На думку Путіна, провальні мирні переговори із Зеленським підтверджують цю теорію. «Основним передвиборчим гаслом чинного президента було досягнення миру», — пише Путін про Зеленського. «Він на цьому прийшов до влади. Обіцянки виявилися брехнею. Нічого не змінилося». Путін відмовився від плану Медведчука перекувати Україну за допомогою телебачення, корупції та політики. Якщо Росія збиралася відновити свою «історичну єдність» з Україною, то мала вдатися до інших засобів.
РОЗДІЛ 15. СТРІЛЯТИ НА ЗНИЩЕННЯ
Останнього літа перед вторгненням президент Зеленський вирішив, що у відвертанні російської загрози мають відігравати більшу роль не переговорники України, а її Збройні сили — і для досягнення цієї мети призначив нового командувача. Рішення стало несподіванкою для вищого командування та неабияк вразило людину, обрану на цю посаду. Генерал-майор Валерій Залужний, якому вранці 23 липня 2021 року зателефонували з Банкової, ще не мав п’ятдесяти років. Чин і статус Залужного на той час були значно нижчими, ніж посада, що йому запропонував Зеленський: головнокомандувач Збройних сил України, найвище військове звання; вище — тільки сам президент. Від височіні цього посту, розповідав мені генерал, йому запаморочилося в голові[228].
— Я знов і знов озирався назад і запитував себе: як я тут опинився?
Жодне з рішень Зеленського, особливо в кадровій сфері, не матиме більшого впливу на оборону України, ніж рішення призначити Залужного. Тоді ж цей вибір видавався необдуманим. Залужний був сміливим і амбітним командиром, але й трохи блазнем, він радше жартував із солдатами, ніж муштрував їх. Одного разу вдалося сфотографувати, як одягнений у форму генерал збирає на подвір’ї Міністерства оборони кульбабки[229], а потім — із широким помахом руки й цілунком — вручає букет дружині, що до нього завітала.
Такі витівки виділяли його серед старших і суворіших кадрів Генерального штабу; майже всі вони були з попереднього покоління й піднімалися по службі ще в радянській армії, до незалежності України. Телефонний дзвінок із Банкової застав генерала, коли той готувався до довгоочікуваного свята. День народження його дружини, 24 липня, завжди був для родини подією, і Залужний зарезервував на вихідні місця в ресторані у передмісті Києва — Броварах. Напередодні вечірки йому зателефонували з президентського офісу й наказали покинути всі справи й негайно приїхати на Банкову. Залужний не мав дозволу командира покинути військову частину. Однак незабаром знов опинився в кабінеті Зеленського, у тому самому приміщенні, де два роки тому знайомив нового президента з військовими справами.
Щоправда, цього разу до президента доєдналися міністр оборони та керівник офісу Андрій Єрмак. Бесіда затягнулася на кілька годин, Залужний такого не очікував і тому нервував. Запитання Зеленського та його команди мало торкалися роботи Залужного в армії чи його мрії командувати військами на сході України. Запитання були масштабнішими, амбітнішими, стосувалися природи лідерства та довіри. Нарешті президент із помічниками потиснули генералові руку й звеліли приїхати завтра знову. Залужний знітився. Ресторан замовлено. Гостей запрошено. «До біса гостей, — пригадує він власні думки. — Як я скажу, що все скасовується, їй?». Обурення дружини, розповідав мені Залужний, жахало його сильніше за будь-яке ймовірне покарання від політичних керівників.
— Просто скажіть, чого ви хочете, — благав він помічників президента, — і ми зараз же все вирішимо.
Вони трохи подумали та запропонували компроміс. Президентська команда приїде на вечірку з нагоди дня народження і залагодить всі справи там. Дійсно, на другий день святкування Залужному, який тієї миті був у шортах і з пивом у руці, знову зателефонували з президентської адміністрації. Вони неподалік і прагнуть повідомити важливу новину. Позаяк росіяни стягують до кордону танки, а американці застерігають, що незабаром Україна може зіткнутися з повномасштабним нападом, президент вирішив призначити Залужного головнокомандувачем армії.
