Тульські заводи й Контора артилерії склали кошторис витрат виробництва,
згідно якого кожна рушниця замовленої гетьманом 5-тисячної партії мала
коштувати 1 руб., 94 коп., вся сума за які, згідно попередніх домовленостей
мусила компенсуватися коштом козаків. 1731 р. Д.Апостол відписав до
Військової колегії, що “казаки имеютца весьма обнищаные и на дело показанных
рушниц денег сумму определить не без трудности и тако за отсутствием моей из
Глухова о том ружье более исполнения никакова не было” 506. В січні 1735 р. вже
Міністерське правління продовжило клопотання про виготовлення ручниць для
козацького війська. Після тривалої бюрократичної тяганини й збору необхідних
коштів процес виробництва був запущений лише наприкінці 1735 р., але “за
зимним путем” їх доставлення в Україну розтяглося аж до весни 1736 р., коли
вийшов новий імператорський указ з повелінням виготовити ще 10 тисяч
ручниць коштом “малороссийских доходов”507. Це розпорядження йшло рука об
руку з реформою виборного козацтва, проведеною Міністерським правлінням.
Однак, через завантаженість тульських заводів й плутанину в фінансових
питаннях, перші ручниці почали надходити в козацькі полки лише наприкінці
1737 р.508. Міністерське правління, котре попервах відало роздаванням зброї,
намагалося забезпечити ті козацькі формування, котрі готувалися до відправки
на фронт і несли форпостну службу509. Решта партій, котрі по мірі виготовлення
надходили з Тули, складувалася в Глухові510.
Видачі зброї в полках розпочалися 1736 р. й тривали з перервами аж до
1749 р. включно 511. На їх частоту впливали, з одного боку, надходження великих
поставок ручниць, а з іншого, — платоспроможність козаків, котрі мусили
506 ЦДІАК України. — Ф.55. — Оп.2. — Спр.21. — Арк. 2 зв.
507 Там само. — Арк. 85.
508 Там само. — Арк.112; спр. 51. — Арк. 4 зв., 6.
509 Там само. — Спр.21. — Арк. 107.
510 Там само. — Арк. 214; спр.51. — Арк.4.
193
купувати їх власним коштом. Перші незначні партії (їх кількість не
перевищувала 800 шт.), роздані в 1736-1738 рр., охопили переважно
середньозаможню частину військового товариства, а пізніше — решту козаків 512.
Сам процес видачі зброї безперервно гальмувався через бюрократичну
плутанину й небажання чи неспроможність козаків викупати ручниці. На 1745 р.
в Глухівському цейхгаузі лишалися нерозданими 3 000 ручниць з приводу чого
полкова влада непокоїлася, “чтоб оние от долговремянного лежания тамо не
могли приити в порчу” 513. Після великої пожежі, що охопила гетьманську
столицю 1748 р., частину зброї було ушкоджено, а також знищено фінансові
відомості, через що видача ручниць в полки тимчасово призупинилася 514.
Генеральна відомість, складена в 1749 р., засвідчила, що загалом в полки було
роздано 19 846 ручниць, а за уточненими дещо пізніше даними — 21 032515.
Реформа переозброєння, ініційована гетьманом Д.Апостолом, була
підтримана російським урядом з необхідності мати напередодні війни з
Туреччиною добре впорядковане і дешеве козацьке військо, але виявилася
абсолютно непродуманою в організаційному плані й до того ж непідкріпленою
фінансово. Як і раніше, в Гетьманщині не існувало виробничої бази, котра могла
б в майбутньому налагодити виробництво чи ремонт аналогічної зброї, що
зробилося дуже відчутним вже за кілька років, коли частина ручниць вийшла з
ладу або була загублена. Втім, певного результату таки було досягнуто — майже
20 000 нових ручниць потрапили в козацьке військо, що було справді
безпрецедентним явищем, яке заклало принаймні теоретичну можливість для
подальшої уніфікації всього озброєння гетьманського війська.
511 ЦДІАК України. — Ф.55. — Оп.2. — Спр.51. — Арк. 308-309, 319-322, 335-337 зв., 347-348 зв., 358 — 362, 366 — 369 зв., 375 — 376 зв., 384 зв. — 387, 393 — 396.
