564 Олянчин Д. Із матеріялів до українсько-німецьких політичних зносин другої половини XVII в. — С. 126.
208
кварцяного війська і припали на кінець 1657 — початок 1658 рр. “Гетмановы
немцы” згадуються російськими джерелами в бойових виправах проти
Полтавського полку в травні 1658 р.565. В літню кампанію 1658 р. німецькі
формування зазнали втрат і гетьман в жовтні того ж року просив литовського
конюшого Б.Радзивілла прислати “німецького війська” з числа залоги в
Слуцьку566. Окрім мушкетерів, в гетьманській армії були ще й драгунські
хоругви. Переше бойове хрещення гетьманських драгунів сталося при облозі
Полтави влітку 1658 р. 567. В Конотопській битві 27 червня 1659 р. драгунський
полк гетьмана брав активну участь у сутичці за переправу через річку Куколку й
у пізнішому переслідуванні війська Трубецького, зазнавши при цьому відчутних
втрат568. Точну чисельність “німців” в армії Виговського наразі встановити
важко, але з його листа до коронного канцлера М.Пражмовського з 17 грудня
1659 р. випливає, що під час конотопської кампанії в його розпорядженні було
4000 жовнірів 569.
Кількість «німецьких» відділів в армії Виговського настільки зросла, що
опікування ними вже потребувало спеціальної командної ієрархії, окремої від
козацького війська. Найімовірніше ці функції було покладено на канцлера
Великого князівства Руського Ю.Немирича, який часто згадується із чином
генерал-майора на чолі іноземних формувань на початку кампанії 1659 р. 570.
Восени 1659 р. він командував німецькими відділами в Ніжині та Чернігові, де
був вбитий повсталими козаками571.
565 Акты ЮЗР. — Т.4. — С.128.
566 Мицик Ю. З листування Івана Виговського //Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 523.
567 Гарасимчук В. Матеріали до історії козаччини ХVІІ віку. — Львів, 1994. — С. 98.
568 Мицик Ю. Гетьман Іван Виговський. — К., 2004. — С. 73-74.
569 Памятники, изданные Киевской коммиссией для разбора древних актов. — Т.3. — С. 402.
570 Олянчин Д. Із матеріялів до українсько-німецьких політичних зносин другої половини XVII в. — С. 130.
571 Акты ЮЗР. — Т.15. — С. 437.
209
Спроба імпортування європейських воєнних практик у їх “західній” версії
виразно простежується вже у великому українсько-шведському договорі з
жовтня 1657 р., до якого Немирич мав безпосередній стосунок, і котрий
передбачав можливість вербування для потреб Гетьманщини офіцерів, солдатів,
майстрів та ремісників, а також закупівлі озброєння та амуніції на теренах
шведської корони572.
На перешкоді реалізації планів Виговського постали ті ж проблеми, що й
свого часу перед Хмельницьким: нестабільний доступ до ринків найму
іноземних солдатів і офіцерів, великі витрати на їхнє утримання 573. Не
відмовляючись від “німецької” моделі постійної армії, Виговський мусив
поміркувати й над іншими, більш реальними в тій ситуації альтернативами.
Однією з них, що вповні буде зреалізована вже наступними гетьманами, було
залучення найманців з Балкан і Придунав’я. Ще в 1651-1653 рр. Хмельницький
намагався створити антипольський альянс із Молдавським князівством і хоча
йому не вдалося долучити до війни молдавську армію та політичну еліту,
постійна воєнна присутність козаків у Придунав’ї відкривала широкі можливості
наймати тут на службу доволі значні військові контингенти. Важливу роль грали
також контакти з сербськими, хорватськими й волоськими найманцями. У
вересні 1654 р. до Хмельницького прибув сербський капітан І.Юрієвич, котрий
мав листи від інших сербських капітанів з інформацією про підготовку
антиосманського повстання574. В кампанії 1657 р. трансильванський посол Л.
Уйлакі зустрів під Уманню полковника Ф. Раца (Сербина) під командуванням
якого було близько 2 000 вояків. Щоправда, Михайло Грушевський зауважував
на тому, що не маючи точних відомостей про склад його відділу, важко
572 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). — К., 2006. — С. 31-32.
573 Сокирко О. Драгунські формування в збройних силах Гетьманщини середини — другої половини XVII ст. //Сторінки історії. — К., 2024. — Вип. 58. — С. 21-40.
574 Крип’якевич І. Серби в українськім війську 1650—1660 рр. //Крип’якевич І. Українська козацька держава і її творець Богдан Хмельницький. — С. 150-152.
210
стверджувати, складався він з волоських найманців чи то з покозачених
охотників575.
Серби й волохи служили при дворі й у приватних відділах Виговського. У
1651 та 1654 рр. відповідно до Москви та Константинополя з дипломатичними
дорученнями їздили його слуги серби В.Данилович та М. Маркович 576. На
початку гетьманування Виговський відправив посольство Федора Коробки до
волоського господаря, якому пропонували, у разі утисків із боку турків, перейти
на службу в Гетьманщину577. Разом із відділами німецьких драгунів та
мушкетерів, сербські кінні хоругви становили головну ударну силу його армії 578.
Залучення нових найманських відділів ускладнювало проблему їх
фінансування. Додаткові пункти до Гадяцького трактату встановлювали
механізм фінансування затяжного війська за річпосполитським зразком,
виділяючи на це четверту частину державних доходів, т.зв. кварту 579. Водночас
Виговський подбав про закріплення Гадяцьким трактатом за Князівством
Руським права окремої монетної регалії й планував відкриття монетного двору в
Києві, навіть організувавши в місті пошуки срібних родовищ. Втім, на думку
сучасних дослідників, до карбування власної монети справа так і не дійшла, адже
економічна ситуація тепер була набагато гіршою, аніж десятиліттям раніше, коли
Хмельницький мав достатньо ресурсів принаймні для випуску підроблених
грошей580.
