свою актуальність і надалі. Втім, ханат сприймав успіхи козаків неоднозначно,
побоюючись надмірного їх посилення. Через це подальша військова допомога
залежала від розвитку воєнної ситуації в якій хан Іслам Ґерай ІІІ ставав то на бік
гетьмана, то на бік короля547. Водночас, Крим, котрий ще в попередні роки звик
користуватися підтримкою козацької піхоти й артилерії у конфліктах з
черкесами, так само залежав від воєнної допомоги Війська Запорозького. Ці
фактори, а також складні стосунки ханів із войовничими ногайськими
татарами548, котрі формально підпорядковувалися Ґераям, але повсякчас
намагалися вести самостійну воєнну активність, дозволяли Хмельницькому
балансувати на цих суперечностях і отримувати бажану допомогу то від одного,
то від іншого табору. Так, у жовтні 1648 р. полонені поляками повстанці,
розповідаючи про суперечки Хмельницького із “військовою черню”
(покозаченими повстанцями), говорили про те, що “Хмельницький їй не довіряє,
має при собі 600 найманих татар. Останні несуть сторожу і сплять біля його
намету” 549. Пізніше, наприкінці червня — на початку липня 1651 р. гетьман знов
найняв до себе на службу 2000 татар. Після битви під Берестечком, потрапивши
в скрутну ситуацію, він наклав на мешканців паволочі значну контрибуцію,
кошти які було обернено на заплату найманцям550. В жовтні 1651 р. московські
546 Стороженко І. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII ст. — Дніпропетровськ, 1996. — Ч.1. — С. 102
547 Брехуненко В. Кримський ханат і поява та міжнародне визнання
Гетьманщини //Між конфронтацією та взаємодією: українсько-кримські та українсько-ногайські стосунки в XVІI — першій половині ХХ ст. — К., 2018. — С. 99-101; Чухліб Т. Козаки і татари. Українсько-кримські союзи 1500-1700-х років. — К., 2017.
548 Грибовський В. Ногайські орди у політичній системі Кримського ханства //Україна в Центрально-Східній Європі. — К., 2008. — Вип.8. — С. 139-171.
549 Мицик Ю. Визвольна війна очима полонених повстанців //Київська старовина. — 1995. — №4. — С. 17.
550 Документы об Освободительной войне украинского народа 1648 — 1654 гг. — К., 1965. — С. 596.
204
шпигуни доповідали про те, що “крымских татар з гетманом з Богданом
Хмельнитцким 6000 ... а на корм гетман Хмельнитцкой татаром дает по ефимку
человеку на месяц”551.
Для Хмельницького, як досвідченого полководця було очевидним, що
татарські відділи могли бути лише допоміжними контингентами, тоді як для
створення ядра постійної армії були необхідні зовсім інші формації, вищі за
рівнем дисципліни, організації та вишколу. Найбільш придатними для цього
видавалися ті взірці, котрі гетьман та його оточення знали з власного досвіду під
час служби в коронному війську й ті, що в уяві сучасників відповідали
тогочасним трендам розвитку військової справи. Таким взірцем було обрано
війська “чужоземного автораменту”, які звично називали “німецькими”. Якщо
брак боєздатної кавалерії в повстанському війську до певного часу
компенсувався союзною кримською кіннотою, і потреб формувати якісь
альтернативні відділи до певного часу не було особливої потреби, то переваги
“німецької” піхоти, навченої злагодженим пересуванням на полі бою та
залповому вогню, обороні польових укріплень та фортець поступово виявляли
себе, опосередковано вказуючи на нестачу відповідних навичок у козацької
піхоти. Під означенням “німецького” типу збройної організації в країнах Східної
Європи XVII ст. мався на увазі цілий конгломерат стандартів і практик,
запозичених з досвіду західноєвропейських армій (нідерландської, іспанської,
імперської та англійської)552. “Німецький” військовий устрій стає своєрідною
мілітарною модою, що протриває в Східній Європі до початку XVIIІ ст. Річ
551 Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы. — М., 1954. — Т.3. — С.141, 144.
