Мінських угод. Далі почав збирати в Києві коаліцію сил, готових ці угоди впроваджувати. Справа видалася непростою. Більшість українців бачили в Мінських угодах саме те, що там насправді було: акт покори перед росіянами та смертний вирок українській мрії вступити в Європейський Союз. Єдиними політиками, що прагнули реалізувати Мінські угоди, були представники проросійських партій України — збіговисько шахраїв та олігархів, завжди готових вчепитися одне одному в горло; вони постійно скандалили через фінанси, виборців та милість Кремля.
Зрештою, 2018 року Медведчук спромігся об’єднати їх у політичний альянс під назвою «Опозиційна платформа — за життя», що перейняла кремлівські наративи про єдність народів Росії та України. Партія хотіла розірвати зв’язки з НАТО та зробити російську мову офіційною в Україні; мала величезні фінансові ресурси. Окрім статків Медведчука від нафтової торгівлі, його партія отримувала підтримку від кількох мільярдерів, пов’язаних із Москвою. Головне — вони контролювали три провідних українських телеканали[193]. Це дозволило партії завоювати надійну прихильність широкої авдиторії, надто у російськомовних областях на сході та півдні. У грудні 2018 року, щойно перед тим, як Зеленський оголосив свої плани балотуватися в президенти, партія Медведчука розпочала власну кампанію.
Кандидат, якого вони висунули, Юрій Бойко, гідно виступив у перегонах проти Зеленського й посів четверте місце, набравши 12 % голосів. Кілька місяців по тому партія Медведчука досягла ще кращих результатів на парламентських виборах — посіла друге місце та отримала у Верховній Раді сорок три місця. Такий результат знов подарував російським маріонеткам надію. Минуло лише п’ять років після того, як Путін наказав анексувати Крим і розпочав війну на сході України, а його друг вже очолює опозицію в українському парламенті. Щоб прийти до влади, Медведчук мав обійти Зеленського за рейтингами. Шанс з’явився у формі, якої не очікував ніхто: нового респіраторного вірусу під назвою COVID-19.
* * *
Восени 2020 року, коли мирні переговори Зеленського з Путіним остаточно провалилися, поширення нового коронавірусу затьмарило всі інші проблемні питання. Майже весь світ опинився в карантині. В Україні, слідом за Європою, уряд наказав закрити всі ресторани та більшість крамниць, заборонив масові заходи, аби уникнути, як казали чиновники, неминучого краху системи охорони здоров’я. Навіть якби Зеленський захотів у цей час провести ще один раунд переговорів із Путіним, це навряд чи було б можливо. Російський деспот самоізолювався.
На своєму здоров’ї він був зациклений давно, але ризик зараження цією хворобою, схоже, спровокував у Путіна загострення іпохондрії. Він перебрався до свого просторого маєтку біля озера Валдай, розташованого в чотирьох годинах їзди на північний захід від Москви поблизу середньовічного монастиря[194]. Резиденція цілком пристосована до путінських оздоровчих процедур, які в другому десятилітті його правління ставали дедалі вибагливішими. Згідно з оприлюдненими планами спа-комплексу Путіна на Валдаї, там міститься приміщення для кріогенної терапії, грязьові та соляні ванни, косметологічна клініка та двадцятип’ятиметровий басейн, де Путін міг поплавати зранку[195]. Дозвіл відвідувати цей маєток мали одиниці. У минулі роки Путін регулярно проводив наради з групою радників, олігархів та інших членів свого почту. Пандемія поклала цьому край.
— Він спілкується з дуже обмеженим колом, — розповідав мені російський мільярдер, який брав участь у зустрічах. — Щоб із ним побачитися, люди по кілька тижнів чекають у карантині. Путін абсолютно відрізаний від світу.
Утім, деякі винятки з правил свого усамітнення Путін усе ж робив. У жовтні 2020 року запросив до себе Медведчука. Російське державне телебачення показало, як вони, вбрані в ділові костюми, сидять поруч у кріслах — без масок і дотримання соціальної дистанції. Головною темою зустрічі, принаймні за телевізійною версією, був коронавірус. Кілька місяців тому Росія представила нову вакцину проти цієї хвороби, і Медведчук отримав щеплення одним із перших.
