480 Там само. — Спр.51439. — Арк.28-29 зв.; спр.51450. — Арк.51 — 52 зв.
481 Там само. — Спр.51440. — Арк.30-31 зв.; спр.51441. — Арк.32-33.
482 Там само. — Спр.51437. — Арк.25 зв.
483 Бумаги Кабинета министров императрицы Анны Иоанновны: ч.5: (1736 г.) //Сборник Русского исторического общества. — Юрьев, 1902. — Т.114. — С. 46.
484 НБУВ. ІР. — Ф.І. — Спр.51423. — Арк.3 зв.
485 Распоряжение князя А.И.Шаховского о разделении малоросссийских казаков на «выборных» и «подпомощников //Киевская старина. — 1902. — №2. — С. 86-87.
187
документі — “Форме ... выборных козаков числу, каким образом определенному
быть, и с каких крунтов и угодий и прочаго имущества без подпомоги, а каким с
подпомогою, выборного козака определять, и какие потребности в службе
войсковой и в какой цене всякому выборному козаку иметь по выбору
надлежит”, апробованій Міністерським правлінням 15 вересня 1735 р. і
розісланій в усі полки. Форма також регламентувала одяг, спорядження і
озброєння виборного козака486. Власне, ці положення були викладені у вступній
частині документу й правили за головні критерії зарахування до виборної
козацької служби. “Форма” також застерігала, що коня і спорядження можна
використовувати лише в походах, тоді як вдома “оное платье и потребности
содержать в сохранении и в ношение не употреблять”. Особливо
підкреслювалося, що верхові коні, призначені для служби, не можуть уживатися
“в работизну и на свои приваты”, повинні мати добрий корм і догляд, “чего
должны смотреть” підпомічники й старшини 487. По мірі зношення одягу й втрати
коней, підпомічники зобов’язувалися вносити встановлені суми для закупівлі
нових. Окремо регламентувалася кількість боєприпасів для виборного — 5
фунтів пороху й 5 фунтів свинцю для лиття куль, що загалом мали коштувати 2
руб., 75 коп. 488. Безвідносно до питання про дієвість цих правил, зауважимо, що
вони були першими нормами, які регламентували критерії придатності до
служби, зовнішній вигляд, спорядження й озброєння козаків, прагнучи бодай
мінімально стандартизувати ті елементи, котрі склалися протягом попередніх
часів.
Уже після апробації та розсилки “Форми” у вересні 1735 р. було вирішено
провести в наступному році ревізію всіх виборних і підпомічників на предмет їх
спроможності несення служби. Додатковою спонукою для цього було рішення
Петербургу про скорочення кількості виборних до 20 000. На думку О.Репана,
ревізія 1736 р. показала загалом не дуже втішну картину майнової спроможності
486 Там само. — С. 85.
487 Там само.
488 Там само — С. 86.
188
козацтва. Всього в ній було зафіксовано 68 892 козаки, з яких готовими до війни
було 22 026, що в цілому співпадало з горизонтом очікування реформи489. Козаки
були розписані по чотирьох статтях: ґрунтові, середні, убогі та піші490. Істотною
проблемою, однак, було забезпечення козаків двома кіньми, як того вимагали
офіційні урядові розпорядження 491. Так, з 22 026 кінних козаків, абсолютна
більшість — 18 462 — мали лише одного коня. Під багатьма реєстровцями, які
писалися в компутах яко “кінні та оружейні”, були насправді не верхові коні, а
тяглі возові 492. Полкові правління просили про дозвіл записувати до виборних і
однокінних козаків, тоді як Міністерське правління наполягало на дотриманні
“указної” норми про двох коней493.
