Сагайдачный

Українська шляхта теж зрозуміла, що козацький рух підриває її власні економічні інтереси. Не дістаючи платні від уряду Речі Посполитої, козаки вважали виправданим (як, між іншим, і польські жовніри. — Л. Т.) жити поборами з маєтків панських, а також «квартируванням» там. Це покозачення української людності підтинало в корені господарські плани шляхти в Україні. Маса людності, місцями переважна маса, шукала ідею козацького імунітету, відмовлялася від усякої данини й повинностей, усякого послуху органам влади — магістратам і війтам у містах, старостам і державцям у приватних маєтках. У своїх інструкціях до місцевих сеймів король польський зазначає: «Домашня сваволя козацька так заповзялася, що вже справді, забувши вірність і підданство, заводять собі свою удільну державу. На життя й маєтність невинних людей наступають. Уся Україна їм підпорядкована. Шляхтич у своєму домі не вільний. По містах і містечках королівських уся управа, вся власть в руках у козаків. Захоплюють юрисдикцію, закони видають».

Від другого десятиліття XVII століття справа козацької юрисдикції по приватних маєтках стає на довгі роки предметом запеклої суперечки: козаки не мирилися з панською владою як по королівщинах, так і по приватних латифундіях.

Прозорливий державець і політичний діяч Петро Сагайдачний розумів, що військова сила козацька має втілитись у державні інституції. Стихійно-демократична «козацька земля» почала вимальовуватись у справжню державу, поки що «удільну». Тому поляки, побачивши марність зусиль на шляху військового подолання козацької вольниці, прагнуть обмежити козацький контингент. До того ж вони хочуть, щоб привілейоване козацтво існувало тільки в королівщинах, тобто на землі Польської корони. А реєстрові козаки на власних маєтностях мали або йти на королівщину, або зректися козацької юрисдикції.

Як гетьман Сагайдачний був взірцем вимогливого керівника та проводиря війська. Ян Собеський так писав про гетьманування Сагайдачного: «Внаслідок свого службового становища завжди вірний королю і Речі Посполитій, він був суворим у справі придушення козацького свавілля; нерідко, не замислюючись, карав смертю за найменші провини».

Ця надмірна суворість Сагайдачного зумовила те, що його часто усували з посади гетьмана. Однак саме сувора дисципліна стала передумовою найбільших перемог козацького війська. Еріх Лясота, посланець австрійського імператора, характеризує Запорозьку Січ як гнучку і боєздатну військову організацію, поділену на полки, десятки, з розвиненими командними структурами й управлінням, канцелярією і налагодженим військовим господарством. Зрозуміло, що Польська корона цінувала козацьку армію. Вона під проводом Конашевича Сагайдачного уславила себе походами й перемогами.

Турецькі походи

Дізнавав не однократ турчин препоганий

Його мужність і прудкий у бою татарин,

Зна Мултянськая земля, відає волошин,

Їх-бо гетьман той не раз лицарсько полошив.

З «Віршів на жалісний погреб гетьмана Сагайдачного»

Близько 1606 року Петро Сагайдачний згуртовує козаків для міцної атаки на турецькі береги. У 1607 році козаки спустошують два мусульманські міста — Очаків та Перекоп. 1608—1609 роки стали фатальними для берегів Анатолії. У 1612—1613 роках Сагайдачний рішуче заявляє про свою військову присутність у князівствах Молдавії та Волощини, які були васалами Туреччини.

При детальному розгляді цих військових операцій насамперед привертає увагу їхня обміркованість — військова та політична. Сагайдачний не просто водив козаків у походи заради здобичі та слави — він поступово й неухильно нарощував людську, збройну та артилерійську міць Запорозького Війська, прищеплював йому нові бойові навички, розвивав бойову взаємодію між кіннотою, піхотою та артилерією, навчав морської справи.