Виговському та його наступникам довелося змиритися з тим, що обрана
ним “німецька” модель професійної армії, не мала шансів до повноцінної
575 Грушевський М. Історія України-Руси. — Т.9, ч.2. — С.1311, 1393.
576 Крип’якевич І. Серби в українськім війську 1650—1660 рр. — С. 152.
577 НБУВ ІР. — Ф.ІІ. — Спр.15402—15403. — Арк.5—6.
578 Крип’якевич І. Серби в українськім війську 1650—1660 рр. — С. 152-153.
579 Олянчин Д. Пункти Івана Виговського українським послам на варшавський сейм 1659 р. — С. 347.
580 Козубовський Г. Проблема карбування власної монети в Україні в XVII ст. //Магістеріум. — 2001. — Вип.6. — С. 40-42.
211
реалізації. Гетьманський скарб не мав достатніх коштів, аби перетворити окремі
німецькі частини на постійно існуючий корпус, здатний відігравати самостійну
роль в складі армії. Кошт утримання іноземних частин (особливо кавалерії), для
яких зброю, коней та амуніцію закуповували закордоном, а надто утримання
іноземних офіцерів, обходилося надто дорого. Стабільному поповненню й
збільшенню цих частин перешкоджала жорстока конкуренція між
центральноєвропейськими державами на ринках найманства, в тому числі й
Річчю Посполитою, не дозволила Гетьманщині скористатися цим джерелом
поповнення війська. Через дороговизну й віддаленість ринків набору німецька
піхота за часів Хмельницького та Виговського не переросла рамки надвірного
війська й не мала шансів істотно поширитися в гетьманській армії.
4.2. Наймані війська в 1660 — 1676 рр.
На початку 1660-х рр. в середовищі козацької еліти ще не було чіткого
усвідомлення, яким саме шляхом іти в розбудові постійної армії. Принаймні для
її частини найбільш природним і практично виправданим було слідування
річпосполитським аналогам, яке намітилося за часів Виговського, й полягало в
розбудові регулярного «німецького» війська, посиленого формуваннями
балканських і придунайських найманців. Водночас, козацтво, яке донедавна було
фундаментом мілітарної потуги Гетьманщини, потерпало від економічного
виснаження десятирічною війною та внутрішніх конфліктів. Гетьмани, та їхні
політичні опоненти добре усвідомлювати, що військо-стан якщо не вичерпало
свій ресурс, то принаймні втратило той бойовий потенціал, що мало на початку
Хмельниччини. Для козацької держави розбудова постійної професійної армії
ставала не стільки засобом для нових завоювань, скільки інструментом захисту й
контролю завойованого і запорукою субє’ктності.
Після розгрому німецьких відділів Виговського наприкінці 1659 р. його
наступнику Ю.Хмельницькому довелося починати їх формування з нуля. В
212
Переяславських статтях 1659 р. було включено пункт згадно якого «в Войску ж
Запорожском всяким начальным людем, кроме православных христиан, иных
никоторых вер людем впредь не быть для всякие ссоры и прелести» 581. Після
чуднівсько-слободищенської кампанії 1660 р., що завершилася відновленням унії
гетьманату з Річчю Посполитою, до війська Ю.Хмельницького, в якості
союзницької допомоги, приєдналися польські хоругви, виділені з коронної армії.
В листопаді 1661 р. батуринський полковник П.Уманець свідчив про
перебування в Україні 4000 “ляхів” “своевольных и найманых за гроши” (втім,
ця цифра могла бути істотно перебільшеною) 582. Більшість “німців” була
винищена протягом літньої кампанії 1662 р., а їхній командир полковник
С.Виверський був поранений і потрапив у полон 583. Наприкінці грудня 1662 р.
Хмельницький остаточно втратив підтримку козацтва й лишився без війська.
Очевидці переповідали, що в Чигирині він був з нечисленними придворними, без
поляків, волохів і мунтян 584.
Сформовану на початку Руїни модель організації та використання
“німецьких” формувань успадкував і П.Тетеря. Частина з них утворювала
прибічну гвардію гетьмана, про що свідчить текст інструкції послів Війська
Запорозького, поданої в листопаді 1664 р. на варшавський сейм. Зокрема, її 24-й
пункт, пропонуючи перенести столицю до Білої Церкви, зауважував, що “зосібна
кожен гетьман для необхідної асистенції, в якій зазвичай є його велика потреба
як вартового спільного блага, повинен мати при собі повсякчас, на законних
підставах, шістдесят драгунів під корогвою, на яких всі витрати мають іти зі
староства Білоцерківського на того ж гетьмана оберненого”585. Петиція зазначала,
581 Источники малороссийской истории. — Ч.1. — С. 111.
582 НБУВ. ІР. — Ф.ІІ. — Спр.15406. — Арк.5.
583 Там само. — Арк.56-57.
584 НБУВ. ІР. — Ф.ІІ. — Спр.15413. — Арк.10
585 Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на Вашавський сейм 1664 року. — С. 111.
213
що драгуни лишатимуться “на дальші услуги Його Королівської Милості й Речі
Посполитої при боку Пана Гетьмана”586.
Добрий вишкіл і надійність військ “чужоземного строю” схиляла Тетерю,
як і його попередників, не тільки до того, аби тримати їх в якості надвірних
відділів, але й формувати на їх основі постійну армію. Доповнення до інструкції