552 Archer J. The art of War in the Western world. — Illinois, 1987. — P. 214-266; Mears J. The emergence of the standing professional army in seventeenth-century Europe //Social Science Quarterly. — 1969. — June. — P. 106-115; Parrott D. Strategy and Tactics in the Thirty Years’ War: The “Military Revolution” //The Military Revolution Debate: Readings on the Military Transformation of Early Modern Europe. — Routledge, 1995. — P. 227-251.
205
Посполита активно рекрутувала для цих контингентів офіцерів і, меншою мірою,
солдат на західно— та центральноєвропейських ринках найманства553.
Хмельницький мав змогу поповнювати своє військо “німецькими”
жовнірами двома способами, однаково поширеними на той час в європейській
практиці. Першим були вербунки (“затяги”) за кордоном, другим —
переманювання на свій бік солдатів противника або схиляння до служби
полонених найманців. Уже в листопаді 1648 р., готуючи облогу Замостя, гетьман
відправив листа до полковника німецької залоги міста Л.Вейгера, пропонуючи
йому перейти на бік Війська Запорозького 554. На осінь 1648 р. Хмельницький,
очевидно, вже мав при собі якусь кількість “німців” (перевербованих або
дезертирів). Ще одним способом залучення іноземних найманців була агітація
полонених, що трапили до рук козаків після переможних битв. Випадки переходу
“німецьких” драгунів на бік повстанців фіксуються вже в ході операції під
Жовтими Водами 1648 р.555. Певна кількість “німців” потрапила до гетьманської
армії під час воєнних кампаній у Литві 1654-1657 рр.556.
Провадити вербунки іноземних найманців було дуже важко: Україна в
силу свого розташування не мала безпосереднього сусідства з європейськими
ринками найманства, найближчими з яких були німецькі князівства Священної
Римської імперії, а також Лівонія, Курляндія, Королівська Пруссія, доступ до
яких контролювався ворожою Річчю Посполитою. Тому Хмельницький вдавався
553 Baranowski B. Organizacja wojska polskiego w latach trzydziestych i czterdziestych XVII wieku. — Warszawa, 1957; Frost R. The Polish-Lithuanian Commonwealth and the ‘Military Revolution’ //Poland and Europe: Historical Dimensions Selected Essays from the Fiftieth Anniversary International Congress of the Polish Institute of Arts and Sciences of America. — New York, 1994. — Vol. 1. — P. 19-47.
554 Жерела до історії України-Руси. — Львів, 1913. — Т.6. — С. 130.
555 Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. — Т.1, ч.3. — С. 52.
556 Таирова-Яковлева Т. Состав и численность украинского войска в Русско-польской войне 1654—1656 гг. По документам Малороссийского приказа Российского государственного архива древних актов //Вестник архивиста. — 2018. — №3. — С. 656-657.
206
не тільки до традиційного прийому переманювання з армії супротивника на свій
бік більш високою платнею, але й прагнув сформувати свою сферу впливу на
конкурентному ринку боротьби за найману військову силу. Під час зближення з
першою на предмет укладення альянсу влітку 1656 р. гетьман запевнив Д’єрдя ІІ
Ракоці в непорушності союзу з ним та його спільниками (Молдовою та
Валахією), зазначивши, що “ні на чиє доручення чи вимогу ми не піднімемо
зброї і не дамо допомоги проти них — ні ради плати, ані з будь-якого іншого
приводу, безпосередньо чи посередньо. Ми не дозволимо набирати або
записувати воїнів і не дамо ворогам, що йдуть на них (якщо такі знайшлися б),
переходити через наші володіння”557.