512 ЦДІАК України. — Ф.64. — Оп.1. — Спр. 914. — Арк.1-3.
513 Там само. — Ф.108. — Оп.2. — Спр.108. — Арк. 11— 11 зв.
514 Там само. — Ф.51. — Оп.3. — Спр. 9322. — Арк.2 — 5 зв.
515 Там само. — Арк. 52; ф.55. — Оп.2. — Спр.51. — Арк.399-410 зв.
194
Початки впровадження одноманітного озброєння, однак не знімали
питання про впорядкування решти сторін служби козацького війська. Для
російського генералітету найбільш оптимальним способом приведення
козацького війська “в наилучшую исправность” була подальша уніфікація його
внутрішнього устрою. Привід для цього подала війна за Польську спадщину
1733-1735 рр. в якій брав участь десятитисячний корпус реєстрових козаків516.
Один з козацьких відділів під командуванням генерального обозного Я.Лизогуба,
що діяв разом з російськими військами в Литві та Курляндії, влітку 1733 р. був
реорганізований в регулярну роту й відданий під командування ризького віце-
губернатора генерал-лейтенанта Ф.Балка517. В серпні того ж року в Ригу прибули
200 козаків з корпусу генерал-майора Ізмайлова. За поданням Балка “требовано о
даче им жалованья и о строении мундира из имеющихся в Риге сукон”, в чому
вже можна вбачати певні ознаки приведення їх у “регулярство” 518. Втім, цілком
можливо, що якісь початки правильного вишколу, обмундирування та організації
ця команда мала й раніше519.
Що саме вкладалося в зміст “регулярства” новосформованої роти не до
кінця зрозуміло. З аналізу листування російського генералітету із Військовою
колегією, котрі початково опікувалися козаками, випливає, що «регулярство»
початково полягало в присвоєнні козакам мундирів і виплаті жалування.
Наявність такого уніфікованого одягу та озброєння згадується і в пізніших
джерелах, коли рота потрапила на баланс гетьманських влад520. Окрім цього,
документи часто ведуть мову про цих козаків, як про “обученных воинской
516 Там само. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.4526. — Арк.2-2 зв.; Сокирко О. Мобілізаційні можливості у війні за “польську спадщину” 1733-1735 рр. //Вісник Київського національного університету ім.Т.Шевченка. Серія “Історія”. — 2010. — Вип.101. — С. 39-41.
517 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.4443. — Арк. 43-44; Бумаги Кабинета министров императрицы Анны Иоанновны 1731-1740 гг. (1734 г.). — С. 287.
518 Сокирко О. Козацький Марс. — С.343-346.
519 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.7733. — Арк.51-51 зв.
520 Там само. — Спр.6882. — Арк. 2.
195
экзерциции”521, що може свідчити про їх навчання, подібно до тогочасних
напіврегулярних кінних формувань (наприклад, гусарів). Так, в донесенні
намісника Міністерського правління О.Рум'янцева до Кабінету міністрів від 1
квітня 1739 р. йдеться про те, що регулярні козаки “с лошадьми, ружьем,
мундиром и амунициею и обучены воинской регуле” 522.
Після завершення активної фази війни, імператорський Кабінет вирішив
“приказать в военную коллегию, чтоб послали из той коллегии немедленно в
Ригу указ, дабы оных казаков, за неимением в них нужды и за убожеством, выдав
из вышеоказанной же суммы жалованья, каждому по 3 рубля, отпустить в домы
их без удержания”523. Після повернення в Україну Малоросійська рота була у
віданні Міністерського правління, яке передало поточне її утримання на баланс
Генеральної військової канцелярії, а власне командування — офіцерам
Глухівського гарнізонного полку 524. Значною мірою стихійність виникнення роти
зумовила те, що підрозділ був укомплектований вихідцями з усіх полків
Гетьманщини. Так, в ньому згадуються козаки Полтавського, Переяславського і
Лубенського полків, кількість яких була найбільшою, а також козаки
Миргородського, Прилуцького, Гадяцького, Київського, Стародубського 525,
Ніжинського526 527 та Чернігівського полків. Структура і штат роти, вочевидь
склалися явочним порядком, коли вона тільки-но формуваласяі. Вона мала в
своєму складі сотника, хорунжого, отамана і литаврника528. Організаційну
521 Там само. — Спр.7732. — Арк. 6.
