Степан Бандера: человек и миф

1. Приймай життя як героїчний подвиг і здобувчий чин незламної волі та творчої ідеї.

2. Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля й ідея Нації.

3. Будь гідним виконавцем заповітів великих синів Твоєї Нації і борись та працюй для великого майбутнього.

4. Твоїм найбільшим добром і твоєю честю є сила і велич Твоєї Нації.

5. Залізна дисципліна супроти Ідеї і Проводу й обов'язок праці є Твоєю чеснотою.

6. Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя і тому працюй для її могутности й розвитку.

7. Плекай духа волі і творчости, неси всюди ідею Правди України і закріплюй в життя її історичну місію.

8. Твоєю найбільшою любов'ю є Українська Нація, а Твоїми братами — всі члени української національної спільноти.

9. Будь вірний ідеї Нації на життя і смерть і не здавайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.

10. Красу і радість життя вбачай у невпинному стремлінні на вершини духу, ідей і чину.

11. Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе не сліз, ані милосердя чи пасивного роздумування, але мужности й активного життя.

12. Знай, що найкраще віддаси Богові почесть через Націю та в ім'я Нації чинною любов'ю до України, суворою мораллю борця та творця вільного державного життя.

13. Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну й перемогти ворогів.

14. Будь свідомий того, що Ти є співвідповідальний за долю цілої Нації.

15. Пам'ятай, що найбільшим злочином є шкодити своїй Нації.

16. Твоїми ворогами є тільки вороги Твоєї Нації.

17. З ворогами поступай так, як цього вимагає добро і велич Твоєї Нації.

18. Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною — меч.

19. Постійно пізнавай, удосконалюй себе, а здобудеш життя і світ.

20. Знай, що світ і життя — це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.

21. Тоді Ти повна людина, — коли перемагаєш себе і світ і постійно стремиш на вершини.

22. Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заламлюється невдачами, але має відвагу піднятись з упадку й завзято змагає до цілі.

23. До перемоги треба витривалости й постійного зусилля в діянні й боротьбі.

24. Кожночасно будь готов на найбільший чин, але при тому не занедбуй щоденної праці.

25. Будь перший в боротьбі й перемогах життя, щоб здобути для Нації вінець перемоги.

26. Живи риском, небезпеками і постійним змагом, а погорджуй всякою вигодою та спокійним життям філістра.

27. Радо й без нарікань виконуй покладені на Тебе обов'язки, щоб власною працею й наявними вартостями здобути собі право на провід ництво.

28. Пам'ятай, що провідництво вимагає постійних трудів і великих зусиль.

29. Будь сильний і незламний навіть в обличчі смерти й всяких терпінь.

30. Став гордо чоло небезпекам, а на удари життя відповідай збільшеним зусиллям праці й боротьби.

31. Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний прошак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.

32. Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.

33. Будь скромний і шляхетний, але знай, що значить слабість і покора.

34. Співчуття з велетнями духу Тебе підносить, а співчуття з підлими і безхарактерними людьми ослаблює. Подай братню руку тим, що хотять, як і Ти, йти на верхів'я.

35. Не завидуй нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею й вартістю.

36. Будь товариський. Зав'язуй побратимство духу, ідеї і зброї в житті, праці й боротьбі.

37. Зв'язуй тісно своє життя з життям Нації. Віддай Україні свою працю, майно, кров.

38. Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманути в наставлені сіті, для здобуття ж тайни від ворога вживай навіть підступу.

39. Шануй жінок, що мають стати Тобі товаришками духу, ідеї і чину, але гидуй розгнузданими.

40. Цінуй високо материнство, як джерело продовження життя. З Твоєї родини зроби кивот чистоти Твоєї Раси і Нації.

41. Люби й опікуйся дітворою, як молодістю майбутнього Нації.

42. Плекай фізичні сили, щоб тим видатніше працювати для своєї Нації.

43. Будь точний. Вважай за втрачену частину життя кожну хвилину, що пройшла без діла.

44. Що робиш, роби совісно й так, якби воно мало остатися вічно й мало стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.

На кров і славну пам'ять Великих лицарів, в ім'я майбутніх поколінь все і всюди засвідчуй чином вірність і любов Україні. Неси гордо й непохитно прапор Українського Націоналізму, високо цінуй і шануй честь та ім'я Українського Націоналіста».

ДИТИНСТВО СТЕПАНА БАНДЕРИ

Степан Бандера народився 1 січня 1909 р. в селі Старий Угринів (тепер Калуський район Івано-Франківської області) в сім'ї греко-католицького священика. В книжках радянського видання писалося «попа», крім того, нерідко підкреслювалося, що більшість провідних членів ОУН були такого ж походження, і при тому робився вигляд, що само собою зрозуміло — люди такого походження не можуть не бути зрадниками свого народу.

У більшості українців східної і центральної України традиційно сформувалося негативне ставлення до церковної унії та її творців. Значною мірою цьому сприяли і Тарас Шевченко, і поемою «Іван Вишенський» Іван Франко (який, зрештою, сам був греко-католиком). Ми, — в тому числі й авторка цієї книги, яка є донькою православного священика, — звикли вірити, що ті ієрархи, які стояли біля витоків церковної унії, «продали Україну» з метою її ополячення й окатоличення «задля панства великого, задля лакомства нещасного», кажучи словами народних дум.

Батько Степана Бандери — о.Андрій Бандера, парох с.Старий Угринів

Але у 1990 р. в Лондоні вийшла книжка Олександра Кормана «Непокарані злочини», де про греко-католицьку церкву говориться, як про одного з ворогів, винних у численних злочинах проти польського народу.

