Вій-ник

Осоромлено подякувавши відьмі, хлопець знайшов вільний куток та почав ритись у своїй сумці. На самісінькому дні він віднайшов закутаний у тканину дзвіночок. Три дзвіночка, якщо бути відвертим. Один той що дала йому Ліканія, і ще не роз'єднана двійка куплена спеціально для нього та Оленки. Стиснувши кулаки, юнак відклав пані дзвіночки, та подзвонив у подарунок нявки.

— Гей! Котик, невже це справді ти? Занудьгував за великою ербі!?

Кішка як завжди випромінювала незгасну енергію та гарний настрій. У будь який інший час юнак би з радістю позмагався з нею у ораторському мистецтві, але не сьогодні. Саме тому він коротко переказав нявці останні події із власного життя, та слова Стили. Ліка мовчала добрих п'ять хвилин, і якби не натужне сопіння з того боку Драк би подумав що вона відключилась. Коли Ліка знову заговорила, від грайливості в голосі нічого не залишилось.

— Знаєш, котику, я б порадила тобі кинути сестру та не встрявати у все це, але ж ти не з таких людей, правда? Тоді слухай уважно. Адже справа йде не тільки про твою Оленку, на кін поставлено набагато більше. І якщо ти по дурості втрапиш у лапи того вія, то може постраждати не тільки Гетьманщина!

Велет нахмурився та кивнув, зовсім не подумавши що нявка його не бачить.

Глава 14

Ліканія завжди любила хвалитись тим що вона "велика ербі", але Велет завжди ігнорував ці слова. Певною мірою це стало їх грою. Хто протримається довше? Можливо Ліка думала що він не знає значення цього терміну, та він знав.

Якщо підбирати аналогію, то ербі — це принцеса. Звісно відмінностей вистачає. Їх навіть занадто багато, але кращого зрівняння не знайти. Саме головне що потрібно знати, так це те що ербі не народжуються, це титул яким нагороджується сімка виняткових нявок в не залежності від роду чи статусу батьків. Кожна ербі має власну, грандіозну магічну силу. Наприклад Ліка — ербі Дощу. Окрім неї існують ербі Вогню, Блискавок, Тіні, Повітря, Простору, і ще одна про яку ніхто нічого не знає. Отож вони головна магічна сила нявкової держави Ама-Зоо, найкращі дочки народу, найсильніші воїни.

Та це ще не все. Кожна із ербі унікальна насамперед тим, що може виступати посередником між іншими нявками та Магурою. Хто така ця Магура? О, навіть серед козаків є немало тих хто хай і не поклоняється але вже точно ставиться з повагою до великої та славетної богині війни. Але не менше й тих хто не вірить в існування не те що Берегині а взагалі будь яких богів. Не дивно.

Колись божества приймали куди як більш вагому участь у житті звичайних людей. Вони відкрито являли світові свої дива, і цим змушували коротку людську пам'ять міцно триматися за образ бога-покровителя. Одначе, історія циклічна. Інколи боги активні, інколи вони немов впадають у сплячку і про них майже нічого не чути. Якесь століття і людину уже майже неможливо переконати в існуванні всесильних істот що живуть десь в інших вимірах.

Магура — виняток із правила. Коли Християнський Бог ногами власних віруючих прийшов на ці землі, він легко потіснив богів язичницьких. Роздробленні божки котрих майже забула власна паства не змогли нічого протипоставити Йому. Матір Сва вчинила хитріше, вона навіть не стала вступати у свідомо програшне змагання. Вона зберегла залишки власної сили та просто... змінила паству.

Зараз важко говорити як їй те вдалось, але зараз важче знайти більш палких прихильників МаГури аніж нявки.

Отож ербі — це наглядний спосіб показати усім силу богині. Вони аватари, вмістилища її сили. Коли ситуація того потребує, Берегиня бере повний контроль над тілом однієї із нявок, і являє в світ частинку власної могутності. Саме тому невеличка по суті держава нявок, не схилила голову під натиском більш численних сусідів. Важко програти коли на твоєму боці божество, і коли це не пусті слова.