— Я прищепився на другий день після схвалення вакцини, — повідомив він мені. — Дружина навіть не запитувала про побічні ефекти.
Російська вакцина під торговою маркою «Супутник V» згодом виявиться безпечною та ефективною. Однак тоді рішення вколоти її видавалося ризикованим. Вона не пройшла клінічних випробувань, а Кремль уже поспішив випустити вакцину на ринок. Всесвітня організація охорони здоров’я не схвалила використання «Супутника V», решта урядів, крім Росії, — також. Навіть Путін відмовився від щеплення. Проте Медведчук ставився до цієї вакцинації не лише як до профілактики захворювання. Він бачив інструмент завоювання виборців. На зустрічі з Путіним Медведчук домовився про те, що Росія поставить в Україну мільйони доз «Супутника V».
Вибір часу для цієї пропозиції мав забезпечити максимальний політичний ефект. Приблизно за три тижні в Україні відбудуться місцеві та муніципальні вибори. Зеленський на той час перебував на саміті в Брюсселі, намагався прискорити українське членство в Євросоюзі та домогтися поставки вакцин із Заходу.
— Європейський Союз підтвердив, що допоможе Україні отримати справжню вакцину, коли така з’явиться й не викликатиме сумнівів у науковців[196], — відповів Зеленський на пропозицію Путіна з Медведчуком. — Тож я б не рекомендував надто довіряти передвиборчим «ініціативам» окремих циніків, які вже зробили собі щеплення неперевіреним засобом.
З наближенням виборів Зеленський усвідомив, що хвиля підтримки, яка привела його до влади, спала. У загальнонаціональному опитуванні, оприлюдненому в тиждень голосування, лише 17 % респондентів планували голосувати за партію Зеленського — катастрофічне падіння для лідера[197], який торік прийшов до влади з підтримкою у понад 70 %. У день місцевих виборів, 25 жовтня 2020 року, члени виборчих комісій, надівши маски та рукавички, перш ніж впустити виборців до дільниці, перевіряли їх на гарячку. Явка була нікудишня. Мер Києва не зміг проголосувати за власне переобрання, позаяк отримав позитивний тест на коронавірус. Головним клопотом країни тепер був геть не мирний процес із Росією. За перші десять місяців пандемії вірус забрав більше українських життів, ніж війна на Донбасі за п’ять років[198][199].
Після підбиття підсумків голосування виявилося, що кандидати від партії Зеленського програли всі дев’ять мерських перегонів у великих містах України. Найгіркішим для Зеленського став програш у рідному Кривому Розі. У виборах до більшості міських рад партія Зеленського не дотягнула навіть до другого місця. Хай би яких успіхів він досягнув за перший рік каденції, нині для виборців все затьмарювала потреба у вакцинах. Та президент не міг цю потребу закрити. У листопаді, після того як німецька компанія оголосила про безпечність і ефективність своєї вакцини[200], Зеленський звернувся безпосередньо до канцлерки Анґели Меркель. Безрезультатно. Кожна країна виборювала вакцини для своїх громадян, і виробники не могли задовольнити глобальний попит найближчим часом. Найбільші виробники в США та ЄС спершу забезпечать власне населення. Бідним країнам на кшталт України доведеться чекати своєї черги. Зеленський вважав це вкрай несправедливим.
— Із COVID було так: ти хороша країна, ось тобі вакцина, — казав він пізніше німецькому журналісту. — Ти не надто хороша країна, йди в кінець черги[201].
Виборці в Україні обурювалися так само, і багато хто звинувачував Зеленського. Медведчук із соратниками на своїх телеканалах лаяли президента за невдачу і стверджували, що його союз із Заходом нічого не вартий. У скрутний для України час, торочили вони, саме Росія прийшла на допомогу й запропонувала вакцини.
