Бойові дії Першої світової війни майже не зачепили території Закарпаття. «Срібна земля», як прозвали цей край поети і публіцисти, залишалася в ближньому тилу австро-угорських військ. На переговорах з УНР у Бересті (початок 1918 р.) Австрія пообіцяла створити окремий український коронний край зі Східної Галичини і Буковини. Натомість вимоги делегації УНР включити туди й Закарпаття австрійські дипломати відкинули. Ризикувати лояльністю Угорського королівства заради миру з Україною Відень не збирався.
Переломний для Закарпаття момент настав під час розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. У різних населених пунктах були створені народні ради русинів, які голосуванням ухвалювали рішення про майбутнє краю. Думки закарпатців розділилися. Частина рад, передусім на сході, де мешкали гуцули, тяжіла до об’єднання або принаймні до тісніших відносин із ЗУНР. 9 листопада рада в Ужгороді ухвалила рішення залишити Закарпаття в Угорщині з наданням йому автономії. На заході, на Пряшівщині русини шукали порозуміння із урядом молодої чехословацької держави, також створеної на уламках Австро-Угорщини[11].
Тим часом серед інших національних рухів «клаптикової імперії» активізувався і угорський. У результаті демократичної Революції айстр 16 листопада Угорщина була проголошена незалежною республікою, на чолі якої став уряд Міхая Каройї. У грудні в Будапешті відбувся Руський крайовий з’їзд, який більшістю голосів оголосив про свою довіру до нової демократичної влади. Під тиском русинського руху 21 грудня угорський парламент проголосив створення на Закарпатті автономії під назвою Руська Країна, до складу якої зарахували комітати Марамарош, Угоча, Береґ, Унґ. Передбачалось, що після територіального розмежування з Чехословаччиною до складу Руської Країни можуть увійти заселені русинами землі комітатів Земплін, Шариш, Абауй-Торна та Спиш. 23 грудня, поки питання кордонів ще не було вирішене, Угорщина та Чехословаччина встановили демаркаційну лінію. На ділянці Закарпаття вона проходила річкою Уж: західніше встановлювалася чехословацька адміністрація, а східніше залишалася угорська Руська Країна. Землі Пряшівщини залишилися на чехословацькому боці.
У ході розпаду двоєдиної монархії Угорщина виявилася не єдиним претендентом на Закарпаття. 13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада в Галичині ухвалила Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорщини. Закон проголошував ЗУНР у кордонах, що охоплювали українську етнографічну територію згідно з картою барона Карла Черніга 1855 р. Окремо в документі зазначено, що до складу ЗУНР належали угорські комітати Спиш, Шариш, Земляни (Земплін), Унґ, Береґ, Угоча і Марамарош. Плацдармом ЗУНР на Закарпатті була східна частина комітату Марамарош (населені пункти Ясіня, Рахів, Сигіт), де проживали гуцули. На цю територію не поширювалася адміністрація Руської Країни. Ще 8 листопада народні збори русинів селища Ясіня проголосували за об’єднання з Україною та обрали Гуцульську народну раду. Під час Руського крайового з’їзду в Будапешті делегати Гуцульської народної ради категорично відмовилися від включення краю до складу Угорської республіки.
Будапешт здійснив спробу встановити контроль над Східним Закарпаттям за допомогою зброї. 22 грудня до Ясіня прибув угорський жандармський батальйон. Однак окупаційна влада протрималася тільки два тижні. Унаслідок повстання, підтриманого експедиційним загоном Галицької армії, 8 січня 1919 р. гуцульська адміністрація в Ясіні та околицях була відновлена. 10 січня багатотисячне віче підтвердило прагнення закарпатської Гуцульщини до возз’єднання із ЗУНР. У наступні дні гуцульські загони за підтримки Галицької Армії взяли під контроль Рахів та Сигіт. Подальше просування українських військ зупинили румуни, які наступали на Закарпаття із півдня. 15—17 січня інший загін Галицької армії здійснив рейд через Воловець і Сваляву до Мункача (Мукачевого). Під враженням від успіхів українських військ на Закарпатті 21 січня 1919 р. у Хусті відбулися Всекарпатські збори, які ухвалили декларацію про приєднання краю до ЗУНР. Українське самоврядування в Ясіні згодом дістало неформальну назву Гуцульська республіка.
