Як і минулого разу, коли подружжя приїхало у село восени 1960 року, подружжя скористалося відсутністю КДБ, щоб обговорити плани на майбутнє. Спочатку вони думали піти до посольства НДР у Москві по візи, але потім відкинули цю ідею. Радянський кордон контролював КДБ, а не східні німці. Відтак вони розробили інший план. Богдан розраховував на особисте знайомство з Олександром Шелепіним; можливо, шеф КДБ відпустить його слідом за Інґе у Східний Берлін. А звідти вони втечуть через Західний Берлін до Західної Німеччини. Богдан під іменем Йозеф Леман попросить політичного притулку. Спершу Інґе була проти того, щоб звертатися безпосередньо до Шелепіна. «Моя дружина вважала, що це непорядно, — згадував Богдан. — Вона казала: ми підемо до нього, він дасть нам дозвіл, і тоді ми зникнемо. Він матиме неприємності». Богдан же не вважав це серйозним контраргументом і пропонував ставитися до КДБ так, як комітет ставився до них. Врешті-решт Інґе погодилася[226].
Повернувшись у Москву, вони пішли на Луб’янку, щоб записатися до Шелепіна, але далі чергового зайти не вдалося. Богдан пояснив свою ситуацію черговому і попросив особистої зустрічі з головою КДБ. Натомість його завели в кімнати, де стояла скринька для особистих листів Шелепіну. Похід закінчився цілковитою невдачею. І з Шелепіним Богдан не зустрівся, і погіршив стосунки з безпосереднім начальством, яке в тіні спостерігало за маневрами агента. Якихось нових перешкод не виникло, але головна проблема лишалася: Інґе могла їхати у Східний Берлін, Богдан — ні.
Сташинські вирішили змінити тактику. Інґе погодилася їхати до Берліна сама. КДБ дозволяв їй коротку поїздку до батьків, але подружжя домовилося, що вона лишиться там до народження дитини — вони хотіли, щоб малюк мав східнонімецьке громадянство. В ідеалі Інґе й дитина більше не повернуться в Москву. А щойно Богдан знайде спосіб приєднатися до них у Берліні, — усі троє втечуть на Захід. Під час поїздки до Західної України й впродовж кухонного листування вдома подружжя розробило план втечі на свободу.
На першому етапі Інґе мала продовжити перебування у Східній Німеччині, покликаючись на проблеми з вагітністю. Випадок у Москві допоміг їм придумати правдоподібне прикриття. Перед поїздкою у Берлін Інґе ходила до лікаря: вона підняла щось важке й відчувала після цього біль. КДБ знало про цей візит. Сташинські вирішили, що невдовзі по приїзді у Східну Німеччину Інґе сходить до лікаря і, покликаючись на ускладнення після московського випадку, попросить довідку, що їй протипоказано довгі подорожі.
Другий етап плану — викликати Богдана, оскільки їй, мовляв, важко самій із дитиною у Берліні і потрібна допомога чоловіка. Вони знову сподівалися на Шелепіна. Якщо вийти на нього не вдасться у Москві, то, може, це буде легше зробити з Берліна. Інґе мала написати листа голові КДБ і послати його через радянське посольство у Східному Берліні. Подружжя справедливо розраховувало, що листи з-за кордону здобувають більше уваги. Якщо Шелепін на них не зважить, — а Богдан припускав, що це найімовірніший результат, — то Інґе спробує вийти на американців з допомогою фрау Шаде, приятельки її батька. Мовляв, її чоловік працював у КДБ, розійшовся у поглядах з начальством, хоче втекти на Захід і просить допомоги в обмін на інформацію про КДБ[227].
Богдан вирішив так: якщо Шелепін йому не допоможе і не вийде попросити політичного притулку під іменем Йозеф Леман, то він перейде на бік ЦРУ і в обмін на безпеку й прикриття розповість усе, що знає про комітет. Подружжя напружено думало. Інґе й Богдан домовилися про час і місце, де американці зможуть вийти на Сташинського в Москві, якщо приймуть його пропозицію. Точний день зустрічі Інґе мала погодити з американськими агентами, на яких вона збиралася вийти в Західному Берліні. Якщо їй чомусь не вдасться сконтактуватися з американцями, вона повернеться до Москви. У такому разі Сташинський збирався вийти на американську або західнонімецьку розвідку, коли його зашлють на завдання за кордон.
