Степан Бандера

Стоять зліва направо: Роман Ерденберґер, Богдан Рак, Степан Бандера, Володимир Дармохвал, Володимир Ерденберґер, Євген-Юліян Пеленський

Складаючи 28 травня 1928 р. пластовий іспит (рільництво, огородництво, годівля дробу, молочарство, щіткарство, переплетництво), у графі навпроти ощадливості юнак зробив запис: «За заощаджені гроші купив собі пластовий однострій та мандоліну». Протягом 29 травня і 1 червня 1928 р. Бандера складав ІІІ пластовий іспит (картографія, рятівництво, знакування, самостійність, плавання, ощадність, служба). Він навчився точно визначати відстані за топографічними мапами й планувати мандрівки. У його свідоцтві зазначено, що похибка в розрахунках становила лише 15 % за допустимих 25 %.

У ступені старшого пластуна до своєї третьої проби він долучив посвідку від 28 травня 1928 року: «Остсим посвідчуємо під словом чести, що Бандера Степан, розвідчик II куреня Старших Пластунів імені Івана Богуна в Стрию за заощаджені гроші купив собі однострій та мандоліну». Документ засвідчили й підписали старші пластуни-розвідники Ярослав Падох та Осип Грицак. Ощадність як риса характеру, сформована в юнацтві, позитивно свідчила про С. Бандеру і в дорослому віці. Це було не тільки вміння накопичувати кошти, а також вміння їх правильно витрачати та ділитися на користь нужденних.

У грудні 1928 р. Степан Бандера був уперше заарештований польською поліцією в с. Старий Угринів за антидержавну діяльність (організовування в м. Калуші листопадових свят-маніфестацій у 10-ту річницю створення ЗУНР 1918 р.) та 20—24 грудня перебував у Станіславівській тюрмі. У державному архіві Івано-Франківської області зберігся унікальний документ, який детально описував ув’язненого: зріст — 159 см; постать щупла; волосся густе, темне, зачесане догори; лице бліде; чоло високе; очі блакитні; брови гладкі, чорні; ніс малий, простий; вуха малі; вуста середні; зуби здорові, але три відсутні; підборіддя вузьке; руки малі з короткими пальцями; ноги малі; постава й хода прості; вимова нормальна; володіє польською, німецькою й руською мовами; грамотність вища; власноручний підпис українською мовою.

19 грудня 1929 р. у Львові в Академічному домі на Другій курінній раді загону «Червона калина» Степана Бандеру обрали генеральним підскарбієм. Як скарбник він виявляв велику ініціативу для здобуття «пластового заробітку» під час різних свят, імпрез і виступів, виготовляючи з іншими невеликі срібні пластові відзнаки, які мали попит та давали прибуток; також пластуни пакували корицю та какао для «Народної торгівлі», розповсюджували газети. Для залучення коштів організовували виступи та концерти, вдалося купити кінопроектор, який демонстрував глядачам за плату короткометражні фільми. Значною мірою завдяки такій бізнесовій діяльності С. Бандери загін «Червона калина» зумів заробити близько тисячі польських злотих для виготовлення досить коштовного прапора з вигаптуваним кличем: «Не принести сорому українській землі!» Його проект розробили Орест Гладкий і Юліан Буцманюк, а посвячення таємно здійснив отець-митрат Йосиф Сліпий.

У липні 1930 р. діяв одномісячний табір за участю Бандери й ще 28 членів загону «Червона калина» біля села Крушельниця нині Сколівського району Львівської області. Він закінчився маршем на гору Маківку, де було відправлено панахиду на могилах полеглих січових стрільців. Комендантом табору був Ярослав Рак, бунчужним — Степан Новицький, писарем і референтом ватр — Ярослав Падох, кухарем — Володимир Ерденберґер, референтом піонерки та таборовим лікарем — Богдан Чехут, військовими референтами — Осип Карачевський і М. Поточняк, диригентом — Ярослав Рудницький. 3 серпня 1930 р. на Маківці Степан Бандера склав третю Пластову присягу на прапорі загону «Червона калина».

Після заборони польською владою «Пласту» 1930 р. Степан Бандера активно долучився до ОУН. Коли після Другої світової війни відновилася діяльність загону «Червона калина», він поновив членство та до смерті постійно підтримував зв’язок із куренем. Згодом його іменем назвали два юнацькі пластові курені: 23-й у Львові та 47-й у Ньюарку (США).

Студент Степан Бандера

У 1928—1934 рр. Степан Бандера навчався на агрономічному відділі Львівської політехніки. Під час допитів польської поліції Бандера так описував своє навчання: «У вересні 1928 р. я записався в Українську господарську академію в Подебрадах у Чехо-Словаччині. Однак на початку шкільного року довідався, що академію ліквідували і записи стали недійсними. Записатися до Львівської політехніки я не міг, бо термін запису вже минув, тож поїхав до Кракова, де запис іще тривав. У Кракові я днів зо п’ять жив у свого шкільного товариша Івана Сондея, тоді студента Ягеллонського університету в Кракові, а зараз магістра права в Калуші. Проте зі Львова мені повідомили, що незважаючи на спізнення ще можна буде записатися до Львівської політехніки. Тому я забрав заяву з університету в Кракові й, повернувшись до Львова, записався на сільськогосподарське відділення Львівської політехніки, оселившись в Укр.[аїнському] акад.[емічному] домі. Під час навчання у Львівській політехніці, тобто у 1928—29 і 1929—30 рр., я мешкав переважно на квартирі, а в Українському академічному домі жив тільки на початку або в кінці періоду перед святами або канікулами. На квартирі жив разом із товаришами Осипом Тюшкою, Юрком Левицьким, братом Олександра, і Вациком Василем. У той час я був членом „Пласту“, „Просвіти“, „Рідної школи“, Товариства прихильників освіти, а також „Основи“, Товариства самопомочі студентів Львівської політехніки. У цьому товаристві я займався суспільною та освітньою роботою і час від часу їздив з доповідями по навколишніх селах; політичною діяльністю не займався. Я ще належав до філії Науково-педагогічного товариства ім. Петра Могили. Під час святкових канікул я перебував у свого батька в Старому Угринові, де займався освітньою і суспільною працею у „Просвіті“ та „Лузі“, а крім того, був членом співочого студентського гуртка при філії „Просвіти“ в Калуші».

