Степан Бандера

Бандера дуже добре грав у баскетбол (був «ліворукий плеймейкер»), відзначався при низькому зрості (159 см) феноменальною стрибучістю. Також він успішно грав у шахи, влаштовуючи симулянтку — гру одночасно на кількох шахівницях. Його улюбленим спортом була гімнастика: він міг на одній руці три рази вижиматися на турніку. Про цей період життя Степана Бандери Володимир Ерденберґер писав: «Вже в тому часі юнацького віку Степан відзначався іншою вдачею від своїх друзів, зокрема своїм завзяттям і дужанням. Він любив боротися з другими і часто виходив побідником, навіть у змаганнях зі старшими. Сил і завзяття було в нього багато, беручи до уваги його невеликий ріст, дрібну будову тіла і хлоп’ячий вік».

Склавши 1927 р. іспит зрілості, Бандера повернувся до батька в Старий Угринів, де займався домашнім господарством. Дослідник Андрій Сова знайшов документ, датований 1 березня 1928 р., яким Степан Бандера звертався до Верховної Пластової Команди з проханням про звільнення від участі в інструкторському таборі: «Низше підписаний, розвідчик ІІ. К[уреня] Ст[арших] Пл[астунів] імені Івана Богуна в Стриї просить Хвальну ВП Команду о звільнення його від вимоги до ІІІ. Пл[ластового] Іспиту відбуття інструкторського табору. Вимоги цеї не міг виповнити тому, що цілі вакації був занятий працею в Читальні і Кооперативі в рідному селі, Угринові Старім коло Калуша. Село це, цілком темне, спало до 1925 р. В Читальні не було жодної діяльности, Кооперативи не було взагалі. Щойно на вакаціях 1925. Підписаний дав 1 аматорську виставу, в 1926. Заложив Театрально-Співацький Гурток, а в 1927 р. Кооперативу. Тепер закладає Т-во „Луг“. В селі немає нікого, щоб занявся цею працею, тому підписаний мусів бодай вакації посвячувати цій справі. В тій самій ціли не запікувався в році 1927/28 на університет, та лишився на рік в селі. З тої причини не може взяти участи в сьогорічному таборі. В таборі міг би бути найвизше 2 тижні, бо колиб лишив розпочату працю на довший час, то опісля годі булоб зібрати все до купи. Тим більше що ново-заложене Т-во „Луг“ вимагає безупинного проводу та піддержування початкової охоти до праці членів. Бо ж колиб з самого початку розвою Т-ва був застій в праці, а що за тим слідує, й знеохочення то в цьому селі на довгий час замкнена б була дорога для всяких спроб освітньої та організаційної праці. Думаю, що причини зовсім оправдані, та що Хвальна ВП Команда узгляднить це прохання».

Із членами товариства «Луг» він проводив заняття з фізкультури й протипожежної безпеки, а також був одним із засновників місцевої кооперативи. За спогадами Осипа Базюка, польська поліція хотіла навіть арештувати Степана та отця Андрія, вважаючи, що під прикриттям «Лугу» проводився військовий вишкіл: «Коли польська поліція прийшла арештувати його, селяни збіглися, били в дзвони, обступили дім і кричали: „Ми вам Стефана не дамо!“»

Односельці з вдячністю згадували культурно-освітню роботу Степана в їхньому селі. Анастасія Іванюк розповідала: «Стефан завжди приїжджав зі студентами, скликав місцевих друзів і влаштовував прекрасні забави. Брав під сідло коні, вбирався в шаровари і шапку-кучму та з ними маширував; справжню Січ заводив. Скликав молодих хлопців й дівчат до резиденції священика та навчав їх хорового співу, співати службу Божу та різні церковні пісні, любив дуже колядувати». А Дмитро Івасютяк згадував таке: «Я любив дивитися на його заняття з іншими… Дивлюся — хтось марширує. А він „Раз-два-три-чотири; раз-два-три-чотири“… Сказав нам дітям відійти далі. Він дуже строгий був… У нас він працював з хлопцями, заснував і вів гуртки. Усе казав: „Учитися, хлопці, треба“».

Під час літніх канікул 1925 р. у Старому Угринові Степан Бандера організував першу аматорську виставу, а наступного року заснував постійний театральний гурток. Про його акторські здібності розповідав Василь Рип’яняк за спогадами свого батька: «При читальні села Новиця був драматичний гурток і ставилась п’єса „Сватання на Гончарівці“». Стецька грав Степан Бандера… П’єса пройшла з великим успіхом, а Степан Бандера так натурально грав, що після вистави один з місцевих… хлопців підходить до мого батька й питає: «А тому хлопцеві, що грає Стецька, справді щось бракує..?»