Втім, справжньою перевіркою ефективності впровадженої моделі
виявилася російсько-турецька війна 1735-1739 рр. Першими ознаками, що
засигналізували її слабкі сторони, стало зменшення комплекту виборних козаків і
зокрема, кінних, яке виявили данні ревізій 1736 та 1737 рр.494. Аби підтримувати
штатну чисельність виборного товариства, полкові канцелярії зараховували на
їхні місця підпомічників. Однак, зубожіння внаслідок виснажливої служби, було
об’єктивною реалією, що виразно демонструвало кількісне зменшення у
переписах категорій “ґрунтових” і “середньо ґрунтових”495. Іншим показником
падіння боєготовності стала статистика небойових втрат. Так, за перші півтора
місяці кампанії 1736 р. через хвороби й дезертирство з дієвої армії вибуло від 10
489 Репан О. Іржа на лезі. Лівобережне козацтво і російсько-турецька війна 1735-1739 років. — С. 33.
490 НБУВ. ІР. — Ф.І. — Спр.51423. — Арк.3 зв.
491 Бумаги Кабинета Министров Императрицы Анны Иоанновны: ч.4: (1735 г.). — С. 311.
492 Репан О. Іржа на лезі. Лівобережне козацтво і російсько-турецька війна 1735-1739 років. — С. 33.
493 Там само. — С. 34.
494 Там само. — С. 37.
495 Там само. — С. 38.
189
до 30% козаків496. Новий намісник Міністерського правління О.Румянцев вважав,
що несправність виборного козацтва є наслідком лінощів самих козаків і
халатності старшини. 16 грудня 1738 р. напередодні підготовки чергової
кампанії, Правління та Генеральна канцелярія розіслали указ Румянцева про
доукомплектування корпусу виборних. Указ, посилаючись на “Форму” 1735 р.
перераховував стандартний набір критеріїв виборних козаків включно з
майновим становищем, віком, наявністю озброєння та спорядження. 1739 р.
указами від 13 лютого і 15 березня було велено, у випадку нестачі, записувати у
виборні козацьких братів і свояків, а також підпомічників 497. Старшинам за
невиконання указів загрожували штрафи й конфіскація майна. Поповнення
корпусу мало забезпечити мобілізацію 6 000 козаків Київського, Стародубського,
Чернігівського, Прилуцького, Переяславського, Миргородського та
Полтавського полків до армії Мініха, і 5 300 козаків Лубенського, Гадяцького та
Ніжинського полків до армії Лассі498. Для прискорення мобілізації у полки було
розіслано російських офіцерів. Втім, всі ці розпорядження не мали позитивних
наслідків: збори у похід проходили настільки мляво, що Генеральна та полкові
канцелярії по декілька разів розсилали в сотні мобілізаційні ордери, а початок
кампанії довелося зсунути майже на місяць. Внаслідок цього підготовку кампанії
було фактично зірвано і армія Лассі виступила в похід так і не дочекавшися
козаків499. Підкреслимо, що мова йшла не про тотальну мобілізацію всього
корпусу, а лише половини від його штатної чисельності.
Масова неявка козаків і старшин на огляди, дезертирство а також
повільність процесів мобілізації козаків протягом 1736-1739 рр. з усією
496 Там само. — С. 35.
497 НБУВ.ІР. — Ф.VIII. — Спр.1599. — Арк.1 — 1 зв.
498 Там само. — Арк.7 зв.
499 Апанович О. Збройні сили України в першій половині XVIII ст. — С. 42; Репан О. Іржа на лезі. Лівобережне козацтво і російсько-турецька війна 1735-1739 років. — С. 37-38.
190
очевидністю показала неефективність реформи виборного козацтва, так і не
давши імперському уряду очікуваних результатів.
3.6. Спроби впровадження уніфікації та регулярних засад козацької служби 1728-1749 рр.
