Молоді оунівці, які офіційно обрали Бандеру лідером ОУН(б), а отже, і майбутньої української держави, сприймали його як хариз-матичну особистість. Однак це не означає, що Бандера насправді був харизматичною людиною. Радше саме очікування «харизматичного руху» або «харизматичної спільноти» призвели до харизматизації Бандери та сприйняття його як харизматичного лідера. Однак не слід забувати про безумовні ораторські здібності Бандери. Член ОУН Михайло Білан, який кілька разів зустрічався з Бандерою в Англії в п’ятдесяті роки, зізнавався в інтерв’ю, що Бандера «міг загіпнотизувати будь-кого. Все, що він говорив, було цікавим. Ви не могли перестати слухати його»[761].
На подальшу фашизацію ОУН(б) та позитивне ставлення до нацистської Німеччини істотно вплинули проголошення Словаччиною (у березні 1939 р.) та Хорватією (у квітні 1941 р.) незалежних держав, кожна з яких перебувала під керівництвом організацій, аналогічних до ОУН: Словацька народна партія Глінки (Hlinkova slovenska ludova strana, HSLS) і Хорватська революційна організація (Hrvatska revolucionarna organizacja, HRO), відома як усташі. Кость Паньківський, тогочасний оглядач ОУН, прокоментував це так: «З усіх “самостійних” народів найбільш зближеною до нашої була доля словаків і хорватів. Та нам тоді здавалося, що вони в куди кращому положенні, бо і Гітлер, і Муссоліні не тільки “визнавали”, але — поправці сказавши — дали їм “самостійність”. Ані одні, ані другі не могли б її вибороти своїми власними силами»[762].
Відразу після відповідного офіційного повідомлення керівництво ОУН(б) надіслало хорватському вождю Павеличу вітальну телеграму. Політики ОУН(б) сприйняли хорватські події як певний доказ того, що в актуальних умовах може бути проголошено й українську державу. Вони вірили й сподівалися, що «Новій Європі», яка перебувала під егідою нацистської Німеччини, буде необхідна й незалежна Україна — так само, як їй потрібні незалежна Хорватія і Словаччина[763].
Практичні приготування до «Української національної революції»
Чим ближчим було вторгнення Німеччини до СРСР, тим конкретнішими були плани ОУН(б) щодо української держави, яку планували створити у результаті здійснення «Української національної революції» під керівництвом ОУН(б). У травні 1941р., у контексті підготовки до революції, ОУН(б) видала засадничий документ принципової ваги: «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». Над його текстом Бандера, Ленкавський, Шухевич і Стецько працювали протягом кількох тижнів[764]. Мета цього документу полягала у тому, щоб озброїти революціонерів методичними орієнтирами і надати конкретну інформацію про перспективи революції. Згідно з документом, «ОУН використає як пригожий момент для повного розгорнення визвольної революційної боротьби за самостійну соборну Українську державу, піднімаючи загальний збройний зрив цілого українського народу та ініціюючи такий зрив інших поневолених Москвою народів»[765]. Метою революції було встановлення «тотальної влади українського народу на УЗ [українських землях]», а «передумовою здобуття неподільної влади — сильна політична і мілітарна організація по всій українській території», тобто саме така організація, якою і була ОУН(б)[766].
Величезною проблемою для революції та держави ОУН(б) були меншини. Автори «Боротьби й діяльності» розділили їх на: «а) приязні нам, себто членів досі поневолених народів; б) ворожі нам — москалі, поляки, жиди». Представники першої групи мали стати помічниками ОУН в її революційній боротьбі проти СРСР, тому вони повинні «мати однакові права з українцями» в майбутній українській державі ОУН(б). Другу групу має бути винищено «в боротьбі, зокрема тих, що боронитимуть режіму: переселювання в їх землі, винищувати головно інтелігенцію…». Це відповідало принципу: «Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для чужинців-ворогів і своїх зрадників»[767]. До українців, яких не влаштує політика ОУН(б), теж не буде пощади. Український народ повинен зрозуміти, що ОУН(б) стане єдиною владою в Україні. Щоб переконати народні маси перейти на їхній бік, члени ОУН(б) намагалися залякати частину незгодних, які чинили опір, попереджаючи їх, що «кожну спробу саботувати плани й директиви націоналістів-зверхників, або вводити партійну політику в державні установи належить з місця і безоглядно ліквідувати»[768].
