України, територія якої завжди була одним з ключових регіонів на геополітичній
карті Європи, ареною війн. Збройні сили та воєнні конфлікти завжди грали
формотворчу роль в історії державності, формували політичні еліти, впливали на
економіку, суспільні відносини.
Яскравим прикладом цього є історія Козацького Гетьманату
(Гетьманщини), який виник в результаті Козацької революції середини XVII ст.
Ця держава (самоназва — Військо Запорозьке) була створена не лише
спільнотою професійних військових, якими були козаки, але й значною мірою
структурована для потреб ведення війни. Головні державні інститути
Гетьманщини (адміністративно-територіальний устрій, владні інститути,
управлінська ієрархія) наслідували структурно-функціональні риси козацького
війська. Оскільки ця держава витворила унікальний симбіоз військових і
політичних структур, видається надзвичайно важливим дослідження мілітарних
інститутів Козацького Гетьманату та їхнього зв’язку із політичним устроєм. При
цьому слід враховувати, що період XVII — XVIII ст. був позначений
інтенсивним розвитком нових воєнних технологій, виникненням професійних
регулярних армій, змінами в характері й масштабах війн, котрі значною мірою
визначали першість держав й призвели до військово-політичного та
економічного домінування Європи над рештою світу. Сукупність цих нових
тенденцій та їх вирішальний вплив на історію Європи в сучасній історіографії
окреслюють концептом Мілітарної революції (Military Revolution). Це спонукає
до аналізу виникнення, розвитку й трансформації військово-політичних
25
інститутів Козацького Гетьманату в контексті нових тенденцій у військовому та
державному будівництві, що постали в період його існування. Такий аналіз,
поставлений на рівень самостійної наукової проблеми, ще не проведений у
вітчизняній історіографії й дозволить глибше осягнути особливість політичної
історії Гетьманщини в загальноєвропейському контексті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження пов’язана з проблематикою, що розробляється
кафедрою давньої та нової історії України Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Дисертацію виконано в межах комплексних
науково-дослідних тем історичного факультету: «Історія української державності
нової та новітньої доби» (№ 06БФ046-01), «Україна в загальноєвропейських
історичних процесах: пошуки цивілізаційного вибору» (16БФ046-01) та «Людина
українського середньовіччя та модерної доби» (16БФ046-01).
Мета дисертаційного дослідження полягає в системному аналізі
складових військово-політичного устрою Козацького Гетьманату в контексті
Мілітарної революції періоду раннього Нового часу.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання
дослідження:
— проаналізувати стан наукової розробки теми в українській та
зарубіжній історіографії;
— охарактеризувати основні групи джерел з досліджуваної теми;
— визначити методологічні підходи, дослідницький інструментарій і
термінологію дослідження;
— встановити роль мілітарних чинників у становленні й розвитку
військово-політичної моделі Гетьманщини, причини й характер її змін в
контексті геополітичних і воєнних викликів другої половини XVII — середини
XVIІІ ст.
26
— з’ясувати місце й внутрішню структуру козацького війська у
військово-політичній системі Гетьманщини, систему управління та військових
урядів, порядок відбування козаками військової повинності, рівень боєздатності
війська та заходи гетьманського та імперського урядів з його впорядкування;
— визначити передумови та причини розбудови постійної професійної
армії, встановити чисельність, склад, організацію, фінансування, тактику,
озброєння та бойову діяльність найманих формувань, заходи гетьманів по їх
організаційному впорядкуванню, вербунку, забезпечення та використання в
контексті зміцнення й модернізації збройних сил Гетьманщини;
— реконструювати організаційні засади, форми забезпечення,
гарматний парк, рівень технічної оснащеності й боєздатності артилерії
Гетьманщини в контексті технологічних і організаційних новацій;
— відстежити й проаналізувати основні тенденції оборонного
будівництва на теренах Гетьманщини, його місце у воєнній політиці козацької
еліти, роль у мілітарній політиці Московського царства та Російської імперії в
контексті фортифікаційних трендів ранньомодерної Європи;
— з’ясувати стан знань і використання в збройних силах Гетьманщини
традиційних та новітніх воєнних практик і технологій, розвиток військової освіти
та вишколу, обіг спеціальної військової літератури;
— реконструювати передумови та перебіг військових реформ гетьмана
К.Розумовського, їх зв’язок із модернізаційними змінами в Гетьманщині,
наслідки для її військово-політичного устрою.
Об’єктом дослідження військово-політична система Козацького
Гетьманату в контексті модернізаційних змін раннього Нового часу.
