Вирішальну роль у знищенні ворогів ОУН та у становленні нової влади належало відігравати «Народній міліції», до лав якої «належить покликати всіх мужчин від 18—50 року життя, що є здібні носити зброю»[787]. Оскільки в ОУН(б) не було уніформи, кожного міліціонера зобов’язували носити «на лівому рамені жовто-блакитні опаски, а як таких нема, то білі опаски з написом «Народна міліція» [788]. Командантом місцевого підрозділу міліції мав стати «знаний націоналіст», вірний ОУН(б)[789], а «на будинку, де міститься станиця, має бути уміщений синьо-жовтий прапор»[790]. В ОУН(б) насторожено ставилися до територій «провінційних міст, в яких проживають чужо-національні елементи». У таких випадках особовий склад підрозділів української міліції рекомендували набирати з мешканців навколишніх сіл[791], що зроблять «лад та порядок у місті, по переведенні чистки між енкаведистами, москалями, жидами й іншими…»[792].
Послідовний процес реєстрації всіх євреїв міліцією був частиною плану їхнього знищення або усунення з України після створення держави[793]. Передбачалось, що на першому етапі революції реєстрація спростить процес відправки євреїв та інших «асоціальних елементів і полонених до табору інтернованих»[794]; а «…Всі громадяни села (місцевості, колгоспу, фабрики) є обов’язані зголосити на команді НМ захованих червоноармійців, енкаведистів, жидів (євреїв), сексотів, одним словом всіх, що належить до громадян села і прийшли тут унаслідок окупації укр. Земель червоною Москвою, як і громадяни, що були донощиками НКВД»[795].
Особливу роль під час революції відігравала пропаганда, оскільки, як добре розуміли автори брошури, саме пропаганда могла мобілізувати маси на революційні дії. Активістів ОУН(б) зобов’язували використовувати всі види пропаганди: поширення чуток, виконання революційних пісень, друк та розповсюдження брошур і газет, трансляцію «національно-революційної» агітації по радіо[796]. Основним змістом пропаганди було оголошено ідеї «відновлення» української держави силами ОУН(б) і необхідності війни проти «московсько-жидівської комуни» та інших ворогів українців[797]; гасло «Вбивайте ворогів, що між вами — жидів, і сексотів» мало стати провідним закликом[798].
Гасла ОУН(б), спрямовані до українців Червоної армії, містили багато антисемітських і націоналістичних виразів. Приміром, переконуючи солдатів перейти на інший бік, творці гасел часто використовували стереотип «єврейського більшовизму». Ось приклади кількох таких гасел: «Смерть московсько-жидівській комуні!», «Сталінські й жидівські комісари — перші вороги народу!», «Марксизм — жидівська вигадка!», «Московсько-жидівська комуна — то ворог народу!», «Без московсько-жидівської комуни кожен буде хазяїном», «Вбийте ворогів, що між вами — жидів і сексотів!».
Крім антисемітських, ОУН(б) запропонувала низку радикальних націоналістичних, популістських і расистських гасел, наприклад: «Україна — для українців!», «В українській землі — українська влада!», «Українське майно в українські руки», «Смерть грабіжникам України!», «Краще навіть знищити народне майно, як віддати його московським грабіжникам!», «Український хліб і золото тільки українцям!», «З народом — проти ворогів народу»[799]. В листівках, підготовлених до «Української національної революції», серед іншого, використовували гасла з «Боротьби й діяльності», у яких комбінувалися націоналістичні та антисемітські мотиви (іл. 122).
Особливим чином українських націоналістів непокоїв специфічний стан речей у містах, які на їхню думку, не мали нічого спільного з українською культурою, що більшою мірою була вкорінена у сільській місцевості. Про це наочно свідчить, приміром, таке гасло: «Селянська Україна здобуває міста і нищить ворогів України!»[800] Для дій у космополітичних містах «на осередньо-східних землях», у яких, за словами авторів «Боротьби й діяльності», проживало більшість ворогів українців, лідери ОУН планували «знайти підхід до місцевого елементу»[801].
Поміж інших складових діяльності ОУН(б) під час «Української національної революції» були: підняття на кожному адміністративному будинку синьо-жовтих і червоно-чорних прапорів, вимальовування чорних зображень тризубів на стінах будинків, розвішування плакатів у громадських місцях, організація робітничих демонстрацій, масовок та мітингів, поширення чуток про смерть Сталіна та початок революції в Москві[802], привітання членів ОУН(б), які прибули з території Генерал-губернаторства, підтримка і вітання німецьких військ від імені Степана Бандери, організація похорону загиблих революціонерів із застосуванням пропагандистських елементів тощо[803] Крім того, революціонери ОУН(б) закликали населення «поборювати серед українців почуття милосердя до недобитків ворожих банд»; водночас було сформовано заклик «не допускати жодної ласки до тих, хто не послухав наказів ОУН і розпорядків Української Влади»[804].
