383 Сокирко О. Козацький Марс. — С.265.
384 Кривошея І. Неурядова старшина Української козацької держави. — Т.1. — С. 186.
385 ПСЗ. — Т.9. — С. 397.
386 Кривошея І. Неурядова старшина Української козацької держави. — Т.1. — С. 188.
161
«экспедициями». Для решти ж старшини цей чин не становив особливого
інтересу, що з часом призвело до некомплектності значкових товаришів у
полках. 1740 р. Генеральна канцелярія навіть видала указ, яким дозволила
заміщати вакансії не лише козаками, але й міщанськими та священницькими
дітьми387. Таке, на перший погляд пониження статусності чину, який перед цим
був атрибутом приналежності до лицарського стану, дещо пом’якшувала та
обставина, що надавався він представникам родин, «состоящих в шлехетстве»,
що набули службові ґрунти й могли відбувати військову службу 388.
В середині XVIII ст. чини бунчукових та значкових товаришів поступово
набули характеру почесних рангів, носії яких не конче відбували якусь
конкретну службу взагалі та у війську зокрема. Після судової реформи 1760-1763
рр., котра відкрила декілька десятків вакансій у новозаснованих судах і
Генеральному суді, до цих установ спрямувався потік охочих кандидатів,
більшість яких походила саме зі значкового та бунчукового товариства. Після
ліквідації гетьманства, у 1764 р. надання чинів перейшло до другої
Малоросійської колегії, котра запровадила поділ бунчукових на
«первостатейных» і «второстатейных», вела їх облік, видавала атестати і т.ін.
Чин бунчукового остаточно перетворився на титул, котрий жалувався, окрім
козацьких старшин, навіть верхівці міщанства, з перспективи отримання
земських посад, а згодом — імперського дворянства389. Значковим товаришам в
цій ситуації, як і слід було очікувати, пощастило менше, й їхній чин всього-
навсього сприяв доступу на нижчі адміністративні посади, але так само втратив
своє первісну військову функцію390.
387 Там само. — С. 191.
388 Панашенко В. Значкове товариство. — С. 168.
389 Кривошея І. Неурядова старшина Української козацької держави. — Т.1. — С. 144-146; Панашенко В. Бунчукові, військові та значкові товариші в Гетьманщині. — С. 299-303.
390 Кривошея І. Неурядова старшина Української козацької держави. — Т.1. — С. 200-201; Панашенко В. Значкове товариство. — С. 168-170.
162
Значна частина старшинських урядів втратила свої військові функції, а
командна ланка полковників і сотників, що набули характеру політичних урядів,
нерідко заміщувалася людьми, які не мали практичного військового досвіду. В
цій ситуації, фактично єдиною категорією старшин, що відали питаннями,
пов'язаними із життєдіяльністю козацького ополчення, як частини збройних сил,
були осавули — генеральні, полкові та сотенні. До їх компетенції належало
ведення реєстрів та полкових компутів, попис війська на початку кампанії,
роздача грошового жалування і продовольства. Найважливішою функцією
осавулів була організація мобілізації у полках і сотнях; таким чином коло їх
обов'язків охоплювало далеко не всі сфери управління козацького ополчення 391.
Осавули не мали при собі ані діловодних органів — канцелярій, — ані штату
помічників. У XVIII ст. допоміжну і кур'єрську службу при них несли курінчики
— козаки з їхніх почтів, утримуваних власним коштом. Технічне і транспортне
забезпечення перебувало у віданні генеральних обозних, які контролювали збір і
поставки до армії пороху, свинцю, витратних матеріалів для артилерії, а також
численні отари коней і волів (“войскове бидло”)392.
Нарешті, найнижчу командну ланку утворювали курінні отамани, які за
своїм статусом найближче стояли до козацької маси й були міцно закорінені в
життя місцевих громад. На превеликий жаль, ми практично нічого не знаємо про
цю надзвичайно важливу групу старшин через поганий ступінь
задокументованості їх служби та життєвого світу. Уряд курінних отаманів
виводив свій родовід від січових отаманів і десятників реєстрових полків. Ці
люди були лідерами вояцького мікросередовища, які виокремлювалися завдяки
хоробрість, харизматичність і військовий досвід. В перших козацьких спільнотах
отаман був «батьком» (ця форма зафіксована навіть у зверненнях запорожців до
своїх ватажків) — старшим за віком від решти, опікуном вояцького братства,
391 Sokyrko O. The Warriors of the Frontier: the Osavul Office (Aide-De-Camp) in the Military Structure of Ukrainian Cossack and Turkic Armies //Güneydoğu Avrupa Araştırmaları Dergisi. — 2020. — Vol.35. — S.119-136.
392 Сокирко О. Козацький Марс. — С.220, 231.
163
виразником колективної волі й розпорядником життя і майна його членів393. Тож,
фігура отамана залишалася дуже шанованою і принаймні до початку XVIII ст.
вони завжди згадувалися в гетьманських універсалах, адресованих до козацької
спільноти того чи іншого полку.
Від початку існування реєстрового козацького війська всі старшини та
служителі мали жалування, котре спочатку встановлювалося королівськими
універсалами та ординаціями, затвердженими сеймами, а згодом гетьманськими
договірними статтями. В ході Козацької революції форми утримання урядників
урізноманітнилися — ієрархічно вищі, що належали до козацької адміністрації
(полковники, полкова старшина, сотники й сотенні урядники) зазвичай володіли
ранговими маєтностями, решта ж — мали або рангові землі, або ж щорічне
грошове чи натуральне жалування. В грудні 1731 р. Сенат наказав гетьману й
старшині обміркування питання виплати жалування всім категоріям полкових і
сотенних старшин і служителів394. Старшинська рада постановила сплачувати
жалування лише тим урядникам, котрі не мали рангових маєтностей, а для решти
встановити грошові виплати, кошти на які стягувати з вільних посполитих,
міщан і козаків пропорційно до чисельності населення полку395. Паралельно
встановлено й норми жалування для всіх категорій старшин і урядників 396.