На даний момент активно діючих богів можна порахувати на пальцях однієї руки. Кажуть що навіть Християнський Бог покинув цей світ, хоча останнє не заважає йому мати одну із самих численних армію прихильників та віруючих. І звісно є легенда яка пояснює чому склалась така ситуація. Чому боги так неохоче та ріко відповідають на молитви не тещо звичайних віруючих але мовчать до своїх первосвящеників. Велет завжди вважав що це просто легенда, одна із багатьох. Та як виявилось деяка частинка правди у ній існувала.

Суть у тому що ще за довго до утворення Гетьманщини, з глибин потойбічності на околиці світу винирнуло чуже для цих місць створіння. Враховуючи чисту могутність це створіння можна було зрівняти із найсильнішими Земними богами. Деякий час прибулець вивчав нове для себе середовище. З часом він почав проявляти свою волю на планету, серед людей почали з'являтись перші його прихильники — волхви що розповсюджували віру у всемогутнє Око. Вони казали що їхній бог бачить усе явне та приховане. Знає усі таємниці, та може показати своїм вірним послідовникам істину.

Нічого незвично як на перший погляд.

Так би воно і продовжувалось. Око повільно набирало би собі віруючих, і хто зна як би склалась історія в такому випадку. Але ж Око не забажало грати по правилам, або ж не захотіло збагнути їх. Суть в тому що навіть такі, здавалось би всесильні сутності мають підкорятися деяким законам, аби мати можливість збирати та використовувати ту таємничу штуку котра називається Вірою. Закони які встановилися задовго до появи першого божества на Землі.

Око, невдоволене повільним ростом пастви, вирішило що якщо особисто з'явиться на Землі, то це змусить людей прийняти його, та повірити.

Здавалось Магура зараз робить так само, то в чому ж проблема?

Богиня війни та блискавок використовує ербі як провідників своєї сили. Вона не приходить на Землю сама по собі. Тільки частина її сутності проявляється тут. Око ж захотіло явити себе одразу і всього. У нього навіть вистачило сил аби зробити це, пробити природній бар'єр. Але далі все пішло не по плану Ока.

Якщо є закони які обмежують богів, то не дивно що існує механізм що стежить за їх виконанням.

В першу чергу мова йде про інших богів, вони досить пильно стежать за дотриманням норм. Та в ситуації з Оком вони не могли також зійти на Землю, тому діяли через своїх аватарів. Навіть так у них би нічого не вийшло б якби не стороння допомога. Хто має подібну силу?

На цьому моменті Велет так і не зміг зрозуміти пояснення Ліки. Гея, Егрегор, Дух-охоронець, Душа світу. Важко дати вичерпне означення для механізму про котрий мало що знають навіть самі боги. А ще важче зрозуміти це простому смертному.

Загалом, це не так вже й важливо. Головне це те що даний механізм ослабив Око та на час значно посилив аватари богів які виступили проти прибульця.

Кажуть то була страшна битва за межами будь яких уявлень. Зрештою, чим довше Око знаходилось на Землі тим більше воно слабшало, і тим більш успішно тіснили його інші. Земля дрижала, та приймала в себе божественну кров. Почвара була вимушена вгамувати власні амбіції, та покинути планету.

Відтепер Егрегор наклав на Око ще більш жорсткі обмеження. Більше воно не могло спілкуватись зі своїми віруючими, чи жрецями. Але завжди залишається лазівка. Під час бою прибулець проронив три сльозини. Вони розлетілися по світу, затаїлися, та почали очікувати слушної нагоди. Певно хтось вважав себе надто розумним, та інші боги не захотіли ризикувати. Місця де впали кристалізовані сльози, обнесли захисною магією, запечатали так надійно як це було можливо. Довгі сторіччя навіть самі згадки про сльози залишались під забороною. Та жреці Ока зберегли вірність. Їх мало, вони не мають ресурсів та можливостей до активних дій.