Проблеми з формуванням “німецьких” відділів не обмежувалися лише
справою вербунків. Аби конкурувати з короною та навіть просто утримувати
набрані частини, належало пильно дбати про їх фінансування й забезпечення.
Фінансова слабкість Речі Посполитої призводила до поступового погіршення
становища чужоземських відділів (особливо піхоти), даючи в руки
Хмельницького додатковий козир у агітації найманців. Водночас це
зобов’язувало гетьмана до зміцнення фінансів, що в умовах війни й перманентної
руйнації господарства було зробити вкрай важко. В квітні 1654 р., видаючи
універсал про призначення скарбовим екзактором О.Астаматія, Хмельницький
зазначав, що “ижъ мы, маючи великый росходъ на людей чужоземскихъ, а
приходовъ мало маючи на такые росходи” мусили встановити маита з іноземних
купців до військового скарбу558. Впорядкування податків і зборів в умовах війни,
однак було замало, тому іншим кроком, що дозволяв оплачувати воєнні витрати
була грошова емісія. Московський посланець Г. Кунаков, що в 1649 р. був у
Варшаві, повідомляв у своєму звіті про те, що “в Чигирине де учинил Богдан
Хмельницкий мынзу и деньги делают”559. В 1652 р. про порушення козаками
557 Універсали Богдана Хмельницького: 1648-1657. — К., 1998. — С. 199.
558 Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права XVII-XVIII ст. //Український археографічний збірник. — К., 1926. — Т.1. — С. 61.
559 Акты ЮЗР. -Т.3. — С. 408.
207
королівської монетної регалії писав подільський воєвода і польний коронний
гетьман С.Потоцький560. Аналіз нумізматичного матеріалу, накопиченого
протягом кількох останніх десятиліть, дозволив висунути досить обґрунтоване
твердження про те, що згадані в джерелах минзи карбували фальсифіковані
польські монети середніх номіналів (шостаки) із зменшеним вмістом цінних
металів561. Практика “псування” монети була цілком розповсюдженою на
коронних монетних дворах Європи, і в кризових для економіки умовах воєнного
часу дозволяла скарбу виграти на заощадженні золота й срібла.
Наступник Хмельницького І.Виговський не відмовився від “німецьких”
полків і саме в них бачив організаційне ядро постійної армії Князівства Руського.
Під час дискусій довкола його положень з'явився пункт щодо дозволу на “вільні
затяги в Польщі людей німецьких” — права, якого в Речі Посполитій не мала
навіть Литва562. Водночас гетьман просив у короля допомоги не польськими
військами, а саме німецькими формуваннями 563. Ще в процесі пошуку
компромісів із коронними дипломатами на початку 1658 р. Виговський прагнув
заручитися посередництвом бранденбурзького курфюрста, просячи аби польські
та прусські комісари привели із собою 1000 рейтарів і 1000 драгунів 564. Початки
вербунку “німців”, очевидно, збіглися із початками затягів решти частин
560 Котляр Н. Кладоискательство и нумизматика. — К., 1974. — С. 118.
561 Бойко-Гагарин А. К вопросу о возможности чеканки гетманом Богданом
Хмельницким фальшивых монет //VIII Богданівські читання. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 419-річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького. — Черкаси, 2014. — С. 118-122; Нечитайло В. Українські монети Визвольної війни періоду 1648-1654 рр. та монети Петра Дорошенка періоду 1665-1676 рр. //Матеріали Міжнародної практичної конференції «Грошовий обіг та банківська справа в Україні: минуле та сучасність». — Львів, 2004. — С. 224-225.
562 Кролль П. Коронна шляхта і Гадяцька унія //Гадяцька унія 1658 року. — К., 2008. — С. 160; Кroll P. Wojsko zaciężne na służbie hetmana Iwana Wуhowskiego //Studia historyczno-wojskowe. — Zabrze, 2009. — T.3. — S. 113-120.
563 Акты ЮЗР. — Т.15. — С. 303.
