ходомъ обывателемъ обыдъ не учинилось». По завершенні походу, всі охочі
могли вимагати в своїх командирів «аттестати на то, что оны в государевой
службѣ дѣйствително находились»441. Зрозуміло, що норми й положення «Прав»
значною мірою відображали нормативну сторону мобілізації та розпуску
козацького війська, котра насправді відбувалася згідно звичаєвих практик і
освячених віками традицій. Втім, в нашому контексті важливо, що у свідомості
козацького стану, його військова служба чітко корелювалася з давніми
правовими нормами литовсько-руської доби, котрі хай і не діяли на практиці в
повному обсязі, але із якими зберігався ціннісний зв’язок.
На жаль, детальних відомостей про проведення козацьких мобілізацій у
XVII ст. в розпорядженні історика практично немає. Дещо повніші данні за XVIII
ст. свідчать, що в найнижчих військово-територіальних громадах (куренях)
історично склалася звичаєва форма відбування служби, коли з умовного
“войскового ґрунта” або ж “двору” виставлявся кінний або піший вояк. Оскільки
438 Там само. — С. 70-71.
439 Там само. — С.72.
440 Там само. — С. 74.
441 Там само. — С. 76.
177
за цими умовними одиницями обрахунку вояцької повинності здебільшого
ховалися великі мультифокальні сім'ї442, можна зробити висновок, що кожне
домогосподарство почергово виставляло у військо когось із своїх представників
чоловічої статі. “Роскладка”, себто черга виставлення козака у похід від
конкретного двору робилася курінними отаманами й, контролювалася сотенним
правлінням (найімовірніше, писарями та осавулами) 443. Однак, неврегульованість
практики почергової служби робила її неефективною через численні
зловживання. В 1722 р. Генеральна військова канцелярія провела в
Переяславському, Полтавському та Стародубському полках спеціальну ревізію
для перевірки “якобы, за небереженѣемъ старшини, которые в прошломъ году,
1722, въ походахъ были козаки, и теперь тыи жъ въ походи виправлени, и, за
поблажкою стршихъ, убогшыи виправлени въ тую дорогу, а богатшыи
неналежне осталися въ домахъ” 444. Намагання хоч трохи впорядкувати
відбування черги було зроблено російським урядом 8 серпня 1734 р., коли йшли
чергові приготування до відправлення у Польщу допоміжного козацького
корпусу: “одиноким казакам, против тех, которые двумя, тремя и четырьмя
избами живут, — йшлося в указі — в окладе для выдачи на полки и на другие
общенародные повинности, облегчения не чинить” 445. Натомість багатосімейним
домогосподарствам належало сплачувати більше полкових зборів, виряджати
козаків “в дальния посылки и войсковые походи”, а “а одинаких казаков в
ближние дороги и в меньшие службы посылать”446.
442 Волошин Ю. Козаки і посполиті: Міська спільнота Полтави другої половини XVIII століття. — К., 2016. — С. 177-190; Сакало О. Типологія і структура домогосподарств сільського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст.: на прикладі Лубенського полку: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд.іст.наук. — К., 2011; Сердюк І. Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. — Полтава, 2011. — С. 185-194.
443 НБУВ.ІР. — Ф.І. — Спр. 55020. — Арк.127 зв.
444 Сокирко О. Козацький Марс. — С. 291.
445 ПСЗ. — Т.9. — С. 397; Экстракт из указов, инструкций и учреждений. — С.239.
446 ПСЗ. — Т.9. — С. 397.
178
Про форму й реальні механізми мобілізації дозволяють також судити
гетьманські універсали, котрі з перших років Козацької революції стали
основною формою оповіщення Війська Запорозького про воєнні приготування.
Універсал, як тип розпорядчого документу, був запозичений з річпосполитської
практики, право видачі якого мав монарх і всі коронні урядники із гетьманами
включно447. В середині XVII ст. розпорядження Хмельницького про збір війська в
похід взорувалися на аналогічні приписи, публіковані коронними гетьманами, й
мали дуже загальний характер (“і кожен полковник нехай нагадує водночас
своїми універсалами, щоб поводилися згідно з моїми листами”)448. Зазвичай в них
згадувалися час і місце збору полку, а також необхідність мати запаси
продовольства й боєприпасів449. Подальше поширення гетьманських наказів та
проведення збору війська було було обов'язком полковників, котрі розсилали у
сотні відповідні розпорядження, взоровані на гетьманські універсали 450. Дуже
цікавим елементом розпоряджень, яке розкриває порядок мобілізації козацьких
полків, є застереження про кількаразове (трикратне) обсилання універсалами
полкових правлінь, що також, очевидно, було калькою з річпосполитської
практики згідно якої король тричі надсилав шляхті воєводств і земель свої
мобілізаційні універсали (віци)451.
На жаль, брак відповідних джерел дозволяє нам побачити лише дуже
лаконічну картину збору козаків у військо. Так, влітку 1657 р. московські
посланці, спостерігаючи приготування до чергової кампанії, нотували: “и есаулы
учали казаков от гетманского стану отбиват, чтоб в поход шли, и казаки на
есаулов закричали всем войском: не бейте де нас напрасно, всем войском то
447 Сокирко О. Мобілізаційні та оповіщувальні універсали і листи гетьманів середини XVII — першої третини XVIII ст. //Спеціальні історичні дисципліни. — К., 2011. — Вип.19. — С. 122-134.
448 Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657. — К., 1998. — С. 110.
449 Там само. — С. 120-121.
450 Там само. — С. 265.
451 Там само. — С. 109, 120.
179
говорим, что без государева указу Полши воеват не идем” 452. В червні 1667 р.
