Наприкінці жовтня внаслідок несприятливих природних умов (випав глибокий сніг, і худобі не було чим харчуватися) Перекопська орда залишила Кримський півострів і відкочувала до Дніпра, ставши неподалік литовського кордону. Таке близьке розташування татарських кочовиків викликало природне занепокоєння литовських урядовців. На додаток київський воєвода й черкаський староста повідомили про смерть в Орді Станіслава Скіндера. Ситуація була вкрай тривожною, бо в умовах голоду степовики могли перейти кордон.
На дипломатичному фронті Вільно діяло оперативно. Уже 5 листопада 1516 р. до Орди відправлено нового посла Івана Горностая, теж вихідця з української шляхти. З ним до Мехмед-Ґерая І передано лист, у якому, представляючи Горностая як «дворянина нашого доброго і знатного», хану пропонувалося саме йому передати до рук свого сина, якого кримський володар обіцяв прислати до Литовського князівства. Крім цього, король вимагав, аби перекопці, що «на цьому [правому] боці Дніпра мають зимувати», краще б кочували поблизу Московського князівства й не зачіпали територій Литовської держави. При цьому король посилався на колишні обіцянки хана «казити» московські землі та сповіщав про військові успіхи литовських військ на східному фронті: «ходили за нашим наказом в землю ворога нашого на двоє: одні до Гомеля і Стародуба, другі — до Луків Великих та до Опочки», де завдали чималої шкоди й повернулись цілими до дому.
Оперативність, з якою керівництво Великого князівства Литовського вислало нового посла до Перекопської Орди, була тим доречнішою, що хан саме в той час намагався знайти спільну мову з Москвою. Його посли 12 листопада повідомили Василія III, що їх правитель спеціально перейшов Дніпро для походу на королівські землі (отже, побоювання литовської сторони щодо небезпеки вторгнення степовиків були небезпідставні). І хан пропонує московському великому князю разом захопити Київ для Кримського ханату, а Троки і Вільно — для Московської держави. Мотиви цих дій кримського правителя, на нашу думку, лежать на поверхні. З одного боку, це звичайне намагання забезпечити спокій своїм улусам з боку ногайців, які (за намовою Москви) могли легко напасти на не прикритих жодними природними і штучними перепонами перекопців. А з іншого боку, Мехмед-Ґерай І ще виношував плани використання мілітарної сили Московської держави для розширення своєї влади на Дніпрі.
Ідея приєднання до Кримського ханату Києва була не новою серед кримської верхівки. Попередникові Мехмед-Ґерая, Менґлі-Ґераю І, навіть вдалося захопити 1482 р. це місто, але сил його утримати у кримців все ж було замало. Тоді Велике князівство Литовське, виславши 20 тисяч будівельників і 40 тисяч вояків на відбудову Києва, продемонструвало, що цим містом воно не збирається поступатися. І от тепер, коли голодні улуси кримців підступили до кордону Великого князівства Литовського, ця мрія за московської військової підтримки могла здійснитися. На доказ своїх слів, а також перевіряючи оборону Литовського князівства й Польського королівства, наприкінці листопада (про що йшлося вище) хан вислав свої війська на Поділля і Галичину. Успішні дії захисників були ніби холодним душем для хана. Та й Московське князівство, що мало власні претензії на Україну, не збиралося допомагати Мехмед-Ґераю І. Окрім цього, Москва просто не мала сил для потужного наступу на Велике князівство Литовське. Був ще один не менш важливий момент як для литовців, так і для кримців. Останні стояли майже в чистому полі поряд із Черкасами, а хан мешкав у Іслам-Кермені. Для Литовського князівства склалась унікальна можливість завдати потужного удару по перекопцям, не витрачаючи сил і часу на їх пошук по степах. Інша справа, що Литовська держава через громіздкість та малорухливість свого військового апарату, особливо з огляду на насиченість 1516 р. воєнними подіями, не могла цього зробити. Таким чином, Мехмед-Ґераю І нічого не залишилось, як піти на поступки Литовському князівству.