Через важку хворобу (ревматизм колінних суглобів) його протягом двох років не приймали до «Пласту». Лише завдяки надзвичайним зусиллями, перемагаючи біль, і склав необхідні для вступу фізичні вправи. 1 жовтня 1922 р. Бандеру зарахували до гуртка «Вовк» П’ятого пластового куреня імені князя Ярослава Осьмомисла у Стрию. У 1920-х рр. пластуни самовиховувалися на основі 14 правил Пластового закону:

01. Пластун словний.

02. Пластун сумлінний.

03. Пластун точний.

04. Пластун ощадний.

05. Пластун справедливий.

06. Пластун увічливий.

07. Пластун братерський і доброзичливий.

08. Пластун зрівноважений.

09. Пластун корисний.

10. Пластун слухняний пластовій старшині.

11. Пластун пильний.

12. Пластун дбає про своє здоров’я.

13. Пластун любить красу і дбає про неї.

14. Пластун завжди доброї гадки.

Пластун Степан Бандера

Пластова присяга складалася співанням «Пластового обіту» та підписанням «Карти впису» (на жаль, першу облікову картку С. Бандери за 1922 р. виявити не вдалося), яку пластуни популярно називали «Пластовим словом чести». Завданням «Пласту», за словами С. Бандери, було плекати дух братерства серед своїх членів і виховувати їх за програмою скаутингу. Основним видом діяльності були мандрівки й табори, організовувані в околицях Стрия та в Карпатах. Після піврічної підготовки і виконання вимог першої пластової проби 26 лютого 1923 р. С. Бандера склав свою першу Пластову присягу:

Красу я і щастя по всій Україні

Ширитиму, власний забуду мій труд,

Щоб зір свій від праці при згорбленій спині

Підняв часом в небо мій втомлений Люд[4].

Дуже цікавий спогад про першу пластову мандрівку Степана Бандери 1923 р. до скель і урочищ в околиці села Бубнища в Карпатах (тепер скельно-печерний комплекс «Скелі Довбуша») написав Володимир Ерденберґер (Дуко): «Коли потрібно було вибратись на одну важкодоступну скельну ділянку, спостережливий і найменший ростом Стефко першим спромігся вилізти на неї, а відтак витягував наверх інших друзів. Біля вечірньої ватри він залюбки слухав з уст бойківських вівчарів народні перекази про легендарного опришка Олексу Довбуша та його побратимів. Вони поверталися з цієї мандрівки через гору Ключ, щоб спеціально оглянути місця боїв і могили українських січових стрільців».

12—14 липня 1924 р. С. Бандера взяв участь у першій обласній пластовій зустрічі на Писаному Камені. З 1 липня 1929 р. відбувся тритижневий мандрівний табір загону «Червона калина» за маршрутом крізь табір на гори Сокіл, Високу, Ігровище, Сивулю, Кливу, Попадю, Спіскову, Яворову, Кичеру, Мшану, Яйце, Людвиківку, Маґуру, Либохору, Маківку. У ньому взяли участь Степан Охримович, Володимир Ерденберґер, Степан Бандера, Богдан Чехут, Лев Сенишин, Осип Грицак, Ярослав Падох, Євген Пеленський, Роман Яримович, Ярослав Петріна, Осип Каратницький, Степан Янів, Іван Галій, Степан Ґеник, Михайло Грищишин, Осип Карачевський, Степан Новицький, Остап Верхола, Остап Савчинський, Володимир Дармохвал, Ярослав Спольський, Іван Стефанів.