— А влада в Києві їх проігнорувала, — розповідав мені Медведчук.
На початку листопада він відвідав Путіна вдруге і повернувся з іще однією пропозицією. Росіяни дозволять Україні виробляти вакцину на власній землі, у лабораторії Харкова, поблизу російського кордону.
— Путін сказав: прошу! Ми готові надати вам сировину. Готові розгорнути виробничі потужності, — вів далі Медведчук. — Вакцина, зроблена в Україні! Український продукт!
Зеленський, за словами Медведчука, не мав вагомих причин відкидати таку пропозицію.
— Це була чиста політика.
Зеленський намагався заперечувати ці обвинувачення, наполягав на тому, що російська вакцина небезпечна, і що Кремль хоче використати її як зброю в інформаційній війні на підтримку Медведчука та його політичної партії. Однак президентському офісові було важко поширювати свої повідомлення. Усі його головні суперники, зокрема Медведчук, послуговувалися власними медіаімперіями. Зеленський — ні.
— Ми не маємо жодного власного каналу, — скаржився мені Єрмак. — Адже ми не олігархи.
На той час — наприкінці 2020 року — вони вже побили глека зі своїм колишнім покровителем Ігорем Коломойським. Магнат був розчарований своєю винагородою за підтримку президентської кампанії Зеленського, позаяк майже не мав впливу на адміністрацію. Порятований банк Коломойського й надалі залишався під контролем держави, а його колишнього адвоката Андрія Богдана звільнено з посади керівника адміністрації Зеленського. Взаємини ставали напруженими, потім ворожими, і так само змінювалося висвітлення подій на телеканалі Коломойського. Він не відставав від решти провідних українських каналів, які нещадно критикували президента[202].
Родині Зеленського також перепадало. Приблизно через рік перебування Олени в ролі першої леді її співробітники на Банковій організували низку фокус-груп, щоб оцінити її популярність. Олена непомітно стояла за одностороннім дзеркалом і спостерігала, як звичайні українці висловлюють про неї неприкрашені думки.
— Дещо мене засмутило, — згадувала вона пізніше.
Оскільки перша леді багата, респонденти хотіли, щоб вона давала гроші бідним, і майже нічого не знали про її роботу за попередній рік. Найбільший проєкт першої леді, почасти натхнений роботою Мішелі Обами, був спрямований на покращення якості шкільних обідів. Проте в українських медіа цього майже не висвітлювали.
— Розповідати чи ні про будь-який мій крок, вирішували медіа, усе залежало від їхньої прихильності. А медіа не завжди були на нашому боці.
Голова пресслужби Зеленського Ірина Побєдоносцева в нашій бесіді сформулювала проблему різкіше:
— То була інформаційна війна.
І Зеленський програвав.
Восени 2020 року його рейтинги продовжували падати, і проти президента розгорнули масові протести. У найбільших брали участь націоналістичні групи та ветерани руху «Азов» — воєнізованого формування, пов’язаного з праворадикальними силами. Лідери парламентської опозиції, зокрема Петро Порошенко, були тільки раді допомогти в організації протестів і взяти в них участь. Один із найнезабутніших мітингів стався, щойно Зеленський і Єрмак захворіли на коронавірус. Інфекція була серйозною. Обох довелося госпіталізувати. У день народження Єрмака, 21 листопада, під лікарнею зібрався натовп протестувальників. Зі своїх палат у відділенні COVID президент і керівник його адміністрації добре чули демонстрантів: ті гучно вмикали музику, скандували. Дехто вимагав повалити й заарештувати Зеленського за прагнення миру з Росією. Лікарню охороняв спецпідрозділ поліції. Найсильніше Єрмака вразив цинізм організаторів. Він ще довго пам’ятатиме повідомлення, яке надіслав один із них безпосередньо під час протесту: «З днем народження. Швидкого одужання». Хай би якими лицемірними були за столом переговорів росіяни, Єрмак зі свого вікна в лікарні бачив, що внутрішні вороги Зеленського здебільшого не кращі.