За навчання в Політехніці у 1928—1932 рр. Степан Бандера заплатив 641 злотий, а також за кожен семестр 17—30 злотих за медичний огляд. За цей період він прослухав лекції з таких дисциплін: зоології, вступу до рільництва, економічно-рільничої географії, основ економіки, фізики, загальної хімії, петрографії (наука про гірські породи), геології, ентомології (наука про комах), мірництва, основ ветеринарної медицини, рільничої бактеріології, хімії, фізіології рослин, лісництва, рибальства, торгового права, механізації, технології, управління і організації рільництва; організація господарювання, молочарства, агрономії, машинознавства, геометрії, охорони рослин тощо. Їх читали польські і єврейські професори й доценти: Бак, Борковський, Врублевський, Войтан, Гурський, Міщинський, Малярський, Фулінський, Юрський та інші. У залікову книжку лектори записували кількість лекційних, семінарських, практичних годин, складені іспити, колоквіуми, захищені курсові роботи в навчальному році та замість оцінки їх зараховували, ставлячи лише свій підпис. Під час літніх канікул відбувалася обов’язкова виробнича практика та наукові мандрівки з викладачами. Останній запис у заліковій книжці зроблено 29 квітня 1933 р. Отримати диплом Бандері завадив арешт 14 червня 1934 р. під час літньої сесії (11—20 червня) та подальше ув’язнення.

Близький друг Григор Мельник так характеризував Бандеру-студента: «Сам він представлявся звичайно такими словами: „Степан Бандера, син отця-пароха з Угринова Старого, пошта Калуш“. Ніхто не міг тоді втриматися від сміху… Стефанова вдавана серйозність і сердитість завжди впроваджувала з місця веселий настрій і була безпосереднім вступом до обговорювання проблем, якими ми в даний момент займалися. Степан переплітав всякі дискусії доречними дотепами, деякими цитатами зі Святого Письма, висловами народної філософії чи з української літератури, переважно з поезії, і т. п. Любив теж наслідувати спосіб говорення інших друзів, причому наводив їхні висловлювання майже слово в слово, з великою дозою гумору. Це йому все добре вдавалося, бо мав він неабияку пам’ять. Наприклад, наслідував „Янкля“, тобто Володимира Янева, як той давніше читав дещо зі своїх власних творів: „…Мамця ка-а-аже…“ і т. д. Таким був Степан серед товаришів, яких він уважав за характерних, ідейних і, як він це казав, надійних людей. Цілком інакше виглядало його відношення до людей, яких він уважав за безхарактерних, неідейних або просто за звичайних „з’їдачів хліба“. Про таких він висловлювався зневажливо: „Темний нарід! Ні читати, ні писати…“».

Інший одногрупник Юрій Кульчицький відзначав, що Степан Бандера, як і більшість студентів-українців, вчився на «добре» і «задовільно» через постійний брак коштів і діяльність у різних громадсько-політичних організаціях, підпільних УВО та ОУН. Тому він багато пропускав лекції й відповідно отримував гірші оцінки. Лише одного разу професор на практичній роботі з мірництва поставив керівником групи Бандеру. «Любив жарти, мав звичку строїти різні міни і як заходив в кімнату, то казав: „Щось прийшло“. Відповідно й ми любили пожартувати з ним. Раз зателефонував до мене Степан зі Львова, що до нього на пошті є посилка з продуктами, які можуть зіпсуватися. Він просив нас відібрати посилку, зужити ті продукти, які можуть зіпсуватися, а йому залишити, які постоять довше. Приїхати він пообіцяв через 2—3 дні… Печиво ми колективно з’їли. Кури за ноги зв’язали шнурком, перекинули його через гак в стелі і прив’язали до дверей. Вийшло так, що коли рухати дверми, то кури їздили вверх і вниз. З шафи витягли Стефанів костюм і набили його різними лахами, зробивши опудало, а ковбасу причепили у відповідне місце. Степан на другий день мав гарну несподіванку, а ми гарну втіху і причину позбиткуватися над ним».

У 1930—1931 навчальному році С. Бандера проживав у Дублянах, у студентському гуртожитку (тепер гуртожиток № 5 Львівського національного аграрного університету), у кімнаті № 13, однак на вимогу студентів-поляків українців і євреїв насильно звідти виселили. Шовіністично налаштовані поляки також домоглися заборони українцям харчуватися в студентській їдальні, бо, мовляв, із «бидлом (худобою) з одного начиння не будемо їсти». У відповідь українці заявили, що не будуть відвідувати лекції, щоб не сидіти в одному залі з хамами. Адміністрація змусила студентів-поляків вибачитися за цю образу. Однак українці влаштували неподалік від навчального корпусу свою їдальню в одній із кімнат будинку Йосипа Тушницького. Хоч харчувалися почергово, групками за браком місця, але на своєму стояли до кінця. Спочатку Бандера мешкав в одного сільського господаря Івана Шпіка спільно з Романом Руданським, а згодом — у Романа Колодія. За свідченням Ганни Рудницької, Стефан спав на твердому дерев’яному лежаку під тоненьким покривалом, підкладаючи під голову велике каміння.