Генерал пам’ятає, як перепитав:
— Що ви маєте на увазі?
Святковий настрій миттєво випарувався, і Залужний повернувся на вечірку з таким виглядом, наче щойно отримав удар, за його словами, «не просто нижче пояса, а одразу в нокаут». Залужного лякав не військовий аспект підвищення. Хвилювала реакція суспільства та увага медіа. У розпал паніки через війну президент мав намір звільнити свого найвищого воєначальника, генерала Хомчака. Заступивши на посаду замість нього, Залужний перестрибне через голови кількох своїх командирів, чим, напевно, наживе ворогів у Генеральному штабі.
— Рішення шокує багатьох, — казав Залужний. — На нас із дружиною накинуться зусібіч.
Утім, таким було бажання Зеленського, і діяти він хотів швидко.
Щодо кадрових рішень, президент як завжди більше довіряв власному чуттю, ніж слухав виважені поради та аналітику помічників. Ключовою відмінністю в цьому випадку була вага відповідальності, що її доведеться нести Залужному. Новий командувач Збройних сил має взяти на себе керівництво армією у критичний момент війни. Навіть серед літнього затишшя у бойових діях офіцерський склад розумів — російське вторгнення може розпочатися будь-якої миті.
— Ми з хлопцями відразу почали готуватися до війни, — розповідав мені Залужний. — Розуміли, що маємо робити, і намагалися заспокоїти себе думкою, що політичні лідери теж знають, що робити. Хоча насправді ми мали сумніви.
Щойно Залужний очолив армію, військова позиція України стала рішучішою. Замість уникати ескалації у випадку артилерійського чи снайперського обстрілу Росії на Донбасі, метою Залужного як командувача було насамперед переконати ворога не нападати. Українські війська намагатимуться не лише утримувати позиції. Де можливо, вони почнуть просуватися вперед, заявив Залужний у своєму першому виступі в ролі головнокомандувача.
— Збройні сили мають розвиватися, мають удосконалювати свою тактику[230].
Найважливіше — вони мають «готуватися до ведення наступальних дій для звільнення окупованих територій».
Зеленський незабаром дав зрозуміти, що він цілком поділяє новий підхід генерала. Зранку 24 серпня 2021 року президент потішив українців такою демонстрацією військової міці, якої за його каденції на вулицях Києва ще не бачили. На честь тридцятої річниці незалежності України Хрещатиком прокотилися балістичні ракети, зенітні комплекси, багатозарядні пускові установки, танки. В параді взяли участь війська США, Канади та кількох союзників із НАТО. Зеленський стояв на сцені у центрі площі та, задерши голову, оплесками вітав появу в небі винищувачів і ударних гелікоптерів. У задній частині колони з’явився «Байрактар» — ударний дрон, який Україна придбала в Туреччини; він рухався бульваром на кузові вантажівки, і його крила перекривали чотири дорожні смуги. Глядачі аплодували. Настрій був святковий, але демонстрація видавалася зовсім не характерною для Зеленського.
Два роки тому, у перший День Незалежності за своєї каденції, Зеленський підкреслено заборонив важке озброєння на вулицях Києва. Традиція військових парадів, за його словами, «помпезна і точно недешева»[231]. Натомість він наказав виплатити премії військовослужбовцям, а в день святкування очолив «ходу гідності», в якій брали участь вчителі та медсестри. Була невелика кількість солдатів, яких попросили йти замість марширувати. Однак влітку 2021 року часи змінилися — а з ними й президент.
— Що таке сильна країна? Країна, яка амбітно мріє та рішуче діє[232], — наголосив він зі сцени. — Для армії будують гвинтокрили на українських лопатях і цьогоріч будуються нові танки. Сильна країна відроджує військово-морський флот, військово-морські бази та будує корвети. Сильна країна — це країна, яка приймає ракетну програму на 10 років.