Принаймні так вважали раніше. Аж поки, більше рока тому, одна за одною дві захисні печатки були зламані. Божественна магія розвіялась за такий довгий час, і в когось вистачило сил знищити залишки. Остання печатка, остання сльоза, знаходилась на території Гетьманщини. І коли Велет вперше зустрівся з Ліканією, вона саме збиралась поновити магію на тій печатці.

Велет пригадав їхню зустріч та жахливу воронку хари, що здіймала до небес за стінами Ніжина. Он воно! Ось що не давало йому заснути півночі, та нестерпно різало Вітове око!

Тепер все ставало на свої місця.

Драк розумів усю передумову сьогоднішнім подіям. Розумів хто та чому забрав його сестру. Залишилось небагато — піти та повернути її. Усі дорого ведуть до Ніжина.

* * *

Недан Смарагдовий супився.

Здавалось все йде до свого закономірного кінця. Фінал авантюри на яку він підписався два роки тому ось-ось настане. Два дні тому із ним зв'язався Далемир та повідомив що має для нього подарунок. Дівчина. Сестра того хлопчини в якого зараз знаходилось його око. Виявляється старий архіжрець давно знав про хлопця, та звісно ж не ризикував заявлятись прямісінько на Хортицю. Недан і сам би не ризикнув. Пертися в лігво ворожбитів собі дорожче.

Засмучувало вія тільки одне. Він був дуже близький до того аби власноруч вхопити Драка. Рафалу пощастило натрапити на слід Вітового учня, але їм не вистачило часу аби продумати подальшу стратегію. Жаль. Недан не горів бажання продовжувати співпрацю з волхвами Ока. Не те щоб вій взагалі комусь у своєму житті довіряв, але Далемир поводився аж занадто лестиво та по доброму. І кого він тільки цим хотів обманути?

Нажаль, якщо хлопець клюне, відвертітися від Далемира не вийде.

Коли волхв знайшов його, та запропонував зламати божественні печаті, заради закам'янілих сліз Ока, він пропонував в рахунок сплати будь яке інше око. Адже вій може повноцінно розкрити всі свої природжені здібності, тільки в тому разі якщо матиме обидва ока. За довгі десятиріччя після сутички з клятим Вітом, Недан навчився обходитись тим що має. Мало-помалу та він відточував свої можливості, досягши просто неймовірних результатів. Саме тому вибір Далемира пав на нього, а не на якогось іншого вія. Без зайвої скромності, навряд чи зараз можна знайти когось сильнішого за Недана. Навіть не дивлячись на каліцтво він може творити грандіозні речі. А як ще можна назвати розвіювання нехай ослабленої але божественної магії? Кому ще під силу подібне?

Нажаль в їх плани втрутилась нявкова ербі, і плани по отриманню достойної плати довелось відкласти. Насправді, Недан легко міг знайти собі підходящу заміну. Відловити іншого вія, та забрати у нього праве око. Але тут виникали справжні труднощі. Мало знайти потрібний орган, його потрібно ще якісно приживити. А на це здатні лічені знахарі, до кожного із яких підступитись так же неможливо як проникнути до Хортиці та втекти з острова не намочивши ніг. У Далемира, начебто мались потрібні зв'язки.

Коли ербі поновила силу печатки, волхв заспокоїв Смарагдовго тим що має альтернативний план. І саме це непокоїло вія більш за все. Коли діло доходить до того, що постає необхідність в реалізації запасних планів, потрібно завжди готуватись до біди. Тим паче коли ти нічогісінько не знаєш про цей план, та мусиш довіряти ненадійним спільникам на слово.

Навіщо Далемир розв'язав повноцінну війну? Як він зміг поставити на свою сторону песиголовців котрі широко відомі ненавистю до усіх хто не схожий до них? В якому загубленому шматочку планети знайшов ящіркоподібних істот, котрі культурно та технічно так відрізняються від усього про що знає Недан? Вій не знав. Не мав відповідей на всі ці питання.