Однак ці успіхи були тимчасовими. В умовах відкритого збройного конфлікту з Польщею і потенційного з Румунією, керівництво ЗУНР побоювалося ускладнення відносин ще й з Угорщиною та Чехословаччиною. До 23 січня всі підрозділи Галицької армії були виведені із Закарпаття. Під натиском румунських військ загони Гуцульської республіки змушені були відступити з Сигета й Рахова на північ. У травні 1919 р. Румунія окупувала Покуття, а решту Прикарпаття захопили польські війська. Відрізана від ЗУНР Гуцульська республіка опинилася в ізоляції. 11 червня румуни вступили в Ясіню, яку за рішенням Гуцульської народної ради здали без бою.
Навесні 1919 р. зусилля уряду Каройї у напрямку демократизації та міжнародного визнання Угорської республіки виявилися марними. Антанта розглядала нову Угорщину (так само як і нову Австрію) як спадкоємицю переможеної Австро-Угорщини. Перед Будапештом поставили вимогу евакуювати свої війська з периферії колишнього Угорського королівства. Переможці дали зрозуміти, що готові по максимуму задовольняти територіальні претензії Румунії, Чехословаччини та південних слов’ян за рахунок Угорщини. За таких обставин Каройї подав у відставку з посади президента і невдовзі влада у країні перейшла до комуністів. Проголошена ними Угорська Радянська Республіка розірвала переговори з Антантою і приєдналася до планів Леніна з реалізації світової пролетарської революції. Червоний Будапешт прагнув втримати підтримку закарпатських русинів, тому автономія Руської Країни була збережена. Більше того, комуністи ухвалили рішення про приєднання до автономії всіх міст і сіл з русинською більшістю. Проект конституції Руської Країни від 12 квітня 1919 р. визначав це адміністративно-територіальне утворення як «самостійний Країнський Союз, що входить на федеративних засадах до складу Радянської Республіки». У передчутті тріумфу в глобальних масштабах комуністи завжди були щедрими на поступки потенційним союзникам.
Угорська революція та європейські устремління російських більшовиків дали зрозуміти Антанті, чим варто зайняти своїх молодших партнерів у Східній Європі. Польща повинна була зупинити експансію на захід Червоної армії. Бухаресту, Празі та Белграду належало зайнятися угорськими комуністами. 16 квітня 1919 р. у наступ проти Угорської Радянської Республіки перейшли румунські частини, а 23 квітня — чехословацькі. Румуни окупували понад 65 % території Руської Країни з усіма ключовими центрами — містами Мункач (Мукачеве), Хуст, Береґсас (Берегове) і Севлюш (Виноградів). Решту зайняли чехословацькі війська. На початку травня останні угорські частини, у тому числі загони Русинської червоної дивізії, відступили із Закарпаття. У серпні 1919 р. з Угорською Радянською Республікою було покінчено остаточно.
Майбутнє Закарпаття вирішувала Верховна Рада Антанти у порозумінні зі своїми східноєвропейськими союзниками. Партнери звернули увагу на делегацію американських русинів з діаспори, які ще 12 листопада 1918 р. ухвалили рішення про приєднання краю до Чехословаччини. Своє рішення вони підкріпили опитуванням, проведеним серед русинів США, за результатами якого чехословацький вектор інтеграції підтримали 67 % респондентів. На початку 1919 р. представник русинської діаспори Григорій Жаткович разом із пряшівським активістом Антоном Бескидом склали меморандум для Паризької мирної конференції. 23 квітня ініціатори звернулися безпосередньо до президента Томата Масарика. Після проведення підготовчої роботи в краї 8 травня 1919 р. народні ради, об’єднані у Центральну руську раду, проголосили входження Закарпаття до Чехословацької республіки.