Узимку між литовцями і кримцями почався новий етап переговорів, метою яких стало відновлення співробітництва між цими країнами і надіслання ханом до Литовського князівства свого сина заручником. Від Великого князівства Литовського переговори вели Іван Горностай і Остафій Дашкович, а з боку Перекопської Орди — Богатир-Ґерай. Ще під час першого свого приїзду до кримців у листопаді 1516 р. І. Горностай не зміг потрапити саме до Іслама, де була тоді ставка хана. Це сталося тому, що, як зазначав Сигізмунд І, у квітні 1517 р. «той наш посол дітей твоїх [хана] за Черкасами в полі з військом твоїм знайшов». Кримські царевичі спочатку затримали Горностая при собі, а потім, вислухавши литовського посла, «назад його з твоїм послом — з князем Жеферем і своїми до нас [короля] повернули». Тож уже 25 березня 1517 р. татари в супроводі Горностая були у Вільні. Зрозуміло, що царевичі діяли за прямою вказівкою хана. На це вказує хоча б те, що Жефер був послом Мехмед-Ґерая І і саме від нього віз лист до короля.
У своєму посланні хан писав, що раніше не міг напасти на Московську державу, бо військо ще не було готове. Тепер же він відправив чамбули як на Московську державу, так і на Астраханський ханат. Крім того, Мехмед-Ґерай І попереджав короля, щоб той остерігався «білгородських козаків». Основною темою послання Мехмед-Ґерая І було відрядження сина до Литовського князівства. Хан скаржився, що помер Станіслав Скіндер і це ніби завадило дати заручника. Тепер же він готовий і саме для цього вимагає, аби Сигізмунд І прислав до Черкас когось із ради панів, як це було ще за Хаджі-Ґерая І. Тут же володар Криму називав можливі кандидатури: «або пана Яна Миколайовича, або пана Гаштовта, або Яна Заберезинського, або пана Ілінича». Новини з Орди підтверджували ці плани. Так звана пролитовська партія на чолі з Богатир-Ґераєм отримала гору серед перекопців. За визначенням Сироєчковського, «обіцяна королем „велика казна“ туманила голову Богатиря, полонила уяву». Це саме, хоч і менш поетично, стверджував інший російський дослідник — В. Каргалов. Зрозуміло, що гроші були важливим чинником під час переговорів із кримськими урядовцями, проте будувати на цьому всю зовнішню політику ханату видається занадто сумнівним. Богатир-Ґерай дійсно отримав через Горностая чималі подарунки — 1000 золотих і коштовні речі. Те, що свого часу Мехмед-Ґерай, будучи ще кал гою, отримав від Вільна таку ж суму грошей, недвозначно вказує на те, що розмір цієї виплати відповідав рангу калги чи головного спадкоємця хана. Однак не тільки гроші, а й стратегічна лінія Мехмед-Ґерая І на захоплення Волго-Донським степовим ареалом була основним підґрунтям «антимосковської» позиції царевича. На початку січня Богатир-Ґерай разом з Абдрахманом виступив у похід на Московську державу, але, дійшовши до Сули, повернув назад. Можливо, це була демонстрація сили перед Москвою і Вільном, хоча похід міг бути відкладений і через природні умови. Так чи інакше, але протягом усієї весни ординці кочували вздовж українських земель Великого князівства Литовського, ведучи активні переговори з місцевою адміністрацією в особі Остафія Дашковича. Цьому прикордоннику довелося взяти на себе відповідальну роль дипломата. У листі до хана від 2 квітня 1517 р. Сигізмунд І вимагав, щоб саме Дашковичу сини Мехмед-Ґерая І «присягу вчинили». Також повідомлялося, що Гаштовта й Ратомського з упоминком уже послано до Києва. Тоді ж до перекопців було знову направлено Івана Горностая, який привіз «листи наші [королівські] опасні[5] тому сину», що повинен їхати «на проживання» до Великого князівства Литовського. Наприкінці травня канцлер Ольбрахт Мартинович Гаштовт таки прибув до Черкас. У ході переговорів із царевичами він ставив уже відомі вимоги надіслання заручника і спрямування кримських військ на Московську державу. Богатир-Ґерай «із карачеями з князем Агішем і князем Абдрагманом та з іншими князями і вланами», приїхавши до Черкас, перед О. Гаштовтом та «іншими слугами нашими [королівськими]» присягнули.
Але реальний стан речей показував, що кримці не збираються виконувати своїх обіцянок. Тому Гаштовт припинив переговори, залишив Черкаси, а упоминок затримав у Києві. Єдиним реальним здобутком зимово-весняних переговорів між Литовським князівством і Кримським ханатом був літній похід степовиків на Московську державу, хоча саме його хід показав, як низько впав авторитет центральної влади в очах її підданих. У серпні кримці, очолювані Алп-Ґераєм, зібралися для нападу на Велике князівство Литовське і Корону Польську. Богатир-Ґерай від імені хана наказав їм іти на Московську державу, але кочовики відмовлялися виконувати це розпорядження. І тільки надзвичайні заходи — покарання на горло деяких татарських мурз та щедрі подачки — дали змогу Богатир-Ґераю примусити степовиків атакувати московські кордони.