У ті часи повним і беззаперечним володарем на Чорному морі була Оттоманська Порта (Османська імперія). Населення її становило понад шістдесят мільйонів (для порівняння: населення Московії ледь перевалило за десять мільйонів, населення Речі Посполитої налічувало близько дев’яти мільйонів, з них в Україні — менше одного мільйона, населення Ірану — шість мільйонів). Сам яничарський корпус становив у часи Сагайдачного 116 тисяч чоловік.

З 1478 року васалом Османської імперії зробилося Кримське ханство. Важливим джерелом живлення його економіки була работоргівля, а отже — захоплення ясиру, рабів на землях Москви, Польщі та України. Звичайною тактикою в таких випадках було заглиблення орди на територію України або Росії по водорозділах на кількасот кілометрів, розбиття армії на два крила і стрімкий зворотний рух широким фронтом, зі знищенням усіх поселень, вирізанням старих і малих та захопленням у полон працездатних чоловіків і жінок.

На час появи Сагайдачного на Січі основну увагу татари приділяли землям Московської Русі. Для перешкоджання їхнім набігам була збудована «Бєлгородська смуга» — ланка укріплених міст та фортець на головних маршрутах набігів. Козаки вживали дещо іншої тактики — вони не лише патрулювали степ та атакували татар на марші, а й нападали в перевальних пунктах, фортецях, куди загарбники зганяли свою живу здобич; нападали на кораблі, які везли невільників із Криму до Туреччини, а під проводом Сагайдачного перенесли бойові дії на турецькі території.

Основною бойовою одиницею цих морських боїв були чайки — плоскодонні вітрильно-гребні човни близько 18—20 метрів завдовжки, три метри завширшки, з висотою борту приблизно 1,2 метра та довжиною шпангоута чотири метри (за описом де Боплана). Основу чайки складав видовбаний стовбур липи, верби або дуба. На ньому нарощувалися борти, які потім, для підвищення держкості, обшивали комишем. Завдяки цьому чайка трималася плавом, навіть набравшись води по самі вінця. Спереду та ззаду в чайки були стерна, тому будь-який маневр вона робила швидше, ніж інші судна.

Залежно від довжини корпусу (єдиного стандарту якої не було) чайка мала від 10 до 15 пар весел і вміщала від 40 до 70 чоловік. Чайка могла нести до шести фальконетів (гармат калібром до 65 мм), але таке траплялося рідко: найчастіше одна чайка якщо й несла гармату, то лише одну.

Тактика морського бою була така: коли чайки помічали турецьку галеру (а вони майже завжди помічали її першими), вони заходили з сонячного боку і переслідували її, тримаючись поза зоною видимості. У сутінках чайки різко прискорювалися, наздоганяли галеру, і козаки видиралися на її борт за допомогою абордажних гаків або ж просто підпалювали чи розстрілювали нижче ватерлінії, якщо не мали наміру її захопити.

Італієць Д’Асколлі, якому довелося бачити козаків на морі, писав: «Козаки такі відважні, що не тільки при рівних силах, але й 20 чайок не бояться на 50 галер напасти, як то буває щорічно».

Легкість у побудові цих малих суден давала змогу козакам робити чайок у такій кількості, щоб висаджувати в Криму кількатисячні десанти. З гирла Дніпра до Анатолії козаки форсованим маршем діставалися за 40—50 годин.

Турки у свою чергу намагалися запобігати цим походам, тому гирло Дніпра та Бугу контролювала фортеця Очаків, були побудовані фортеці Іслам-Кермен та Кизи-Кермен (сучасні Каховка і Берислав), Мустридкерман та Мюбарек-керман (нині під Каховським водосховищем) та Ескі-Таван, між якими протягнули залізні ланцюги через Дніпро. Ріка прострілювалася наскрізь навіть уночі, бо турки пристрілювали гармати заздалегідь і відкривали вогонь, щойно чули брязкіт ланцюгів.