Подружжя домовилося про систему таємних кодів у листах, адже було зрозуміло, що їх читатимуть кадебісти. Шелепіна вони називали «дорогий бог». Надіславши через посольство листа Шелепіну з проханням дозволити чоловікові приїхати до неї в Берлін, Інґе мала написати Богдану, що «порізала палець». А якщо це нічого не дасть і треба буде шукати виходу на американців, Богдан порадить дружині «піди до кравчині». Усього вони домовилися про два десятки кодових слів, щоб тримати одне одного в курсі подій. Зокрема про фрази на випадок тиску КДБ на Богдана або якщо його переселять в іншу квартиру. Підготувавшись, Богдан сказав куратору, що Інґе готова їхати у Берлін сама. Начальство зітхнуло з полегшенням: ну, нарешті подружжя зрозуміло, що найкраще дотримувати порад та інструкцій.
31 січня 1961 року Богдан посадив Інґе в Шереметьєво на літак у Східний Берлін. У двох валізах вона везла майже все їхнє майно. Богданові лишилися найнеобхідніші в побуті речі і надія, що вони незабаром зустрінуться в місті, де нема кордонів[228].
24. Телефонний дзвінок
За кілька днів до від’їзду Інґе Богдан Сташинський уперше за багато років отримав справжній документ. У паспорті, виданому московською міліцією 26 січня 1961 року, стояло його справжнє ім’я, місце й дата народження: Сташинський Богдан Миколайович, 4 листопада 1931 року, село Борщовичі Львівської області. Паспорт йому видали для вступу до Московського педагогічного інституту іноземних мов, де він мав учити німецьку й англійську мови. Колишній куратор Сташинського полковник Деймон особисто передав новому куратору капітану Саркісову документи й заліковку Сташинського часів навчання у Львівському педінституті[229].
У комітеті Богдану видали потрібну для вступу характеристику. Документ підписав директор секретного дослідного інституту, там було сказано, що Сташинський числився на роботі з березня 1951-го — у цей рік він офіційно почав працювати в КДБ — по грудень 1960-го. Сташинського атестували як «чесного і добросовісного працівника», було згадано і про нагородження постановою Президії Верховної Ради СРСР від 6 листопада 1959 року абітурієнта орденом Червоного прапора «за успішну роботу з розробляння важливої проблеми». Ще кілька тижнів тому інформація про нагородження Сташинського становила державну таємницю, тепер це були просто конфіденційні відомості з особової справи: адміністрація педінституту, яка зарахувала Сташинського посеред навчального року, прекрасно знала, що він агент КДБ.
Богдан почав вивчати мови в березні 1961-го без обов’язкових вступних іспитів, скасованих для нього на прохання комітету. Посеред семестру він приєднався до групи студентів другого курсу. Раніше Сташинський опановував німецьку з першокласним репетитором і слухав радіозаписи з Німеччини, тепер же він вивчав мову у складі порівняно великої групи студентів. Деякі викладачі ніколи не бували у країні, мовою якої мали володіти досконало. Комітету потрібно було, щоб їхній агент отримав диплом про вищу освіту, а не вивчив мову. Підготовка Сташинського до нелегальних завдань на Заході припинилася, так само й розмови із Сергієм Саркісовим про роботу за кордоном і надійну шпигунську легенду[230].
КДБ все ще мало плани щодо Сташинського, але вже іншого роду. Визнаючи його заслуги перед комітетом і державою, чекісти хотіли допомогти Богдану освоїтися в СРСР, випускати його за кордон ніхто не збирався. Сташинського, звісно, це не влаштовувало. Невдовзі по приїзді Інґе написала Богдану листа про складну вагітність. Як і було домовлено, вона сходила до лікаря й отримала медичну довідку про небажаність тривалих подорожей. Богдан, як і належало, доповів про це Саркісову і сказав, що Інґе зле почувалася перед від’їздом і, напевно, не зможе повернутися до народження дитини. Наприкінці лютого, вона написала, що порізала палець, — лист Шелепіну з проханням дозволити чоловікові поїхати у Східний Берлін відправлено. Лист «дорогому богу» Інґе надіслала через радянське посольство, і він дійшов Шелепіну напевно раніше, ніж паралельний лист Богданові, але тривалий час жодної відповіді від голови комітету не надходило.
