Современный украинский язык

"

літо 1917 р. — " Товариство Шкільної Освіти" видало невеличкими брошурками проекти термінології з географії, граматики, аритметики, геометрії, алгебри. До осені 1917 р. відкрито 53 українські середні школи, зокрема 3 українські гімназії в Києві.

осінь 1917 р. — створено термінологічні комісії при Міністерствах Юстиції, Судових Справ, Шляхів, Військовому, Департаменті Професійної Освіти Міністерства Народної Освіти, Головній Санітарній Управі Міністерства Справ Внутрішніх (пізніше — Міністерство Здоровля).

18 вересня 1917 р. — Генеральний Секретаріят ухвалює постанову, де зазначено:

"

Мова українська має повне право офіціально вживатися поруч з мовою російською, при забезпеченні язикового права меншостей. [...] Діловодство у Секретаріяті провадиться мовою українською.

"

1918 г. — Термінольоґічна комісія природничої секції Українського наукового товариства видала "Словник української физичної термінольоґії" — окрему відбитку з I тому "Матеріялів до української природничої термінольоґії".

9 лютого 1918 г. — опубліковано "Закон Центральної Ради про запровадження української мови у банківській і торговій сфері". У п. 3 проголошено:

"

Мовою в діловодстві має бути державна українська.

"

20 квітня 1918 г. — Центральна Рада затвердила Конституцію УНР і обрала президентом М. Грушевського. Конституцію написано українською мовою, проте в ній нічого не сказано про права української чи будь-якої іншої мови.

29 квітня 1918 г. — міністр освіти проф. М. Василенко подав план роботи Міністерства, що передбачав українізацію школи, заснування Української Академії Наук і Національної бібліотеки.

5 травня 1918 г. — Міністерство освіти затвердило "Найголовніші правила українського правопису", що їх запропонував І. Огієнко та схвалила правописна комісія. Правопис надруковано в журналі " Вільна українська школа" (1919 — ч.10) та видано окремим відбитком у Києві 1919 г.

5 — 12 липня 1918 г. — засновано Термінологічну комісію при природничій секції Київського наукового товариства. Першим головою Комісії став П. Тутковський, потім — О. Яната. Серед джерел, що їх комісія мала використовувати, фігурують, зокрема, матеріяли " Наукового товариства ім. Шевченка", галицькі шкільні підручники, праці І. Верхратського та інших галицьких науковців. Отже, комісію від самого початку зорієнтовано на вироблення загальноукраїнської наукової термінології.

Закон Директорії УНР про державну мову, 3 (чи 18) січня 1919 р.

3 (чи 18) січня 1919 р. - Директорія видала закон про державну українську мову в УНР та про обов'язкове вживання української мови у діловодстві Української Академії Наук.

"

Про державну мову в Українській Народній Республіці

І. Державною мовою в Українській Народній Республіці вважається українська мова. Через те вона обов'язкова для вжитку в армії, фльоті і всіх урядових та загальних громадських публічно правних установах.

II. Приватним особам дозволяється звертатись до цих установ на їх мовах.

"

17 січня 1919 г. — Міністр освіти проф. І. Огієнко запровадив до шкільного вжитку в усій Україні "Головніші правила українського правопису", що їх схвалила спеціальна комісія.

15 лютого 1919 г. — ЗУНР ухвалено "Закон про українську мову в державних установах", водночас він дозволяв національним меншинам користуватися своєю рідною мовою у взаємовідносинах з державними властями [29].

22 травня 1919 г. — вперше в історії на храмове свято в Військовому Микільському соборі в Києві всенічну та літургію правлено українською мовою. Композитор М. Леонтович написав музику на літургійний текст і сам диригував хором. Цей день вважають днем народження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Київський єпископ Назарій (Блінов) покарав священиків, що брали участь у цих відправах: їм заборонено правити службу Божу.

друга половина 1919 г. — під час окупації України Добровольчою армією генерал В. Май-Маєвський видав наказ № 22 з забороною давати українським школам будь-яку допомогу з державних і земських скарбниць. " Товариство Шкільної Освіти" перебрало керівництво всім шкільництвом, оборону його перед владою і матеріальне забезпечення (з добровільних внесків українських громад, насамперед української кооперації).

2.3. Міжвоєнний період

2.3.1. Східна Галичина (Польща)

Одразу після збройного розгрому Західноукраїнської Народної Республіки та остаточного закріплення польської влади, на Західній Україні поновився наступ на українську мову. В 1924 г. — через чотири роки по закінченні польсько-української війни — Польська республіка видала закон про обмеження вживання української мови в адміністративних органах та судах на підвладних полякам українських землях. Міністр освіти С. Грабський здійснив реформу освіти (лат. lex Grabski ), витіснивши українську мову з шкіл. Якщо в 1922 — 1923 навчальному році в Східній Галичині існували 2532 українські школи, то в 1929 — 1930 їх залишилося 749. В 1937 р. їх залишалося тільки 352. На Волині протягом цього часу кількість українських шкіл скоротилася з 440 до 8. На рівні середньої освіти становище було ще гіршим: 1931 року одна польська гімназія припадала на 16 тис. поляків, одна українська — на 230 тис. українців .