Козаки, аби подолати цю перепону, вдавалися до різноманітних хитрощів. Наприклад, можна було перетягти судна волоком до річок, що впадають в Азовське море (наприклад, до Молочної), і розпочинати похід звідти. Можна було пустити за течією в нічний час кілька стовбурів, дочекатися, поки турки розстріляють їх з гармат, а самим переправлятися, поки турки перезаряджаються. Нарешті, бувало й таке, що козаки просто захоплювали ці фортеці — як то було 1576 року, коли 600 запорожців захопили Іслам-Кермен. На жаль, козакам бракувало живої сили для того, щоб остаточно взяти ці фортеці до рук і тримати там постійну залогу.

Сагайдачний керував морськими походами козаків з 1606 року. Його «зоряним часом» зробився похід на Варну, описаний у народній пісні:

Була Варна здавна славна.

Славнішії козаченьки,

Що тої Варни дістали

І в ній турків забрали.

Як Сагайдачний міг захопити фортецю, що вважалася на той час неприступною?

З пісні ми знаємо, що козакам якось вдалося виманити турецьку залогу з фортеці, зустріти її зненацька шквальним вогнем і на плечах у неї ввірватися в місто.

Перед тим як дістатися Варни, козаки взяли Кілію та Акерман (нині Білгород-Дністровський). Можливо, Сагайдачний звабив турецьких вояків перспективою повернути здобич, узяту козаками в цих містах. Після нальоту на Варну січова скарбниця поважчала на 180 тисяч золотих.

У 1607 році турецький султан послав флот, аби перехопити Сагайдачного поблизу Очакова. Той дозволив собі «потрапити у пастку», внаслідок чого 10 турецьких галер було захоплено, решту галер і малих суден просто спалили.

У 1608 році козаки виступають у піший похід проти Перекопа. Очолює цей похід Михайло Найманович. Козаки беруть Перекоп, винищують залогу й визволяють полонених.

У 1613 році ще одна ескадра, послана турками під гирло Дніпра, зазнає від козаків поразки. До рук козаків перейшло шість галер.

У 1614 році — новий похід. Та цього разу жорстока буря розметала їхні чайки, багато козаків загинуло. Проте це не зупинило Сагайдачного. Восени цього ж року він із двома тисячами козаків знову виходить у море. На цей раз дорогу січовикам показували так звані потурнаки — українські бранці, що під страхом смерті прийняли мусульманську віру. Вони були впередзорюючими козацької флотилії. Несподівано для ворога козаки пристали до багатої і квітучої гавані Синопа. Вони штурмом узяли фортецю, вирізали гарнізон, спалили судна в гавані, визволили усіх невільників-християн. Добре залили сала за шкуру козаки туркам — на сорок мільйонів золотих. Розлютований султан хотів стратити великого візира Насаф-пашу, бив металевою булавою урядовців.

Румелійський беглербек верховний командувач Ахмет-паша збирає чотири тисячі яничарів та безліч інших воїнів. Біля Хизилер Херемиш (Переправи воїнів) козаки зазнають поразки, і тільки невелика частина їх прорвалась уперед і подалась до Черкас і Канева. Та вже наступного року козаки помстилися за поразку. Напровесні 1615 року Сагайдачний очолює морський похід на вісімдесяти чайках. Біля Константинополя козаки підпалюють дві пристані — Мізевну та Архіоки. Султан, який у той час був на полюванні, утік у столицю. Турецька флотилія в гирлі Дунаю наздоганяє козаків. Після жорстокого бою всі турецькі судна були або потоплені, або захоплені козаками. Сам командир турецького флоту потрапив у полон, пропонував тридцять тисяч золотих викупу, але так і помер у полоні. Козаки ж щасливо прибули на Запорожжя.

Воєнна слава Сагайдачного сягнула апогею у 1616 році, коли він очолив похід на Кафу (нині Феодосія) — один із найбільших невільницьких ринків регіону. Приготування до цього походу були помічені татарами, кримський хан запросив допомоги, і під Очаків прибула значна воєнна сила. Сагайдачний пішов на прорив і, завдавши туркам тяжкого удару, захопив 15 галер та понад 100 дрібних суден, вивів свій флот у Чорне море й спрямував на Кафу. Козаки здобули фортецю штурмом, вчинили в місті різанину і спалили кораблі в гавані.