московський стрілець Т.Корєнєв на шляху з Києва до Батурина спостерігав
воєнні приготування гетьманського війська, зокрема “в Кролевце видел он, как
есаулы выбивают казаков, а выбиваючи говорят, чтобы де они шли наскоро в
войско”453. У цьому “вигонюванню” чи то “вибиванню” допомагали осавулам
відділи з числа рядових козаків 454. В часи Руїни, коли воєнна активність
гетьманської армії перебувала на піковому піднесенні, до війська “загортали” не
лише козаків, як-от напередодні кампанії 1651 р., коли Хмельницький наказав,
“щоб усі готувалися на війну, не тільки реєстрові, а й охочі” 455. Надзвичайними
заходами супроводжувалася підготовка до оборони Чигирина 1678 р., під час
якої за словами Самовидця “не тилко козаков у войско гнано, але и міщан и из
сел два третого виправовали, и убогшіе чотири пятого з оружем и борошном, як
до войни ... так козаки, як и посполство, бо нікому не фолґовано: и войтов,
бурмистров, райцов и ремесников всяких, навет и мужиков, скрипников,
дудников — усіх гнано до войска”456.
З часів Північної війни 1700-1721 рр. поступово усталюється тенденція до
спочатку дублювання, а згодом і витіснення традиційних мобілізаційних
розпоряджень, виданих гетьманами та урядниками Гетьманщини, відповідними
розпорядчими актами російських вищих органів влади, командувачами з'єднань і
частин російської польової армії. Критичною точкою нівеляції прерогатив
гетьманського уряду в сфері мобілізаційних заходів можна вважати війну за
польську спадщину 1733-1735 рр., коли безпосереднє проведення збору і
концентрації козацького війська відбувалося не лише під контролем, але й за
452 Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. — К., 2015. — Т.4. — С. 109.
453 НБУВ.ІР. — Ф.ІІ. — Спр.15422. — Арк.67.
454 Лохвицька ратушна книга другої половини XVII ст.: Збірник актових документів. — К., 1986. — С. 133; Полтавська міська книга (1668-1740). — К., 2016. — С. 148.
455 Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький. — Перемишль — Львів, 1996. — С. 179.
456 Літопис Самовидця. — К., 1971. — С. 128-129.
180
безпосередньої участі російського генералітету та їх штабів457. Мобілізаційні
заходи й участь військ гетьманського реґіменту у російсько-турецькій війні 1735-
1739 рр. вже цілком зорганізовувалися в дусі російської практики 458. Попри
посилення контролю й санкцій за невиконання мобілізаційних приписів, їх
реалізація лишалася в сфері реалізації старих інститутів (полкових і сотенних
правлінь, осавулів) й не демонструвала жодних результативних змін. Особливо
чітко це показали неефективні мобілізації козацьких полків у війнах за Польську
спадщину 1733-1735 рр. і російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. 459. Затяжна й
малоефективна мобілізація козаків, ухиляння старшин від служби, масове
дезертирство, невпорядкованість фінансування й постачання, що непокоїли
імперський уряд, стали головною причиною реформи 1735 р., котра врегулювала
воєнні повинності козаків, поділивши їх на на виборних та підпомічників.
3.4. Наймити в козацькому війську
Зворотною стороною невпорядкованості обліку козаків і правил несення
ними військової служби було розповсюдження практики наймитування, коли
реєстрові козаки наймали замість себе замісників, які за винагороду відбували
військові повинності. Практика наймитування майже не привертала спеціальної
уваги істориків, які зрідка згадували про неї в контексті соціального
розшарування й загострення класових суперечностей460. Натомість наймитування
457 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.4526. — Арк.2-2 зв.; спр. 4582. — Арк. 7 — 7 зв., 44.
458 Репан О. Іржа на лезі: Лівобережне козацтво і російсько-турецька війна 1735-1739 років. — С. 73-132.
459 Там само. — С. 73-132; Сокирко О. Мобілізаційні можливості у війні за “польську спадщину” 1733-1735 рр. //Вісник Київського національного університету ім.Т.Шевченка. Серія “Історія”. — 2010. — Вип.101. — С. 39-41.
460 Апанович О. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — К., 1969. — С. 30-32; Голобуцький В. Запорозька Січ в останні часи свого існування (1734-1775 рр.). — Дніпропетровськ, 2004. — С. 144-145, 354-363; Дядиченко В. Нариси
181
ніколи не розглядалося власне з точки зору сфери його функціонування й у
зв'язку із загальними тенденціями розвитку козацького ополчення.
Згадки про наймитів вперше зустрічаються в період Руїни, коли в
тогочасної влади не вистачало достатніх важелів контролю над організацією
мобілізацій. Інструкція послам Війська Запорозького на варшавський сейм з
листопада 1664 р. нарікала, на те що “за корогвою козаки зараз же не йдуть,
заледве на другий тиждень за полковником або сотником на війну збираються”,
вимагаючи виписувати з реєстру й карати на горло 461. В одному з донесень 1664
р. московський воєвода Г.Косагов зазначав: “а черкас в моем полку немного, все
наймиты овчары из винниц, и малых робят много; а сами козаки живут в домах
своих”.462 В червні 1675 р. канівський полковник І.Гурський скаржився гетьману
Самойловичу на слабкість свого гарнізону: “а на присылных из полков к нам
людей мало что надеятись, которых немного, и те едва не все ли наймиты и
безвинные на такову службу посланы”463. Прямих вказівок на наймитів в
офіційних документах XVII — початку XVIII ст. збереглося не так вже й багато.
Причиною цього була не лише незаконність самої практики виставлення козаком
замісника, але й архаїчний звичай писати його в компуті іменем і прізвищем
