміністрації Обами контролював мільярди доларів фінансової і військової допомоги США Україні. Підштовхував уряд Петра Порошенка боротися з корупцією, підсилювати суспільні інституції та призначати посадовців, яких США вважали незаплямованими й компетентними. Водночас син Байдена, Гантер, почав працювати в українському енергетичному секторі — сумнозвісному болоті корупції та зловживань. Навесні 2014 року Гантер Байден погодився на щедро оплачуване місце в раді директорів української газовидобувної компанії «Бурісма». Угода кидала на Байденів жахливу тінь, адже мала вигляд класичного випадку зловживання впливом. Навіть якщо Джо Байден жодним чином не допомагав «Бурісмі», посада його сина в раді директорів наражала обох на звинувачення в корупції. Тож, коли саме Трамп і Джуліані скористаються цією вразливістю, було лише питанням часу. У 2018 році, готуючись протистояти Джо Байдену в президентських перегонах, Трамп із командою почали шукати компромат на Байденів в Україні.
Головною метою Трампа було добитися від влади в Києві розслідування діяльності Гантера Байдена щодо корупції, і Джуліані чітко висловив це прохання в телефонній розмові з Андрієм Єрмаком.
— Нехай розслідування тривають, — сказав по телефону 22 липня 2019 року. — Знайдіть кого-небудь це розслідувати, когось чесного, хто не злякається, тоді зможемо отримати всі факти[146].
Єрмак погодився співпрацювати. Натомість лише попросив Джуліані допомогти призначити дату візиту Зеленського до Білого дому. Однак тон бесіди стурбував українців. За словами Новікова, який слухав і записував розмову, Джуліані спілкувався, немов бандит, — надто, коли передавав застереження Зеленському «берегтися».
Три дні по тому президент Трамп у телефонній розмові із Зеленським обрав майже такий самий тон. Після кількох люб’язностей натякнув, що подальша допомога США Україні залежатиме від готовності Зеленського зробити американцям послугу. Згадав Гантера Байдена та «Бурісму» і закликав розслідувати справу.
— Про сина Байдена багато різного говорять, — сказав по телефону. — Це мені здається жахливим[147].
Зеленський погодився. Він, видавалося, з готовністю підігравав, принаймні, коли йшлося про призначення прокурора, який мав вивчити порушені Трампом питання.
— Подбаємо про це, — запевнив Зеленський. — Працюватимемо над розслідуванням справи.
Восени того ж року стенограма цієї розмови, надана Білим домом, стане «доказом А» у справі про усунення Трампа з посади. Утім, тоді, влітку, Зеленський вважав телефонну бесіду досягненням.
— Після неї всі навіть раділи, — поділився зі мною Новіков.
Наприкінці спілкування Трамп пообіцяв призначити дату візиту до Білого дому, що для українців залишалося пріоритетом. Святкувати Зеленський із помічниками пішов до іншої кімнати тут-таки, у резиденції. Офіціант приніс морозиво, запропонував на вибір шоколадне чи ванільне. І всі стали мріяти про велику подорож до Америки, яка нарешті видавалася реальною.
* * *
На той час необхідність задовольнити вимогу Трампа не сприймали як велику проблему. Принципово Зеленський не заперечував проти розслідування справи «Бурісми». Одна з найбільших газовидобувних компаній в Україні часто потрапляла в корупційні скандали. Засновником і кінцевим бенефіціаром був колишній міністр режиму Януковича, і його не раз підозрювали у використанні свого впливу для отримання прав на буріння та концесій від уряду. Україна могла б розслідувати діяльність компанії, не вплутуючи Гантера Байдена. Проте навіть так існував ризик, що Україну втягнуть у внутрішню політику США. Тодішній вищий дипломатичний представник США у Києві Вільям Тейлор застерігав Зеленського від цього кроку.
— Я повторював знову і знову, що їм не варто втручатися у нашу політику, — розповів мені Тейлор. — Для Києва це безсенсовно.
Зеленський погодився, і його команда почала тягнути час. Коли від них вимагали заяви щодо розслідування, вони висловлювалися туманно, обіцяли боротися з корупцією у широкому сенсі, не називаючи конкретних підозрюваних. Одного серпневого вечора Новіков піднявся в офіс Зеленського на четвертому поверсі, щоб обговорити чернетку заяви про розслідування, — і побачив президента у жалюгідному стані. Не минуло й трьох місяців каденції, а він уже мав виснажений вигляд, наче вимоги та небезпеки цієї посади висмоктали з нього всі сили. Поглянувши на заяву, Зеленський скривився й запитав:
— Дійсно маємо це робити?
У чернетці не називався ні Гантер Байден, ані «Бурісма», і Новіков запевнив шефа, що з такими недомовками ніхто не звинуватить Київ у втручанні в американську політику.
— Боронь боже згадувати «Бурісму», — пригадує Новіков відповідь Зеленського. — Це наш туз у рукаві, зіграємо його лише тоді, коли вже не матимемо інших карт.
Незабаром варіанти закінчилися. Видання Politico 28 серпня 2019 року оприлюднило новину про те, що Трамп заблокував 250 мільйонів доларів військової допомоги Україні. Тепер для Зеленського на кону стояло набагато вище, ніж будь-який візит до Білого дому. Трамп вирішив залишити Україну на милість Росії, відрізати від необхідної для захисту допомоги. Команда Зеленського більше не могла тягнути час і ухилятися, вони вирішили оголосити про розслідування, що його прагнув Трамп, під час інтерв’ю CNN. Однак їх зупинив потік новин, що хлинув того тижня з Вашингтона. Лідерів Конгресу обурило рішення Трампа заблокувати допомогу. Інформатор із Білого дому написав скаргу, в якій звинуватив Трампа у примусі Зеленського до надання політичних послуг. Розблокувати пакет допомоги Трампа закликали навіть його прихильники на Капітолійському пагорбі. А також — вищі посадовці в адміністрації. Зрештою, 11 вересня той поступився. Адміністрація Трампа розблокувала допомогу Україні, і команда Зеленського негайно скасувала інтерв’ю CNN. Однак криза була далека від завершення.