Він не розумів навіщо було прикладати стільки зусиль, стільки коштів та нервів задля того аби направити збірну армію із песиголовців та ящерів на Чернігів. Не мав поняття чому майже взявши місто, армія кинула справу на півдорозі та рушила стрімким маршем до Ніжина. Хоча ні. Останнє було ще більш-менш логічним. Ніжин — то центр їхніх інтересів, місце де схована остання печатка. Але навіщо такі зусилля аби дістатись сюди? Недан не сумнівався що старий волхв може пробратися до місця, малими силами, з легкістю минувши навіть до надмірно посилену охорону.

Вія аж ніяк не цікавили всі втаємничені від нього деталі цього масштабного плану.

Та вочевидь він не мав нічого спільного з сестрою Велета. Жрецю просто повезло наткнутись на неї. Отже в до реалізації надійшов ще один запасний план. Що, звісно ж не могло не хвилювати Недана. Перспектива отримати не якесь там чуже око, а своє власне, те що він вважав давно втраченим, п'янила. Але вій нервував. Не вірилось йому що все може завершитись так просто.

Просто не вірилось.

Стиснувши кулаки, вій постарався взяти себе в руки. Як би там не було, але все вирішиться сьогодні.

Молодий хлопчина що ще навіть не закінчив свого навчання на Хортиці, очевидно не міг навіть теоретично представляти якоїсь небезпеки для досвідченого вія. Але Недан не міг дозволити собі зазнаватись та недооцінювати учня свого старого ворога. Ненависть до ланцюгово пса, чи то краще кажучи, лиса, давно минула, але вій навіть у подумках не дозволяв собі зневажливо ставитись до Віта. Здавалось би, простий знахар, а ледь не обірвав його життя! Саме тому вій, тримав Олену у доволі жорстких умовах. Не те щоб він знущався з неї, але її руки та ноги були сковані ланцюгами, а рот закритий кляпом так аби вона не могла прочитати жодного замовляння. Недан нервував кожного разу коли доводилось годувати чи поїти молоду знахарку. Він завбачливо не робив цього самостійно, добре хоч Рафал піклувався про полонянку за власним бажанням. Як колишній священник опинився по ту сторону закону, то тема для іншої розмови, але дивовижно як він зумів зберегти в собі позитивні та гарні сторони характеру займаючись підчас речами, від котрих кров у жилах стигне навіть у самого Недана.

Вій очікував на брата молодої знахарки посеред старого кладовища, на околиці Ніжина. Більш вдалого місця для сутички важко і придумати. Вдалого для Недана та Рафала, звісно ж.

Велет з'явився надвечір. Не надто високий але міно збитий хлопчина з русим волоссям. Обличчя прямокутне, ніс приплюснутий. Ліве око темно-каре, а праве... О! Недан відчув як по його спині пробігають сотні малесеньких мурашок. Вій впізнав би власне око із тисячі!

Ворожбит від самих воріт направився прямо до центру кладовища. Певно помітив темну постать Анастасії, що сиділа на даху невеличкої каплички. Він повільно йшов ігноруючи пряму стежку, та блукаючи поміж могил, мимоволі доторкаючись до гранітних надгробків, порослих невиразним у вечері лишаєм.

— А ти справді любиш свою сестру, — відчуваючи справжню цікавість промовив Недан, коли юнак підійшов таки до них, та зупинився на відстані в десяток метрів. — Рідна кров не водиця, так?

— Мабуть, — насупивши густі брови промовив Драк. — Мені важко стверджувати напевне, адже єдина людина в котрій точно текла моя кров, померла десять років назад.

Сказати що Недан здивувався, це нічого не сказати.

— Хочеш сказати що ви з цією дівчиною не рідні брат із сестрою? — зацікавлено запитав Рафал, погладжуючи обкладинку невеличкої книжки, що тримав у руках.

Хлопець окинув ксьондза поглядом сповненим побоювання та настороги, але все таки вирішив відповісти.

— Мій батько одружився удруге коли мані було три. Я ніколи не знав іншої родини аніж Оленка. Ось чому я тут. Вона вам не потрібна, адже так? Тільки я. Відпустіть її.