З нашої весняної поїздки на фронт минуло лише чотири місяці, але президент змінився. Він втратив надію зберегти важко здобуте перемир’я. За ці чотири місяці військові маріонетки росіян порушували режим припинення вогню безліч разів, а мирні переговори з Путіним провалилися. До серпня Зеленський із командою дійшли висновку, що Кремль реагуватиме лише на мову сили та військової моці. Тож Зеленський вирішив виставити цю міць напоказ.
— Задум параду належить президентові, — запевнив мене Єрмак. — Саме він був ідеологом.
Тепер Зеленський розумів — він не зможе захистити Україну, погодившись схилити голову та піти на поступки. Керівник його адміністрації описав це усвідомлення так:
— Будувати стосунки ціною власного приниження не варто.
Утім, вони розуміли ризикованість такого підходу.
— Гадаю, багато людей, особливо росіяни, не зможуть змиритися з парадом, — сказав Єрмак. — Це була демонстрація національної величі та, на мій погляд, одна з причин, через яку вони зрештою нам не пробачать.
Нове військове керівництво України невдовзі підкинуло Росії ще одну причину для занепокоєння. Після параду всі ці збройні комплекси не відправили назад на бази для зберігання. Генерал Залужний мав плани їхнього використання. Невдовзі після вступу на посаду він дав командирам на місцях свободу відкривати вогонь у відповідь «із будь-якої доступної зброї» в разі нападу. Вони більше не мали запитувати дозволу у вищого командування або заповнювати «непотрібні» папери для документування своїх дій.
— Можливо, мене критикуватимуть, — розмірковував Залужний пізніше, коли ми обговорювали ці рішення. — Але так, я дійсно віддав наказ: у зоні бойових дій — стріляти на знищення. Це також було частиною плану, адже ми мали відбити у ворога бажання атакувати. Мали завдати втрат, і не лише заради збереження життя наших солдатів. Ми мали показати зуби, адже ворог не дотримувався умов жодного перемир’я.
З новими директивами українським військовим не доведеться вагатися, як це було в бою під Шумами та інших сутичках уздовж лінії фронту. Вони зможуть відстрілюватися, якщо буде така потреба.
— Робити смерть ворогам можна і треба[233], — підкреслив Залужний на закритій нараді наприкінці вересня 2021 року, коли представляв нові порядки бою.
Наступного дня президент Зеленський зробив заяву, яка розлютила росіян. Після кількамісячних переговорів він погодився не лише закупити в Туреччини більше дронів, а й побудувати в Україні завод з їхнього виробництва. Раніше жодна держава-член НАТО не схвалювала таких угод з українцями. Розробник дрона — до речі, зять президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана — приїхав 29 вересня до Києва для підписання угоди[234].
— Ми чекали на цей момент дуже довго[235], — сказав Зеленський на церемонії підписання, що відбувалася в його офісі. — Це великий реальний крок уперед.
На той час дрон «Байрактар» уже завоював репутацію вбивці танків. У короткій війні 2020 року збройні сили Азербайджану за допомогою свого парку «Байрактарів» менш ніж за місяць розбили армію російської союзниці Вірменії[236]. Хоча Росія могла перевершити Україну в інших видах озброєння, аналога «Байрактару» вона в своєму арсеналі не мала. (Значно пізніше, вже у розпал вторгнення, Путіну доведеться просити іранців продавати йому ударні дрони). Залужний був палким прихильником цієї зброї. Буквально за лічені тижні до того, як він очолив збройні сили, Україна сповістила, що триматиме свої «Байрактари» на складі та використовуватиме лише для захисту від «широкомасштабного» російського нападу. Новий командувач швидко це змінив. Восени під керівництвом генерала Залужного «Байрактар» здійснив свій перший бойовий виліт над полем бою на сході України.