За задумом авторів, після початку революції активістам, що прибули в Україну з Генерал-губернаторства, потрібно зв’язатися з підпіллям ОУН і взяти під контроль «радіо-надавчі станції, яких захоплення й використання… переважна справа на початку збройної боротьби»; за допомогою цих засобів «велика фанатична ідея пірве народ до боротьби»[769]. Дуже важливим пунктом «Боротьби й діяльності» був заклик сконцентруватися «на здобутті таких військових пунктів, які стратегічно: а) легкі до боротьби; б) мають велике моральне й пропагандивно-політичне значення (Київ-Львів-радіо); в) дадуть товчок до вибуху й скріплення революційної боротьби до ОСУЗ…; г) промислові осередки»[770]. Якщо вдасться, ОУН має не вступати до бою з підрозділами Червоної армії[771] або НКВС[772], а «знайти контакт з українцями та поневоленими народами в армії… господарському апараті, вести аналогічну акцію, тиху підривну»[773]. Імовірно, ОУН(б) очікувала, що німці зроблять це за них. Найважливіше для ОУН(б) було скористатися політичним вакуумом, який виникне після відходу радянської влади, оскільки ОУН(б) планувала створити органи саме завдяки новим ситуативним можливостям. Автори передбачали, що офіційні особи держави і пересічні громадяни вітатимуть прихід німецької армії і виражатимуть бажання співпрацювати з нацистською Німеччиною: «Машеруючі німецькі війська приймаємо як війська союзників. Стараємося перед їх приходом самі упорядкувати життя як слід. їм заявляємо, що вже створилася українська влада, її перебрала ОУН під кермою Степана Бандери, всі справи українського життя ладнає ОУН та місцева влада готова ввійти у приязні взаємини з союзними військами для спільної боротьби з Москвою та для співпраці [з нацистською Німеччиною]»[774].
У іншому місці сформульовано рекомендації такого змісту: «німецькі війська як союзні у війні України з Москвою, вітати від імені ОУН і її провідника Степана Бандери та від представників Української Державної влади, що завела лад, а не від незорганізованого населення…»[775]. Оскільки євреї, згідно з постановами II Великого збору ОУН, були «найвідданішою підпорою большевицького режиму та авангардом російського імперіялізму в Україні», діячі ОУН(б), як і німці, вважали їх агентами СРСР[776]. 1941-го в ОУН(б) був поширений стереотип «єврейського більшовизму». В думках українських націоналістів євреї злилися з «совітами» і так само, як і «радянські окупанти», підлягали видаленню з «українських територій».
План ОУН(б) передбачав захоплення влади і встановлення диктаторського режиму з наступним призначенням у містах і селах нових керівників, працівників органів влади та міліції. Всіх офіційних осіб зобов’яжуть дати «присягу-приречення відданосте Провідникові ОУН Степанові Бандері»[777], а на всі важливі посади призначать членів ОУН[778].
Ще одна мета революційної пропаганди — переконати український народ у тому, що проголошення або «відродження» держави є реальна і дуже важлива справа. Задля цього членам ОУН(б) наказували організовувати у всіх селах і містах збори, щоб «відчитати їм (при відкритих головах) маніфест ОУН про відновлення Української Держави»[779], текст якого говорив: «Волею Українського Народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить Українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб»[780].
Згідно замислу авторів, всі учасники таких зборів мають віддати себе під керівництво Степана Бандери, «жінки і діти, складають присягу на вірність Українській Державі аж до смерти…усім майном, своїм життям та боронити її до останньої краплі крови». В кінці клятви кожного українця, придатного для служби, варто «спрямувати зараз — за вказівками повстанчого проводу — на загрожений відтинок, а коли в даній околиці бою нема, до міст на допомогу нашим відділам»[781].
Одне із завдань мобілізованих міліціонерів і солдатів, які дадуть присягу вірності Бандері, полягало в тому, щоб, «коли грозить наскок ворожих відділів (недобитків і марудеров) виводить частину з оселі ближче закритого і недоступного місця (ліси й гори і т. п.), звідки переводить поодинокі завдання (ліквідування менших ворожих відділів…)»[782]. Членам ОУН(б) і, зокрема, міліціонерам ОУН(б) рекомендували дотримуватися правила: «В часі хаосу й замішання можна дозволити собі на ліквідацію небажаних польських, московських та жидівських діячів особливо при-клонників більшовицько-московського імперіалізму»[783]. Більш того, українських повстанців зобов’язували складати «Чорні листи» з особистими даними всіх «визначніших поляків, всіх ревних комуністів, НКВД-истів, сексотів, провокаторів… всіх визначних українців, що у відповідальний час пробували б вести “свою політику”, розбиваючи цим одностайну поставу українського народу»[784]. У частині документа, позначеній як інструкції для Служби безпеки ОУН(б), було недвозначно написано, як діяти стосовно неукраїнців: «Ми мусимо пам’ятати, що існують чинники, які як головна підпора сили НКВД та совітської влади в Україні, мусять бути, при творенні нового революційного ладу в Україні, унешкіддивлені. Такими чинниками є:
1. Москалі, надіслані на українські землі для закріплення влади Москви в Україні.
2. Жиди, так індивідуально, як і національна група.
3. Чужинці, переважно різні азіяти, якими колонізує Москва Україну…
4. Поляки на західньо-українських землях, що не зреклися мрії про відбудову Великої Польщі…»[785]
Аналогічні стандарти для визначення «ворогів української нації» ОУН(б) використовувала і в східноукраїнських колгоспах. Приміром, ОУН(б) класифікувала як ворогів «всіх чужинців, що прибули на колектив для пильнування експлуатації сколективізованих селян…. жиди, затруднені на колективі, як різні наганяні большевицької влади, всі представники большевицької влади <…> сексоти»[786].