Тож як воно було насправді? Тут не місце вдаватися в детальну історію української греко-католицької церкви, але бодай у кількох абзацах про це просто необхідно розповісти, інакше не буде зрозуміло, чому саме діти греко-католицького духовенства масово пішли в ОУН і досягли там високих становищ.

Про те, що в 988 р. з повеління князя Володимира відбулося хрещення киян, а далі поступово всієї держави і що християнство на Русь прийшло з Візантії, зараз знає кожен школяр. Проте в одному романі про Анну Ярославівну було сказано, що коли вона вийшла заміж за французького короля Анрі І, то мусила перейти в католицизм. Так писати міг лише радянський автор, зовсім незнайомий, — хоча начебто історик, — з історією християнської церкви. Поділ єдиної християнської церкви на дві — східного і західного обряду (популярно — на православних і католиків) відбувся на Вселенському соборі в 1054 р., тобто в рік смерті Ярослава Мудрого.

Тепер треба згадати історію України. Удільне роздрібнення Русі призвело до того, що вона майже вся опинилася під владою Литовського князівства, а після Люблінської унії 1569 р. перейшла під владу Польщі. Якщо литовські князі правили під лозунгом: «Старого не рушимо, нового не вводимо», то польські королі і церква відразу повели активну роботу по «наверненню схизматиків в істинну віру». Інакше кажучи, це означало, що українці повинні перейти в католицизм і пополячитися. Хто їх міг захистити? Главою православної церкви вважався константинопольський патріарх (він зараз теж називається вселенським), але він у той час вже ніякої влади фактично не мав. Адже у 1453 р. Візантія була завойована турками, тож становище константинопольського патріарха було приблизно таке, як становище російського патріарха після того, як Сталін у 1945 р. дозволив його обрати. Інша справа — римський папа. В його руках була цілком реальна влада, всі європейські королі вважалися його васалами. Коли германський імператор Генріх IV спробував конфліктувати з папою, то це скінчилося тим, що імператор у волосяниці, з непокритою головою, босоніж три дні стояв у дворі папського палацу в Каноссі, благаючи прощення.

Отже, деякі українські ієрархи: Терлецький, Рагоза, Іпатій Потій, прийшли до висновку: а чому не визнати зверхність римського папи, але навпростець, не через посередництво польської церкви? Папа підтримав цю ідею, і в 1596 р. у Бересті (тепер Білорусь) було проголошено унію, яка викликала неоднозначне ставлення і духовенства, і мирян. Щодо польської сторони, то король і вище духовенство спочатку дуже підтримували унію і лише згодом переконалися, що їх обхитрили. Тепер уже не можна було вимагати від українців переходу в католицизм і взагалі стало важче їх переслідувати, бо вони були під безпосереднім захистом Риму. Тому греко-католицькі священики були у значно меншій залежності від держави, ніж православні священики на тих землях, які після так званої Переяславської ради, а потім після Андрусівського миру ввійшли до складу Московії, де церква була в повній залежності від царя.

Щоб людина почала цікавитися якимись іншими питаннями, крім шматка хліба для сім'ї, вона повинна отримати певну освіту, до того ж у дитинстві жити у відповідній атмосфері. Ясна річ, що таку атмосферу й освіту мали, в першу чергу, діти духовенства. Тому, коли в XIX столітті починається відродження національної самосвідомості в Галичині, очолили цей процес саме священики. Відомими письменниками стали священики Маркіян Шашкевич, Олександр Духнович, Сидір Воробкевич та ін.

Із такого середовища вийшов і Степан Бандера. Батько його, Андрій Бандера, був одружений з Мирославою Глодзінською, батько якої, Володимир Глодзінський, був священиком у вже згаданому Старому Угринові, де потім його змінив зять. Сім'я Бандерів була багатодітною: в 1907 р. народилася Марта-Марія, в 1909 р. — Степан, в 1911 р. — Олександр, в 1913 р. — Володимира, в 1915 р. — Василь, в 1917 р. — Оксана, в 1921 р. — Богдан. Була ще маленька Мирослава, яка померла немовлям, і того ж 1922 року померла від туберкульозу горла мати цих сімох дітей. Оскільки в різних, — історичних, публіцистичних, художніх, — книжках радянського видання постійно підкреслювалося, що туберкульоз — це хвороба бідних у капіталістичних країнах, результат важкої праці, поганих побутових умов і недоїдання, то можна зробити висновок, що сім'я Бандерів не жила в розкошах.

Зрештою, Ярослав Рак, який знав Бандеру, ще коли вони навчалися в стрийській гімназії, в своїх спогадах зазначав: «Він був низького росту, шатен, дуже бідно одягнений».

Щоб надалі не відвертати увагу від головної особи, — Степана Бандери, — дуже коротко про його сестер і братів.

Після смерті матері двох дівчаток, Володимиру й Оксану, забрали родичі, і вони виховувалися на Тернопіллі: Володимира — у дядька в селі Ягольниця-Нагорянка, а Оксана — у тітки в селі Кобиволоки. В 1933 р. Оксана повернулася до батька, а 22 травня 1941 р. Андрій Бандера з двома доньками були арештовані і вивезені до Києва. Там 8 липня 1941 р. священика Андрія Бандеру судили і через три дні розстріляли, (хоча у вироку було сказано, що його можна оскаржити впродовж 5-ти днів; заслуговує на увагу також фраза: «… без конфіскації майна за відсутністю такого»), а доньок Марту і Оксану без суду вивезли на вічне поселення в Красноярський край.