Предметом дослідження є політика владних еліт в сфері військового
будівництва, еволюція військових інститутів Козацького Гетьманату, як
складових елементів військово-політичної системи, поширення нових воєнних
27
технологій і практик, військові реформи та їх зв’язок із політичними процесами в
контексті теорії Мілітарної революції.
Хронологічними межами дослідження є період 1648 — 1764 рр. Нижня
хронологічна межа зумовлена початком Козацької революції й процесу
створення державних, політичних і мілітарних інститутів Козацького Гетьманату
(Гетьманщини). Верхня межа позначає ліквідацію інституту гетьманів, як
політичних і військових очільників Гетьманщини та початок процесу ліквідації її
державних і військових інститутів Російською імперією. При з’ясуванні
історичних передумов і наслідків окремих складових досліджуваної проблеми, її
аналіз інколи виходить за межі окресленої хронології.
Географічні межі дослідження визначені кордонами Гетьманщини
(Війська Запорозького) від часу її виникнення як державного утворення й
подальшими змінами її територіального складу, пов’язаними із її розколом на
два окремих гетьманати (1663 р.) й фактичним збереженням суверенітету
Лівобережною Гетьманщиною в подальшому. В історико-географічному та
історико-культурному аспектах ці території належать до Правобережної
Лівобережної та Центральної України 1.
Методологія дослідження зумовлена її предметом і завданнями. Розвиток
державних і військових інститутів Гетьманщини розглядається в їх
нерозривному зв’язку в контексті війн і динамічних змін у військовій справі
ранньомодерного часу, окреслених концептом Мілітарної революції.
Методологічний фокус дослідження зосереджено на військових інститутах,
сукупність яких утворювала військово-політичну систему Козацького
Гетьманату (Війська Запорозького). Аналізу підлягатимуть не лише структури,
але й механізми їх дії та взаємодії з метою відстеження того, як і наскільки
ефективно гетьманат міг мобілізовувати воєнні ресурси для потреб свого
існування, вплив мілітарних інститутів і війни на політичну модель держави,
соціально-економічні процеси. Крім того, в дослідженні було застосовано
1 Заставний Ф. Українські етнічні землі. — Львів, 1993. — С.119-122, 161-162.
28
дескриптивний (описовий), історико-генетичний, історико-типологічний,
біографічний, просопографічний, компаративний, проблемно-хронологічний і
статистичний методи, методики історичного аналізу, синтезу й порівняння, а
також прийоми джерелознавчої критики. Окреслені вище методи дозволили
з’ясувати:
— дескриптивний: реконструювати й створити аналітичний опис складових
військово-політичної системи Гетьманщини, заходів політичної еліти в сфері
військового будівництва;
— історико-генетичний: з’ясувати витоки окремих мілітарних інститутів,
урядів і військово-служилих груп;
— історико-типологічний: з’ясувати структурно-функціональну
приналежність окремих складових збройних сил Гетьманщини найманих,
надвірних і приватних формувань);
— біографічний: простежити кар’єрні траєкторії старшин найманого військ,
надвірних формувань і артилерії;
— просопографічний: встановити характеристики окремих військово-
служилих груп (неурядової старшини, старшинського корпусу найманого
війська, військових служителів);
— проблемно-хронологічний: виявити періоди, характер і напрями змін у
сфері військового будівництва Гетьманщини, окремих складових збройних сил;
— статистичний: оприявнити кількісні коливання козацького та найманого
війська, частотності й кількості надання титулів неурядової старшини, порядок
витрат окремих категорій військового бюджету Гетьманщини.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у постановці та
розробці актуальної проблеми, дослідження якої дозволяє глибше зрозуміти
специфіку історії Козацького Гетьманату в європейському контексті. Особистий
внесок автора полягає у наведених нижче результатах, положеннях і висновках,
які виносяться на захист:
29
Вперше:
— у вітчизняній історіографії застосовано концепцію Мілітарної революції
для структурно-функціонального аналізу військово-політичного устрою
Гетьманщини;
— запропоновано системну картину військового будівництва Гетьманщини
в контексті військово-політичної історії Європи раннього Нового часу;
— з’ясовано характер, цілі та напрямки державної політики в галузі
військового будівництва, в т.ч. військові реформи гетьманів Д.Апостола та
К.Розумовського;
— висвітлено поширення європейських воєнних технологій і практик на
розвиток військової справи Гетьманщини;
— обґрунтовано зміни характеру військового будівництва в контексті
процесу обмеження автономії Гетьманщини Московським царством і Російською
імперією;
— отримано й проаналізовано статистичні данні щодо змін чисельності
козацького війська, приватних формувань, кількісних характеристик гарматного
парку;
— реконструйовано еволюцію організаційної структури, постачання та
забезпечення Генеральної артилерії Гетьманщини, Канцелярії Генеральної
артилерії;