В Львівському університеті ліквідували українські кафедри, а самих українців намагалися туди не допускати. Коли ж українські викладачі та студенти влаштували свій власний неофіційний "таємний" університет у Львові, польські націоналісти за підтримки офіційної влади почали його погроми. Це тривало кілька років, доки читати лекції українцям українською мовою стало неможливо навіть в умовах підпілля. Проте в 1920 — 1925 р.р. тисячі студентів встигли хоча б частково отримати українську вищу освіту. У період свого розквіту "таємний" університет включав 54 професори, 15 кафедр і близько 1500 студентів.

Щоб розділити українців, польська влада розпочала пропаганду серед карпатських гуцулів, лемків та бойків ідеї про їх окремішність від решти українського народу. Відповідно робилися спроби розвинути лемківський говір в окрему мову. Тим часом на Холмщині та Західному Поліссі влада перевела на польську мову управління православною церквою, богословську освіту і навіть богослужіння.

1920 р. — в Західній Україні видано "Словник польсько-український і україно-польський" І. Свенціцького.

1920 р. — засновано просвітнє товариство " Рідна Хата" на Холмщині та Підляшші.

31 липня 1924 г. — за проектом С. Грабського (міністра освіти Польської республіки 1923 — 1926 р.р.) прийнято закон (лат. lex Grabski ) про обмежене вживання української мови в адміністративних органах, суді, школі. Українські школи ставали українсько-польськими; вибір між польською та українською мовами робили на підставі референдумів батьків. Результат: у 1922 / 23 навчальному році в Галичині було 2532 українські школи, у 1937 / 39 їх залишилося 352.

2.3.2. Буковина та Буджак (Румунія)

1919 г. повної румунізації зазнали 38 українських шкіл, 1920 — ще 84. Серед перших були українські гімназії в Чернівцях, Кіцмані та Вижниці, де готували національно свідомі педагогічні кадри. За ними повністю було румунізовано місцеві ремісничі школи, а також Чернівецький університет [30]. В 1924 г. було видано закон, згідно з яким всі румуни, які "загубили материнську мову" [тобто українці], мають давати освіту дітям лише в румунських школах. Буковина з австрійських часів мала автономію та широку систему україномовного шкільництва — до 1927 р. усе це було ліквідовано. Міністерське розпорядження від 31 грудня 1929 р.дозволяло лише кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців (це положення було скасовано у 1933 р.). 9 вересня 1934 р. всіх українських вчителів, які вимагали вивчення української мови, спеціальним розпорядженням міністерства виховання Румунії звільнили з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу".

2.3.3. Закарпаття (Чехословаччина)

Мовна політика чеької влади щодо мовних прав українців суттєво відрізнялася від політики СРСР. Польши и Румунії. Уряд підтримував українське шкільництво. В 1938 р. в Закарпатті працювало 469 народних, 138 фахових і 23 городянські школи, де домінувала українська мова. Крім того, діяли 5 українських гімназій і 4 вчительські семінарії [31]. Історик О. Субтельний наводить трохи інші дані: 851 українська початкова школа й 11 гімназій.

1920 р. — засновано товариство " Просвіта" в Ужгороді на Закарпатті. Діяло до 1939 р.

2.4. СССР

Дерусифікація України, розпочата революцією 1917 р. та відродженням української державності, була перервана окупацією України радянськими військами у 1919 — 1920 р.р. Встановлення радянської влади відновило панівне становище російської мови в Україні [32]. Російською мовою велося діловодство партійних і державних установ, нею друкувалася більшість офіційних органів преси, декретів, відозв тощо. Книжкова продукція у 1919 — 1923 р.р. була переважно російською [33]. Розпочата на підставі постанови XII З'їзду РКП(б) 1923 г. декретом Ради Народних Комісарів УССР від 27 липня 1923 г. українізація [34] шкільно-виховних і культурно-освітніх установ, поширена постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 1 серпня 1923 г. на державний апарат, велася важко, при опорі з боку росіян або зрусифікованих представників інших національностей. Незабаром темп українізації був значно послаблений. Виступаючи офіційно проти будь-яких "спроб утворити для російської культури в Україні панівне становище, що його вона мала за царату", ЦК КП(б)У в постанові від 19 квітня 1927 р. вирішив "визнати за російською мовою особливе значення". У наступні роки, зокрема з 1930 р., у партійних колах посилився активний опір українізації, поєднаний з тенденцією ревізувати постанову XII з'їзду РКП(б) та визнати її неактуальною. 1932 — 1933 р.р. українізацію замінив гострий протиукраїнський і одночасно русифікаційний курс [35]. Культурні, державні або й партійні діячі, які здійснювали українізацію, були заарештовані, заслані чи розстріляні, а один з головних ініціаторів українізаційного руху, нарком освіти УРСР у 1927 — 1933 р.р. М. Скрипник вчинив самогубство. Була припинена незначна українізація на Кубані та на інших українських територіях в РРФСР, і посилалася русифікація українців поза межами УССР.

2.4.1. ПНР

У 60-80-ті р.р. XX ст. в ПНР кількість українських шкіл зменшилася з 152 до 29. 1977 р. відповідним розпорядженням було змінено українські назви 110 населених пунктів: лише протест польських інтеллектуалів змусив уряд повернути історичні українські назви частині місцевостей.