КДБ, ймовірно, вивчав диспозицію. На Луб’янці ходили чутки, що в ситуацію зі Сташинськими втрутився Олександр Коротков. Генерал був проти поїздки Сташинського на Захід і пропонував створити йому оптимальні умови життя в СРСР, побудувати де-небудь дачу. На кінець березня відповідь дали. Саркісов повідомив Богдану, що Інґе написала листа Шелепіну з проханням випустити його у Східний Берлін. Прохання відхилили. Мало того, Саркісов попросив Богдана сказати дружині, щоб не докучала КДБ подібними листами. Богдан мусив погодитися. Іншого варіанта, крім американців, не лишалося[231].
Єдиний позитивний результат листа Інґе Шелепіну — начальство вирішило змінити Богдану куратора. Його стосунки із Саркісовим явно зайшли в глухий кут, і довіри між ними так і не виникло. Новим куратором розчарованого агента призначили підполковника Юрія Александрова, він був старший і набагато впливовіший за Саркісова. Александров намагався бути зі Сташинським максимально чесним, наскільки це було можливо в тих умовах. Він сказав Богдану, що дізнався про напружені стосунки й непорозуміння і уповноважений все залагодити та забезпечити співпрацю в майбутньому. Він чітко дав зрозуміти, що добрі стосунки з комітетом в інтересах самого Богдана: вони, мовляв, пов’язані як голка з ниткою. Голкою, звісно, був комітет, ниткою — Сташинський.
Богдан був не проти зміни куратора. Він одверто сказав Александрову, що йому не подобається, що їх із дружиною прослуховують, відкривають їхні листи і явно не довіряють йому. І все це після того, що він зробив для комітету. Александров погодився і пообіцяв допомогти. Він також хотів, щоб Богдан написав Інґе і поквапив її повернутися до Москви. Александров навіть запропонував видати їй нові справжні документи для повернення в Радянський Союз. Як і з Богданом, КДБ не бачив причин далі маскувати особу Інґе.
Новий куратор Богдану сподобався, але він підозрював, що комітет невипадково такий добрий: чекісти хотіли якомога швидше повернути Інґе. Він написав дружині, але порадив сходити до кравчині, а не у квиткову касу. «Нитка» шукала нової «голки», зробленої у США[232].
Відіславши дружині листа із сигналом виходити на ЦРУ, Богдан провів кілька напружених днів. Раптом КДБ простежить за нею і виявить контакт із західною розвідкою? Як ЦРУ відреагує на її повідомлення? Якщо оперативники ЦРУ погодяться зустрітися з ним у Москві, де гарантії, що їх не вистежать? У голові роїлися питання, а в серці панувала тривога. Кілька днів сумнівів і гризот змусили його зупинити всю справу. Він запанікував. У порушення всіх домовленостей і протоколів безпеки він зателефонував їй по відкритій лінії з Москви і сказав не йти до кравчині. Невдовзі Сташинський отримав з Берліна приємні новини.
31 березня 1961 року Інґе народила сина, хлопчика назвали Петером. Богдан дізнався про народження сина того ж дня з телеграми, яку Інґе відправила на явку КДБ у Москві: Ленінський проспект, 87, квартира 178. Інґе народила на місяць раніше від очікуваного терміну, можливо, позначився пережитий у Москві стрес. Богдан вирішив скористатися цією обставиною й попросити дозволу поїхати до дружини і сина в Берлін. Він звернувся до нового куратора підполковника Александрова, але йому відмовили. У телеграмі Інґе було сказано, що вони почуваються добре, крім того, КДБ не збирався випускати Сташинського в Берлін.