Однак, ця ухвала так і не була затверджена імперською владою й виплати
утримання та виділення рангових маєтностей продовжувало регулюватися, як і
раніше, місцевими звичаями. Вчергове до цього питання в 1741 р. звернувся
новий малоросійський намісник І.Бібіков, котрий пропонував розкласти річний
бюджет грошового жалування на всі категорії населення Гетьманщини, не
виключаючи монастирських і дідичних підданих. Ця пропозиція знов породила
дебати між Сенатом і козацькою старшиною, що так само завершилися
393 Грибовский В. Социальная типология казачьих сообществ. — С. 140, 142.
394 РГВИА. — Ф.44. — Оп.1. — Д.1. — Лл. 2— 3.
395 Там само. — Л.3.
396 Там само. — Лл.3 об. — 4, 5 об. — 7 об.
164
безрезультатно397. На середину XVIII ст. проблема відшукання коштів для
заплати старшинського й урядницького жалування актуалізовувалася лише з
початком чергової війни, але так і не була вирішена.
Порядок і співвідношення сум жалування був доволі стандартним і мало
змінювався протягом XVII — початку XVIII ст., попри війни та економічні кризи.
Ця традиція виникла й закріпилася в гетьманських договірних статтях із
московськими монархами, починаючи з 1654 р., і з незначними змінами
повторювалася в усіх наступних редакціях (див. Додаток 3.2)398. З початку 50-х
рр. XVIII ст. маємо й перші спроби впорядкування ставок жалування, які
доповнювали петиції старшини про зрівняння їх чинів із великоросійськими
(див. Додаток 3.3)399. Враховуючи те, що жалування старшинам, так само як і
рядовим козакам, виплачувалося нерегулярно, економічною основою служби
залишалися економічні пільги на заняття торгівлею і промислами, а також
службове землеволодіння, доповнене в деяких випадках ранговими
маєтностями 400.
Опріч відсутності юридично врегульованої військової ієрархії старшин,
оплати їхньої служби, не існувало й визначеної сфери їх компетенцій. Звичка до
довільного призначення командирами полкових і сотенних команд, які
виступали в похід, старшин, що часто не мали для цього жодних здібностей або
елементарного досвіду, призводила до неефективного управління військами й
доволі низького рівня дисципліни. Вперше цю лакуну спробували заповнити
упорядники «Прав, зя якими судиться малоросійський народ» 1743 р. Зокрема, в
кодексі питанням воєнного управління та судочинства було присвячено Главу V
«О службѣ государевой военной и о порядкѣ воинскомъ», до якої увійшли
адаптовані норми ІІІ Литовського Статуту, що стосувалися організації «земської
397 Там само. — Лл.14 об. — 19.
398 Источники малороссийской истории. — Ч.1. — С. 64. 66, 218-219, 256, 309.
399 НБУВ.ІР. — Ф.61. — Спр.1084. — Арк.12 зв. — 13.
400 Сокирко О. Козацький Марс. — С.269-273.
165
оборони» та інших воєнних повинностей401. Звісно, чимало норм «Прав», в тому
числі й у воєнній сфері, носили формальний характер і дослідникам ще належить
з’ясовувати, яка частина з них застосовувалася на практиці.
Розширення переліку старшинських урядів у другій половині XVII ст. і
виділення з їхнього середовища привілейованої страти «знатного військового
товариства» призвели до конфліктів за старшинство всередині козацької
верхівки. Сприятливим підґрунтям для цих суперечностей була юридична
неврегульованість старшинської ієрархії, котра продовжувала функціонувати
згідно давніх звичаєвих норм. Не менш дражливим були питання субординації
всередині кожної рангової групи. На думку І.Кривошеї, починаючи з першої
третини XVIII ст., старшинство бунчукових та значкових товаришів визначалося
роком отримання ними чину402. З певними застереженнями ця практика,
очевидно, діяла й щодо інших категорій старшинських рангів. Ціла низка
проблем виникала, коли козацькі старшини й російські офіцери служили в одних
військових з’єднаннях, що неминуче ставило питання про те, хто кому й в яких
питаннях має підпорядковуватися. Ця практика одразу породила конфлікти,
образи й ремствування з боку козацьких старшин, котрі скаржилися на жорстоке
поводження з ними й, що важливіше, повне ігнорування їхнього соціального
статусу, котрий вони вважали відповідником імперському дворянству. В
питаннях військової субординації старшини вимагали потрактування
малоросійських чинів на рівні із російськими відповідниками, а це, в свою чергу,
вимагало конструювання чіткої ієрархічної драбини рангів, яку б можна було
представити для конфронтації із імперською «Табеллю про ранги» 1722 р.
Пошук власної ієрархічної моделі козацькою старшиною підсумувався у
створенні своєрідної «малоросійській табелі про ранги», долученій до «Прав, за
якими судиться малоросійський народ» (1743). «Степенный порядок»
(див.Додаток 3.1) включав до себе 48 чинів «воинского званїя от высшого до
401 Права, за якими судиться малоросійський народ. — С. 68-76.
402 Кривошея І. Неурядова старшина Української козацької держави. — Т.1. — С.143.
166
низшого», поділених на 12 класів у чотирьох галузях: «войскового правленїя» -
14 чинів (29%), «артилерского правленїя» — 9 (19%), «статського правленїя» — 15