522 Бумаги Кабинета министров императрицы Анны Иоанновны 1731-1740 гг. (1739 г.) //Сборник Русского исторического общества. — Юрьев, 1907. — Т.126. — С. 310.
523 Бумаги Кабинета министров императрицы Анны Иоанновны 1731-1740 гг. (1734 г.). — С. 409.
524 ЦДІАК України. — ф.51. — Оп.3. — Спр.6518. — Арк. 2-3.
525 Там само. — Спр.7285. — Арк. 15-16; спр.7732. — Арк. 1-1 зв.; спр.7733. — Арк. 1-1 зв., 61-62.
526 Там само. — Спр.7729. — Арк. 1-1 зв.
527 Там само. — Спр.6882. — Арк. 2.
528 Там само. — Спр.6783. — Арк. 2 зв.
196
нестабільність новосформованого підрозділу яскраво ілюструє коливання його
чисельності. Якщо при виведенні з Риги рота нараховувала близько 200 чол.
(початок 1735 р.), то на час підготовки чергової кампанії для війни з турками
(кінець 1737 — початок 1738 рр.), в її лавах були наявні всього 45 чоловік (4
старшин і 41 козак) 529. Некомплект роти був наслідком постійного
дезертирства530. Більшість козаків намагалася під будь-якими поважними
приводами ухилитися від служби. В грудні 1737 р. 27 регулярних козаків
отримали півторамісячний “реверс” (відпустку) на зимові свята, з якого в
розквартирування роти повернулася лише частина, а решта прислала замість
себе “нерегулярних”, мало не половина яких швидко втекла531. Інші козаки
послуговувалися традиційною практикою виставлення на службу замість себе
родичів532.
Під час свого перебування в Гетьманщині Малоросійська регулярна рота
практично не залучалася до воєнних кампаній, майже завжди перебуваючи на
службі при генеральних установах. Попри те, що існування роти припало одразу
на дві війни, її бойова історія виглядає надто скромною. Навесні 1738 р. роту
було включено до чотиритисячного корпусу генерального осавула Ф.Лисенка,
котрий мав брати участь у Дністровському поході армії Мініха 533. Чи взяв цей
відбірний контингент бодай якусь участь у бойових діях всього корпусу наразі
невідомо. Натомість козаків часто відправляли з “посылками” і дорученнями
Міністерського правління, генеральних старшин, Генеральної військової
канцелярії, глухівського гарнізону 534. Судячи з усього, основною службою для
них стало чергування й відправлення кур'єрських обов'язків при намісниках
Міністерського правління, генералах І.Барятинському та О.Рум'янцевому, а
529 Там само.
530 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.7230. — Арк. 2 — 5 зв.
531 Там само. — Арк. 2, 4-4 зв.
532 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.7285. — Арк. 37-37 зв.
533 Там само.— Спр.6783. — Арк. 2-8.
534 Там само. — Спр.7733. — Арк. 4-4 зв.
197
також “асистенция” при генерал-фельдмаршалі Б.-Х.Мініху535. Така служба
зазвичай давала можливість козакам, подібно до інших надвірних формувань
(жолдаків і компанійців), почуватися цілком необтяжливо, часто відвідувати
домівку й доглядати господарство, будучи увільненими від загальнокозацьких
повинностей. “Асистенція” ж при боці поважних персон гарантувало високе
заступництво й захист від адміністраторів нижчого рівня536.
Невизначеність подальших перспектив регулярної козацької роти, її
мізерний чисельний склад і труднощі під час мобілізації до походу 1738 р. вже
наступного року поставили питання про її ліквідацію. Готуючи війська
гетьманського регіменту до кампанії 1739 р. генерал-лейтенант О.Румянцев,
запропонував “для употребления их (регулярних козаків — О.С.) в партии и
подъезды, набрать к ним охотников до 500 ч. и содержать на жалованье по
примеру чугуевских или охочекомонных казаков”537. Імператорський Кабінет