В низці реформ, які спіткали у XVIII ст. військо гетьманського реґіменту,
особливе місце посідали ті з них, котрі провадилися з ініціативи гетьманів і
старшини, а не імперського уряду. Як ми бачили, перші спроби прищеплення
козакам “регулярства” були спрямовані, головним чином, на впровадження
адміністративного контролю, впорядкування виконавчої дисципліни при
одночасному нехтуванні озброєнням і бойовою підготовкою війська. Наріжною
проблемою Війська Запорозького була якість озброєння реєстрових козаків. Як
відомо, для цієї частини гетьманського війська традиційно не існувало жодних
регламентацій, що б визначали види й перелік озброєння, термін його служби,
навчання застосування тощо. На початку XVIII ст. комплекс озброєння
лівобережного козацтва загалом мало чим відрізнявся від попереднього століття,
складаючись з традиційних пік, шабель, різноманітних видів рушниць й іноді —
пістолів і луків зі стрілами500. Кожен козак мусив власним коштом купувати
необхідну йому амуніцію та зброю, вряди-годи дістаючи зі скарбу лише
боєприпаси до неї. В умовах постійно прогресуючої майнової диференціації
козацтва це призводило з одного боку до того, що частина збіднілого товариства
взагалі не могла відбувати воєнну службу, а та, що була спроможною оплачувати
спорядження, озброювалася відповідно не до воєнних потреб, а своїх
матеріальних можливостей і бажання501.
500 Апанович О. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — С. 73-84; Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII ст. — С.101, 105-106; Сидоренко В. Вогнепальна зброя козацько-селянської піхоти XVI — XVII ст. //Український історичний журнал. — 1965. — №9. — С. 114-118.
501 Сокирко О. Козацький Марс. — С.45-49, 330-332.
191
Водночас будь-яка уніфікація козацького озброєння була справою
бажаною, але надзвичайно складною. Скарб Гетьманщини після реформ
Малоросійської колегії й хронічної децентралізованості фінансового
господарства навряд чи зміг би подужати проведення подібних заходів. Окрім
того, в Україні практично не існувало ані необхідної сировинної бази, ані мережі
зброярських підприємств мануфактурного типу, котрі б працювали на державне
замовлення й могли б виконувати великі замовлення. Розвиток численних рудень
Лівобережжя, котрі були зобов’язані віддавати частину продукованого ними
заліза на потребу війська, як відомо, не призвів до їх перетворення на
металургійні заводи. Цьому заважала конкуренція з боку імпортного російського
заліза й бідність місцевої сировинної бази502. Не кращою була ситуація й у
виробництві: звичайно виготовленням і ремонтом зброї для приватних потреб
козаків і старшини, гетьманського двору й охотницьких полків займалися
слюсарські та зброярські цехи, що працювали на малих підрядах і без
унормованих технічних стандартів.
Тим не менше, ініціатива щодо переозброєння козацького війська виходила
саме з України, а не від імперії. Зокрема, в 1722 р. підряд на виготовлення
мушкетів на тульських зброярнях для козаків Прилуцького полку було укладено
полковником Г.Галаганом 503. В травні 1728 р. гетьман Д.Апостол звернувся до
канцлера Г.Головкіна з проханням “в оружених вашого величества заводах
виделат ценою невисокою … на оные полки малороссийские потребное число
мушкетов”504. 1731 р. Колегія іноземних справ звернулася до Військової колегії з
проханням розмістити гетьманське замовлення в Тулі, “чтоб на казенных
оружейных заводах против присланной… казацкой рушницы, зделать за денги
пять тысяч рушниц”505. В жовтні 1731 р. це рішення було схвалено в Сенаті й у
502 Пономарьов О. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. — Львів, 1971. — С. 12-21.
503 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр. 1199. — Арк.2.
504 Там само. — Спр.1578. — Арк. 3 зв.
505 НБУВ.ІР. — Ф.VIII. — Спр.232 (99 ІІ). — Арк. 261 зв.
192
вигляді іменного імператорського указу відправлено в Глухів, розпочавши, як,
виявилося незабаром, досить довгий процес переозброєння козацького війська.