Степан Бандера (2-й у другому ряді зліва) під час пластових мандрівок

Степан Бандера ходив із пластунами із загону «Червона калина» на панахиди, що відбувалися щороку в першу неділю серпня на могилах січових стрільців на горі Маківці. За спогадами Остапа Савчинського, саме там Степан Бандера дістав пластове псевдо Баба. Упродовж усієї мандрівки він жартував, а коли надходила найбільша тиша, починав співати: «Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!» Саму атмосферу мандрівки Остап Савчинський згадував так: «Довкруги пахло холоднавою вологістю та розігрітою живицею, клейкою кров’ю шпилькових дерев. Ішли мовчки і обережно. Як тільки під чиєюсь неуважно поставленою ногою зрадливо тріскала суха гілка, зразу на чолі „гусака“ відвертався горбатий ніс та засмагле обличчя „Мортика“, який таким „шепотом“ нагадував неуважному, що напевно довкруги одного кілометра всі олені втікали… А ген там, на юнці, „Дрібнолиций“, поважно-жартівливий [Степан Бандера]. Пластова кресаня далеко на потилиці з ремінцем на підборідді. Службово. І все, коли була найбільша тиша, починав підтягати своїм басом: „Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!“ Усі безжурно усміхалися, тільки „Мортик“ сичав у злості, та знаним „шепотом“ притишував загорілого співака. І знову мовчки мандрували таємничі пластуни. Та не довго, бо ж не пройшло ще кілька запашних хвилин, як несподівано чистим голосом відважно покотилось між кедрові стовбури: „Не треба нам бабів“. Як на команду всі присіли в сміху. Курінний попереду ще дужче почервонів.

Степан Бандера з пластунами (перший справа) у с. Любинці Стрийського району Львівської області

— Чого боїшся, „Мортику“?! Та ж в цьому пралісі навіть лісового чорта не стрінеш, не то поліцая? — сміючись відізвався „Баба“, придержуючись засади, що все краще противника атакувати.

— Та дай же спокій тим бабам! І будь же тихо, ти мала „бабо“! — загукав розсерджений „Мортик“. Зручно „пересадив“ понад старий вивертень — вітрами зломану лежачу ялицю і помандрував. А всі, мов гуси, вже мовчки за ним».

Однак активна пластова діяльність погано впливала на успішність С. Бандери в навчанні, і в навчальному році 1924—1925 рр. він здобув найгірші оцінки за час навчання в гімназії. Винятком була математика, за яку хлопець мав стабільно п’ятірки. З четвертого класу він давав постійні приватні уроки учням із математики, заробляючи на власні потреби, передусім на пластування й туристичні походи.

За даними Юрія Юзича, 16—17-річний С. Бандера у 1926—1927 рр. був виховником юнацького пластового гуртка. Він давав рекомендації для вступу в курінь Теодору Вішці, Осипу Николишину, Богдану Петріні та Володимиру Салдану. Пластовий карний (дисциплінарний) закон пластун Бандера порушував тричі й відповідав за законом. Найсерйознішим для Баби було друге уділення (пересторога), яке він отримав 25 березня 1924 р. Потім було ще два уділення (перше від 14 червня 1926 р.). Що такого поганого зробив юний Бандера, мабуть, так і залишиться для історії таємницею.

До Уладу українських старших пластунів (УУСП) С. Бандера вступив 15 жовтня 1927 р., а 27 квітня наступного року він склав другу Пластову присягу. У свідоцтві про відхід від 3 жовтня 1927 р. вказувалося: «Оден з чільних пластунів V куреня. Брав дуже видну діяльність в курені, як рівно ж в великій мірі причинився до здобуття першости для нашого куреня. Також, яко впорядчик, багато дослужився для куреня». Бандеру одноголосно нагородили III юнацьким відзначенням (похвала від Полкової команди) і II (похвальне визнання й подяка полкових сходин за жваву діяльність для добра куреня).

У травні 1927 р. старші пластуни загону «Червона калина» організували тритижневий стаціонарний наметовий табір. Згодом Бандера постійно ходив із пластунами на панахиди, які відбувалися щороку в першу неділю серпня на могилах січових стрільців на горі Маківці в Карпатах. Остап Савчинський (Медвідь) проводив кінозйомку цікавих епізодів із життя табору. Він згадував, що, коли всі пішли на заняття, 20-літній Степан Бандера (Баба) сидів один у шатрі проводу й готував реферат на вечірню ватру. Він вирішив у цей час відзняти деякі сюжети, запропонувавши Бандері художньо попозувати на кінокамеру. «На таке „Бабу“ не треба було довго намовляти. Він сховався в шатрі і за хвилину повідомив мене бути готовим з апаратом. Безшелесно відчинилась шатрова завіса. В дещо темнішому отворі з’явилась дивна, страшна потвора, з густими шрамами пошматованого лиця… загорнута в біле простирадло, згорблена, з палицею, повільно виступала зі свого шатра. Він цілковито змінився і ані трішки не був подібний на себе. Шнурком поперев’язуване лице, як шинка, глибокими шрамами спотворило його».