Батьки-засновники чехословацької державності спочатку не розглядали Закарпаття як власну територію. Їх вимоги на сході, представлені на Паризькій мирній конференції, обмежувалися Словаччиною. Отже, звернення місцевих і закордонних русинів з проханнями про приєднання стали для Праги сюрпризом. Для вивчення ситуації на місці президент Масарик створив комісію, яка після обстеження Закарпаття склала рапорт, у якому засвідчила крайню відсталість краю. Чехословацький уряд відмовив у задоволенні клопотання русинів, однак Верховна Рада Антанти майже змусила Прагу переглянути своє рішення. Союзники не бажали повертати Руську Країну Угорщині. Належність Закарпаття до Чехословаччини підтвердив Сен-Жерменський договір 10 вересня 1919 р. з Австрією, а пізніше Тріанонський договір 4 липня 1920 р. з Угорщиною.
Мирні договори та чехословацька конституція передбачали надання Закарпаттю автономного статусу, однак до 1938 р. відповідне рішення так і не було ухвалене. Закарпаття, яке дістало назву Підкарпатська земля, або Підкарпатська Русь, було однією з п’яти (з 1928 р. — чотирьох) земель — територіальних одиниць республіки на чолі із земськими губернаторами. Кордони Підкарпатської Русі проходили не так, як у Руської Країни. Південні частини колишніх комітатів Марамарош і Угоча відійшли до Румунії, південний край комітату Береґ залишився в Угорщині, а західну частину комітату Унґ приєднали до Словаччини. 1921 р. між Чехословаччиною і Румунією відбувся обмін невеликими ділянками територій на Закарпатті. Протягом 1922—1925 рр. русини Словаччини безуспішно домагалися від празького уряду приєднання до Підкарпатської Русі Пряшівщини.
На початку 1938 р. нацистська Німеччина порушила питання про самовизначення німецької меншини Судетської області Чехословаччини. Сподіваючись на поступки Праги, з вимогами автономії виступили також словаки та карпатські українці. 29—30 вересня 1938 р. відбулася Мюнхенська конференція. Під тиском Берліна, Рима, Лондона й Парижа Чехословаччина передала Судетську область Німеччині. Тоді ж Польща захопила Тешинську Силезію, а Угорщина зажадала Словаччину і Закарпаття.
Кардинальне послаблення позицій Праги змусило її до подальших поступок національним рухам. Чехословаччину було перетворено на федерацію чехів, словаків та українців (держава змінила назву і стала Чехо-Словаччиною). 11 жовтня Прага визнала автономний уряд Закарпаття. Підкарпатську Русь було перейменовано на Карпатську Україну, лідери Закарпаття сподівалися, що ініційована Німеччиною ревізія результатів Першої світової війни може призвести в подальшому до об’єднання всіх українських земель у єдину соборну державу. Та майже одразу на омріяну українцями автономію чекали територіальні втрати. За рішенням 1-го Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. Карпатська Україна мусила передати Угорщині 12 % своєї території разом із найбільшими містами: Ужгородом, Мукачевим, Береговим. Столицю Карпатської України перенесли з Ужгорода до Хуста.
У березні 1939 р. Гітлер ухвалив рішення остаточно ліквідувати Чехо-Словаччину: чеські території підлягали німецькій окупації, Словаччина проголошувалася незалежною, а Карпатська Україна мала відійти Угорщині. На засіданні 15 березня Сейм Карпатської України проголосив її незалежною державою. Водночас Августина Волошина обрали президентом. У несприятливих зовнішньополітичних умовах, не маючи внутрішніх ресурсів для забезпечення незалежності, Волошин сподівався на підтримку Німеччини й апелював до учасників Мюнхенської конференції. Та нова держава проіснувала недовго. Долаючи опір погано озброєних загонів Карпатської січі, за кілька днів край захопили угорські війська.