У тексті «Боротьби й діяльності» також міститься докладна інформація про те, як лідери ОУН(б) уявляли собі керівництво українською державою. Передбачалося, що політична та етнічна «чистка» стане необхідною передумовою для створення державних інститутів: «на очищені з ворожих сил території ОУН творить міліцію, парамілітарні організації та стабільні військові частини і всі необхідні для нормального функціонування державного життя установи…»[805]. Бандера та інші автори документа взяли за вихідну точку своїх політичних планів принцип «Сила народу — в ОРГАНІЗАЦІЇ взагалі»[806]. Як і в Постановах II Великого збору у Кракові, вони тим самим прирівнювали державу і народ до організації: «В українській Державі ОУН повинна стати одинокою організацією українського народу. Усі, що схочуть працювати для добра української нації, та відповідатимуть вимогам, що їх ставить ОУН до своїх членів — повинні станути в її лавах»[807]. Іншими словами: «Український нарід — це ОУН — ОУН — це український нарід! Всі під бойові стяги ОУН!»[808].
Бандеру та інших авторів «Боротьби й діяльності» турбували настрої українців на Осередніх і Східних Землях, які, як вони гадали, не цілком були обізнані про діяльність ОУН і на яких позиції ОУН були «під оглядом організованої сили много слабші»[809]. З одного боку, автори заявляли, «якщо на Осередніх і Східних землях постав скорше інший самостійний центр, який з успіхом зорганізує визвольний зрив і будову держави, опанує своєю владою більший простір України, та дійсно стоятиме на платформі повної суверенності і соборності України — тоді ОУН визнає його центральною владою України і йому підпорядкується державна влада»[810]. З іншого, і на Сході України вони хотіли запровадити «монопартійний принцип» та змусити східноукраїнські організації і партії підкоритися ОУН. Молоді українські радикальні націоналісти-революціонери вважали, що «многопартійна політична система та розподіл державної влади за міжпартійним ключем уже виказали свою шкідливість як в Україні, так теж в інших державах. Тому ОУН відкидає і поборює таку систему». Як і в будь-якій авторитарній державі, слід застосовувати не «партійний принцип, а принцип авторітетности». «…Головою Української Держави має бути чоловік, що має авторітєт і повне довір’я цілого українського народу, свобідно вибраний цілим народом…. Організація Українських Націоналістів перебирає завдання кермування українською політичною думкою, виховування і виколюванням провідницьких кадрів та виховування цілого народу»[811].
У «Боротьбі й діяльності» особливо наголошували на необхідності «взяття ініціативи виховання та організації всієї молоді студентської, робітничої і селянської в наші руки»[812]. Найвищий пріоритет у проекті держави ОУН(б) віддавали військовим і парамілітарним формуванням, хоча автори іноді згадували і невійськові організації[813]. ОУН(б) планувала виховувати своїх нових членів і майбутніх громадян держави за допомогою низки молодіжних організацій, які піклуватимуться про кожну дитину з 6 років. Приміром, у цьому віці діти матимуть можливість приєднатися до «Вірлят»; з 10 років — до «Степових орлів»; з 14 — до «Пластунів»; з 18 — до «Запорожців». Передбачалося, що у 21 рік, після п’ятнадцяти років націоналістичного «промивання мізків» і парамілітарної підготовки, ці молоді люди вже будуть готові приєднатися до ОУН. Громадським активістам, які не увійдуть до лав ОУН, пропонували долучитися до «за-гальнонаціоналістичних…парамілітарних, спортивно-виховних, культурно-освітніх, професійно-вишкільних, громадської праці, науково-мистецьких, жіночих… організацій», кожну з яких все одно теж контролюватиме ОУН[814]. Ця система дала б змогу ОУН самовідтворюватися протягом усіх майбутніх поколінь, тим самим організація контролюватиме українську державу не тільки за життя своїх революційних лідерів, а й упродовж наступного періоду, задля чого і має бути організований контроль за вихованням молоді, яка поповнюватиме її кадрові ресурси. В ідеалі такий стан речей мав зберегтися на необмежений час у майбутньому, й особливо він мав бути таким, коли ОУН досягне етапу, на якому кожен громадянин української держави стане її членом. За задумом ідеологів ОУН, межа між українським суспільством і ОУН буде розмита і суспільство складатиметься тільки з «БОРЦІВ і ФАНАТИКІВ»[815].
Одним із основних завдань «Народних Судів» майбутньої української держави ОУН(б) було «безоглядно карати національних і суспільних шкідників. Зн. [значить] не тільки ворогів, національних зрадників, але й усіх злодіїв народного майна, спекулянтів і т. д. каратимуть смертю»[816]. Загалом, лідери ОУН(б) не хотіли змінювати радянське правосудця на більш демократичне, вважаючи, що буде простіше та ефективніше замінити термін «клас» поняттям «нація» і зберегти радянську систему незмінною: «…існуючий [радянський] кодекс будований під кутом класової боротьби, винищування клясового ворога та національної екстермінації українців, можна буде хіба переставити окреслення і все те [методи], всі ті розстріли й Чека, стосувавши на ворогах за все це, що шкодить Україні»[817].