У перші роки правління Мехмед-Ґерая І литовський уряд намагався продовжити з ним відносини, що базувалися на принципах, досягнутих в останні роки життя його попередника Менґлі-Ґерая І. Хоча Литва вдалося досягнути деяких успіхів, проте вони мали лише тактичний характер і не змогли вирішити головної мети — припинення татарських нападів на українські землі як Литовської, так і Польської держав.
Військові кампанії на українських землях Великого князівства Литовського в 1517—1520 рр.
Наприкінці вересня 1517 р. розпочався черговий спалах кримських нападів на українські землі. Степовики напали на Поділля, розбивши там невеликий загін коронних військ. У листопаді кочовики повторили свій напад. Цього разу кримці дісталися не тільки подільських, але й волинських земель. Щоправда, загонам, очолюваним Сецидньовським і Творовським, вдалося перехопили татарські чамбули, завдати їм відчутних втрат і відкинути нападників до їх кочовищ на Дніпрі. Польські прикордонні урядники й тепер не обмежилися пасивною обороною, а вийшли в степ, де перехопили гінця Ахмат-Ґерая з листами від Селіма І. У Вільні та Кракові були не на жарт стурбовані цими двома осінніми нападами. До того ж молдавський правитель Стефаниця став проводити відверту антитурецьку політику й попросив у поляків допомоги. На початку 1518 р. польська шляхта ухвалила кредити на утримання на українських землях З тисяч найманого війська. Тоді ж вийшла постанова, за якою шляхта усієї корони поділялася на три частини, які по черзі повинні були служити на південному кордоні.
1518 р. Мехмед-Ґерай І корегує свій зовнішньополітичний курс: захоплення Астрахані, нижньої Волги та Прикаспійського степу тепер планувалося втілити в життя не через конфронтацію з Московським князівством, а навпаки — за його допомогою. Ідея ця не була новою. Кримський уряд зондував ґрунт у цьому напрямку ще в 1516—1517 рр. Але тоді московські дипломати не бажали обговорювати це питання, та й ставка на союз із Литовським князівством переважала серед кримського проводу. У червні 1517 р. кримський посол у Москві подав Василію III нові пропозиції Мехмед-Ґерая І, за якими той обіцяв після захоплення Астрахані, «де твій ворог не буде, і я сам на нього піду: в який час мені велиш піти, в той час піду». Така позиція хана пояснюється, на нашу думку, дедалі більшою втратою його впливу як в країні, так і в усьому регіоні. Могутня опозиція, очолювана Ахмет-Ґераєм і підтримувана Москвою та Стамбулом, не давала Мехмед-Ґераю І можливості силовим шляхом досягти поставленої мети. Більше того, кримці навіть не могли ефективно захистити свої кордони як від нападів прикордонників з українських земель Великого князівства Литовського й Польського королівства, так і від вторгнень ногайських та астраханських орд, що дедалі відчутніше давалися взнаки. Так, восени 1516 р. ногайці й астраханці, увірвавшись на територію Кримського ханату, розгромили улуси Асан-Мурзи так, що той «тільки що сам втік». Після дворічної перерви, викликаної посиленням конфронтації між Астраханським ханатом і ногаями, ці орди знову повторили свій похід на Крим. На початку літа 1518 р. ногайці з астраханцями швидким рейдом дійшли до Дніпра в районі Таванської переправи й загнали улусів та перекопців до кримського півострова, внаслідок чого останні були відрізані від північних країн. Це одразу далося взнаки на дипломатичному рівні. Ногайці перехопили литовського гінця, толмача Ромодана, а астраханці, у свою чергу, розбили кримсько-московську посольську валку. Хоча послам Кудаяру та Мелищеву і вдалося врятуватись, усі коштовності, включаючи упоминки кримців Василію III, були втрачені. Напади заволзьких орд були тим небезпечніші, що мали підтримку, а можливо, і пряме заохочення в середині кримської держави. На це недвозначно натякав Ахмат-Ґерай московському послу І. Г. Мамонову в жовтні 1517 р.: «А я собі друзів пошукаю в Нагаях і в Астрахані». Зближення з Московською державою і покращення стосунків з Османською імперією давало Мехмед-Ґераю І можливість зміцнити своє становище.
